Постанова

від 13.06.2024 по справі 910/13984/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2024 р. м. Київ Справа№ 910/13984/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 13.06.2024:

від позивача: Василевська О.В.

від відповідача: Колток О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.02.2024 (повний текст рішення складено та підписано 06.03.2024)

у справі № 910/13984/23 (суддя О.В. Мандриченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про визнання недійсним договору від 16.12.2019 № 1910000195 в частині,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить визнати недійсним підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу № 1910000195 від 16.12.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, а підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оспорюваний підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019 відповідає вимогам закону, і обумовлені ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання його недійсним - відсутні.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про визнання недійсним підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу № 1910000195 від 16.12.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення оспорюваним підпунктом 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019 прав позивача, всупереч вимогам ст. 203, 515, 516 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсними положення договору, укладеного в Типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 245 ТОВ "Рівнегаз збут" діє всупереч положенням ч. 4 ст. 179 ГК України та ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", оскільки саме на Регулятора покладена функція із затвердження форми Типового договору транспортування природного газу, внесення змін, а також доповнення до нього, а отже, застосування обраного позивачем способу захисту ніяким чином не могло б призвести до усунення невизначеності у праві заявника, а отже, не було ефективним судовим захистом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (21.03.2024 через підсистему "Електронний суд") звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що:

- у відповідності до п.2 ч.2 п.10.1 Договору, відповідальною стороною за якість газу у точках виходу з газотранспортної системи є Оператор - перед Замовником, який є оператором газорозподільної системи;

- положення п.2 ч.2 п.10.1 Договору прямо порушують норми положень ст. 673, ст. 678 Цивільного кодексу України, оскільки позбавляє права ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» на компенсацію вартості неякісного газу;

- ТОВ "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" отримало від своїх споживачів ряд претензій щодо невідповідності якості газу, який постачався їм у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року (та, відповідно, був придбаний у ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»), вимогам ФХП, визначених Кодексом ГТС;

- ТОВ "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, а п.2 ч.2 п.10.1 Договору прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню.

Також, 27.05.2024 через підсистему "Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач наголошував, що положення п.2 ч.2 п.10.1 Договору прямо порушують норми положень ст. 673, ст. 678 Цивільного кодексу України, оскільки позбавляє права ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» на компенсацію вартості неякісного газу, і є підставою для відмови від будь-якої відповідальності перед ТОВ "Рівнегаз збут" за транспортування неякісного природного газу (який в розумінні п. 31 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» є товарною продукціє.) з боку ТОВ «Оператор ГТС». Також, в даних поясненнях позивач виклав мотиви необхідності для зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 560/13757/23, в якій предметом оскарження виступають відповідні Постанови регулятора від 30.09.2015 № 249 та № 2494 від 30.09.2015.

Крім того, 12.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" через підсистему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення, в яких позивач додатково наголошував на наявності обумовлених законом підстав для зупинення провадження у справі, зокрема з урахуванням того, що встановлення обставин у справі № 560/13757/23 за позовом ТОВ «ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ ЗБУТ», невід`ємно пов`язано з встановленням обставин щодо необхідності визнання недійсним підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 Договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019 р., укладеного між ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (або відсутністю такої необхідності), що є предметом розгляду господарської справи №910/13984/23.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

23.05.2024 через підсистему "Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи відповідача у відзиві зводяться до того, що:

- вказуючи про те, що п. п. 2 ч. 2 п. 10.1 Договору начебто суперечить ст. ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» не зазначає обґрунтовану позицію відносно того, в чому саме така суперечність, оскільки Оператор ГТС не є продавцем за Договором та за взаємовідносинами з ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», яке, відповідно, не є покупцем у взаємовідносинах з Оператором ГТС;

- заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсним положення Договору, укладеного в Типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497, ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» діє всупереч положенням ч.4 ст. 179 ГПК України та ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу», оскільки саме на Регулятора покладена функція із затвердження форми Типового договору транспортування природного газу, внесення змін, а також доповнення до нього.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/13984/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23.

01.04.2024 на виконання ухвали суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/132984/23.

У зв`язку з вирішенням питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23, на підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату суду, у зв?язку з відпусткою судді Гончарова С.А., здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13984/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024, справу № 910/13984/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2023 прийнято справу № 910/13984/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024, до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23 - залишено без руху.

03.05.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито провадження у справі № 910/13984/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 та призначено розгляд справи призначено на 06.06.2024 о 10 год 15 хв.

23.05.2024 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/13984/23, в якому останній просить зупинити провадження у справі №910/13984/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/13757/23, що перебуває на розгляді Київського окружного адміністративного суду.

Через підсистему "Електронний суд" 23.05.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газопостачальної системи України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" - відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 по справі №910/13984/23 06/02/2024 залишити без змін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" через підсистему "Електронний суд" 27.05.2024 надійшли додаткові пояснення.

У зв`язку з перебуванням з 03.06.2024 по 07.06.2024 включно у відпустці судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 05.06.2024, справу №910/13984/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024, передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Шаптала Є.Ю.,Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 прийнято справу №910/13984/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л та розгляд апеляційної скарги вирішено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 06.06.2024 об 10 год 15 хв.

Через підсистему "Електронний суд" 06.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" надійшли письмові заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі № 910/13984/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 розгляд справи №910/13984/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 відкладено до 13.06.2024.

12.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" через підсистему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення.

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання з"явились: представник скаржника (позивача) - Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" та представник відповідача.

В судовому засіданні 13.06.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ" підтримано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/13984/23 до розгляду справи № 560/13757/23, в якій предметом оскарження виступають відповідні Постанови регулятора від 30.09.2015 № 249 та № 2494 від 30.09.2015.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" заперечував проти задоволення вказаного клопотання з підстав , зазначених у відповідних запереченнях, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши подане клопотання, дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З аналізу зазначеної правової норми слідує, що підставою для зупинення провадження в справі за такою обставиною є об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі, у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Положення пункту 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 922/3114/20, від 10.09.2019 у справі №922/1962/17, від 17.12.2019 у справі №917/131/19, від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 10.06.2019 у справі №914/1983/17, від 16.01.2020 у справі №908/1188/19.

Ухвалою Київського окружного адміністративного від 16.10.2023 у справі №560/13757/23 відкрито провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо визнання протиправним та скасувати п.18.1 гл. 1 розділу ІІІ Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі-НКРЕКП) "Про затвердження Кодексу газотранспортної системи" від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС, Кодекс) з моменту його прийняття; визнання протиправним та скасування абз. 4 ч.2 гл.1 розділу VІІ постанови НКРЕКП "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем" від 30.09.2015 № 2494 з моменту його прийняття.

Як вбачається із позовної заяви, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у нього укладений договір постачання з відповідачем і у межах цього правочину відбулась поставка природного газу з відхиленням параметрів якості газу у період з жовтня 2021 по квітень 2022 року. Тобто спірні правовідносини виникли саме в період з жовтня 2021 по квітень 2022 року.

Пунктом 18 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За своєю суттю та змістом постанова НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 є нормативно-правовим актом.

Згідно приписів ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

В свою чергу, ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Наведені правові норми є імперативними, абсолютно-визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають. З огляду на імперативні приписи процесуального закону, суд не наділений процесуальними повноваженнями виходити за їх межі.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що об`єктивна неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість здійснення судом перевірки законності та обґрунтованості доводів сторін по справі - матеріалами справи не підтверджується, і позивачем у заявленому клопотанні не доведена належними засобами доказування.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п. 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

Зупинення провадження у справі здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі № 914/1983/17, від 16.01.2020 у справі № 908/1188/19).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлене позивачем клопотання про зупинення провадження у справі № 910/13984/23 до розгляду справи № 560/13757/23, в якій предметом оскарження виступають відповідні Постанови регулятора від 30.09.2015 № 249 та № 2494 від 30.09.2015 - є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 13.06.2024 представник скаржника (позивача) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача судовому засіданні 13.06.2024, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, 16.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (далі також - позивач, замовник, ТОВ "Рівнегаз збут") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі також - відповідач, оператор, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України") укладено договір транспортування природного газу № 1910000195 (далі також - договір).

Пунктом 2.1 договору визначено, що за договором оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.

Відповідно до п. 2.2 договору, послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених договором.

Умовами договору передбачено, що якість газу має відповідати вимогам щодо норм якості газу, фізико-хімічних показників та інших характеристик (ФХП), визначених у Кодексі та нормативно-правових актах і відповідних стандартах, на які Кодекс містить посилання (п. 5.2. договору).

За порушення вимог якості газу, що подається з газотранспортної системи оператором, стягується додаткова плата, визначена умовами договору (п. 5.3. договору).

Згідно з пп. 2 ч. 2 п. 10.1 договору, відповідальною стороною за якість газу є: у точках виходу відповідальним є оператор - перед замовником, який є оператором газорозподільної системи або прямим споживачем. У точках виходу на міждержавному з`єднанні - оператор - перед замовником.

На переконання позивача, положення пп. 2 ч.2 п.10.1 договору прямо порушують норми положень ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 статті 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару .

Згідно ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару (ч. 2 ст. 678 Цивільного кодексу України).

30.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз трейдинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" було укладено Індивідуальний договір № БГр-21/22- РГЗ відповідно до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу №2рд_БГр-РГЗ від 30.09.2021.

Як вказував позивач, природний газ, придбаний за Рамковим та Індивідуальним договорами, постачався позивачем безпосередньо побутовим споживачам. При цьому, неналежна якість придбаного природного газу, підтверджується звітами про недотримання параметрів якості природного газу, що були розміщені на офіційному веб-сайті ТОВ "Оператор газотранспортної системи України".

Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення до суду із позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" зазначало, що він, як покупець природного газу, для подальшого його перепродажу споживачам, має право на компенсацію вартості неякісного газу в порядку ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, а підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", прямо суперечить нормам вищої юридичної сили та підлягає скасуванню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника про те, що положення пп. 2 ч.2 п.10.1 договору прямо порушують норми положень ст. 673, 678 Цивільного кодексу України - є необгрунтованими, оскільки наведені норми, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, регулюють взаємовідносини сторін договору купівлі продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Стаття 678 Цивільного кодексу України визначає вимоги покупця до продавця у випадку передачі продавцем товару неналежної якості.

Проте, як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та ТОВ "Рівнегаз збут" наявні взаємовідносини з надання послуг за договором транспортування природного газу, укладеного в Типовій формі, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 22 Закону України "Про ринок природного газу", права та обов`язки оператора газотранспортної системи визначаються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи, іншим: нормативно - правовими актами, а також Договором транспортування природного газу.

Нормами ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що транспортування природного газу здійснюється на підставах та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно - правовими актами. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.

Згідно п. п. 22 п. 2.3 гл. 2 Ліцензійних умов провадженні господарської діяльності транспортування природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі - Ліцензійні умови), при провадженні ліцензованої діяльності ліцензій повинен дотримуватися, в тому числі, вимог чинного Кодексу газотранспортної системи, а також виконувати умови укладених із замовниками договорі транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу затвердженого НКРЕКП.

На виконання частини 2 статті 32 Закону України «Про ринок природного газу», НКРЕКП 30.09.2015 постановою №2497 затверджено "Типовий договір транспортування природного газу", зареєстрований Міністерством юстиції України 06.11.2015 за № 1383/27828.

Також, положеннями п.1 гл. 1 розділу VIII Кодексу ГТС визначено, що договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.

Порядок укладення договору транспортування природного газу та фінансове забезпечення регулюється розділом VIII Кодексу ГТС.

Пунктами 1, 2 глави 1 розділу VIII Кодексу ГТС визначено, що договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування.

Відповідно до п. 2.1 Типового договору, за цим договором Оператор ГТС надає Замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору ГТС встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.

У відповідності до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі, типового договору затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умов

Отже, як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи, що норми Закону України "Про ринок природного газу" визначають укладання договору транспортування природного газу у формі Типового договору затвердженого НКРЕКП, Оператор ГТС та замовники послуг за таким договором, з урахуванням норм ч, 4 ст. 179 Господарського кодексу України , не можуть відступити від його змісту, а мають право конкретизувати його умови.

Умови затвердженого НКРЕКП Типового договору транспортування природного газу відповідають та відображають положення Кодексу ГТС, норми якого є обов`язковими для дотримання та виконання як Оператором ГТС, так і постачальником природно газу, яким є ТОВ "Рівнегаз збут".

В свою чергу, як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, договір, укладений в Типовій формі договору транспортування природного газу (як у випадку між позивачем та відповідачем) є правочином про надання послуг, а не договором купівлі продажу, на норми регулювання якого посилається ТОВ "Рівнегаз збут" у позові, які підставу для визнання недійсним оспорюваного пункту.

Вказане підтверджується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Об`єднаної палати Касаційно господарського суду від 15.07.2022 по справі №921/184/21.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно правовими актами щодо окремих видів договорів.

Норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України можуть застосовуватися до договорів транспортування природного газу (як загальні норми) лише в частині, в якій вони не змінені спеціальним регулюванням, встановленим законодавством про ринок природного газу.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду по справі від 06.04.2023 по справі № 908/2504/21, від 20.12.2022 по справі № 904/7656/21, від 26.09.2022 по справі № 906/527/21.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування ТОВ "Рівнегаз збут" положень Цивільного кодексу України, які регулюють операції з купівлі продажу до взаємовідносин з надання послуг транспортування природного газу - є помилковим, оскільки зміст таких операцій є різним. Окрім того, посилаючись на те, що пп. 2 ч. 2 п. 10.1 договору суперечить ст. ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, ТОВ "Рівнегаз збут" не довело належними засобами доказування, в чому саме полягає така суперечність, оскільки Оператор ГТС не є продавцем за договором та за взаємовідносинами з ТОВ "Рівнегаз збут" яке, відповідно не є покупцем у взаємовідносинах з Оператором ГТС. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

При цьому, принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України ), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Обов`язок доказування і подання доказів розподілений ст. 74 Господарського процесуального кодексу України між сторонами таким чином, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, судом при вирішенні даного спору враховано узгоджені обома сторонами у визначеному законом порядку умови договору, який в силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення між сторонами спору певних прав та обов`язків, виконання і дотримання яких відповідає приписам ст. 526 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що узгоджені умови договору виключали необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної, зокрема, в частині покладення відповідальності сторін договору за якість газу у точках виходу, враховуючи наведені вище обґрунтування, підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019 не є порушенням приписів цивільного та господарського законодавства. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, статтею 215 Цивільного кодексу України визначенні підстави недійсності правочину, і виходячи з її положень правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем у даній справі не доведено наявність підстав, передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України, з якими закон пов`язує недійсність правочину (зокрема, оспорюваної його окремої його частини - підпункт 2 частини 2 пункту 10.1 договору), а також не доведено належними доказами порушення прав та інтересів позивача укладанням спірних умов договору, враховуючи його волевиявлення при укладенні договору погодитися на такі визначені договором умови щодо підстав та порядку в частині покладення відповідальності сторін договору за якість газу у точках виходу. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що включення в договір умов щодо застосування до позивача відповідальності за якість газу у точках виходу, можливість застосування якої прямо передбачена нормами чинного законодавства, не суперечить вимогам законодавства, не є підставою для визнання недійсними оспорюваних умов договору. Позивач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів порушення його прав або законних інтересів внаслідок включення в договір підпункту 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019.

Крім того, згідно правового висновку, що сформульовано Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі № 902/575/18, який підтримано Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 по справі № 915/982/18 та від 05.12.2019 по справі №908/1823/18, суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін Типової форми договору транспортування природного газу шлях зазначення інших пунктів, ніж тих, що затверджені уповноваженим на органом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення оспорюваним підпунктом 2 частини 2 пункту 10.1 договору транспортування природного газу №1910000195 від 16.12.2019 прав позивача, всупереч вимогам ст. 203, 515, 516 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно неефективності обраного позивачем способу захисту прав, з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивач обґрунтовуючи підстави визнання пп. 2 ч. 2 п. 10.1 договору недійсним із підстав суперечності ст. ст. 673, 678 Цивільного кодексу України, не зазначає обґрунтовану позицію відносно того, в чому саме полягає така суперечність, оскільки Оператор ГТС не є продавцем за договором та за взаємовідносинами з ТОВ "Рівнегаз збут", яке, відповідно не є покупцем у взаємовідносинах з Оператором ГТС.

Також заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсними положення договору, укладеного в Типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 245 ТОВ "Рівнегаз збут" діє всупереч положенням ч. 4 ст. 179 ГК України та ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу", оскільки саме на Регулятора покладена функція із затвердження форми Типового договору транспортування природного газу, внесення змін, а також доповнення до нього, а отже, застосування обраного позивачем способу захисту ніяким чином не могло б призвести до усунення невизначеності у праві заявника, а отже, не було ефективним судовим захистом.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог, а також про те, що судовий захист не може бути здійснено на майбутнє, що спростовує доводи позивача стосовно можливості виникнення порушення його прав та законних інтересів внаслідок дій відповідачів у майбутньому в якості обґрунтування підстав позову.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 у справі № 910/13984/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/13984/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 01.07.2024.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв