Постанова

від 26.06.2024 по справі 910/7573/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2024 р. Справа№ 910/7573/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Остерської квартирно-експлуатаційної частини (району)

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023

у справі №910/7573/23 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Остерської квартирно-експлуатаційної частини (району)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газінвест-Трейдінг"

про визнання недійсними додаткових угод,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Остерська квартирно-експлуатаційна частина (району) (далі - Остерська КЕЧ) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газінвест-Трейдінг" (далі - Товариство) про визнання недійсними додаткових угод №1 від 05.01.2018, №2 від 10.01.2018, №3 від 11.01.2018, №8 від 06.09.2018, №9 від 10.09.2018, №10 від 24.09.2018 та №11 від 28.09.2018 до договору постачання природного газу №02ПГ-01 від 04.01.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначені додаткові угоди, якими було внесено зміни до договору постачання природного газу №02ПГ-01 від 04.01.2018, укладені з порушенням положень пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон, тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення спірних додаткових угод), а саме недоведенням коливання ціни товару на ринку, у зв`язку з чим є недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23 у задоволенні позову Остерської КЕЧ відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції погодився з доводами позивача в частині недоведеності відповідачем коливання ціни товару на ринку як підстави укладення оскаржуваних додаткових угод, однак відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Остерська КЕЧ звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Остерська КЕЧ вказала, що судом першої інстанції не враховано принцип диспозитивності та право сторін на власний розсуд розпоряджатись своїми правами, а також те, що обраний спосіб захисту не є забороненим, а прямо передбачений положеннями частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Належність обраного способу захисту також підтверджується висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 23.01.2020 у справі №907/788/18.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 апеляційну скаргу Остерської КЕЧ передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7573/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Остерської КЕЧ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

09.11.2023 матеріали справи № 910/7573/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді, розгляд яких разом з матеріалами апеляційної скарги було здійснено колегією суддів після повернення головуючого судді з навчання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Остерської КЕЧ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23. Розгляд справи призначено на 13.12.2023. Встановлено Товариству строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 06.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/7573/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22. Зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи №922/2321/22 та надати відповідні докази (копію судового рішення).

27.05.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, в якій скаржник повідомив про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі - ухвалення 24.01.2024 Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №922/2321/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №910/7573/23. Розгляд апеляційної скарги Остерської КЕЧ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23 призначено на 26.06.2024.

Товариство не скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 26.06.2024 Товариство явку свого уповноваженого представника не забезпечило, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляло, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 26.06.2024 представник Остерської КЕЧ підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду в частині відмови у задоволення позову скасувати та постановити в цій частині нове рішення - про задоволення позову в повному обсязі.

26.06.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги Остерської КЕЧ, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення у вказаній частині норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 04.01.2018 між Остерською КЕЧ (далі за текстом договору - Споживач) та Товариством (далі за текстом договору - Постачальник) було укладено договір на постачання природного газу від №02ПГ-01, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу у власність з січня 2018 року по грудень 2018 року природний газ українського видобутку та/або природний газ, імпортований на територію України - Природний газ, код УКТЗЕД - 2711210000, в обсягах і порядку, передбачених договором, а Споживач - прийняти та оплатити Постачальнику вартість поставленого газу у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачені договором.

У відповідності до пункту 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу складає 7000,000 тис. куб.м.

Пунктом 2.1. договору вартість 1000 кубічних метрів Газу була визначена на рівні 6986,60 грн, без урахування тарифів на його транспортування по території України, без урахування ПДВ за ставкою 20%.

Таким чином, вартість товару разом із ПДВ склала 8 383,92 грн.

Згідно з пунктом 2.2. договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу, що визначено у пункті 2.1.договору. на кількість газу, реалізованого у відповідному місяці. Загальна вартість газу за цим договором визначається як сума місячних вартостей газу та на момент підписання договору становить 48 906 216,67 грн, крім того ПДВ 20% - 9 781 243,33 грн. Всього загальна вартість газу з ПДВ складає 58 687 460,00 грн.

Фактична сума договору складається із місячних сум вартості газу фактично поставленого споживачеві за даним договором та буде остаточно визначена в останній день бюджетного року (пункт 2.2.1. договору).

За умовами пункту 2.4. договору зміна ціни природного газу, крім пункту 2.6. даного договору, визначається в додаткових угодах до даного договору. Ціну газу може бути змінено протягом місяця поставки.

У відповідності до положень пункту 2.6. договору збільшення ціни на газ, в тому числі протягом місяця поставки, що відбувається у зв`язку зі зміною цін на підставі набрання чинності відповідних нормативно-правових актів органів державної влади України, які впливають на ціну газу є встановленою для споживача, їм погодженою, та обов`язковою для розрахунків між сторонами за даним договором.

За умовами пункту 2.7. договору істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі (пункт 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII зі змінами), крім випадків, зокрема зміни ціни за газ не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни газу на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє в частині постачання газу з 01.01.2018 по 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків, врегулювання спірних питань і виконання зобов`язань - до повного їх завершення. Сторони погодилися, що відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України умови цього правочину можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли до його укладення (пункт 10.1. договору).

Згідно з пунктами 10.2. та 10.3. договору його умови може бути змінено на підставі нормативних актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, НКРЕКП або іншого органу, що регулюють відносини з поставок газу та правил роботи на ринку газу України, шляхом підписання відповідних додаткових угод. Всі доповнення та додаткові угоди набирають чинності та мають перевагу над раніше укладеними та над положеннями договору в разі, коли вони укладені в письмовій формі, мають дату, номер, посилання на даний договір, підписи уповноважених представників сторін та оригінальні печатки підприємств.

Пунктом 10.15. договору визначено, що згідно ЦК України, ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі" істотними умовами даного правочину є: предмет договору, сума договору, в тому числі ціна за одиницю, строк дії договору та строк поставки товарів/надання послуг, якість та кількість товару/послуг.

Зміна істотних умов може здійснюватися за згодою сторін у випадках, що передбачені частиною 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", про що укладається додаткова угода із подальшим оприлюдненням таких змін відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі" (пункт 10.16. договору).

Після підписання договору № 02ПГ-01, наступного дня 05.01.2018 додатковою угодою №1 до пункту 2.1. вказаного правочину було внесено зміни шляхом збільшення з 05.01.2018 ціни газу за 1000 куб.м до 9 222,00 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало збільшення вартості природного газу на ринку, що підтверджується фактографічною довідкою Торгово-промислової палати України №34/08.0-7.3 від 05.01.2018.

Додатковою угодою №2 від 10.01.2018 внесено зміни до пункту 2.1. договору №02ПГ-01 від 04.01.2018 та встановлено з 09.01.2018 ціну газу за 1 000 куб.м у розмірі 10 140,00 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало збільшення вартості природного газу на ринку, що підтверджується фактографічною довідкою Торгово-промислової палати України №34/08.0-7.3 від 05.01.2018.

Додатковою угодою №3 від 11.01.2018 внесено зміни до пункту 2.1. договору №02ПГ-01 від 04.01.2018 та встановлено з 11.01.2018 ціну газу за 1 000 куб.м у розмірі 10 728,00 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало збільшення вартості природного газу на ринку, що підтверджується фактографічною довідкою Торгово-промислової палати України №37/08.0-7.3 від 05.01.2018.

Додатковою угодою №8 від 06.09.2018 внесено зміни до пункту 2.1. договору №02ПГ-01 від 04.01.2018 та встановлено з 01.09.2018 ціну газу за 1 000 куб.м у розмірі 11 548,80 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало збільшення вартості природного газу на ринку, що підтверджується фактографічною довідкою Торгово-промислової палати України №2381/08.0-7.3 від 22.08.2018.

Додатковою угодою №9 від 10.09.2018 внесено зміни до пункту 2.1. договору №02ПГ-01 від 04.01.2018 та встановлено з 02.09.2018 ціну газу за 1 000 куб.м у розмірі 12 702,00 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало збільшення вартості природного газу на ринку, що підтверджується фактографічною довідкою Торгово-промислової палати України №2539/08.0-7.3 від 07.09.2018.

Додатковою угодою №10 від 24.09.2018 внесено зміни до пункту 2.1. договору №02ПГ-01 від 04.01.2018 та встановлено з 30.09.2018 ціну газу за 1 000 куб.м у розмірі 13 302,00 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало коливання ціни газу на ринку, що підтверджується довідкою Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" (далі - ДП "Держзовнішінформ") №232/54 від 20.09.2018.

Додатковою угодою №11 від 28.09.2018 внесено зміни до пункту 2.1. договору №02ПГ-01 від 04.01.2018 та встановлено з 01.10.2018 ціну газу за 1 000 куб.м у розмірі 14 544,00 грн (разом із ПДВ).

Підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало коливання ціни газу на ринку, що підтверджується довідкою ДП "Держзовнішінформ" №232/56 від 25.09.2018.

Оскільки додаткові угоди №1 від 05.01.2018, №2 від 10.01.2018, №3 від 11.01.2018, №8 від 06.09.2018, №9 від 10.09.2018, №10 від 24.09.2018 та №11 від 28.09.2018 до договору постачання природного газу №02ПГ-01 від 04.01.2018 були укладені всупереч приписам пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", чим допущено ризик нанесення втрат державі, внаслідок безпідставного завищення ціни на природній газ на загальну суму 5 935 441,51грн, Остерська КЕЧ звернулася з даним позовом до суду про визнання недійсними вказаних додаткових угод.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору дійшов правильного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладення Товариством та Остерською КЕЧ договору постачання природного газу №02ПГ-01 від 04.01.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, 04.01.2018 між Остерською КЕЧ та Товариством було укладено договір на постачання природного газу від №02ПГ-01, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачу у власність з січня 2018 року по грудень 2018 року природний газ українського видобутку та/або природний газ, імпортований на територію України - Природний газ, код УКТЗЕД - 2711210000, в обсягах і порядку, передбачених договором, а Споживач - прийняти та оплатити Постачальнику вартість поставленого газу у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених договором.

У відповідності до пункту 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу складає 7000,000 тис. куб.м.

Пунктом 2.1. договору вартість 1000 кубічних метрів Газу була визначена на рівні 6986,60 грн, без урахування тарифів на його транспортування по території України, без урахування ПДВ за ставкою 20%.

Таким чином, вартість товару разом із ПДВ склала 8 383,92 грн.

Згідно з пунктом 2.2. договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу, що визначено у пункті 2.1. договору, на кількість газу, реалізованого у відповідному місяці. Загальна вартість газу за цим договором визначається як сума місячних вартостей газу та на момент підписання договору становить 48 906 216,67 грн, крім того ПДВ 20% - 9 781 243,33 грн. Всього загальна вартість газу з ПДВ складає 58 687 460,00 грн.

Після укладення зазначеного правочину до нього було внесено зміни в частині ціни за одиницю товару шляхом укладення додаткових угод №1 від 05.01.2018, №2 від 10.01.2018, №3 від 11.01.2018, №8 від 06.09.2018, №9 від 10.09.2018, №10 від 24.09.2018 та №11 від 28.09.2018.

Внаслідок укладення зазначених додаткових угод ціна за 1000 куб.м газу становила 14544,00 грн (разом із ПДВ), тобто ціна збільшилася на 73,47%.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади регулюються положеннями Закону. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. (частина 1 статті 36 Закону).

Згідно із частиною 1 статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною 2 статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

У відповідності до пункту 2 частини 4 статті 36 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 4 статті 36 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону. У цьому Законі (у редакції до 19.04.2020) норма пункту 2 частини 5 статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону (в редакції до 19.04.2020) не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 4 статті 36 Закону дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки пунктом 2 частини 4 статті 36 Закону урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для збільшення ціни за одиницю товару слугувало збільшення вартості природного газу на ринку, що підтверджується фактографічними довідками Торгово-промислової палати України №34/08.0-7.3 від 05.01.2018, №37/08.0-7.3 від 05.01.2018, №2381/08.0-7.3 від 22.08.2018, №2539/08.0-7.3 від 07.09.2018, а також довідками ДП "Держзовнішінформ" №232/54 від 20.09.2018, №232/56 від 25.09.2018.

Колегія суддів зазначає, що параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Отже, під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (зокрема Державної служби статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислової палати України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.

Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, ДП "Держзовнішінформ", тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №918/308/23.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вищезазначені довідки Торгово-промислової палати України та ДП "Держзовнішінформ" не є належним доказами на підтвердження обставин коливання ціни на товару, оскільки у довідках ДП "Держзовнішінформ" зазначено, що вони носять інформативний характер і не враховують умов договорів та контрактів, а у довідках Торгово-промислової палати -, що вони є картографічними та не містять узагальнюючої інформації щодо рівня цін (рівня зміни ціни) товару на внутрішньому ринку, а замість коливання цін на ринку лише вказано про їх ціну за конкретний період.

Також в обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни товару відповідач посилається на лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю", в якому роз`яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому, норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Однак як було правильно зазначено місцевим господарським судом, право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано і в самому листі Мінекономіки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи №910/7573/23 не містять належних доказів на підтвердження коливання ціни природного газу у бік збільшення та наявності підстав внесення сторонами змін додатковими угодами щодо зміни ціни на природний газ протягом 2018 року.

Отже, додаткові угоди №1 від 05.01.2018, №2 від 10.01.2018, №3 від 11.01.2018, №8 від 06.09.2018, №9 від 10.09.2018, №10 від 24.09.2018 та №11 від 28.09.2018 до договору постачання природного газу №02ПГ-01 від 04.01.2018 були укладені з порушенням приписів статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 4 статті 36 Закону.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 статті 37 Закону договір про закупівлю є нікчемним, зокрема у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Недійсність правочину встановлена законом, тому визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

При цьому за частиною 2 статті 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правовий висновок щодо ефективного способу захисту, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №907/788/18, так як судова практика з указаного процесуального питання сформована Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 18.06.2021 №927/491/19), відповідно до якої визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Вказаний висновок пояснюється тим, що правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню.

Указане узгоджується з правовими висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №910/12968/17 (провадження № 12-120гс19) та в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 (пункт 9.27).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки спірні додаткові угоди є недійсними в силу закону (нікчемними).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Остерської КЕЧ має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини (району) на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/7573/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7573/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст складено 01.07.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова