Постанова

від 03.07.2024 по справі 910/19888/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2024 р. Справа№ 910/19888/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпласт ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024, повний текст якого складений 03.04.2024,

у справі № 910/19888/23 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова група «Нафтахім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпласт ЛТД»

про стягнення 198 471,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 115 000,00 грн. за поставлений за договором № 28/07/20 від 28.07.2020 (специфікація № 15 від 20.07.2022), але неоплачений товар, а також нарахованих за несвоєчасне виконання вказаного обов`язку пені в сумі 52 339,35 грн., інфляційних втрат в сумі 23 667,89 грн. та 3% річних в сумі 7 463,80 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що специфікація № 15 від 20.07.2022 та накладна №1246 від 20.07.2022 директором відповідача не підписувалась, а вказана особа у цей період перебувала за кордоном.

Відповідач зазначив про те, що:

- між сторонами фактично існували правовідносини, за якими позивачем відповідачу на відповідальне зберігання за договором зберігання №05/10/21-ВЗ від 05.10.2021 було передано Товар, а саме - пластифікатор ДОТФ (діоктилтерефталат) безфталатний пластифікатор полівінілхлориду виробництва АТ «СІБУР-ХІМПРОМ», який відповідач використовував у своїй господарській діяльності для виготовлення та реалізації гранул пластифікатора ПВХ, і саме вказана операція (отримання частини з прийнятого на збереження пластифікатора) документально оформлялась поставкою товару за спірним договором поставки;

- прийнятий на збереження пластифікатор ДОТФ (діоктилтерефталат) перебував на орендованій відповідачем для провадження господарської діяльності території (територія Державного підприємства завод «Генератор» Державного концерну «Укроборонпром»), проте з 24.02.2022, з огляду на військову агресію Російської Федерації проти України, вказана територія була взята під контроль Національної Гвардії України та територіальної охорони, а доступ на завод цивільним та персоналу був заборонений;

- при цьому після отримання доступу на територію заводу відповідачем було виявлено, що частина з переданого позивачем на відповідальне зберігання товару зникла. За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ст. ч. 5 ст 185 КК України, № за ЄРДР 1202211000050000658, слідчі дії проводяться Оболонським УП ГУ НП у м. Києві (слідчий Кирилюк О.О.);

- після проведеної сторонами інвентаризації переданого на відповідальне зберігання товару було виявлено нестачу в кількості 2 454,5 тонни (що відповідає кількості спірного товару, стягнення неоплаченої частини вартості якого є предметом цього позову - примітка суду), а позивачем було вивезено решту товару;

- вказане свідчить про те, що відсутність пластифікатору ДОТФ в кількості 2,4545 тон на суму 207 650,70 грн. є нічим іншим, як нестачею за договором зберігання №05/10/21-ВЗ від 05.10.2021, яка виникла внаслідок обставин, які не залежалі від дій відповідача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/19888/23 позовні вимоги задоволені повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 115 000 грн., пеню в розмірі 52 339,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 23 667,89 грн., 3% річних в розмірі 7 463,80 грн. та судовий збір в сумі 2 977,07 грн.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару у визначеній сумі, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, інфляційних втрат та 3 % річних у визначених позивачем розмірах.

Щодо заперечень відповідача проти позову суд першої інстанції зазначив, що:

- суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що станом на 20.07.2022 директор відповідача перебувала за кордоном, оскільки обставини прийняття відповідачем товару за видатковою накладною №1246 від 20.07.2022 на суму 207 560,70 грн. підтверджується, зокрема тим, що за наслідками здійснення господарської операції з поставки товару за вказаною накладною позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі накладних податкову накладну №708 від 20.07.2022 (квитанція про реєстрацію №1 від 09.08.2022). При цьому, згідно наявного в матеріалах справи повідомлення від 10.08.2022 про результат обробки документа податкову накладну було затверджено контрагентом - відповідачем;

- в матеріалах справи наявні банківські виписки з рахунку позивача, згідно змісту яких відповідачем було внесено часткову оплату за товар згідно рахунку №422 від 20.07.2022, а у вказаному рахунку №422 від 20.07.2022 міститься посилання на договір №28/07/20 від 28.07.2020 та специфікацію №15 від 20.07.2022.;

- отже надані позивачем докази у сукупності спростовують заперечення відповідача, які висловлено у відзиві;

- посилання відповідача на укладений між сторонами договір зберігання, не спростовує обставин невиконання покупцем своїх обов`язків з оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної №1246 від 20.07.2022 на суму 207 560,70 грн. за договором №28/07/20 від 28.07.2020 та специфікацією №15 від 20.07.2022.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніпласт ЛТД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить в повному обсязі скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/19888/23 та ухвалити нове рішення, яким застосувати наслідки удаваного правочину та в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій по Договору №28/07/20 від 28.07.2020 року 3% річних та інфляційних витрат відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що під час винесення рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що від час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що:

- ніякої передачі товару, як 20.07.2022, так і в наступному, з боку позивача не відбувалося, а за усною домовленістю між сторонами було вирішено, що відповідач приймає на себе зобов`язання погасити заборгованість нестачі за договором зберігання, але в рамках неначебто спірного договору поставки, щоб не порушувати бухгалтерській та податковий облік;

- за усною домовленістю позивач відмовлявся від будь-яких претензій щодо стягнення заборгованості по договору поставки та брав на себе запевнення що ним не буде подаватися в рамках цієї угоди будь-яких позовів до суду, і тільки за цими запевненнями, директором відповідача (яка була за кордоном) була здійснена реєстрація податкової накладної в електронному вигляді за базою податкових зобов`язань і за цими запевненнями були здійснені перерахування грошових коштів за договором поставки, проте позивач не дотримав домовленостей та подав позовну вимогу до суду.

Також апелянт зазначив про те, що він погоджується здійснити розрахунок за основну заборгованість і готовий розрахуватися за неї до вступу судового рішення в законну силу, проте заперечує штрафні санкції саме за договором поставки.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024, справу № 910/19888/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19888/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/19888/23.

09.05.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпласт ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/19888/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

28.05.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, в тому числі і тих, які повторно викладено представником відповідача в апеляційній скарзі із посиланнями на докази, що містяться в матеріалах справи;

- сторони окрім зберігання, дійсно домовились саме про поставку товару покупцеві, оскільки договір зберігання не дає підстав і права використовувати товар у власній господарській діяльності зберігача, а поставка товару за договором №28/07/20 від 28.07.2020 дійсно відбувалась, що підтверджується як матеріалами справи, так ы визнається самим відповідачем (що в силу ч. 1 ст. 75 ГПК є обставиною, що не потребує доказування);

- укладені сторонами договори зберігання та поставки, що наявні в матеріалах справи, є окремими ланками господарських правовідносин сторін в процесі здійснення їхньої господарської та виробничої діяльності;

- за спірним договором поставки №28/07/20 від 28.07.2020 сторони працюють ще із 2020 року. Так, зокрема, згідно видаткових накладних №32, 237, 251, 1246, 2294, 2378, 2488 регулярно здійснювалась поставка товару для потреб відповідача. Крім того, у листі відповідача 15/07-01 чітко зазначається про те, що відповідач товар отримав на підставі договору поставки №28/07/20 від 28.07.2020 згідно видаткової накладної та специфікації;

- враховуючи, що господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку, вказане є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додані додаткові докази, а саме копії видаткових накладних №32 від 12.01.2022, № 237 від 11.02.2022, № 251 від 15.02.2022, № 1246 від 20.07.2022, № 2294 від 08.11.2021, а також листа відповідача № 15/07-01 від 15.07.2022 з додатком.

Щодо вказаних додаткових доказів колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що позивач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Позивачем не наведено жодних причин неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

За таких обставин, додані позивачем копії видаткових накладних №32 від 12.01.2022, № 237 від 11.02.2022, № 251 від 15.02.2022, № 1246 від 20.07.2022, № 2294 від 08.11.2021, а також листа відповідача № 15/07-01 від 15.07.2022 з додатком, як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Станом на 02.07.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

28.07.2020 позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали договір №28/07/20 (далі Договір), в п. 1.1 якого погоджено що продавець зобов`язався продати, а покупець зобов`язався прийняти і сплатити товар на умовах, вказаних у рахунках або специфікаціях, оформлених у вигляді додатків, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно п.3.1 Договору ціни на товар встановлюються в гривнях і вказуються в рахунках або специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору.

За умовами п.п.3.2-3.4 Договору вартість кожної партії товару вказується в рахунку або специфікації на цю партію. Загальна ціна цього договору дорівнює сумі всіх рахунків та додатків (специфікацій) до нього. Умови оплати погодженої партії товару обумовлюються в рахунках або специфікаціях.

Відповідно до п.4.3 Договору датою поставки вважається дата виписки видаткової накладної.

У п.6.1 Договору вказано, що остання партія товару за даним договором може бути відвантажена не пізніше 31.12.2024.

Пунктом 11.3 Договору передбачено, що в разі нездійснення покупцем платежу у строк, встановлений у рахунку або специфікації на конкретну партію товару, покупець оплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту підписання повноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов`язань за даним договором (п.12.1 Договору).

20.07.2022 сторонами підписано Специфікацію №15 (додаток №15 до Договору), за умовами якої продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити за товар, обумовлену цією специфікацією ціну, а саме пластифікатор ДОТФ (діоктилтерефлатат) у кількості 2,4585 т за ціною 70 500 грн. за тону без податку на додану вартість, загальною вартістю 207 650,70 грн.

Також у Специфікації №15 сторонами погоджено, що:

- загальна вартість партії товару складає 207 650,70 грн. (п.3);

- оплата погодженої партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця на умовах: 100% з відтермінуванням 14 календарних днів від дати постачання товару (п. 6).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що на виконання Договору та Специфікації № 15 ним відповідачу було поставлено товар на загальну суму 207 650,70 грн., що підтверджується видатковою накладною №1246 від 20.07.2022, проте відповідач обов`язок щодо оплати вказаного товару виконав частково.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 115 000,00 грн. за поставлений за Договором № (специфікація № 15 від 20.07.2022), але неоплачений товар, а також нараховані за несвоєчасне виконання вказаного обов`язку пеню в сумі 52 339,35 грн., інфляційні втрати в розмірі 23 667,89 грн. та 3% річних в розмірі 7 463,80 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На доказ поставки відповідачу товару на загальну суму 207650,70 грн. позивачем надано належним чином засвідчену копію видаткової накладної № 1246 від 20.07.2022 з якої слідує, що з боку покупця товар було прийнято директором товариства Сопруненко А.О.

Вказана накладна підписана представниками обох сторін та скріплена печатками господарських товариств без жодних зауважень та заперечень.

Заперечуючи проти обставин поставки товару за вказаною накладною відповідачем вказувалось, що станом на 20.07.2022 директор відповідача перебувала за кордоном, а відповідач не здійснював господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з наступними висновками суду першої інстанції:

- обставини прийняття відповідачем товару за видатковою накладною №1246 від 20.07.2022 на суму 207 560,70 грн. підтверджується, зокрема тим, що за наслідками здійснення господарської операції з поставки товару за вказаною накладною позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі накладних податкову накладну №708 від 20.07.2022 (квитанція про реєстрацію №1 від 09.08.2022), а згідно наявного в матеріалах справи повідомлення від 10.08.2022 про результат обробки документа податкову накладну було затверджено контрагентом - відповідачем. Отже, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідну податкову накладну, у зв`язку із цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту. При чому доказів відхилення та не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною поставкою відповідачем до суду не надано;

- в матеріалах справи наявні банківські виписки з рахунку позивача, якими підтверджено, що відповідачем внесено часткову оплату за товар (загальна суму оплати 92 650,70 грн. - примітка суду) згідно рахунку №422 від 20.07.2022. При цьому зі змісту вказаного рахунку №422 від 20.07.2022 на суму 207 650,70 грн. слідує, що його виписано саме на оплату товару поставленого за Специфікацією № 15 від 20.07.2022.

Також колегія суддів зазначає про таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази у сукупності спростовують заперечення відповідача, які висловлено у відзиві.

При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, посилання відповідача на укладений між сторонами договір зберігання, обставин не виконання покупцем своїх обов`язків з оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної №1246 від 20.07.2022 на суму 207 560,70 грн. за Договором та специфікації №15 від 20.07.2022, не спростовує.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 115 000,00 грн. (207 650,70 грн. - вартість поставленого товару - 92 650,70 грн. - часткова оплата). Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 52 339,35 грн., інфляційних втрат в сумі 23 667,89 грн. та 3% річних в сумі 7 463,80 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 11.3 Договору передбачено, що в разі нездійснення покупцем платежу у строк, встановлений у рахунку або специфікації на конкретну партію товару, покупець оплачує продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач має право як на стягнення вартості вказаного товару, так і на стягнення, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

За таких обставин, суд першої інстанції, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені та нарахувань, що передбачені та встановивши, що такі розрахунки є арифметично вірним, правомірно задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача пеню в сумі 52 339,35 грн., інфляційні втрати в сумі 23 667,89 грн. та 3% річних в сумі 7 463,80 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/19888/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпласт ЛТД» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніпласт ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/19888/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі № 910/19888/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19888/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала