Постанова

від 03.07.2024 по справі 916/5525/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5525/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024, прийняте суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст складено 24.04.2024,

у справі №916/5525/23

за позовом: Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД"

про стягнення 22 631,07 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 р. Фізична особа-підприємець Жукова Наталія Олександрівна звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД", в якому просила стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти у сумі 22631,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю ухилення відповідача від повернення позивачці суми надмірно сплаченої орендної плати за укладеним між сторонами договором суборенди приміщення №1098А від 14.02.2023.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 15.01.2024 відкрито провадження у справі №916/5525/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/5525/23 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" на користь Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни суму грошових коштів у розмірі 22631,07 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн.

Судове рішення мотивоване безпідставністю утримання відповідачем грошових коштів Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни у заявленому до стягнення розмірі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/5525/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що судове рішення у даній справі прийняте з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), адже цей спір виник з приводу нерухомого майна, внаслідок чого мав би розглядатися за правилами, визначеними частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, тобто за місцезнаходженням об`єкта нерухомого майна, переданого за договором суборенди приміщення №1098А від 14.02.2023, а саме: Господарським судом Харківської області. Крім того, скаржник зазначає про те, що поданий позивачкою рахунок №VN16630 від 02.11.2023 на оплату орендної плати за листопад місяць 2023 року є неналежним та недопустимим доказом, оскільки на ньому відсутній підпис уповноваженої особи відповідача та печатка останнього, а також про те, що факт звільнення Фізичною особою-підприємцем Жуковою Наталією Олександрівною орендованих приміщень у передбачені договором строки та за відсутності у останньої претензій свідчить про належне виконання сторонами процедури звільнення орендованих приміщень. Водночас скаржник стверджує про те, що включення абзацу п`ятого (знижка за листопад місяць 2023 року) у пункті 1 додаткової угоди №1 від 28.03.2023 є автоматичною помилкою працівника, який роздрукував цей текст додаткової угоди, оскільки надання знижки за вказаний період не було метою підписання вказаної додаткової угоди.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 31.05.2024 (вх.№1797/24/Д1 від 31.05.2024), поданому через систему "Електронний суд", Фізична особа-підприємець Жукова Наталія Олександрівна просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" та залишити рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/5525/23 без змін. Зокрема, позивачка посилається на те, що відповідач під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції без поважних причин не заявляв про непідсудність даного спору Господарському суду Одеської області, а також на доведеність нею за допомогою належних та допустимих доказів факту безпідставного утримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" суми переплати за договором суборенди приміщення №1098А від 14.02.2023.

14.06.2024 до суду апеляційної інстанції надійшов аналогічний за змістом відзив Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни на апеляційну скаргу б/н від 08.06.2024 (вх.№1797/24/Д2 від 14.06.2024), надісланий позивачкою засобами поштового зв`язку.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (22631,07 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 29.05.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 14.02.2022 між Фізичною особою-підприємцем Жуковою Наталією Олександрівною ("Орендар") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" ("Орендодавець") укладено договір суборенди №1098А (далі договір №1098А від 14.02.2022), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар прийняти у тимчасове платне користування (оренду) приміщення на умовах, передбачених даним договором. Приміщення розміщене на 3 рівні будівлі торговельно-розважального комплексу "Україна", розташованого за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/59 (осі 8-9, ряд А-В ТРК). Загальна площа приміщення складає 32 кв.м, номер відділу 39.

В силу пунктів 2.1, 2.3 договору №1098А від 14.02.2022 приміщення передається Орендодавцем Орендарю згідно з актом приймання-передачі, в якому зазначаються площа приміщення, його стан на дату передачі, склад і перелік устаткування, обладнання, мереж, іншого майна, якщо вони є в наявності у приміщенні. Акт приймання-передачі сторони зобов`язуються підписати не пізніше 10.03.2022 включно.

За умовами пункту 2.5.1 договору №1098А від 14.02.2022 Орендар протягом 3 (трьох) календарних днів з дати припинення договору, якщо більш короткий строк не буде погоджений сторонами, зобов`язується звільнити приміщення та передати приміщення Орендодавцю за актом повернення у тому ж стані, в якому Орендар прийняв приміщення від Орендодавця, з урахуванням поліпшень, що були виконанні за згодою Орендодавця після передачі приміщення в оренду, з урахуванням звичайного зносу та пункту 2.5.2 договору.

Згідно з пунктами 3.1.1, 3.1.2 договору №1098А від 14.02.2022 оренда ставка за 1 кв.м загальної площі приміщення становить грошовий еквівалент 33,44 долари США за курсом НБУ на дату укладення договору та відповідає 937,48 грн, в тому числі ПДВ. Орендна плата складає гривневий еквівалент 1070,11 доларів США за курсом НБУ та на дату укладання договору відповідає 30000,11 грн, в тому числі ПДВ на місяць.

Протягом 5 календарних днів після укладання договору Орендар зобов`язується сплатити Орендодавцю орендну плату за перший місяць оренди в розмірі згідно з умовами пункту 3.1.2 договору. Протягом 5 календарних днів після укладання договору Орендар зобов`язується сплатити Орендодавцю орендну плату за останній місяць оренди в розмірі 30000,11 грн, в тому числі ПДВ (пункт 3.2 договору №1098А від 14.02.2022).

Положеннями пункту 3.3 договору №1098А від 14.02.2022 визначено, що Орендар повинен сплачувати оренду плату на підставі одержаного рахунку, а у разі його неодержання згідно з наведеним у договорі розрахунком на умовах передоплати, а саме: за наступний місяць у будь-якому випадку (незалежно від отримання чи неотримання рахунку) до 15 числа поточного місяця.

У пункті 12.1 договору №1098А від 14.02.2022 узгоджено, що він діє з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками (за наявності печаток). Строк договору обчислюється з дня підписання сторонами акту приймання-передачі згідно з пунктом 2.3 договору та триває до 30.11.2023 включно (дата закінчення строку дії договору), а в частині виконання Орендарем грошових обов`язків та зобов`язань, передбачених розділом 2 договору до повного їх виконання.

16.02.2022 відповідач на виконання договору №1098А від 14.02.2022 виставив позивачці рахунок №VN0003245 на оплату оренди приміщень за період з 01.03.2022 по 07.03.2022 у сумі 100 грн, на оплату оренди приміщень за період з 08.03.2022 по 31.03.2022 у сумі 23225,89 грн, а також на оплату оренди приміщень за останній місяць (листопад місяць 2023 року) у сумі 30000,11 грн. Загальна сума зазначеного рахунку склала 53326 грн.

18.02.2022 позивачка на підставі вищенаведеного рахунку сплатила на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" 53326 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.2463981605.1 від 18.02.2022.

28.03.2023 між Фізичною особою-підприємцем Жуковою Наталією Олександрівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" було укладено додаткову угоду №1 до договору №1098А від 14.02.2022, відповідно до пункту 1 якої сторони дійшли взаємної згоди доповнити пункт 3.1.2 договору новими абзацами, виклавши їх в наступній редакції:

"3.1.2… Як виняток з абзацу першого пункту 3.1.2 договору, оренда плата за березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року, червень 2022 року, липень 2022 року, серпень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 та березень 2023 року є фіксованою, не підлягає зміні згідно з пунктом 3.1 договору та складає 1,20 грн без ПДВ на місяць.

Як виняток з абзацу першого пункту 3.1.2 договору, орендна плата за квітень 2023 року є фіксованою, не підлягає зміні згідно з пунктом 3.1 договору та складає 609,01 грн без ПДВ.

Як виняток з абзацу першого пункту 3.1.2 договору, орендна плата за травень 2023 року, червень 2023 року та липень 2023 року є фіксованою, не підлягає зміні згідно з пунктом 3.1 договору та складає 6090,10 грн без ПДВ на місяць.

Як виняток з абзацу першого пункту 3.1.2 договору, орендна плата за серпень 2023 року, вересень 2023 року та жовтень 2023 року є фіксованою, не підлягає зміні згідно з пунктом 3.1 договору та складає 6699,11 грн без ПДВ на місяць.

Як виняток з абзацу першого пункту 3.1.2 договору, орендна плата за листопад 2023 року є фіксованою, не підлягає зміні згідно з пунктом 3.1 договору та складає 7369,03 грн без ПДВ".

В силу пунктів вказаної додаткової угоди №1 від 28.03.2023 ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору №1098А від 14.02.2022. Всі інші положення договору, які не зазначені у даній додатковій угоді, залишаються без змін.

02.11.2023 відповідач виставив позивачці рахунок №VN16630 на оплату оренди приміщень за договором №1098А від 14.02.2022 за листопад місяць 2023 року у сумі 7369,03 грн.

30.11.2023 між сторонами підписано акт приймання-передачі (повернення) частини нежитлових приміщень до договору №1098А від 14.02.2022, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" прийняло, а Фізична особа-підприємець Жукова Наталія Олександрівна повернула частину нежилого приміщення в будівлі торговельно-розважального комплексу "Україна", розташованій за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56. Нежиле приміщення, що повертається за договором розташоване на 3 рівні будівлі (осі 8-9, ряд А-В ТРК), номер відділу 39 Площа приміщень складає 32 кв.м.

02.12.2023 позивачка засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з описом вкладення) направила Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" вимогу б/н від 01.12.2023 про повернення у семиденний строк суми переплати за договором №1098А від 14.02.2022 у розмірі 22631,07 грн. В подальшому 06.12.2023 вищенаведена вимога була надіслана каналами електронного зв`язку на адресу електронної пошти.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 22631,07 грн надмірно сплаченої орендної плати за договором суборенди приміщення №1098А від 14.02.2023.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з безпідставності утримання відповідачем грошових коштів Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни у заявленому до стягнення розмірі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не повністю погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №1098А від 14.02.2022 є договором суборенди (піднайму).

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Положеннями частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виставленого відповідачем рахунку позивачка сплатила на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" 53326 грн орендної плати за договором №1098А від 14.02.2022, що підтверджується квитанцією №0.0.2463981605.1 від 18.02.2022.

Однак, в подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 28.03.2023 до договору №1098А від 14.02.2022, якою останні змінили розмір орендної плати за вказаним договором диференційовано за кожен місяць його дії, а саме: з березня місяця 2022 року по листопад місяць 2023 року.

У пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України закріплено, що однією з загальних засадам цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України також закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладаючи правочин сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено цим правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Таким чином, відповідач, уклавши додаткову угоду №1 від 28.03.2023 до договору №1098А від 14.02.2022, засвідчив своє волевиявлення щодо зміни раніше узгодженого сторонами розміру орендних платежів за період з березня місяця 2022 року по листопад місяць 2023 року (останній місяць оренди).

Посилання апелянта на те, що включення абзацу п`ятого (знижка за листопад місяць 2023 року) у пункті 1 додаткової угоди №1 від 28.03.2023 до договору №1098А від 14.02.2022 є автоматичною помилкою працівника відповідача, який роздрукував цей текст додаткової угоди, оскільки надання знижки за вказаний період не було метою підписання вказаної додаткової угоди, апеляційним господарський судом оцінюються критично, адже вказані твердження не підтверджені жодними доказами. Зокрема, докази внесення змін до пункту 1 додаткової угоди №1 від 28.03.2023 до договору №1098А від 14.02.2022 або, принаймні, порушення відповідачем питання про внесення таких змін у зв`язку з наявністю певних помилок у матеріалах справи відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Доказів визнання пункту 1 додаткової угоди №1 від 28.03.2023 до договору №1098А від 14.02.2022 в частині абзацу п`ятого (знижка за листопад місяць 2023 року) недійсним відповідачем також подано не було, у зв`язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначене договірне положення.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що загальна сума орендних платежів, яка з урахуванням узгоджених сторонами розмірів у додатковій угоді №1 від 28.03.2023 до договору №1098А від 14.02.2022 підлягала сплаті позивачкою на користь відповідача за період з березня місяця 2022 року по листопад місяць 2023 року, становить 45752,26 грн (розраховано наступним чином: 1,20 грн за березень 2022 року + 1,20 грн за квітень 2022 року + 1,20 грн за травень 2022 року + 1,20 грн за червень 2022 року + 1,20 грн за липень 2022 року + 1,20 грн за серпень 2022 року + 1,20 грн за вересень 2022 року + 1,20 грн за жовтень 2022 року + 1,20 грн за листопад 2022 року + 1,20 грн за грудень 2022 року + 1,20 грн за січень 2023 року + 1,20 грн за лютий 2023 + 1,20 грн за березень 2023 року + 609,01 грн за квітень 2023 року + 6090,10 грн за травень 2023 року + 6090,10 грн за червень 2023 року + 6090,10 грн за липень 2023 року + 6699,11 грн за серпень 2023 року + 6699,11 грн за вересень 2023 року + 6699,11 грн за жовтень 2023 року + 7369,03 грн за листопад 2023 року = 45752,26 грн).

Між тим, як зазначалося вище, наявною у матеріалах справи квитанцією №0.0.2463981605.1 від 18.02.2022 підтверджується сплата позивачкою на користь відповідача орендної плати за договором №1098А від 14.02.2022 у сумі 53326 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, була відсутня взагалі або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

З узгоджених сторонами умов договору вбачається, що грошові кошти у розмірі 53326 грн були сплачені позивачкою на підставі виставленого відповідачем рахунку в якості попередньої оплати суми орендних платежів за договором №1098А від 14.02.2022.

Авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані), тобто аванс це спосіб платежу, який не виконує забезпечувальної функції, а сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

З припиненням дії договору аванс втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими без достатньої правової підстави (постанова Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17).

Таким чином, враховуючи припинення між сторонами орендних правовідносин за договором №1098А від 14.02.2022 у зв`язку зі спливом строку його дії 30.11.2023, а також повернення позивачкою в цей же день відповідачу об`єкта оренди на підставі відповідного акту приймання-передачі, підписаного без зауважень та скріпленого печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД", апеляційний господарський суд наголошує на безпідставності утримання відповідачем надмірно перерахованих Фізичною особою-підприємцем Жуковою Наталією Олександрівною грошових коштів у сумі 7573,74 грн (розраховано наступним чином: 53326 грн - 45752,26 грн = 7573,74 грн), тим більше, що жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження наявності у відповідача правових підстав для не повернення позивачці вказаної суми грошових коштів до місцевого господарського суду подано не було.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів повернення відповідачем позивачці суми надмірно сплачених нею коштів, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" на користь Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 7375,74 грн.

Твердження скаржника про те, що судове рішення у даній справі прийнято з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) до уваги судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач не заявив про непідсудність цієї справи Господарському суду Одеської області, що, в свою чергу, в силу приписів частини другої статті 279 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює в подальшому скасування рішення та направлення справи на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). При цьому апелянтом в апеляційній скарзі взагалі не наведено жодних причин, які б об`єктивно унеможливлювали б порушення відповідачем питання про непідсудність даної справи під час її розгляду місцевим господарським судом.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/5525/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" на користь Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни грошових коштів у сумі 15255,33 грн з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині та зміну розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволенню позову та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/5525/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" на користь Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни суми грошових коштів у сумі 15255,33 грн скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

"Позов Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" на користь Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни суму грошових коштів у розмірі 7375,74 грн та суму витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 874,72 грн.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Жукової Наталії Олександрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДБУД" 2713,93 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.07.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук