Постанова

від 04.06.2024 по справі 910/10584/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. Справа№ 910/10584/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 (суддя Курдельчук І.Д., повний текс складено та підписано 13.12.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЛБ"

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФД» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовуються публікацією недостовірних відомостей у статті «Як (не)відокремити український ринок від впливу російського кінобізнесу» розміщені у мережі Інтренет - на сайті, власником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» (36592561, вул. Мала Житомирська, 18-Б, 01001), з адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовлено повністю. Судовий збір покладено на позивача.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що інформація, яку позивач хоче спростувати, є оціночними судженнями з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів недостовірності поширеної інформації.

Вимоги та зміст апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва 07.12.2023 по справі №910/10584/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» задовольнити в повному обсязі.

Скаржник вважає рішення суду необґрунтованим та ухваленим при неповному і неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги:

- судом першої інстанції не досліджено суб`єктний склад учасників ліцензійних угод, їх юрисдикцію, країни реєстрації та місцезнаходження, право за яким вони створені, законодавство, що застосовується до угод та яким регулюються відносини сторін за ними, оскільки на переконання позивача такі обставини є визначальними для висновку про наявність або відсутність російських компаній у ланцюгу ліцензіарів та дистриб`юторів через яких права на показ фільму були передані Позивачу;

- з огляду на характер висловлювань і вжитих словосполучень, з урахуванням використаної стилістики, застосованих мовних зворотів та наявності посилань на конкретні факти, як на такі, що реально існували, поширена Відповідачем інформація про Позивача є фактичними твердженнями, проте правдивість такої інформації непідтверджена;

- зміст поширеної недостовірної інформації про нібито співпрацю Позивача із російськими компаніями на тлі повномасштабної військової агресії РФ проти України завдає шкоди діловій репутації Позивача, порочить його честь та гідність, оскільки вона спрямована на створення негативної соціальної оцінки Позивача в очах оточуючих.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які додано до апеляційної скарги, зокрема - засвідчену копію сертифікату акцій компанії «ПАСАТ`ЄМПОПІКЧЕРЗ» та копію паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1, паперову копію електронної виписки з реєстру компаній Мальти щодо компанії «ЮНІКОРН МЕДІА ЛІМІТЕД».

Клопотання та відзив учасників справи.

22.02.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу:

- висновки місцевого господарського суду є обґрунтованими та відповідають обставинам справи;

- посилаючись на положення ч. 5. ст.91 ГПК України, відповідач звертає увагу, що позивач надав і засвідчив самостійно дві угоди (від 10.12.2019 між компанією» ЛАЄНС ГЕЙТ ІНТЕРНЕШЕНЛ ЛІМІТЕД» (Великобританія) та компанією «ЮНІКОРН МЕДІА ЛІМІТЕД» (Мальта), від 11.06.2019 між компанією «ЮНІКОРН МЕДІАЛІМІТЕД» (Мальта) та компанією «ПАСАТ`ЄМПО ПІКЧЕРЗ», стороною яких не є, а тому незрозуміло, яким чином оригінали угод потрапили до позивача;

- додані до апеляційної скарги докази, зокрема копії паспорту,сертифіката і паперової виписки з реєстру компаній - не засвідчені в установленому порядку, тому не можуть бути доказами у справі;

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

01.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

05.03.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, узагальнені доводи якої зводяться до наступного:

- під час розгляду справи у суді першої інстанцій ані місцевим судом, ані Відповідачем не ставилася під сумнів відповідність поданих Позивачем копій договорів їхнім оригіналам та не порушувалося питання про необхідність витребування останніх;

- додані позивачем докази та їх зміст доводять відсутність російських компаній у ланцюгу ліцензіарів та дистриб`юторів через яких права на показ фільму були передані Позивачу, що становить безпосередній предмет доказування по цій справі.

26.04.2024 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано Висновок Експертів № 263/1/24 за результатами проведення комісійної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 18.04.2024, складений експертами Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України. Вказаний висновок позивач просить долучити до матеріалів справи.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

01.01.2024 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/10584/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 08.01.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/10584/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

15.01.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10584/23.

Суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці 22.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі №910/10584/23 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

01.02.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 та призначено до розгляду на 19.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1151/24 від 18.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі. Ухвалено розгляд справи здійснювати за раніше визначеною датою та часом.

У судовому засіданні 19.03.2024 оголошено перерву до 07.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 призначено на 04.06.2024.

Щодо клопотання скаржника про долучення доказів по справі, доданих до апеляційної скарги, судова колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник просить суд долучити засвідчену копію сертифікату акцій компанії «ПАСАТ`ЄМПО ПІКЧЕРЗ» та копію паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1, паперову копію електронної виписки з реєстру компаній Мальти щодо компанії «ЮНІКОРН МЕДІА ЛІМІТЕД».

В обгрунтування подання таких доказів на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення скаржник посилається на відсутність необхідності запитувати у компанії «ПАСАТ`ЄМПО ПІКЧЕРЗ», «ЮНІКОРН МЕДІА ЛІМІТЕД» та «ЛАЄНС ГЕЙТІНТЕРНЕШЕНЛ ЛІМІТЕД» вказані відомості під час розгляду справ в суді першої інстанції, а тому відповідні дані були відсутні у Позивача і разом з позовом не подавались.

Наразі ж, за твердженням позивача, з огляду на висновки суду першої інстанції, вказане питання має важливе та вирішальне значення для правильного вирішення справи.

За змістом частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1, 2 3,4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом частин 1-3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З наведеного вбачається, що законодавець встановив чіткий порядок та строки подання доказів та подання заяв чи клопотань.

Разом з тим, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Судова колегія звертає увагу, що позивач не наводить жодного обгрунтування причин неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції та не заявляє клопотання про визнання поважними причин неподання нових доказів, водночас як самі лише посилання на відсутність необхідності подавати такі докази, які на його думку наразі мають важливе значення - не можуть бути достатньою підставою для прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження.

У процесі апеляційного провадження апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України має визначені межі перегляду справи, а з огляду на те, що позивачем обґрунтованих причин, з яких дії щодо надання суду необхідних на його думку доказів не могли бути вчинені раніше з об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення таких процесуальних дій позивачем - не наведено, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення клопотання скаржника про прийняття нових доказів з урахуванням також відсутності обґрунтованого клопотання про визнання поважними причин неподання нових доказів та відповідно поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.

З наведених підстав додані до апеляційної скарги докази не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду.

Разом з цим, щодо клопотання скаржника про долучення Висновку Експертів № 263/1/24 за результатами проведення комісійної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 18.04.2024, складений експертами Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст.101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Колегія суддів наголошує, що Висновок Експертів № 263/1/24 за результатами проведення комісійної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 18.04.2024, складений експертами Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України - в розумінні процесуального законодавства є доказом, який позивач просить долучити до матеріалів справи, та який не оцінювався судом першої інстанції, оскільки такий документ датований 18.04.2024, тобто є новим доказом.

Враховуючи положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відсутність обгрунтування неможливості подання такого доказу під час розгляду справи до суду першої інстанції (зокрема, обставин, що перешкоджали позивачу замовити та подати такий висновок до суду першої інстанції) та відсутність клопотання на поновлення процесуального строку на подання нового доказу до суду апеляційної інстанції, з наведених вище підстав, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до розгляду Висновку експертів № 263/1/24 за результатами проведення комісійної лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення від 18.04.2024, складений експертами Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, наданого позивачем на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи та явка в судове засідання.

04.06.2024 у судовому засіданні в режимі відеоконференції брав участь представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача, що з`явився до суду, заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1, опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», вказаного сайту.

Позивач стверджує, що вказана вище стаття містить недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФД».

У статті зокрема йдеться «У кінці березня 2023-го в український прокат вийшла популярна стрічка «Джон Уік 4». Вона йде на більш ніж 350 екранах по всій країні та є одним з лідерів за касовими зборами. На український ринок її випустила компанія UFD (Ukrainian Film Distribution)».

На думку позивача, неправдивими та такими, що підлягають спростуванню є такі твердження:

«І є підстави вважати, що ця компанія - український посередник російського дистриб`ютора»;

«Тобто права на показ в Україні цього фільму UFD не купила безпосередньо у виробника, а отримала від російської компанії».

Позивач зазначає, що діє на підставі угод між «Лаєнс Гейт Інтренешщенл ЛІмітед» (Великобританія) та «Юнікорн Медіа Лімітед» (Мальта) від 10.12.2019 та «Пасат`ємпо Пікчерс» (США) від 11.06.2021, «Пасат`ємпо Пікчерс»(США) та ТОВ «ЮФД»(Україна) від 21.11.2022, а вказані юридичні особи не є резидентами російської федерації та не мають кінцевих бенефіціарних власників з цієї країни.

Оскільки позивач не зміг ідентифікувати автора статті, даний позов подано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» як власника сайту.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує того, що є власником сайту та не оспорює факт розповсюдження інформації, однак відповідач стверджує, що інформація, яку просить визнати недостовірною позивач не викладена як факти, а є оціночними судженнями.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, з чим погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Згідно з приписами статті 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до частини другої статті 200 ЦК суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Слід наголосити, що предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [далі- Конвенція] (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Суд зазначає, що невід`ємними ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

У пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», пункт 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі «Бразільє проти Франції», заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява № 54968/00, пункт 37, від 22 грудня 2005 року).

Верховний Суд неодноразово та послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.

У пункті 6.12 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, зокрема, вказано, що: юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб;

- поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Як було зазначено вище, сторони підтверджують як факт розповсюдження інформації, так і те, що вказана інформація стосується позивача.

Аналізуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що інформація «І є підстави вважати, що ця компанія - український посередник російського дистриб`ютора» є оціночним судженням, оскільки є суб`єктивною оцінкою автора статті та не може бути витлумачена як така, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, а саме вживання словосполучення «є підстави вважати», про що правильно зазначив суд першої інстанції.

Що стосується інформації «Тобто права на показ в Україні цього фільму UFD не купила безпосередньо у виробника, а отримала від російської компанії», суд зазначає наступне.

Слід зауважити, що вказана інформація вирвана з контексту статті, яка містить низку фактичних відомостей на підставі яких автор і здійснює оціночне судження про те, що позивач отримав права на показ фільму не безпосередньо у виробника, а від російської компанії.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів наголошує, що саме на позивачеві лежить тягар доказування стосовно обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач не спростовує ті відомості, які містяться у статті, що і стали підставою для висновку про те, що позивач отримав права на показ фільму не безпосередньо у виробника, а від російської компанії.

На спростування вказаного позивачем надано низку договорів, зокрема:

- договір про продаж продукції від 10.12.2019 між компанією «ЛАЄНС ГЕЙТІНТЕРНЕШЕНЛ ЛІМІТЕД» (Великобританія) та компанією «ЮНІКОРН МЕДІАЛІМІТЕД» (Мальта);

- ліцензійна угода від 11.06.2019 між компанією «ЮНІКОРН МЕДІА ЛІМІТЕД» (Мальта) та компанією «ПАСАТ`ЄМПО ПІКЧЕРЗ» (США);

· ліцензійна угода від 21.11.2022 між компанією «ПАСАТ`ЄМПО ПІКЧЕРЗ» (США) та ТОВ «ЮФД» (Україна) із додатком №2 до неї від 07.02.2023.

За твердженням позивача, зі змісту вказаних документів вбачається, що у ланцюгу ліцензіарів та дистриб`юторів відсутні російські компанії.

Дослідивши вказані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі правочини не підтверджують того, що права на показ фільму не були передані компанією, що має зв`язок з російською федерацією.

Водночас, подані суду правочини містять низку прихованої інформації, у тому числі, територію прокату фільму, а тому неможливо однозначно встановити, що права на прокат фільму не було надано «Лаєнс Гейт Інтренешщенл Лімітед» і на територію російської федерації.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, ліцензійна угода від 21.11.2022 укладена Товариством і «Пасат`ємпо Пікчерс», викладена двома мовами, а саме -англійською та російською.

Натомість, позивач не пояснив обрання російської мови для ліцензійної угоди, що укладена у м. Києві після початку повномасштабного вторгнення російської федерації юридичною особою України та компанією, що знаходиться у Великобританії.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не подано належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів того, що компанії, які передавали права на показ фільму, не пов`язані з російською федерацією.

Відтак, з огляду на відсутність доказів недостовірності поширеної інформації та те, що вказана інформація є оціночними судженнями, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Вказані обставини не спростовано також в апеляційній скарзі, натомість як твердження позивача про неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи та наявних в ній доказів, зокрема наданих позивачем, сприймаються судом апеляційної інстанції критично як такі, що не спростовують недоведення позивачем тим обставин, на які він посилається.

Усі інші доводи та міркування учасників справи судовою колегією враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Висновки апеляційного інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Крім того, з огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФД» при поданні апеляційної скарги було не в повному обсязі сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023, що встановлено судом після відкриття провадження у справі, з урахуванням предмета позову та суми, яка була сплачена скаржником, колегія суддів вважає за необхідне достягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФД» 4026,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФД" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі №910/10584/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Достягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФД" (01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал/Франка Івана, будинок 11/1, код ЄДРПОУ 33405592) в дохід державного бюджету 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ

6. Матеріали справи № 910/10584/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2024 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв