Постанова

від 13.06.2024 по справі 910/13000/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2024 р. м. Київ Справа№ 910/13000/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 13.06.2024:

від позивача: Хатунцева І.В.

від відповідача: Невмержицька І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОРКОЛЕНД"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 09.01.2024 (повний текст складено 22.01.2024)

у справі № 910/13000/23 (суддя В.О. Демидов)

за позовом Міністерство оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОРКОЛЕНД"

про стягнення 17 731 325,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Міністерства оборони України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОРКОЛЕНД" (далі - відповідач) з вимогами про стягнення 17 731 325,58 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано умови договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби від 20.06.2022 №286/3/22/269 в частині повної та своєчасної поставки товару у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість у розмірі 17 731 325,58 грн з яких: 5 986 325,58 грн - пеня, 3 045 000,00 грн - штраф за прострочення постачання товару понад 30 днів, 8 700 000,00 грн - штраф за односторонню необґрунтовану відмову від виконання зобов`язань.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ним вчинялися всі дії, необхідні для виконання зобов`язань за договором, а саме укладалися договори на придбання сировини - тканини та фурнітури, договори на пошиття товарів, у зв?язку із чим відповідачем понесені витрати в межах одержаного від позивача авансу (передоплати), що свідчить про вжиття відповідачем всіх залежних від нього зобов`язання.

Також відповідач звертав увагу на виконання умов п. 8.1., 8.3. Договору, а саме повідомив позивача про обставини непереборної сили, підтвердив факт настання обставин непереборної сили відповідними доказами, запропонував позивачу продовжити строки поставки, до постачальника не можуть бути застосовані пеня у розмірі 0,1 % за день прострочення поставки товарів та штраф у розмірі 7% від вартості не поставлених товарів.

Таким чином, визнавши вплив обставин непереборної сили на можливість відповідачем виконувати зобов?язання, позивач помилково не врахував, що такі обставини діяли протягом всього періоду нарахування неустойки позивачем.

Отже відповідач не вчиняв жодних дій щодо односторонньої відмови від виконання зобов?язань, а навпаки намагався виконати свої зобов?язання незважаючи на обставини непереборної сили та пропонував позивачу продовжити строки постачання товарів або припинити дію договору за взаємною згодою сторін, а позивач в свою чергу не відреагував на вказанні пропозиції зміни умов договору в порядку, встановленому в ч. 2, ч. 3 статті 187 Господарського кодексу України.

Отже, відповідач вжив всіх можливих та залежних від нього заходів щодо виконання зобов?язань перед позивачем, незважаючи на факт перебування під дією обставин непереборної сили, які визнані позивачем. При цьому, внаслідок тривалості обставин непереборної сили договір та зобов?язання сторін були припинені згідно з умовами п. 9.1. договору, що виключає відповідальність відповідача за неповне виконання зобов?язань під час дії обставини непереборної сили.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.01.2024 у справі № 910/13000/23 позовні вимоги задоволено повністю, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОРКОЛЕНД" на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 5 986 325 (п`ять мільйонів дев`ятсот вісімдесят шість тисяч триста двадцять п`ять) грн 58 коп., штраф за прострочення понад 30 днів у розмірі 3 045 000 (три мільйона сорок п`ять тисяч) грн 00 коп., штраф за односторонню необґрунтовану відмову від виконання зобов`язань у розмірі 8 700 000 (вісім мільйонів сімсот тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 265 969 (двісті шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн 88 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені та штрафу, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 5 986 325,58 грн. та штраф у розмірі 3 045 000,00 грн. за порушення строків поставки на 30 днів, також враховуючи односторонню відмову відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, про яку свідчить несвоєчасна поставка товару на виконання умов договору, звернення до позивача щодо припинення дії договору, повернення залишку суми авансового платежу, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 8 700 000,00 грн. є також обґрунтованою та підлягає задоволенню. Крім того, судом першої інстанції зроблено висновки про безпідставність доводів відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОРКОЛЕНД» (05.02.2024 через підсистему «Електронний суд») звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.01.2024 у справі № 910/13000/23 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що:

- відповідач виконав умови п. 8.1. - 8.3. Договору, а саме повідомив позивача про обставини непереборної сили, підтвердив факт настання обставин непереборної сили відповідними доказами, запропонував позивачу продовжити строки поставки, до постачальника не можуть бути застосовані пеня у розмірі 0,1 % за день прострочення поставки товарів та штраф у розмірі 7% від вартості не поставлених товарів;

- обставини непереборної сили, посвідчені сертифікатом №5900-23-0196 почали діяти 19.09.2022 року та тривали більш, як 30 днів, а саме до 14.12.2022 року (сертифікат №5900-23-43-12), у зв`язку із чим договір між сторонами розірвано 20.10.2022 року внаслідок юридичного факту у формі події, що настала, а тому відповідач наголошує, що внаслідок припинення договору, в силу положень ч. 2 статті 653 Цивільного кодексу України, зобов`язання сторін, в тому числі щодо сплати неустойки, визначеної у п. 7.3.2. договору також були припинені;

- суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників;

- у позовній заяві та у відповіді на відзив позивач визнав дію обставин непереборної сили, посвідчених сертифікатом №5900-23-0196 (з 19.09.2022 року по 14.12.2022 року) та їх вплив на неможливість виконання зобов`язань за договором;

- суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про розірвання договору та відсутність підстав для стягнення пені, та всупереч положенням ч. 1, ч. 2 статті 75 Господарського процесуального кодексу України дійшов до помилкових висновків про задоволення відповідних позовних вимог;

- відповідач не вчиняв жодних дій щодо односторонньої відмови від виконання зобов`язань, а навпаки намагався виконати свої зобов`язання незважаючи на обставини непереборної сили та пропонував позивачу продовжити строки постачання товарів або припинити дію договору за взаємною згодою сторін, а позивач в свою чергу не відреагував на вказанні пропозиції зміни умов договору в порядку, встановленому в ч. 2, ч. 3 статті 187 Господарського кодексу України;

- довідкою зустрічної аудиторської звірки відповідача від 12.12.2022 року №09-31/344 підтверджується, що відповідачем вчинялися всі дії, необхідні для виконання зобов`язань за договором, а саме укладалися договори на придбання сировини - тканини та фурнітури, договори на пошиття товарів, у зв`язку із чим відповідачем понесені витрати в межах одержаного від позивача авансу (передоплати), що свідчить про вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання;

- відповідач вжив всіх можливих та залежних від нього заходів щодо виконання зобов`язань перед позивачем, незважаючи на факт перебування під дією обставин непереборної сили, які визнані позивачем.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

28.03.2024 через підсистему "Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:

- доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов?язань за договором у зв?язку з настанням форс-мажорних обставин - є необгрунтованими;

- розрахунок штрафних санкцій здійснений з урахуванням наданих сертифікатів Nє5900-22-1055 від 05.10.22 (період форс-мажорних обставин з 19.09.2022 - тривають на 05.10.2022) та Nє5900-23-0196 від 09.01.2023 (період форс-мажорних обставин з 15.12.2022 - тривають на 09.01.2023), що підтверджують настання форс-мажорних обставин, які вплинули на виконання Договору;

- при розрахунку штрафних санкцій позивачем враховані саме ті періоди дії форс-мажорних обставин, що підтверджені наданими відповідачем сертифікатами;

- висновки суду першої інстанції про те, що з укладеного між сторонами договору не вбачається, що саме відповідач є виробником продукції, яка підлягає поставці, а тому відключення електроенергії на об?єктах відповідача, який є постачальником, а не виробником товару, не свідчить про неможливість виконання зобов?язань з поставки товару за договором - є обгрунтованими;

- прострочення з боку контрагента відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності в рамках укладеного між сторонами в даній справі договору.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворколенд" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2024 у справі № 910/13000/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/13000/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворколенд" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2024 у справі № 910/13000/23.

12.02.2024 на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/13000/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 справу №910/13000/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворколенд» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 залишено без руху та надано скаржнику протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали можливість усунути недоліки.

У зв`язку з перебуванням з 10.03.2024 по 13.03.2024 включно у відрядженні судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання стосовно поданої апеляційної скарги неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2024, справу № 910/13000/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 справу № 910/13000/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворколенд" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2024, прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В., відкрито апеляційне провадження у справі № 910/13000/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворколенд" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2024, розгляд справи призначено на 02.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 оголошено перерву на 13.06.2024 по справі № 910/13000/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворколенд" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2024.

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судовому засіданні 13.06.2024 представник скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОРКОЛЕНД" (відповідача) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача - Міністерства оборони України в судовому засіданні 13.06.2024 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 20.06.2022 між Міністерством оборони України (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ворколенд» (далі - відповідач, постачальник) укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/22/269 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є готові текстильні вироби (39520000-3) (Мішок спальний) (далі - товар).

Відповідно до п. 1.2 договору, постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару.

Згідно зі Специфікацією, наведеною в п. 1.3 договору, в редакції додаткової угоди до договору №1 від 28.12.2022, поставці підлягає товар (готові текстильні вироби (39520000-3) (Мішок спальний)) у кількості 25 000 шт, загальною вартістю 43 500 000,00 грн, ПДВ - 0,00 грн. Строк (термін) постачання - до 30.09.2022 (включно).

Відповідно до п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди до договору №1 від 28.12.2022, ціна цього договору становить 43 500 000,00 грн, в тому числі ПДВ 00,00 грн (Платник єдиного податку ІІІ група за ставкою 2%) (за загальним фондом).

Згідно п. 3.6 договору, в редакції додаткової угоди до договору №1 від 28.12.2022, за рішенням замовника, у встановленому законодавством порядку, розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати (авансу) у розмірі, що не перевищує 100% вартості товарів за договором на строк не більше, як строк постачання, який зазначено у специфікації, за умови обґрунтування постачальником строку та розміру такої попередньої оплати.

Згідно з п. 4.1 договору, товар постачається на об`єднані центри забезпечення замовника (далі - одержувач товару) власними силами постачальника та за рахунок постачальника згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами. Строки (термін) поставки товару визначені в специфікації договору (п.1.3 договору).

Товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки та ростовки Міністерства оборони України, які є невід`ємними частинами цього договору. При формуванні кожної партії товару має бути витримана пропорційність за розмірами, яка встановлена ростовкою Міністерства оборони України (п. 4.7 договору).

Пунктами 6.3.1, 6.3.2 визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки (терміни), встановлені договором, у кількості та якості, що визначені п. 1.3 договору.

Відповідно до п. 7.3.2 договору, за порушення строків виконання зобов?язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної ціни договору.

Сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов`язків, не звільняють сторони від виконання зобов`язань за договором, крім випадків, передбачених законодавством України та договором (п. 7.3.4 договору).

У разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань по договору, постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% від суми договору (п. 7.3.7 договору).

За умовами п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін, а саме знищення в наслідок бойових дій виробничих потужностей виконавця, партії товару тощо.

Сторона, що не може виконувати зобов?язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2 договору).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, котрий видається місцевими органами виконавчої влади, або ДСНС за місцезнаходженням однієї зі сторін за договором, виданий Торгово-Промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою (п. 8.3 договору).

Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за договором, якщо доведуть, що воно було викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін і виникло після укладення договору та стороною було дотримано умови п. 8.1- 8.3 даного договору (п. 8.4 договору).

Відповідно до п. 8.5 договору, невиконання або неналежне виконання постачальником п. 8.1-8.3 цього договору позбавляє останнього права посилатися на обставини непереборної сили та не звільняє його від відповідальності за порушення зобов?язання.

Продовження строків (термінів) виконання зобов`язань за цим договором у зв`язку із виникненням обставин непереборної сили можливо лише при виконанні постачальником п. 8.1-8.3 цього договору (п. 8.6 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачені умови припинення (розірвання) договору, зокрема, продовження строку дії обставин непереборної сили більш як 30 днів.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (включно) (п.11.1 договору).

Відповідно до п. 11.2 договору, після закінчення терміну його дії товар, визначений в п. 1.3 не підлягає постачанню замовнику за цим договором, документи визначені п. 3.4 замовником не приймаються та повертаються постачальнику без реалізації.

Додатками №1 та №2 до договору сторони погодили Рознарядку Міністерства оборони України за Специфікацією та Калькуляцію ціни товару ТОВ «Ворколенд».

Згідно платіжного доручення №286/3/3014 від 05.09.2022 позивач перерахував на рахунок відповідача 43 500 000,00 грн. Призначення платежу - поп.опл.за реч.майно для о/с ЗСУ (мішок спальний), р-ф.1-30.08.2022, ріш.ЗМОУ23215/з-30.08.22, договір №286/3/22/269 від 20.06.22, без ПДВ.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, постачальником (відповідачем) було порушено умови договору в частині термінів постачання товару.

Відповідно до актів приймання-передачі поставка товару з простроченням відбувалась у наступні строки:

- за актом приймання-передачі №Р-1507 від 01.11.2022 у кількості 1000 шт вартістю 1 740 000,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-1547 від 04.11.2022 у кількості 500 шт вартістю 870 000,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-1596 від 09.11.2022 у кількості 565 шт вартістю 983 100,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-1702 від 17.11.2022 у кількості 585 шт вартістю 1 017 900,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-1781 від 28.11.2022 у кількості 660 шт вартістю 1 148 400,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-18542 від 02.12.2022 у кількості 505 шт вартістю 878 700,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-1921 від 09.12.2022 у кількості 545 шт вартістю 948 300,00 грн;

- за актом приймання-передачі №195 від 14.12.2022 у кількості 400 шт вартістю 696 000,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-2022 від 15.12.2022 у кількості 1075 шт вартістю 1 870 500,00 грн;

- за актом приймання-передачі №Р-2214 від 29.12.2022 у кількості 575 шт вартістю 1 000 500,00 грн;

- за актом приймання-передачі №250 від 30.12.2022 у кількості 700 шт вартістю 1 218 000,00 грн;

- за актом приймання-передачі №3 від 16.01.2023 у кількості 1798 шт вартістю 3 128 520,00 грн.

Позивач зазначав у позові, що товар у кількості 16 092 шт на суму 28 000 080,00 грн - постачальником взагалі не був поставлений.

Разом з тим, як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідачем було здійснено повернення невикористаної частини авансу позивача у розмірі 28 000 080,00 грн, а саме: 20 000 000,00 грн - 23.12.2022, що підтверджується платіжною інструкцією №887 від 23.12.2022; 8 000 000,00 грн - 26.12.2022, що підтверджується платіжною інструкцією №895 від 26.12.2022; та 80,00 грн - 18.01.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №59 від 18.01.2023.

Також, матеріалами справи підтверджується, що постачальник листом від 19.09.2022 № 01 повідомив замовника про те, що відносно нього виникли та мають місце обставини непереборної сили, які виникли поза волею постачальника та які безпосередньо впливають на виконання зобов`язань за договором.

Разом із супровідним листом від 05.10.2022 №01, постачальник направив замовнику сертифікат №590-22-1055 від 05.10.2022, яким засвідчені обставини непереборної сили, а саме: пандемія, пов`язана з COVID, що потягнуло збільшення строків виготовлення товару за Договором та унеможливлює його виконання в зазначений термін (30.09.2022 року). Дата настання обставин непереборної сили: 19.09.2022 року. Тривають станом на 05.10.2022 року.

В подальшому, листом від 21.12.2022 №01 постачальник повідомив замовника про те, що відносно нього виникли та мають місце обставини непереборної сили, які виникли поза волею постачальника та які безпосередньо впливають на виконання зобов`язань за договором.

Листом 21.12.2022 року №02 постачальник запропонував продовжити строки поставки товарів до 28.02.2023 року.

Листом від 26.12.2022 №01 відповідач звернувся до позивача щодо припинення дії договору.

Листом від 25.01.2023 №02 постачальник направив замовнику сертифікат №5900-23-0196 від 09.01.2023 року, яким засвідчені обставини непереборної сили, ще унеможливлюють виконання договору у визначений термін. Дата настання обставин непереборної сили: 15.12.2022 року. Тривають станом на 09.01.2023 року.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи містять претензію позивача від 27.01.2023 №286/507 про сплату штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов?язання на суму 16 130 438 грн., яка була отримана відповідачем 06.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

22.02.2023 відповідач направив позивачу відповідь на претензію №01, у якій зазначав, що постачальник виконав умови п. 8.1-8.3 договору, а саме повідомив замовника про обставини непереборної сили, дія яких досі не припинена, підтвердив факт настання обставин непереборної сили відповідними доказами, запропонував замовнику продовжити строки поставки, не відмовився від виконання зобов`язань за договором, тому він відхиляє вимоги претензії Міністерства оборони України від 27.01.2023 №286/507.

Позивач у позові посилався на те, що відповідачем неналежним чином виконано умови договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби від 20.06.2022 №286/3/22/269 в частині повної та своєчасної поставки товару у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість у розмірі 17 731 325,58 грн з яких: 5 986 325,58 грн - пеня, 3 045 000,00 грн - штраф за прострочення постачання товару понад 30 днів, 8 700 000,00 грн - штраф за односторонню необґрунтовану відмову від виконання зобов`язань.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначав, що довідкою зустрічної звірки відповідача від 12.12.2022 №09-31/344, складеної Північним офісом Держаудитслужби, підтверджується, що ним вчинялися всі дії, необхідні для виконання зобов`язань за договором, а саме укладалися договори на придбання сировини - тканини та фурнітури, договори на пошиття товарів, у зв`язку із чим ним понесені витрати в межах одержаного від позивача авансу (передоплати), що свідчить про вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов?язання. Він виконав умови п.п. 8.1-8.3 договору, а саме повідомив позивача про обставини непереборної сили, підтвердив факт настання обставин непереборної сили відповідними доказами, запропонував позивачу продовжити строки поставки, а тому до нього не можуть бути застосовані пеня у розмірі 0,1% за кожен день прострочення поставки та штраф у розмірі 7% від вартості непоставлених товарів. Суд першої інстанції вірно зазначив , що відповідач потрапив під дію пошкодження об`єктів енергетичної інфраструктури в м. Києві. Крім того, обставини непереборної сили, посвідчені сертифікатом №5900-23-0196 почали діяти 19.09.2022 та тривали більше 30 днів, у зв`язку із чим договір між сторонами розірвано 20.10.2022 відповідно до п. 9.1 договору, а тому, внаслідок припинення договору в силу положень ч. 2 ст. 653 ЦК України зобов??язання сторін, в тому числі щодо сплати неустойки, визначеної у п. 7.3.2 договору, також були припинені. При цьому відповідачем було здійснено повернення невикористаної частини авансу позивача у розмірі 28 000 080,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В свою чергу, такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов?язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, постачальником (відповідачем) було порушено умови договору в частині термінів постачання товару, що є підставою для застосування відповідальності, обумовленої Договором та законом (статті 611 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до п. 7.3.2 договору, за порушення строків виконання зобов?язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної ціни договору.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення пені та штрафу щодо сум, строків і ставок нарахувань, розрахованих за кожним актом та з урахуванням того, що товар на суму 28 000 080,00 грн. взагалі не був поставлений відповідачем, встановив, що стягненню з відповідача підлягає пеня (01,1%) в загальному розмірі 5 986 325,58 грн. (за період з 06.10.2022 до 31.10.2022 - 45 240,00 грн. (розрахована на суму 1 740 000,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 03.11.2022 - 25 230,00 грн. (розрахована на суму 870 000,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 08.11.2022 - 33 425,40 грн. (розрахована на суму 983 100,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 16.11.2022 - 42 751,80 грн. (розрахована на суму 1 017 900,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 27.11.2022 - 60 865,20 грн. (розрахована на суму 1 148 400,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 01.12.2022 - 50 085,90 грн. (розрахована на суму 878 700,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 08.12.2022 - 60 691,20 грн. (розрахована на суму 948 300,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 13.12.2022 - 48 024,00 грн. (розрахована на суму 696 000,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 14.12.2022 - 130 935,00 грн. (розрахована на суму 1 870 500,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 14.12.2022 - 70 035,00 грн. (розрахована на суму 1 000 500,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 14.12.2022 - 85 260,00 грн. (розрахована на суму 1 218 000,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 14.12.2022 - 218 996,40 грн. (розрахована на суму 3 128 520,00 грн.), за період з 10.01.2023 до 15.01.2023 - 18 771,12 грн. (розрахована на суму 3 128 520,00 грн.), за період з 06.10.2022 до 14.12.2022 - 1 960 005,60 грн. (розрахована на суму 28 000 080,00 грн.), за період з 10.01.2023 до 01.05.2023 - 3 136 008,96 грн. (розрахована на суму 28 000 080,00 грн.)), та штраф у розмірі 3 045 000,00 грн. (43 500 000,00 грн. х 7%) за порушення строків поставки на 30 днів.

Також, відповідно до п. 7.3.7 договору, у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань по договору, постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% від суми договору.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов?язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов?язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З урахуванням встановлених обставин справи, враховуючи односторонню відмову відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, про яку свідчить несвоєчасна поставка товару на виконання умов договору, звернення до позивача щодо припинення дії договору, повернення залишку суми авансового платежу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 8 700 000,00 грн. є також обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання, як закінчення строку дії договору. Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору. Доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 8.1. - 8.6. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за ним у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін, а саме: знищення, внаслідок бойових дій, виробничих потужностей виконавця, партії (партій) товару тощо. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, який видається місцевими органами виконавчої влади, ДСНС за місцезнаходженням однієї із сторін, Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою. Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за ним, якщо доведуть, що воно було викликано неконтрольованою перешкодою, яка виникла після укладання даного правочину та стороною було дотримано вищевказані умови даного правочину. Невиконання або неналежне виконання Товариством вищевказаних умов позбавляє останнього права посилатися на обставини непереборної сили та не звільняє його від відповідальності за порушення зобов`язань. Продовження строків (термінів) виконання зобов`язань за цим договором у зв`язку із виникненням обставин непереборної сили також можливе лише при виконанні вищевказаних умов угоди.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов?язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки сами по собі, але й що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкурентного випадку виконання господарського зобов?язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов?язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв??язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереробної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов?язання.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Інших доказів неможливості виконання зобов?язання у встановлений строк внаслідок настання форс-мажорних обставин - матеріали справи не містять.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В п. 5.48. постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 вказано, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

У п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказано, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Як вірно встановив суд першої інстанції, і що перевірено також судом апеляційної інстанції, позивач при здійснені нарахувань штрафних санкцій врахував надані відповідачем Сертифікати №5900-22-1055 від 05.10.22 (період форс-мажорних обставин з 19.09.2022 - тривають на 05.10.2022) та №5900-23-0196 від 09.01.2023 (період форс-мажорних обставин з 15.12.2022 - тривають на 09.01.2023), а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що обставини непереборної сили тривали і поза періоди, визначені у даних сертифікатах.

Також, починаючи з 01.11.2023 відповідач почав здійснювати поставку товару партіями, що підтверджується доданими до позовної заяви актами приймання-передачі.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що умови укладеного між сторонами договору не містять відомостей про те, що саме відповідач є виробником продукції, яка підлягає поставці, а тому відключення електроенергії на об`єктах позивача, який є постачальником, а не виробником товару, не свідчить про неможливість виконання зобов`язань з поставки товару за договором. Натомість, прострочення з боку контрагента відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності в рамках укладеного між сторонами в даній справі договору. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і які не були спростовані скаржником в апеляційній скарзі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, які відповідно до умов договору звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору, як і не спростовують відсутність вини, як підстави для відповідальності за порушення зобов?язання, що визначено ст. 614 Цивільного кодексу України.

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи долучено довідку зустрічної аудиторської звірки відповідача від 12.12.2022 року №09-31/344, складеної Північним офісом Держаудитслужби, зокрема, щодо документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків їх реальності та повноти відображення в обліку МОУ за період з 01.01.2022 по 30.09.2022, в якій відображено відповідні операції по укладеному між сторонами Договору.

Так, згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006, зустрічна звірка це - метод документального та фактичного підтвердження у підприємств, установ та організацій виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку об`єкта контролю. З метою підтвердження виду, обсягу операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку об`єкта контролю органами державного фінансового контролю можуть проводитися зустрічні звірки на підприємствах, в установах та організаціях (пункт 26 Порядку №550).

Доводи скаржника про те, що довідкою зустрічної аудиторської звірки відповідача від 12.12.2022 №09-31/344, складеної Північним офісом Держаудитслужби, підтверджується, що відповідачем вчинялися всі дії, необхідні для виконання зобов`язань за договором, а саме укладалися договори на придбання сировини - тканини та фурнітури, договори на пошиття товарів, у зв`язку із чим відповідачем понесені витрати в межах одержаного від позивача авансу (передоплати), що свідчить про вжиття відповідачем всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки зустрічна звірка не є контрольним заходом та її проведення не спричиняє жодних наслідків для прав, свобод та інтересів позивача, а також така довідка не є документом, який встановлює або скасовує відповідальність суб`єкта господарювання, обумовлену як Договором, так і законом.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство, яке відповідно до статті 3 та частини 1 статті 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Як вірно вказав суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, спірні відносини в даній справі стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду.

При цьому, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави.

Тоді як відповідач, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив як на репутацію Міністерства, так і на обороноздатність країни в цілому.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 9 червня 2022 року в справі № 910/8425/19, від 15 червня 2022 року в справі № 922/2141/21.

З урахуванням вищенаведеного, судом апеляційної інстанції також відхиляються і доводи відповідача про порушення п. 1, ч. 2 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд першої інстанції обгрунтовано врахуванав усі обставини, які визнаються сторонами в контексті спірних правоідносин та надав їм належну правову оцінку.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги в повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 5 986 325 (п`ять мільйонів дев`ятсот вісімдесят шість тисяч триста двадцять п`ять) грн 58 коп., штраф за прострочення понад 30 днів у розмірі 3 045 000 (три мільйона сорок п`ять тисяч) грн 00 коп., штраф за односторонню необґрунтовану відмову від виконання зобов`язань у розмірі 8 700 000 (вісім мільйонів сімсот тисяч) грн 00 коп.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладених в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі № 910/13000/23 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОРКОЛЕНД" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі № 910/13000/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 у справі № 910/13000/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/13000/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 01.07.2024.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

К.В. Тарасенко