Постанова

від 19.06.2024 по справі 917/1475/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року м. Харків Справа № 917/1475/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Фоміна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

прокурор Горгуль Н.В. на підставі посвідчення від 01.03.2023 № 072883,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№943П/2)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2024 у справі №917/1475/23 (повний текст складено 18.03.2024, суддя Сірош Д.)

за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава, в інтересах держави в особі Семенівської селищної ради, смт Семенівка, Кременчуцький р-н, Полтавська обл.,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп", м.Полтава,

про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Семенівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Веселоподільський бурякорадгосп, в якому просив:

1. Скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельну ділянку площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2021 номер запису 44309622 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471754453080);

2. Скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельну ділянку площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.09.2021 номер запису 44309425 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471743753080);

3. Скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельну ділянку площею 7,0117 га, кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.04.2021 номер запису 44308440 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 247169125080);

4. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" у власність Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області:

земельну ділянку площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради,

земельну ділянку площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради,

земельну ділянку площею 7,0117 га, кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що:

- державним реєстратором виконавчого комітету Скороходівської селищної ради Соць В.Г. проведено державну реєстрацію прав приватної власності на землю за ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" протиправно, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, та не надають змоги встановити набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, чим порушено ст.ст. 10, 18, 23, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- оскільки факт переходу права власності на спірні земельні ділянки до ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" установлений не був, товариство не набуло правоздатності та дієздатності у відносинах щодо оформлення права володіння земельними ділянками у законний спосіб, у зв`язку з чим рішення про реєстрацію права приватної власності за ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" на зазначені земельні ділянки площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, площею 7,0117 га та кадастровий номер 5324585600:00:004:0053 є незаконним та підлягає скасуванню.

- у відповідності до положень пункту 24 розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, саме Семенівська селищна рада є власником земельної ділянки площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, площею 7,0117 га та кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, які розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.03.2024 відмовлено в позові повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначає таке:

- у відповідності до ст. 22, 23 Земельного кодексу Української РСР, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб; отже право власності на землю, яке виникло у суб`єкта господарювання до набрання чинності Земельним кодексом України 01.01.2002, збереглося у нього після цієї дати, тобто відповідач зберіг це право і після зміни законодавства;

- у відповідності до рішення засновників № 1 ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп" від 19.12.2022, на підставі ст.ст. 104, 108 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп" є правонаступником прав і обов`язків ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп";

- право власності, набуте відповідачем на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 000089 та Державного акту на право колективної власності на землю Серії ІІ-ПЛ № 000099 не припинено, жодна з підставі, передбачена статтями 140, 142 Земельного кодексу України щодо спірних земельних ділянок не настало, цільове призначення землі не змінено;

- з огляду на те, що матеріали справи не містять рішення про припинення юридичної особи ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп", до спірних правовідносин не застосовуються положення п. 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України;

- відсутність доведення на час проведення спірних реєстраційних дій обставин вибуття земельних ділянок із колективної власності товариства та перехід до комунальної чи державної власності.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури не погодився з рішенням Господарського суду Полтавської області та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить: прийняти апеляційну скаргу до провадження та відкрити апеляційне провадження у справі; скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2024 у справі №917/1475/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора; судові витрати відшкодувати на користь Полтавської обласної прокуратури за рахунок відповідачів; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони, Полтавську та Харківську обласні прокуратури.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає про таке:

- у відповідності до положень Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 24 Розділу Х "«Перехідні положення" Земельного кодексу України Семенівська селищна рада є власником земельних ділянок площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, площею 7,0117 га, кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, оскільки ці ділянки розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад;

- реєстрація права власності на земельні ділянки за ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп» відбулася без дослідження документів заявника на предмет їх відповідності вимогам законодавства, без визначення факту виникнення у заявника права на майно, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, що має наслідком його скасування на підставі ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп" не є правонаступником ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп", який заснований рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області у 1996 році, оскільки не набуло у належний спосіб акціонерний капітал ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп", не зберегло склад членів (акціонерів) колишнього товариства, яким у 1997 році передавались землі у колективну власність.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 для розгляду справи №917/1475/23 визначено колегію суддів у складі: Лакіза В.В. (головуючий суддя-доповідач), суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2024 у справі № 917/1475/23 залишено без руху. Визначено Заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків. Роз`яснено, що наслідки неусунення недоліків, визначених ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 260, 261 ГПК України.

Зокрема, вказаною ухвалою суду визначено усунути допущені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання належних доказів доплати судового збору в розмірі 20100,99 грн, а також подати суду документи на підтвердження реальної вартості спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5324555100:30:004:0584, доплатити судовий збір, виходячи із цієї вартості, та відповідно надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у відповідному розмірі.

Полтавською обласною прокуратурою подано заяву про усунення недоліків (вх.№6296), до якої на виконання ухвали суду від 26.04.2024 надано докази сплати судового збору у розмірі 20115,14 грн.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024, у зв`язку з відставкою судді Шевель О.В., для розгляду справи №917/1475/23 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№943П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2024 у справі №917/1475/23; призначено справу до розгляду.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тарасової І.В. у відпустці, для розгляду справи №917/1475/23 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Фоміна В.О.

В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити ї в повному обсязі.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, а також те, що представник апелянта з`явився в судове засідання та надав пояснення у справі з доводів, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

За результатами опрацювання Прокуратурою інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, інформації отриманої з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та Семенівської селищної ради встановлено, що відповідно до Книги записів державних актів на право колективної власності на землю ВАТ Веселоподільський бурякорадгосп видавались державні акти на право колективної власності на землю, у тому числі:

- Державний акт на право колективної власності на землю ІІ-ПЛ №000089, зареєстрований за № 3 від 23.04.1997.

- Державний акт на право колективної власності на землю ІІ-ПЛ №000099, зареєстрований за № 1 від 30.07.1997.

На підставі зазначених Державних актів та за клопотанням керівника товариства Гриценка І. І., рішенням Семенівської селищної ради 59 сесії першого скликання від 14.08.2020 та рішенням Очеретувацької сільської ради 35 сесії сьомого скликання від 03.09.2020 надано ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель колективної власності.

Відповідно до зазначених рішень товариство зобов`язано подати виготовлену технічну документацію на розгляд та затвердження сесії селищної та сільської рад.

За повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельні ділянки зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

Так, земельна ділянка площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, зареєстрована в Державному земельному кадастрі 20.07.2021 на підставі Технічної документації № 9752-т із землеустрою щодо інвентаризації земель ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Семенівської селищної ради, розробленої ТОВ "Компанія Тера-Макс".

Земельна ділянка площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, зареєстрована в Державному земельному кадастрі 10.09.2021 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення колективної форми власності ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" для іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ-01.03), яка розташована за адресою: вул. Незалежності 42/4, смт Семенівка.

Технічна документація розроблена ТОВ "Регіон Експерт" на підставі заяви товариства та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Земельна ділянка площею 7,0117 га, кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, зареєстрована в Державному земельному кадастрі 14.04.2021 на підставі Технічної документації № 9754-т із землеустрою щодо інвентаризації земель ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Очеретувацької сільської ради Семенівської району, розробленої ТОВ "Компанія Тера-Макс".

У подальшому, на підставі Державного акту на право колективної власності на землю ІІ-ПЛ № 000089 та Державного акту на право колективної власності на землю ІІ-ПЛ №000099, державним реєстратором виконавчого комітету Скороходівської селищної ради Соць В. Г. 30.09.2021 зареєстровано за ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" право приватної власності на наступні земельні ділянки: площею 5,3804 га, кадастровий номер: 5324555100:30:002:0234; площею 0,0177 га, кадастровий номер: 5324555100:30:004:0584; площею 7,0117 га, кадастровий номер: 5324585600:00:004:0053.

Як убачається з наданих доказів, на підставі рішення засновника № 1 ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп" від 19.12.2022 вирішено створити ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп" шляхом перетворення ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" у ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп".

Підставою для звернення з позовом до суду стала обставина реєстрації права власності на земельні ділянки за ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп", яка, на думку прокурора, відбулася без дослідження документів заявника на предмет їх відповідності вимогам законодавства, без визначення факту виникнення у заявника права на майно, без передбачених законодавством підстав.

06.03.2024 прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (п. 45- 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п.п. 37-40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

З огляду на викладене, встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів Семенівської селищної ради, судова колегія виходить з наступного.

26.04.2003 набрав чинності Закон України № 675-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України", яким пункт 8 розділу Х Земельного кодексу України (діла ЗК України) доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 25 ЗК України, в редакції станом на прийняття оскаржуваних рішень державного реєстратора, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 25 ЗК України рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) (ч. 5 ст. 25 ЗК України).

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Цим Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.

Так, згідно зі ст. 14-1 цього Закону у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Тобто законодавцем на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом.

Результатом реалізації наведеної процедури є трансформація права колективної власності на землю у приватну шляхом їх розподілу (визначення розміру земельної частки (паю) кожного члена підприємства) з видачею документа, що засвідчує відповідне право особи (сертифікат на право на земельну частку (пай), свідоцтво про право на спадщину тощо) та послідуючим виділом паю в натурі (на місцевості).

Діючи саме в правовому полі положень статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", саме позивачу (а не будь-якому іншому органу) в силу імперативних норм наведеного закону надана можливість організувати розподіл земель, що залишилися в колективній власності.

Відтак, саме на позивача, як орган місцевого самоврядування, покладено контролюючі функції щодо здійснення розпорядження спірними земельними ділянками в межах процедури, визначеної ст. 14-1 вказаного вище Закону, у зв`язку з чим судова колегія зазначає про правомірне визначення прокурором Семенівську селищну раду органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога про скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельні ділянки площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, площею 7,0117 га, кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, які знаходяться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, витребування з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" у власність Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області вказаних земельних ділянок.

Метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Разом з тим суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.4 ст. 182 ЦК України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У частині другій статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, відповідно до якого реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

В силу статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (абз. 2 ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 ЗК України (у редакції, чинній відносно дати видачі державних актів на право колективної власності) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Статтею 4 ЗК України встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Положеннями ст. 5 вказаного Кодексу (у редакції, чинній на час видачі державного акта) визначено, що Земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції станом на видачі державних актів права власності на землю) - колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування (ст. 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Положення ч. ч. 2, 3 ст. 8 цього Закону встановлюють, що право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Статтею 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" унормовано, що земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

В свою чергу, редакція Земельного кодексу України, яка набула чинності 01.01.2002, передбачала, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Із набранням чинності статтею 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21 міститься висновок про те, що автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало; у контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (ст. ст. 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (ст. ст. 316-319 ЦК України (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 924/250/19).

Більше того, згідно із правовим висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 10.10.2020 у справі № 917/1997/16, земельне законодавство, яким визначено підстави набуття сільськогосподарськими підприємствами права власності на землі сільськогосподарського призначення, не допускає можливості безоплатного відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність юридичних осіб.

Відповідно до положення статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

При цьому здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого ст. 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 5324555100:30:002:0234 та 5324585600:00:004:0053 станом на момент подання позову, право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано державним реєстратором Скороходівсьої селищної ради Соць В.Г. 30.09.2021 за Відкритим акціонерним товариством "Веселоподільський бурякорадгосп" (т.1, а.с. 57, 58, 80-85, 110-114).

Так, відповідно до п. 1.1 наданого до матеріалів справи Статуту, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" (протокол № 4 від 01.12.2021), визначено, що товариство засновано відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 18.12.1996 року № 252 шляхом перетворення Державного підприємства Веселоподільський бурякорадгосп у Відкрите акціонерне товариство "Веселоподільський бурякорадгосп" згідно з Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 № 290/96-ВР та порядком перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.1996 року № 1099.

Відповідно до п. 3.3 Статуту власність товариства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ним продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Загальна колективна власність виступає в натурально грошовій формі, а особиста власність членів товариства тільки в грошовій (вартісній) формі. Земля є колективною власністю і право на неї посвідчується державним актом (п. 7.1 Статуту).

Відповідно до п. 7.2 Статуту при виході членів товариства власник земельного фонду отримує земельну ділянку, величина якої визначається в межах розміру земельної ділянки з розрахунку на одного постійного працівника товариства і працівника соціальної сфери, які розміщені на території товариства.

Тобто, станом на момент проведення державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки ВАТ «Веселоподільський бурякорадгосп», яке не припинило свою діяльність як юридична особа, що не спростовується наявними в матеріалах справи доказами, мало всі законні підстави щодо проведення відповідних реєстраційних дій на підставі Державних актів на право колективної власності на землю від 23.04.1997 Серії ІІ-ПЛ №000089 та від 30.07.1997 Серії ІІ-ПЛ №000099.

На підставі вказаних рішень відбулась лише державна реєстрація вказаного права, тобто офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття речових прав на нерухоме майно, що відповідає вимогами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому, доводи прокурора про те, що на підставі відповідних дій державного реєстратора, відбувся перехід права колективної власності на землю, переданої ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" згідно з Державними актами на право колективної власності на землю від 23.04.1997 Серії ІІ-ПЛ №000089 та від 30.07.1997 Серії ІІ-ПЛ №000099, у приватну, спростовується вказаними вище витягами з державних реєстрів, з яких вбачається, що в графі інформації про речове право «тип власності» вказано «право власності», а також Статутом товариства.

В обґрунтування позовних вимог прокурор також вказує на набуття права власності Семенівською селищною радою на спірні земельні ділянки за наслідками набранням 28.04.2021 чинності п. 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах територіальних громад. Відповідно, на думку прокурора, спірні земельні ділянки незаконно, без будь-яких обґрунтованих на те підстав вибули із володіння Семенівскої селищної ради та перейшли у володіння іншої особи ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп".

Відповідно, вимога прокурора щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення, та може бути кваліфікована судом саме як така, що спрямована на повернення земельної ділянки належному власнику, яким на думку, прокурора, є Семенівська селищна рада.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що вказаний висновок є передчасним, оскільки станом на момент проведення відповідних реєстраційних дій: по-перше, ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" не припинило свою діяльність як юридична особа, по-друге, в даному випадку треба враховувати спеціальний порядок здійснення права колективної власності, зокрема, законом надано строк для вирішення питань про використання та розпорядження нерозподіленими землями, що після 01.01.2019 залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського акціонерного товариства (що не припинені), до 01.01.2025 (ст. 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").

Відповідно, за наслідками набрання чинності п. 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України автоматичного набуття Семенівскою селищною радою права власності на спірні земельні ділянки не відбулось. Станом на момент реєстрації права власності ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дійсним власник відповідного нерухомого майна було саме товариство.

В контексті зазначених правовідносин рішеннями державного реєстратора не було порушено право Семенівської селищної ради організувати розпаювання невитребуваних земель, яке виникає після прийняття відповідного рішення за згодою більшості осіб, визначених абзацами 2-4 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками часток (паїв)", яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частики (паю), тобто колишніми членами колективного сільськогосподарського товариства.

Водночас відповідний спосіб захисту в межах заявлених вимог щодо повернення спірних земельних ділянок Семенівської селищної ради є неефективним.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Зважаючи на викладене, колегія суддів звертає увагу, що згідно принципу "суд знає закони" суд надає правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, а також визначає, яка конкретна правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, однак в межах позовних вимог, сформованих самим же позивачем.

Так, згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Імперативною нормою частини 2 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Як встановлено судовою колегією, відповідачем у даній справі прокурором визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп", до якого заявлено позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельні ділянки площею 5,3804 га за кадастровим номером 5324555100:30:002:0234, площею 0,0177 га за кадастровим номером 5324555100:30:004:0584 та площею 7,0117 га за кадастровим номером 5324585600:00:004:0053 та витребування у власність Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області вказаних земельних ділянок (т.1, а.с. 23, 24).

Під час вивчення матеріалів справи судом встановлено відсутність в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також інших матеріалів стосовно земельної ділянки за кадастровим номером 5324555100:30:004:0584, яка становить предмет даного спору.

З наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно земельних ділянок за кадастровими номерами 5324555100:30:002:0234 та 5324585600:00:004:0053 станом на 28.07.2023 державної реєстрації права власності на вказані земельні ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю «Веселоподільсткий буркорадгосп» проведено не було (т.1, а.с. 81, 111).

В свою чергу, з прохальної частини позовної заяви вбачається, що прокурором оскаржується державна реєстрація права власності товариства, проведеної ще в 2021 році, тобто станом на момент, коли ТОВ «Веселоподільсткий бурякорадгосп» ще не існувало (державну реєстрацію створення юридичної особи відповідача проведено 22.12.2022, т. 1, а.с.52-55). Відповідні позовні вимоги прокурор не уточнював при розгляді справи в суді першої інстанції, а також підтримав в поданій апеляційні скарзі.

Мотивувальна частина позовної заяви також не містить жодного правового обґрунтування з посиланням на докази, якими прокурор пов`язує наявність обставин державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп", а також передачі спірного майна вказаному товариству.

В свою чергу, подана апеляційна скарга прокурора ґрунтується на тих доводах, що ТОВ «Веселоподільський бурякорадгосп» не є правонаступником щодо прав власності на спірні земельні ділянки ВАТ "Веселоподільського бурякорадгоспу".

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 56 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу. Також, згідно з рішенням інших органів, організацій та фізичних осіб, суб`єкт господарювання може бути утворений шляхом створення нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу або перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій).

Згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє своє існування в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ч.ч. 1, 2 ст. 108 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

В контексті застосування статей 104, 107 ЦК України, та беручи до уваги не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, суд вважає, що такий момент сам по собі не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц, від 04.11.2020 у справі №922/817/18.

Отже, для вирішення питання щодо можливості правонаступництва суд у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права, зокрема, відомості первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи правонаступника (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 922/817/18).

Відповідно до наявного в матеріалах справи рішення засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" № 1 від 12.12.2022 вбачається прийняття рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" за наслідками перетворення Відкритого акціонерного товариства "Веселоподільський бурякорадгосп" (т.2, а.с.212).

Разом з тим, матеріали справи не містять передавального акту, складеного в межах проведеної процедури перетворення юридичної особи ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп" на ТОВ "Веселоподільський бурякорадгосп", а також статуту останнього, на підставі яких має бути встановлено обставину передачі спірних земельних ділянок до новоствореної юридичної особи.

За таких обставин, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності наданими до матеріалів справи доказами обставини того, що відповідач є правонаступником прав та обов`язків ВАТ "Веселоподільський бурякорадгосп". Разом з тим, вказаний висновок суду не мав наслідком прийняття неправильного рішення у справі.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Водночас за змістом частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями розглядати докази, які не існували станом на момент розгляду справи судом першої інстанції та які не були предметом судового розгляду.

За наслідками розгляду наявних матеріалів справи, судова колегія зазначає, що прокурором не доведено наявності обставин передачі спірних земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" та здійснення державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем.

З огляду на наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції, зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів позовних вимог (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) не встановив.

Відповідно, позовні вимоги прокурора щодо скасувати державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельну ділянку площею 5,3804 га, кадастровий номер 5324555100:30:002:0234, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.07.2021 номер запису 44309622 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471754453080); державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельну ділянку площею 0,0177 га, кадастровий номер 5324555100:30:004:0584, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.09.2021 номер запису 44309425 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2471743753080); державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" на земельну ділянку площею 7,0117 га, кадастровий номер 5324585600:00:004:0053, яка знаходиться в адміністративних межах Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.04.2021 номер запису 44308440 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 247169125080); витребування з незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселоподільський бурякорадгосп" у власність Семенівській селищній раді Кременчуцького району Полтавської області є недоведеними, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктом 1 частини 1 статті 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Судова колегія зазначає, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З урахуванням меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а також наданих сторонами доказів в обгрунтування заявлених вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що аргументи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про залишення позову без задоволення за результатом розгляду позовної заяви прокурора, а тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін з підстав, викладених вище.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.03.2024 у справі №917/1475/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.07.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.О. Фоміна