Постанова

від 10.06.2024 по справі 908/2464/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2464/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2023 (судді: Боєва О.С., Науменко А.О., Ярешко О.В.)

у справі № 908/2464/22

за позовом позивача-1 ОСОБА_1

позивача-2 ОСОБА_2

позивача-3 ОСОБА_3

позивача-4 ОСОБА_4

до відповідача-1 приватного акціонерного товариства Український графіт

до відповідача-2 ОСОБА_5

про визнання правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява позивачів: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства «Український графіт», 2. ОСОБА_5 , з вимогами про визнання недійсними правочинів щодо застосування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 процедури обов`язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.2019.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.11.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням позивачами подано апеляційну скаргу, згідно якої просять скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 24.11.2023 у справі №908/2464/22, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянти зазначають, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Суд першої інстанції безапеляційно взяв до уваги доводи представника Відповідачів у цій справі щодо неефективності та неналежності обраних Позивачами способів захисту, не врахував специфіку подібних спорів, та специфіку конкретного спору. Апелянти вважають, що обраний ними спосіб захисту є належним, оскільки статтями 16 ЦК України та 20 ГК України передбачений такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Також, апелянти вважають, що обраний ними спосіб захисту є ефективним, оскільки права позивачів, як міноритарних акціонерів, можуть бути ефективно відновлені завдяки: 1) спочатку визнання недійсним правочину у вигляді комплексної процедури сквіз-ауту, застосованої саме до позивачів; 2) після чого вони зможуть прийняти рішення, який спосіб захисту їм далі використовувати, та який найефективніше зможе відновити їхні порушені права: а) або відновитися в правах міноритарних акціонерів та залишити собі акції ПрАТ Український графіт; б) або відновитися в правах міноритарних акціонерів та подати позов про стягнення дивідендів, які могли бути нараховані та виплачені мажоритарним акціонерам протягом 2019-2023 років; в) або подати позов про стягнення збитків за примусово вилучені акції разом із відсотками за користування чужими грошовими коштами, в тому числі і за користування нерозподіленим прибутком;

- Суд першої інстанції обґрунтував легітимність мети проведеної процедури сквіз-аут на ПрАТ «Український графіт», процитувавши назву Закону № 1983-VIII та пояснювальну записку до нього, потім зробив висновок: «... Отже, з наведеного вище вбачається, що процедура сквіз-ауту була проведена відповідно до норм закону та цілком відповідає легітимній меті/суспільним інтересам., іншого позивачами не доведено...». Однак, враховуючи неякісність спеціального закону, ця процедура апріорі була проведена не в інтересах суспільства, а інтерес від сквіз-ауту отримав скоріш кінцевий бенефіціарний власник, аніж суспільство в цілому. На переконання апелянтів, суд має врахувати встановлені факти щодо неякісності спеціального закону, який прийнятий в інтересах сугубо мажоритарних акціонерів, який дозволяє без волевиявлення міноритарного акціонера примусово вилучити акції без отримання повного та попереднього відшкодування, яким не передбачені гарантії захисту порушених прав власності міноритарних акціонерів, що в свою чергу доводить, що судові органи, як складові державної влади мають оперативно виправити помилки державного законодавчого органу та поновити права власності міноритарних акціонерів у спосіб, який позивачі будуть вважати найбільш ефективним, а не в такий, що буде нав`язаний зі сторони;

- є необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що процедура сквіз-ауту, проведена на ПрАТ Український графіт, відповідала нормам спеціального закону. Апелянти стверджують, що, враховуючи обставини набуття домінуючого пакету акцій товариства, перед застосуванням процедури, передбаченої ст. 65-2 Закону України Про акціонерні товариства, мала бути застосована процедура, передбачена ст. 65 цього Закону, чого здійснено не було, що тягне за собою невідповідність всієї процедури сквіз-ауту та неправильність визначення ціни викупу. Крім цього апелянти звертають увагу на те, що Наглядова рада ПрАТ Український графіт затвердила ринкову вартість акцій товариства, яка була визначена суб`єктом оціночної діяльності без використання всіх методів та підходів, оцінка здійснювалась міноритарного пакету акцій, а не однієї акції у 100 % пакеті акцій, що є підтвердженням додаткових порушень процедури;

- не погоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що позивачами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження неринковості затвердженої Наглядовою радою ПрАТ Український графіт ціни обов`язкового викупу акцій. Апелянти зазначають, що затверджена ціна примусового викупу акцій ПрАТ Український графіт в розмірі 3,35 грн. є несправедливою з урахуванням того, що власний капітал (чисті активи) товариства за 2018 рік складав із розрахунку на одну акцію 52,77 грн., нерозподілений прибуток із розрахунку на одну акцію складав 46,89 грн. За твердженнями апелянтів в позовній заяві ними було наведено розрахунки мінімальної ціни акцій товариства за методом накопичення активів витратного/майнового підходу, з яких можна було встановити несправедливість затвердженої ціни примусового викупу, що є додатковою підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним;

- судом було порушено норми процесуального права, а саме: ч. 3 ст.177, ч.ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, що виразилося в тривалому розгляді справи № 908/2464/22.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

16.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що визначивши предметом позову у цій справі визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності цього правочину, позивачі обрали відверто неефективний спосіб захисту, який призведе до повторного звернення до суду, зокрема, для застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді відшкодування вартості та стягнення з винних осіб збитків, що прямо суперечить визначенню ефективного способу захисту, сформованого у численних висновках Верховного Суду. Посилаються на правові висновки Верховного Суду у складі суддів Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, зроблені у постанові від 15.06.2022 у справі №905/671/19, згідно з якими метою даного позову є захист саме майнових, а не корпоративних прав колишнього акціонера, отже належним захистом цих прав є визнання права на компенсацію, стягнення компенсації за продані акції, стягнення збитків, а не оскарження рішення. Вважають, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до судує. Звертають увагу, що у випадку задоволення позову з таким предметом позову як визнання недійсним виконаних/частково виконаних правочинів без застосування наслідків недійсності правочинів державний чи приватний виконавець не зможе ані примусово виконувати таке рішення суду, ані навіть відкрити виконавче провадження, що на переконання відповідачів також підтверджує неефективність обраного позивачами способу захисту. Щодо інших доводів по суті позовних вимог відповідачі наголошують, що оскільки у позові відмовляється через неефективний спосіб захисту, то суд не може надавати оцінку іншим аргументам сторін.

В судовому засіданні 10.06.2024 приймали участь представники позивачів (апелянтів) та відповідачів.

Представник позивачів (апелянтів) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Представник відповідачів заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 лютого 2019 року між громадянином України ОСОБА_5 (учасник-1, відповідач-2 у справі), Пайовим товариством Генезес Інвест (OU Geneses Invest, Естонія) (учасник-2), Компанією «ІНТЕРГРАФІТ ХОЛДІНГС КОМПАНІ ЛІМІТЕД» (Intergraphite Holdings Company Limited, Бермудські острови) (учасник-3), Пайовим товариством Реетвекс (Osauhing Reetvex, Естонія) (учасник-4) та Пайовим товариством Талієнталь (OU Talienthal, Естонія) (учасник-5) був укладений договір про спільну діяльність (далі - Договір про спільну діяльність), відповідно до умов якого сторони зобов`язалися діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення цілей: придбання акцій, емітентом яких є Приватне акціонерне товариством «Український графіт» (далі Товариство), у всіх власників акцій Товариства, які не є сторонами договору, в порядку, визначеному ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», у власність визначених Договором осіб (пункт 1.1.1). Ведення справ за Договором про спільну діяльність покладається на Учасника-1 (п. 4.1).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., у присутності якого підписаний даний договір, та зареєстрований за реєстровим № 515.

Відповідно до змісту пункту п. 2.1 Договору про спільну діяльність, в редакції Договору № 1 від 04.02.2019 про внесення змін до Договору про спільну діяльність, станом на дату укладення договору Сторони прямо є власниками значного контрольного пакета акцій Товариства у загальній кількості 67 061 315 шт 96,0234%.

Для досягнення цілей, визначених п. 1.1.1 Договору, акції Товариства придбаються у власність Учасника-1 у кількості 2 777 185 штук простих акцій Товариства на рахунок у цінних паперах 300517-UA10009823, відкритого в депозитарній установі Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (п. 2.2. Договору про спільну діяльність).

В пункті п. 3.1 Договору про спільну діяльність, зокрема, встановлено, що для досягнення цілей, визначених п. 1.1.1 Договору, Сторони уповноважують Учасника-1 вчиняти будь-які дії, необхідні для реалізації сторонами прав і виконання Сторонами обов`язків особи, яка набула право власності на домінуючий контрольний пакет акцій, передбачених ст. 65-2 Закону, в тому числі: підписувати та подавати третім особам (Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Товариству, нотаріусу тощо) усі документи, передбачені статтею 65-2 Закону, в тому числі, підписати та подати Товариству публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій Товариства (далі публічна безвідклична вимога) та копію Договору ескроу (п. 3.1.2); вчиняти всі дії, необхідні для відкриття Рахунку ескроу, для виконання обов`язків та реалізації прав за Договором ескроу; розпоряджатися рахунком ескроу для здійснення операцій, передбачених законодавством України та Договором ескроу (п.3.1.3); вчиняти дії, необхідні для перерахування на Рахунок ескроу коштів в оплату акцій для їх подальшої виплати особам, які мають право на отримання цих коштів відповідно до законодавства (п. 3.1.4).

01 лютого 2019 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_5 (Клієнт) укладено договір рахунку умовного зберігання (ескроу) № 80, предметом якого є відкриття ОСОБА_5 рахунку умовного зберігання (ескроу) для використання з метою оплати ціни акцій ПрАТ «Український графіт» (далі Емітент) в межах процедури обов`язкового продажу акцій на вимогу Клієнта, що є власником домінуючого контрольного пакета акцій Емітента (або уповноваженою особою, яка діє в інтересах групи осіб, що спільно є власниками домінуючого контрольного пакета акцій Емітента).

ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ «Український графіт» із повідомленням б/н від 04.02.2019 про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПрАТ «Український графіт» відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», вказано про те, що 01 лютого 2019 року вищевказані особи-акціонери ПрАТ «Український графіт» уклали Договір про спільну діяльність, що дозволяє розглядати цих осіб-акціонерів, як «осіб, що діють спільно», та які є власниками домінуючого контрольного пакета акцій в статутному капіталі ПрАТ «Український графіт», що складає 96,0234% статутного капіталу ПрАТ «Український графіт», виключно з метою реалізації їхнього права на викуп акцій у міноритарних акціонерів, що не є сторонами договору, у розмірі 3,9766% статутного капіталу Товариства, відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №3(о) від 05.02.2019, враховуючи отримане повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПрАТ «Український графіт», яке передбачене ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», у зв`язку з необхідністю проведення оцінки ринкової вартості однієї простої іменної акції ПрАТ «Український графіт» станом на останній робочий день, що передує дню набуття домінуючого пакета акцій (31.01.2019), обрано ТОВ «Фінпрайс» оцінювачем ринкової вартості акцій ПрАТ «Український графіт», затверджено умови договору з ним та розмір оплати його послуг.

05.02.2019 між ПрАТ «Український графіт» та ТОВ «Фінпрайс» укладено договір про проведення незалежної оцінки майна № 05/02-АК1/804/1980107/11, а саме: виконання робіт з незалежної оцінки цінних паперів простих іменних акцій ПрАТ «Укрграфіт» у кількості 2777185 шт., що становить 3,9766 % статутного капіталу, станом на 31.01.2019, з метою викупу акцій (сквіз-аут).

Відповідно до Звіту від 08.02.2019 суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Фінпрайс» (оцінювач ОСОБА_6 ) про оцінку цінних паперів простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт» у пакеті акцій кількістю 2 777 185 шт., що становить 3,9766 % його статутного капіталу, ринкова вартість 1 акції станом на 31.01.2019 становить - 3,35 грн.

Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №4(о) від 11.02.2019, за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки Звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», яким ринкова вартість 3,9766 % пакета акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 2 777 185 штук оцінена та становить 9303569,75 грн з розрахунку 3,35 грн за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ «Український графіт» на рівні 3,35 грн за одну акцію.

На офіційному сайті ПрАТ «Український графіт» розміщено Публічну безвідкличну вимогу б/н від 12.02.2019 ОСОБА_5 - уповноваженої особи групи осіб, що діють спільно на підставі Договору про спільну діяльність від 01.02.2019, які разом у сукупності володіють 96,0234% від загальної кількості простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт», про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства.

Відповідно до п. 5 Вимоги «Ціна придбання акцій та порядок її визначення» ціна придбання акцій вказана у розмірі 3,35 грн за одну просту іменну акцію. Ціна обов`язкового продажу акцій визначена відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням ринкової вартості акцій ПрАТ «Український графіт», яка визначена суб`єктом оціночної діяльності, відповідно до ст. 8 та ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», яка затверджена рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» (Протокол № 4(о) від 11.02.2019).

Актом приймання-передавання від 21.02.2019, підписаним ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» з ПрАТ «Український графіт» та ОСОБА_5 , визначено списки осіб (в електронній та паперовій формах), в яких придбаваються акції ПрАТ «Український графіт», із зазначенням реквізитів акціонерів та суми коштів, що підлягають сплаті клієнтом на користь кожного акціонера, акції якого придбаваються. Вказаний список осіб складено на підставі переліку акціонерів станом на 14.02.2019, отриманого від Центрального депозитарію цінних паперів, та із зазначенням, за наявності, інформації про обтяження акцій, які придбаваються.

Листом вих. № 41/813 від 21.02.2019 ПрАТ «Український графіт» повідомило ОСОБА_5 про надсилання кожному акціонеру Товариства копії публічної безвідкличної вимоги.

За платіжним дорученням № 1 від 22.02.2019 з рахунку ОСОБА_5 в АТ «ОТП Банк» було перераховано на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий в АТ «ПУМБ» суму 9303569,75 грн для виплат мінорітарним акціонерам ціни акцій ПрАТ «Український графіт», код ISIN UA4000069066, відповідно до договору рахунку умовного зберігання (ескроу) № 80 від 01.02.2019.

22 лютого 2019 року ПрАТ «Український графіт» подано до ПАТ «Національний депозитарій України» повідомлення про перерахування ОСОБА_5 коштів на рахунок умовного зберігання (ескроу) (вих. № 41/848 від 22.02.2019).

Згідно з Виписками про стан рахунків в цінних паперах та про операції з цінним паперами ОСОБА_1 (позивач-1) володів простими іменними акціями Емітента ПрАТ «Укрграфіт» в кількості 60 000 шт., ОСОБА_2 (позивач-2) володів простими іменними акціями в кількості 20 000 шт., ОСОБА_3 (позивач-3) в кількості 20 000 шт., ОСОБА_4 (позивач-4) в кількості 14 637 шт.

25 лютого 2019 року акції ПрАТ «Український графіт» було переведено з депозитарних рахунків в цінних паперах вищевказаних власників простих іменних акцій та зараховано на рахунок заявника вимоги ОСОБА_5 . І 25.02.2019, як зазначили позивачі, вони отримали грошові кошти за списані акції.

ПАТ «Національний депозитарій України» 25.02.2019 листом № 722 повідомив ПрАТ «Український графіт» про завершення виконання процедур, пов`язаних з обов`язковим продажем простих акцій ПрАТ «Український графіт» на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до господарського суду з позовом про визнання правочинів щодо застосування до них процедури обов`язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій ПрАТ «Український графіт» у відповідності до Публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.2019 недійсними на підставі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 1 Першої протоколу до Конвенції, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 203, 215, 321 Цивільного кодексу України, ст.ст. 8, 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачами спосіб захисту є неналежним в даних конкретних правовідносинах, неефективним та не призводить до поновлення порушених прав позивачів (у разі встановлення судом порушення таких прав), в т.ч., не здатний поновити майнову сферу позивачів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Отже, норми Конституції України, Конвенції та ЦК України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності передбачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).

14 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Ця Угода передбачала процес зближення існуючого та майбутнього законодавства України із законодавством співтовариства. Україна зобов`язалася вживати заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством співтовариства.

21 березня 2014 року підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII і є невід`ємною частиною українського законодавства. Відповідно до статті 480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід`ємною частиною.

Додатком XXXIV до Глави 13 Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит Розділу V Економічне і галузеве співробітництво Угоди передбачено, що Україна зобов`язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Згідно з графіком, зазначеним у додатку, положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.

Згідно абз. 3 ст. 249 Договору про заснування Європейської Спільноти, Директива є обов`язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Директива покладає на держави-члени обов`язок видавати правові акти для досягнення результату, зазначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). Таким чином директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні відносини у державах-членах, таке регулювання запроваджується внаслідок імплементації директив у внутрішні правопорядки.

Директива про поглинання регулює відносини за участю акціонерних товариств, усі або частина акцій яких знаходяться в обігу на регульованому ринку. Оскільки ця Директива встановлює лише мінімальні стандарти в цій сфері, то держави можуть поширити її дію і на інші товариства.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Директиви про поглинання держави-члени повинні забезпечити, щоб оферент був спроможний вимагати від усіх власників решти цінних паперів продати йому/їй ці папери за справедливою ціною. Держави-члени можуть запровадити таке право у наступних ситуаціях: (а) у разі, якщо оферент володіє акціями, що складають не менше, ніж 90 % капіталу, що дає право голосу та 90 % голосів у компанії-адресата оферти, або (b) у разі, якщо, після прийняття пропозиції, оферент придбав або остаточно зобов`язався придбати цінні папери, що представляють не менше 90 % капіталу адресата оферти, що забезпечує право голосу та 90 % голосів, що були предметом оферти. У випадку, передбаченому пунктом (а), держави-члени можуть встановити вищий поріг, котрий, однак, не може бути вищим, ніж 95 % капіталу, що дає право голосу.

Виконуючи міжнародні зобов`язання України за Угодою, Верховна Рада України ухвалила Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах № 1983-VIII від 23.03.2017, яким доповнено Закон України Про акціонерні товариства зокрема статтею 65-2.

У процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого контрольного пакета вимагає від міноритарних акціонерів продати йому акції шляхом виставлення та надсилання товариству публічної безвідкличної вимоги (ч. 4 ст. 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства").

При цьому має бути визначена ціна обов`язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продати йому пакет акцій.

За змістом положень ч. 4 ст. 65-2 Закону України Про акціонерні товариства протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 65-1 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства. У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов`язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги.

Згідно ч. 9 ст. 65-2 Закону заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).

Отже, зазначеними нормами Закону України Про акціонерні товариства передбачалося примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій.

Вказане запроваджене державою законодавче регулювання було зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Що, в свою чергу, вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов`язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов`язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень (правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).

Положення ст. 65-2 Закону України Про акціонерні товариства неконституційними не визнавались, а відтак регулювали відповідні суспільні відносини та є застосовними до них.

Частинами 1, 2, абз. 1 ч. 3 ст. 65-2 Закону встановлено, що особа (особи, що діють спільно), яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала (прямо або опосередковано) власником домінуючого контрольного пакета акцій, протягом наступного робочого дня з дня набуття нею права власності на такий пакет акцій зобов`язана подати до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і до товариства повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій (далі повідомлення).

Повідомлення має містити інформацію про:

1) кількість акцій товариства, що належали особі та її афілійованим особам до набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства;

2) структуру власності особи та її афілійованих осіб (якщо станом на дату повідомлення афілійованим особам належали акції товариства);

3) ціну, передбачену пунктами 1 та 2 частини п`ятої цієї статті;

4) дату набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства;

5) інформацію, передбачену пунктом 6 частини восьмої цієї статті.

Інформація про структуру власності подається в обсязі і за формою, затвердженими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Якщо особа набула домінуючий контрольний пакет акцій товариства, діючи спільно з третіми особами, які не є її афілійованими особами, до повідомлення також включається інформація про кількість акцій товариства, що належали таким третім особам до набуття особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства. У такому разі до повідомлення також додається копія договору, на підставі якого особа і треті особи узгоджують свої дії щодо набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства. Зазначеним договором визначається сторона договору, уповноважена його сторонами на вчинення правочинів щодо набуття акцій товариства в інтересах групи осіб, що діють спільно (уповноважена особа).

Передбачені цією статтею права і обов`язки особи, яка набуває право власності на домінуючий контрольний пакет акцій товариства, покладаються на уповноважену особу.

Товариство не пізніше наступного робочого дня з дати отримання повідомлення зобов`язане розмістити його на веб-сайті товариства та у загальнодоступній інформаційній базі даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів або через особу, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників фондового ринку.

З положень ч. 4 ст. 65-2 Закону вбачається, що у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого пакета вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому акцій шляхом виставлення та надсилання до товариства публічної безвідкличної вимоги.

У процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) має бути визначена ціна обов`язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі, як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому пакета акцій.

Порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій врегульований у ч. 5 ст. 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до якої ціною обов`язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:

1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття;

2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи;

3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до ст. 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.

Тобто встановлений законом порядок визначення ціни придбання акцій для цілей зазначеної процедури передбачає обрання найвищого показника з трьох передбачених у цій нормі варіантів. Найвищий показник і є ціною придбання акцій. Вибір робить заявник вимоги, тоді як наглядова рада визначає ринкову вартість (надає цей показник для порівняння).

Таким чином, одним із передбачених зазначеною нормою варіантів (показників), з урахуванням якого формується та визначається ціна придбання акцій, є ринкова вартість акцій товариства.

Порядок визначення ринкової вартості майна акціонерного товариства, зокрема цінних паперів (акцій) встановлений у ст. 8 Закону України "Про акціонерні товариства" з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 65-2 цього Закону.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про акціонерні товариства" ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Рішення про залучення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ухвалюється наглядовою радою товариства (у процесі створення товариства зборами засновників або засновником особисто у разі створення акціонерного товариства однією особою).

Ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається суб`єктом оціночної діяльності:

1) для емісійних цінних паперів, які не перебувають в обігу на фондових біржах, як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність;

2) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, як середній біржовий курс таких цінних паперів на відповідній фондовій біржі, розрахований такою фондовою біржею за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів;

у разі якщо цінні папери перебувають в обігу на двох і більше фондових біржах та їхній середній біржовий курс за останні три місяці обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів, на різних біржах відрізняється, ринкова вартість цінних паперів визначається наглядовою радою (якщо створення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства виконавчим органом товариства) в порядку, встановленому НКЦПФР;

3) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, у разі якщо неможливо визначити ринкову вартість цінних паперів за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів, або у разі якщо законом передбачена можливість незастосування п. 2 цієї статті, як вартість цінних паперів станом на таку дату, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства установчими зборами), затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин 1 і 2 цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від вартості майна, визначеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства установчими зборами), повинна мотивувати своє рішення (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про акціонерні товариства").

Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" товариство не пізніш як за 25 робочих днів з дня отримання повідомлення повинно затвердити ринкову вартість акцій товариства, визначену суб`єктом оціночної діяльності відповідно до ст. 8 цього Закону, та повідомити її особі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства" наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Наглядова рада як орган, створений для захисту інтересів акціонерів, має забезпечувати рівний захист всіх акціонерів товариства і рівне ставлення до них, незважаючи на розмір пакету акцій, який їм належить.

При проведенні процедури сквіз-аут наглядова рада виконує надзвичайно важливу роль вона обирає суб`єкта оціночної діяльності і потім затверджує оцінку ринкової вартості акцій. Таким чином, саме від добросовісних, розумних дій наглядової ради при визначенні ринкової вартості акцій залежить захист інтересів всіх акціонерів.

Отже затвердження наглядовою радою оцінки акцій не може бути лише формальним процесом в процедурі сквіз-аут, бо фактично від визначення справедливої вартості акцій залежить правомірність процедури.

Для забезпечення єдності судової практики щодо застосування статей 8, 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 уточнені висновки, зроблені у попередніх постановах Верховного Суду, і зазначено, що поняття "справедлива вартість" означає не конкретну грошову суму (величину), а дотримання емітентом (наглядовою радою) передбаченого законом порядку визначення ринкової вартості акцій, який передбачає необхідність обрання найбільшої вартості, якщо ринкова вартість може бути розрахована за різними підходами та методами, та за відсутності вирішального впливу мажоритарного акціонера на рішення наглядової ради, яка обирає суб`єкта оціночної діяльності та затверджує ринкову вартість акцій, визначену таким суб`єктом. Наглядова рада може вважатися такою, що не знаходиться під впливом мажоритарного акціонера у випадку наявності у її складі незалежних директорів, які становлять більшість від такого складу на момент ухвалення рішення про затвердження ринкової вартості акцій.

Як вже зазначалося вище, порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій встановлений ч. 5 ст. 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до якої ціною обов`язкового викупу акцій має бути не середня ринкова (біржова) ціна, а найбільша з існуючих на ринку та визначених експертом за допомогою різних методів, і саме така ціна має вважатися справедливою.

Директива ЄС про поглинання, яка визначала як справедливу саме ціну, яка склалася на фондовому ринку, була розрахована на застосування до публічних компаній (товариств), акції яких знаходяться в обігу на організованих ринках. У країнах ЄС визначення ринкової ціни відбувається за умови розвиненого фондового ринку та наявності у таких товариствах значної кількості незалежних директорів у складі наглядової ради (що є вимогою всіх організованих ринків), що виступає запорукою забезпечення справедливої ціни.

В Україні фактично відсутній класичний фондовий ринок, на якому активно торгуються акції публічних компаній з розпорошеним корпоративним контролем.

Більше того, акції міноритарних акціонерів часто не мають високої ціни саме на українському фондовому ринку через те, що міноритарні акціонери фактично відсторонені від ухвалення будь-яких управлінських рішень (не мають контролю), роками не отримують дивідендів, але змушені нести витрати, пов`язані із депозитарним обліком своїх акцій.

Отже, вартість акцій міноритарних акціонерів на фондовому ринку може наближатися до нуля (бути мінімальною). Такі акції не купують портфельні інвестори, але вони є надзвичайно цікавими як предмет купівлі для контролюючого акціонера для зниження витрат товариства, зменшення ризиків, а також отримання повного контролю над товариством.

Саме через те, що ціна акцій міноритарних акціонерів на фондовому ринку є зазвичай дуже низькою, особливого значення для визначення справедливої вартості набуває проведення оцінки вартості акцій незалежним оцінювачем відповідно до вимог статей 8, 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства".

Щодо аргументів скаржників про те, що Наглядова рада ПрАТ Український графіт затвердила ринкову вартість акцій товариства, яка була визначена суб`єктом оціночної діяльності, без використання всіх методів та підходів, оцінка здійснювалась міноритарного пакету акцій, а не однієї акції у 100 % пакеті акцій, варто наголосити на такому.

У постанові від 17.02.2021 у справі № 905/1926/18 Верховний Суд дійшов висновку, що при розрахунку справедливої (ринкової) вартості акцій при сквіз-ауті має бути застосований майновий метод оцінки (як єдиний або поряд з іншими), що випливає з ч. 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", національних стандартів оцінки майна (Національний стандарт № 1 та Національний стандарт № 3). При застосовуванні майнового підходу справедлива (ринкова) ціна однієї простої акції Товариства має визначатися у складі пакету загальною кількістю 100 % від статутного фонду (капіталу) за формулою: "ринкова вартість чистих активів товариства поділена на загальну кількість простих акцій товариства".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18 вказано, що при проведенні процедури примусового викупу акцій, належних міноритарним акціонерам (сквіз-ауту), останні перебувають у менш захищеному стані. Тому наявність певної недобросовісної поведінки з боку власника домінуючого контрольного пакета акцій (зокрема, опосередкованої рішеннями акціонерного товариства) може спричинити покладення на міноритарного акціонера, який не має можливості вплинути на визначення ціни акцій, непропорційного тягаря у зв`язку з примусовим відчуженням належних йому акцій. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що запровадження нормативного регулювання, при якому, залежно від обраного способу визначення ціни акцій, їх вартість може відрізнятися в рази, не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій та, відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 зауважила, що у випадку проведення сквіз-ауту мажоритарний акціонер купує по суті не дрібні пакети акцій у окремих міноритарних акціонерів, які на ринку мають низьку ціну, можуть бути неліквідними, нецікавими для інших інвесторів (через відсутність будь-якого контролю, впливу на справи товариства, тривалу невиплату дивідендів), але мають значну вартість для мажоритарного акціонера, який шляхом сквіз-ауту швидким та зручним для себе способом викупає акції у всіх міноритаріїв без необхідності шукати кожного окремого власника і домовлятися з ним щодо умов індивідуальної угоди.

Відтак, в силу специфіки процедури сквіз-ауту мажоритарний акціонер фактично купує не міноритарний пакет акцій як такий, а контроль над товариством в цілому (право на витискання міноритаріїв незалежно від їх волі та згоди), тому оцінці для визначення справедливої вартості 1 акції підлягає 100 % пакет акцій акціонерного товариства, а не міноритарний пакет.

У Національному стандарті № 3 надається визначення корпоративної частки це частина (пай, акція) господарського товариства, створеного на основі цілісного майнового комплексу. Отже, оцінка пакету акцій у 100 % означає оцінку товариства як єдиного (цілісного) майнового комплексу.

Відповідно до п. 38 Національного стандарту № 1 для проведення оцінки цілісного майнового комплексу використовуються такі основні методологічні підходи: майновий (метод вартості чистих активів і метод оцінки вартості ліквідації), порівняльний (метод ринку капіталу та метод ринкових угод), дохідний (дисконтування грошових потоків або дивідендів).

Саме застосування трьох різних підходів дозволяє отримати найбільш об`єктивний розрахунок ринкової вартості акцій. При чому розрахунки різними методами можуть давати різну ринкову вартість.

Національний стандарт № 1 передбачає можливість застосування контрольної знижки. Контрольна знижка зменшення вартості об`єкта оцінки через відсутність права контролю або їх меншого обсягу порівняно з вартістю об`єктів, які характеризуються правами контролю в більшому обсязі.

Усуваючи розбіжності у судовій практиці, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 уточнила правові висновки щодо застосування статей 8 та 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства", які містяться у постановах від 16.02.2021 у справі № 910/8714/18 та від 17.02.2021 у справі № 905/1926/18 таким чином, що:

- при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінці підлягає 1 акція у 100 % пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті,

- у зв`язку з цим має бути обов`язково застосований Національний стандарт № 3, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим, а також Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 № 1666/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.10.2008 за № 924/15615 (реєстраційний номер Методики 0.1.18);

- майновий метод оцінки має бути обов`язково застосований поряд з іншими методами оцінки;

- не підлягає застосуванню контрольна знижка, передбачена Національним стандартом № 1.

Як вже було зазначено, рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №4(о) від 11.02.2019, за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки Звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», яким ринкова вартість 3,9766 % пакета акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 2 777 185 штук оцінена та становить 9 303 569,75 грн з розрахунку 3,35 грн за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ «Український графіт» на рівні 3,35 грн за одну акцію.

Відповідно до даних річної фінансової звітності ПрАТ Український графіт власний капітал (чисті активи) товариства за 2018 рік складав 3 685 221 тис. грн (що за розрахунком позивачів становить 52,77 грн із розрахунку на одну акцію), нерозподілений прибуток складав 3 274 754 тис. грн (що за розрахунком позивачів становить 46,89 грн із розрахунку на одну акцію).

Таким чином, визначення ринкової вартості однієї акції у розмірі 3,35 грн., яка затверджена рішенням від 11.02.2019, оформленим протоколом № 4(о), наглядової ради ПрАТ Український графіт відбулось без застосування методів оцінки, застосування яких, за висновками Верховного Суду, є необхідним для визначення ринкової та справедливої вартості акцій.

Водночас, слід зауважити, що позивачі просять суд визнати недійсними правочини щодо застосування до них процедури обов`язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства Український графіт у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ Український графіт.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції послався на неналежність та неефективність обраного позивачами способу захисту.

Апеляційний суд наголошує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

З положень частин 1, 2 статті 202 ЦК України слідує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є: визнання правочину недійсним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Приписами статей ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Право на оспорення правочину має не тільки сторона цього правочину, а також й особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21)

Під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Верховного Суду у справі № 924/438/22 від 26.04.2023).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним.

Публічна безвідклична вимога щодо викупу акцій є правочином, який у силу закону створює правові наслідки.

Проте, враховуючи судову практику Верховного Суду, для застосування судом певного способу захисту не досить установити, що такий спосіб захисту визначено законом. За висновками Верховного Суду суд може застосувати передбачений законом або договором спосіб захисту лише за умови, що він є належним в даних конкретних правовідносинах та ефективним.

Колегія суддів наголошує, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18, на яку серед іншого посилаються позивачі, зокрема зазначено, що оскільки норма, яка міститься у ст. 65-2 Закону Про акціонерні товариства, не визначає спеціальних способів захисту прав міноритарних акціонерів, права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною, меншою за їх ринкову вартість, то особи, які вважають, що їх права та інтереси на акції були порушені вчиненням такого правочину, можуть самостійно обирати між визначеними нормативними приписами способами їх захисту (п. 7.36). Також вказано, що можливість міноритарного акціонера захистити свої права в загальному порядку, визначеному нормами ЦК України, у спосіб пред`явлення вимоги про стягнення з особи, на користь якої відбулося примусове відчуження акцій, грошових коштів у розмірі різниці між визначеною ціною у публічній безвідкличній вимозі та справедливою ціною таких акцій або ж у спосіб визнання недійсним зазначеного правочину, не може вважатися достатньою гарантією захисту прав цього учасника, адже за таких обставин обов`язок доказування справедливої ціни викупу акцій буде здійснюватися вже після фактичної втрати слабшою, в цих відносинах, стороною права власності та супроводжуватись необхідністю понесення останньою значних витрат на проведення оцінки майна товариства, сплату судового збору, витрат на професійну правничу допомогу тощо (п. 7.35).

Колегія суддів звертає увагу, що вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18, рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року у справі № 908/137/18 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Під час нового розгляду вказаної вище справи № 908/137/18, позивачами у ній, з посиланням на постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/671/19, було змінено предмет позову з визнання правочину недійсним на визнання за позивачами права на отримання компенсації за примусово вилучені акції. І заява позивачів про зміну предмета позову була прийнята судом до розгляду (ухвала від 14.09.2022 у справі № 908/137/18).

У постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання судом права акціонера на справедливу компенсацію за примусово вилучені акції та встановлення її розміру є належним способом захисту, спрямованим на встановлення стану правової визначеності у відносинах між міноритарним акціонером, товариством і покупцем (мажоритарним акціонером) (п. 111). Рішення суду про визначення розміру компенсації (ринкової/справедливої вартості акцій) спрямоване на забезпечення балансу інтересів акціонерів товариства; воно дозволить обом сторонам правочину вирішити спір щодо вартості акцій (яку товариство та мажоритарний акціонер вважають справедливою, а міноритарний акціонер заниженою) і, враховуючи це, визначити свою подальшу поведінку (судову та позасудову). Правова визначеність щодо суми справедливої компенсації надасть сторонам додаткову можливість врегулювати конфлікт шляхом переговорів чи медіації, без подальшого звернення до суду (п. 113, п. 114 Постанови).

Також Верховним Судом у іншій справі (постанова від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19) було зроблено висновок, що належним способом особи на отримання справедливої, на її думку, ціни акцій, який не буде вступати у протиріччя з правами інших осіб, буде позов про стягнення недоотриманої компенсації, до предмета доказування в якій входить правомірність/справедливість ціни викупу акцій (п. 5.29). Колегія суддів у вказаній справі також зазначила, що навіть у випадку оспорювання одним (а не усіма) міноритарним акціонером окремого правочину з примусового викупу у нього акцій, з підстав його (правочину) вчиненим з порушенням вимог законодавства, це не повинно мати наслідком оспорення/визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги, адже в такому випадку може бути дестабілізований цивільний оборот, порушено права інших міноритарних акціонерів, які або погодились з отриманою компенсацією та не вважають процедуру примусового викупу акцій неправомірною, або лише оспорюють справедливість визначення ціни акцій, вимагаючи виплати належної компенсації, але, при цьому, не заперечуючи правомірність викупу. Визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги за позовом не всіх міноритарних акціонерів може завдати шкоди і мажоритарному акціонеру, який здійснює викуп акцій, через порушення принципу юридичної визначеності (п. 5.30).

З урахуванням наведеного вище судова колегія вважає, що такий обраний позивачами спосіб захисту як визнання недійсним правочину щодо застосування до них процедури обов`язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій є належним, але він є неефективним, оскільки метою цього позову є захист саме майнових прав, належним та ефективним захистом яких є визнання права на компенсацію, стягнення компенсації за продані акції або стягнення збитків.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачами спосіб захисту не призведе до поновлення порушених прав позивачів, зокрема, не здатний поновити майнову сферу позивачів.

Обрання позивачем неналежного та/або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що хоча судом першої інстанції помилково зазначено про обрання позивачами неналежного способу захисту порушених прав, проте, зважаючи на висновки про його неефективність, судом обгрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи скаржників про те, що аналізуючи сучасну судову практику, Верховний Суд, враховуючи особливість конкретних справ, залишає в силі рішення про визнання правочину недійсним (без вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) навіть і наразі, про що свідчать наприклад постанови Касаційного господарського суду від 18.05.2023 та від 07.11.2023 у справі № 908/3468/13, виходячи з наступного.

Однією з таких ключових змін у ГПК України є запровадження нових процесуальних форм забезпечення єдності судової практики, як-от: палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду (статті 302, 303, 315 ГПК України).

З огляду на таку структуру узгодження правових позицій, викладених у постановах касаційного суду, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17 наведено висновок щодо порядку застосування правових позицій Верховного Суду. Зокрема, касаційний суд зазначив, що логіка побудови й мета існування процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики вказує на таке: задля застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції варто виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів. Так само висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду превалюють над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

В свою чергу, згідно приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (див. також постанову Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, згідно з яким: "…відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати)" (пункт 73 цієї постанови).

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала уточнюючий, в співвідношенні з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, згідно якого: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача»

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 при вирішенні господарського спору врахувала викладений в пункті 48 постанови об`єднаної палати від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, що: "Позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача".

Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання апеляційним судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржників, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсними правочинів щодо застосування до позивачів процедури обов`язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій ПрАТ «Український графіт» у відповідності до Публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.2019 як оспорюваних правочинів (схожі за суттю висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 (пункт 8.18)).

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2023 у справі № 908/2464/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявників.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2023 у справі № 908/2464/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2023 у справі № 908/2464/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 01.07.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко