Постанова

від 13.06.2024 по справі 904/2159/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2159/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Іванова О.Г.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 (суддя Бондарєв Е.М.)

у справі № 904/2159/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 17.04.2023 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" заборгованості на загальну суму 1 885 279,86 грн., з яких: - 1 374 855,73 грн. заборгованість за надані послуги; - 448 192,32 грн. інфляційні втрати за період з грудня 2021 року березень 2023 року; - 62 231,81 грн. 3% річних за період з 06.12.2021 по 14.04.2023. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 28 279,21 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі №904/2159/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" 1 374 855,73 грн заборгованості за надані послуги та витрат по сплаті судового збору у сумі 20 622,84 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі № 904/2159/23 в частині задоволення позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за нез`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Судом в рішенні не було надано жодної уваги доводам Відповідача, а в тексті Рішення не зазначається спростування судом щодо того, що Відповідач та ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» в Договорі встановили обов`язкову попередню письмову згоду Відповідача на заміну кредитора в Договорі. Відповідач не надавав ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» попередню письмову згоду на заміну кредитора в Договорі, а тому ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» не мав передбачених законом та Договором підстав укладати договір про заміну кредитора в Договорі, у зв`язку з чим Позивач є неналежним Позивачем по справі № 904/2159/23. Беручи до уваги вищезазначене. Позивач є неналежним позивачем у справі № 904/2159/23, оскільки Відповідач не надавав попередню письмову згоду ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» на заміну кредитора в Договорі, а судом даним доводам Відповідача не було надано жодної оцінки в Рішенні, що підтверджується змістом самого Рішення;

- Суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи Відповідача та задовільнив позовні вимоги Позивача в частині стягнення основної заборгованості, в той час як Позивачем не було надано суду доказів, що підтверджували б повне виконання ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» своїх зобов`язань за Договором. Натомість положенням ч. 3 cт. 538 ЦК України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі № 904/2159/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Господарський суд Дніпропетровської області в оскаржуваному рішення правильно встановив факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору щодо повної оплати вартості отриманих послуг. Проте вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено. Таким чином, умови Договору, передбачені у п. 13.2 основного договору, порушують права підрядника та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та охоронюваними законом інтересами сторін Договору. Обов`язок з виконання грошових зобов`язань за цим Договором лежить лише на Відповідачеві, який зобов`язувався оплати виконані за Договором та прийняті послуги (роботи). Завдяки наведеним умовам Договору, Відповідач, всупереч вимогам закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України), звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як ч. З ст. 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 об`єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі №904/2159/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі № 904/2159/23.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

04.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 13.06.2024 приймали участь представники апелянтів: відповідача та позивача.

Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу задовольнити: рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог без змін..

Представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити: рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Натомість заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, наголосив на відсутності підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 28 липня 2021 року між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничавтоматика" (далі підрядник) укладено договір на надання послуг №21310 (далі - основний договір).

Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 основного договору підрядник зобов`язується надати своїми силами та зі своїх комплектуючих послуги з обладнання котельні та поста охорони підприємства ПрАТ "ДТРЗ" локальною системою раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зоні можливого ураження відповідно до робочого проекту 21017 і здати замовнику у встановлений термін, визначений договором. Замовник зобов`язується прийняти від підрядника згідно з актом наданих послуг та оплатити надані послуги, згідно умов договору.

Ціна послуг, доручених до виконання підряднику, встановлюється в кошторисній документації (Додаток№1 до договору), що є невід`ємною частиною договору, та складає 1 825 780,80 грн., у тому числі ПДВ - 304 296,80 грн. (п. 2.1 основного договору).

Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця з відтермінуванням 30 календарних днів з моменту підписання Акту здачі-приймання наданих послуг (п. 2.2 основного договору).

Відповідно до п. 4.1 основного договору послуги повинні бути виконані в термін 120 календарних днів від дати отримання підрядником письмової заявки від замовника.

Згідно п. 4.2 основного договору датою виконання послуг вважається дата підписання сторонами акту наданих послуг.

Передача послуг підрядником і приймання їх замовником здійснюється шляхом підписання акту наданих послуг (п. 6.1 основного договору).

Термін дії основного договору: початок - з моменту підписання, закінчення - 31.12.2021 (п. 13.3 основного договору).

На виконання умов основного договору підрядником надані замовнику послуги на загальну суму 1 824 855,73 грн., що підтверджується актами, які підписані представниками обох сторін:

1) за наступними актами приймання виконаних будівельних робіт:

- №1 за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 163 652,96 грн.;

- №2 за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 110 875,73 грн.;

2) за наступними актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт:

- за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 533 897,04 грн.;

- за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 1 016 430,00 грн.

Замовником здійснена оплата частково у сумі 450 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1200 від 28.01.2022 на суму 100 000,00 грн., №944 від 08.02.2022 на суму 100 000,00 грн., №454 від 17.06.2022 на суму 100 000,00 грн., №189 від 12.07.2022 на суму 50 000,00 грн., №478 від 28.10.2022 на суму 50 000,00 грн., №1087 від 30.11.2022 на суму 50 000,00 грн.

14 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" (далі - новий кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничавтоматика" (далі - первісний кредитор) укладено договір №01/04 про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 2.1 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором на надання послуг №21310 від 28.07.2021 укладеного між первісним кредитором та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

Згідно п. 2.2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника виконання зобов`язань за основним договором, які виникли з моменту укладання основного договору, а саме грошове зобов`язання боржника (оплата заборгованості за основним договором в розмірі 1374855,73 грн.), а також оплати всіх штрафних санкцій, інфляційного збільшення заборгованості, 3% річних, які виникли на момент укладення договору або можуть виникнути у майбутньому у зв`язку з невиконанням умов основного договору, що на дату укладення договору про відступлення права вимоги складають: 448 192,32 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 62 231,81 грн. 3% річних.

Підписанням договору про відступлення права вимоги сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором (п. 3.1 договору про відступлення права вимоги).

Одночасно з підписанням договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору обов`язок повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається нового кредитора. Одночасно з повідомленням новий кредитор зобов`язаний направити боржнику оригінал витягу з договору про відступлення права вимоги, підписаного сторонами, як доказу переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (п.3.2 договору про відступлення права вимоги).

Новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору вартість відступленого права вимоги, яка становить 1 885 279,86 грн. в строк до 14.04.2026 (п. 4.1 договору про відступлення права вимоги).

На виконання умов договору про відступлення права вимоги позивачем направлено відповідачу повідомлення вих.1в/04 від 14.04.2023 про відступлення права вимоги з доказом переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (т. 1 а.с. 16-18). Повідомлення відповідач отримав 19.04.2023, що підтверджується інформацією про стан поштових відправлень №0212506971370 з офіційного вебсайту АТ "Укрпошта".

Водночас, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної оплати за отримані послуги, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 1 374 855,73 грн. заборгованості за надані послуги, 448192,32 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2021 року березень 2023 року та 62231,81 грн. 3% річних за період з 06.12.2021 по 14.04.2023.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягнувши з відповідача на користь позивача основну заборгованість у сумі 374 855,73 грн, натомість відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 17.04.2023 про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" заборгованості на загальну суму 1 885 279,86 грн., з яких:

- 1 374 855,73 грн. заборгованість за надані послуги;

- 448 192,32 грн. інфляційні втрати за період з грудня 2021 року березень 2023 року;

- 62 231,81 грн. 3% річних за період з 06.12.2021 по 14.04.2023.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 28 279,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на надання послуг №21310 від 28.07.2021 в частині своєчасної та повної оплати за послуги отримані на загальну суму 1 824 855,73 грн.:

1) за наступними актами приймання виконаних будівельних робіт:

- №1 за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 163 652,96 грн.;

- №2 за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 110 875,73 грн.;

2) за наступними актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт:

- за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 533 897,04 грн.;

- за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 1 016 430,00 грн.

Також позивач зазначає, що за договором про відступлення права вимоги №01/04 від 14.04.2023 первісний кредитом (підрядник, ТОВ "Укрзалізничавтоматика") передав належне йому право вимоги за договором на надання послуг №21310 від 28.07.2021, який укладено між первісним кредитором (ТОВ "Укрзалізничавтоматика") та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод".

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на те, що ТОВ "Нафтогазові технології" є неналежним позивачем у справі, оскільки між сторонами не було жодних договірних відносин. Крім того, відповідач продовжував виконувати свої зобов`язання за договором шляхом часткової сплати послуг у розмірі 50 000 грн. Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів, що підтверджували б повне виконання ним зобов`язань за договором, а отже відповідач має право зупинити виконання свого обов`язку. Щодо штрафних санкцій відповідач стверджує, що умовами договору (п. 13.2 договору) визначено, що прострочені зобов`язання повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та 3% річних, тобто розмір процентів та інфляції прирівнюється до нуля відсотків.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, факт надання послуг, строк оплати, наявність часткової оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати, факт відступлення права вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору - є господарськими, тому, згідно ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Статтею 318 ГК України передбачено, що за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов`язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об`єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов`язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об`єкти і оплатити їх.

Крім того, відповідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами факт неналежного виконання останнім прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору щодо повної оплати вартості отриманих послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Отже, укладення договору про відступлення права вимоги є підставою для заміни кредитора у грошовому зобов`язанні замовника (відповідача) за договором на надання послуг, в результаті чого права кредитора у такому зобов`язанні набуло Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології".

Апеляційний суд зауважує, що право вимоги виконання відповідачем свого грошового зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг на підставі договору на надання послуг №21310 від 28.07.2021 виникло у позивача з 14.04.2023 (дата укладення договору про відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги позивачем направлено відповідачу повідомлення вих.1в/04 від 14.04.2023 про відступлення права вимоги з доказом переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, яке було отримано відповідачем 19.04.2023.

Таким чином, оскільки первісний кредитор був замінений новим кредитором - позивачем у даній справі, про що відповідач був сповіщений в письмовому порядку, в останнього виник обов`язок сплатити на користь позивача 1 374 855,73 грн заборгованості за надані послуги.

При цьому апеляційним судом відхиляються твердження ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", що позивачем не було надано суду доказів, що підтверджували б повне виконання ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» своїх зобов`язань за Договором, оскільки такі засвідчені в установленому законом порядку належними та допустимими доказами (договорами, актами, платіжними документами).

До того ж слід акцентувати увагу на тому, що відповідач після надходження повідомлення про заміну кредитора не заперечував факт отримання ним послуг за договором на надання послуг №21310 від 28.07.2021 на загальну суму 1 824 855,73 грн та відповідно відсутність обов`язку щодо їх сплати, а лише наголошував на неможливості передачі прав та обов`язків за договором третій особі без письмової згоди боржника, чим власне також опосередковано визнав обставини наявності простроченої заборгованості перед ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА».

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження своєї позиції, які не поставлено обґрунтовано під сумнів відповідачем, не спростовано їх мотивованими аргументами та іншими належними доказами.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що Судом в рішенні не було надано жодної уваги доводам Відповідача, а в тексті Рішення не зазначається спростування судом щодо того, що Відповідач та ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» в Договорі встановили обов`язкову попередню письмову згоду Відповідача на заміну кредитора в Договорі. Відповідач не надавав ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» попередню письмову згоду на заміну кредитора в Договорі, а тому ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» не мав передбачених законом та Договором підстав укладати договір про заміну кредитора в Договорі, у зв`язку з чим Позивач є неналежним Позивачем по справі № 904/2159/23. Беручи до уваги вищезазначене. Позивач є неналежним позивачем у справі № 904/2159/23, оскільки Відповідач не надавав попередню письмову згоду ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» на заміну кредитора в Договорі, а судом даним доводам Відповідача не було надано жодної оцінки в Рішенні, що підтверджується змістом самого Рішення.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника, позаяк відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 13.2 Договору сторони погодили, що текст Договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються Договору є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони Договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання Договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадку, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання сторін Договору.

Дане застереження стосується виключно врегулювання прав та обов`язків сторін щодо передачі третім особам інформації та відомостей щодо укладеного між ними договору та стану його виконання, проте воно не визначає умов передачі саме прав та обов`язків сторони за самим договором.

Відповідач неправильно інтерпретує положення п. 13.2 Договору, які не встановлюють заборон чи інших обмежень на заміну кредитора у зобов`язанні та відповідно не вимагають такого погодження сторонами.

Отже, доводи про те, що Відповідач та ТОВ «УКРЗАЛІЗНИЧАВТОМАТИКА» в Договорі встановили обов`язкову попередню письмову згоду Відповідача на заміну кредитора в Договорі є наслідком неправильного тлумачення стороною умов договору на надання послуг №21310 від 28.07.2021, спростовуються його змістом та встановленими судом обставинами.

Матеріалами справи засвідчено факт відступлення права вимоги за договором на користь ТОВ "Нафтогазові технології" та інформування останнім про це ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод".

Таким чином, ТОВ "Нафтогазові технології" є належним позивачем у даній справі, а його вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 1 374 855,73 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і правомірно задоволені судом.

Судом також встановлено, що крім суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 448192,32 грн. інфляційних втрат, 62 231,81 грн. 3% річних

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, у пункті 13.2 основного договору сторони домовились, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір відсотків та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.

Суд першої інстанції, враховуючи положення чинного законодавства (ч. 3 ст. 6, ст. 627-629 ЦК України) та умови договору, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки в сторони передбачили саме таку міру відповідальності замовника в основному договорі.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками, вважає їх такими, що зроблені в результаті неправильного застосування норм матеріального права з огляду на таке.

Інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Слід наголосити, що вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.

Тобто, на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09.09.2020 у справі № 904/3260/19 та від 25.05.2021 у справі № 904/2112/20).

Таким чином, умови Договору, передбачені п. 13.2 основного договору, порушують права підрядника та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та охоронюваними законом інтересами сторін Договору. Обов`язок з виконання грошових зобов`язань за цим Договором лежить лише на Відповідачеві, який зобов`язувався оплати виконані за Договором та прийняті послуги (роботи). Завдяки наведеним умовам Договору, Відповідач, всупереч вимогам закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України), звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як ч. 3 ст. 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

До подібних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові у справі № 914/479/19 від 16.04.2020.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відтак, положення п. 13.2. основного договору в частині скасування відповідальності відповідача за порушення грошового зобов`язання є нікчемним

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Таким чином, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Варто зауважити, на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі 925/1641/17).

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання має місце, що встановлено судами та не спростовано відповідачем, нарахування трьох відсотків річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період відповідає вимогам чинного законодавства щодо порядку їх обчислення.

Перевіркою розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем такий виконаний арифметично та методологічно правильно, контррозрахунку відповідачем суду не надано, а тому з останнього на користь позивача належить стягнути 448 192,32 грн - інфляційних втрат та 62 231,81 грн - 3% річних.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення суми основного боргу, однак неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Слід зауважити, що ТОВ "Нафтогазові технології" у своїй апеляційній скарзі просило суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 по справі 904/2159/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД (код за ЄДРПОУ 00659101, місцезнаходження зареєстроване за адресою: Україна, 49038, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 7) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (код за ЄДРПОУ 33146756, місцезнаходження зареєстроване за адресою: 03039, м. Київ, провулок Руслана Лужевського, будинок 14) інфляційні втрати у розмірі 448 192,32 грн. та 3% річних у розмірі 62 231,81 грн., що в загальному розмірі складає 510 424,13 грн.

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все вищевикладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі № 904/2159/23 змінити, задовольнивши позов в повному обсязі та стягнувши з ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь ТОВ "Нафтогазові технології" 1 374 855,73 грн - заборгованості за надані послуги, 448 192,32 грн - інфляційних втрат, 62 231,81 грн - 3% річних.

Апеляційну скаргу ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" належить залишити без задоволення, оскільки її доводи не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).

Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та фактичного вирішення справи на користь позивача, а також враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на підставі приписів ст. 129 ГПК України, суд вважає за можливе покласти судові витрати в суді апеляційної інстанції на останнього, стягнувши на користь позивача 28 279,20 грн судового збору за подання позовної заяви, 11 484,54 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі № 904/2159/23 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі № 904/2159/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 у справі №904/2159/23 змінити.

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7, ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" (03039, м. Київ, пров. Руслана Лужевського, 14, ідентифікаційний код 33146756) 1 374 855,73 грн - заборгованості за надані послуги, 448 192,32 грн - інфляційних втрат, 62 231,81 грн - 3% річних, 28 279,20 грн судового збору за подання позовної заяви, 11 484,54 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.

Судові витрати Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" залишити за скаржником.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 01.07.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя О.Г. Іванов