Постанова

від 24.06.2024 по справі 910/14595/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р. Справа№ 910/14595/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

представників сторін:

від позивача: Гоцалюк М.О.

від відповідача: Коршун Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Антонов" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024

у справі №910/14595/23 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Антонов"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект"

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 9 725 006,72 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року Акціонерне товариство "Антонов" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект" про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 9 725 006,72 грн.

Позивач зазначав, що на виконання укладених між ним та відповідачем договору № 10.1385.2021-К від 22.0.2021, додаткової угоди № 1 від 07.10.2021 до цього договору, він як покупець за поставку товару перерахував останньому, як продавцеві, в рахунок 50% попередньої оплати 09.11.2021 у розмірі 5 555 455,29 грн., 23.11.2021 у розмірі 479 043,99 грн, а загалом у розмірі 6 034 499,28 грн.

В порушення умов вказаного договору відповідач після одержання попередньої оплати в установлений строк не передав позивачу товар вартістю 12 068 998,56 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач прийняте на себе зобов`язання у передбачений договором строк не виконав, одержані кошти не повернув, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 6 034 499,28 грн попередньої оплати, 485 698,82 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 174 531,91 грн - 3% річних з простроченої суми, 2 185 446,82 грн - пені, 844 829,89 грн - штрафу.

Також відповідно до вимог ч. 10 ст. 238 ГПК України позивач просив зазначити в рішенні про нарахування збитків внаслідок інфляції за час прострочення, трьох процентів річних з простроченої суми до моменту виконання такого рішення відповідачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект" на користь Акціонерного товариства "Антонов" 6 034 499,28 грн боргу, 485 698,82 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 174 531,91 грн 3% річних з простроченої суми, 100 420,95 грн витрат по оплаті судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд дійшов до висновку, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому з нього на користь позивача, крім основної заборгованості, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 485 698,82 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 174 531,91 грн - 3% річних з простроченої суми.

Також суд зазначив, що неможливість виконання зобов`язання з передачі товару позивачу за договором №10.1385.2021-К від 22.09.2021 було наслідком прийняття рішення (постанови правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану») державного органу із зупинення видаткових операцій за рахунками відповідача через наявність кінцевого бенефіціарного власника резидента російської федерації. Наявність такого рішення у відносинах сторін становило непереборну силу, що унеможливила виконання зобов`язання постачальника, починаючи з 05.03.2022 до настання строку передачі товару за договором, а також не закінчилася станом на час звернення позивача до суду з вказаним позовом 13.09.2023. Тому, відповідно до ст.617 ЦК України суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 2 185 466,82 грн та штрафу у розмірі 844 829,89 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги АТ «Антонов» та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Антонов" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.02024 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 2 185 446,82 грн пені та 844 829,89 штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано ч.10 ст.238 ГПК України. При цьому, суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним у справі доказам та взяв до уваги необгрутовані припущення відповідача про неможливість останнім виконувати зобов?язання у передбачені договором строки внаслідок дії даної постанови Національного банку України №18.

Скаржник зауважує, що відповідач, якому після 04.03.2022 стало відомо про неможливість виконання прийнятого на підставі спірного договору зобов?язання з передачі товару, відповідно до п.9.2 договору повинен був повідомити про це позивача, однак відповідачем такого повідомлення суду не надано. Тому, відповідач немає права посилатись на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення позивача про їх настання та суд повинен був врахувати, що саме з вини відповідача позивач тривалий час перебував у стані невизначеності щодо стану виконання зобов?язання контрагентом або щодо того, чи воно взагалі може бути ним виконано.

Також апелянт вказує, що судом першої інстанції не було з?ясовано, що постанова НБУ №18 набрала чинності 24.02.2022, а не як зазначено у рішенні суду першої інстанції 05.03.2022, у зв?язку з цим, можливе запровадження обмежень щодо видаткових банківських операцій відповідача були відомі йому з 24.02.2022.

Апелянт також звертає увагу, що відповідач до звернення позивача до суду не посилався на наявність обмежень видатків за його рахунками, що нібито ускладнювало виконання його зобов`язань за договором та після звернення позивача до суду, розуміючи невідворотність матеріальної відповідальності, обрав лінію захисту у вигляді впливу обставин непереборної сили на його зобов`язання, а вже згодом щодо начебто нікчемності договору, що цілком свідчить про його недобросовісність та суперечливу поведінку. Із зазначеного свідчить, що судом першої інстанції не досліджено належним чином доказів у вигляді листування, з якого вбачалось, що відповідач запевняв позивача, що товар буде поставлено незважаючи на неіснуючі форс-мажорні обставини та ніяким чином не посилався на дію постанови НБУ №18

Скаржник наголошує, що матеріали справи свідчать, що відповідач ні листами, ні дзвінками не повідомляв та не попереджав позивача про відсутність у нього коштів, як на період наявності зобов`язання з поставки товару, так і на момент набуття чинності Постанови НБУ №18, що судом було проігнаровано.

Крім того, на думку скаржника, відповідач, реалізуючи підприємницьку діяльність, яка здійснюється на власний ризик, мав передбачити, що державою можуть вживатися заходи щодо зупинення здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів рф з метою припинення фінансування країни- агресора, і така ймовірність мала місце ще з початку 2014 року, а не лише з моменту повномасштабного вторгнення агресора на територію України. Дані обставини унеможливлюють існування в цьому спорі такої ознаки форс-мажору, як невідворотність та непередбачуваність, адже відповідач міг уникнути наслідків запровадження обмежень, враховуючи також відповідні Регламенти Ради ЄС. Судом фактично встановлено, що з 05.03.2022 по 13.09.2023 (час звернення позивача до суду з даним позовом) відповідач не вживав жодних заходів для виключення з числа засновників «Інкомтех Проект» громадянина рф (кінцевого бенефіціара) з початку дії постанови НБУ №18 по теперішній час.

Апелянт зазначає, що механізми та можливості виконання договірних зобов`язань , незважаючи на дію постанови НБУ « 18 для відповідача існували, однак, останній ними не скористався, у зв`язку з чим, зазначені відповідачем та судом обставини не можуть вважатися непереборною чи невідворотною силою.

Також скаржник зауважує, що судом першої інстанції всупереч усталеної судової практиці допущено фактичне звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій без належних правових підстав.

Апелянт, посилаючись чисельні правові висновки Верховного Суду вважає, що судом першої інстанції не встановлено: чи було можливим та чи мало місце здійснення підприємницької діяльності відповідачем у спірних правовідносинах в період дії форс-мажорних обставин; чи мали конкретні форс-мажорні обставини непереборний характер для відповідача при виконанні ним конкретних договірних зобов`язань; чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, передбачених п.9.2 договору, а також встановити наслідки такого повідомлення/не повідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/не повідомлення з`ясувати чи існували об`єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс-мажорних обставин, тощо.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ТОВ "Інкомтех-Проект" та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Інкомтех-Проект" також звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.02024 скасувати в частині стягнення збитків внаслідок інфляції у розмірі 485 698,82 грн та 3% річних у розмірі 174 531,91 грн.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що зупинення видаткових операцій за рахунками відповідача (п.15 постанови НБУ №18 від 24.02.2022) визначає також і зупинення виконання грошового зобов?язання щодо повернення передплати позивачу. Внаслідок такого зупинення строк виконання відповідачем грошового зобов?язання щодо повернення передплати повинен починатись після того, як завершиться воєнний стан і відповідачу буде відновлено право розпоряджатись коштами, які знаходяться на його рахунку в банку.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував доводи відповідача, що позивач з врахуванням мети укладення договору, а саме закупівлі товару для будівництва літаків на замовлення Міністерства оборони України, виконував державне замовлення, а тому повинен був укласти договір від 22.01.2021 за результатом закупівлі, яку повинен був здійснити відповідно до норм Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон №922). Відповідач вважає, що внаслідок укладення договору без проведення закупівлі на умовах Закону №922 відповідно до п.1 ч.1 ст.43 цього Закону, договір є нікчемним. Відповідно до ст. 216 ЦК України за нікчемним договором відповідач має лише обов?язок повернути передплату.

Узагальнені доводи відзиву ДП «Антонов» на апеляційну скаргу ТОВ "Інкомтех-Проект"

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Акціонерне товариство "Антонов" у своєму відзиві, наданому до суду 30.04.2024, зазначає, що судом першої інстанції застосовано норми матеріального права, якими керувався позивач при нарахуванні сум інфляційних втрат та 3% річних та правомірно зазначено у рішенні про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.

Позивач виклав пояснення аналогічні доводам його апеляційної скарги.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 поновлено Акціонерному товариству "Антонов" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 03.06.2024.

Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, карти додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому суддів (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Інкомтех-Проект» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Інкомтех-Проект» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23 та справу призначено до розгляду на 03.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 заяву Державного підприємства «Антонов» про заміну сторони її правонаступником задоволено та замінено позивача у справі - Державне підприємство «Антонов» його правонаступником - Акціонерним товариством «Антонов».

У судовому засіданні 03.06.2024 було оголошено перерву у розгляді апеляційних скарг у справі № 910/14595/23 до 24.06.2024.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 24.06.2024 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 2 185 446,82 грн пені та 844 829,89 штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Також заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення в цій частині залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 24.06.2024 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення збитків внаслідок інфляції у розмірі 485 698,82 грн та 3% річних у розмірі 174 531,91 грн. Також заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив її відхилити, а оскаржуване рішення в цій частині залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що 22.09.2021 між сторонами у справі укладено договір № 10.1385.2021-К, додаткову угоду № 1 від 07.10.2021 до цього договору, згідно з умовами яких відповідач (продавець) зобов`язався поставити позивачу (покупцю) комплектуючі вироби за найменуванням, в кількості та цінами зазначеними в специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною договору, а позивач - прийняти та оплатити його вартість на умовах попередньої оплати.

Відповідно до умов п. 1.4. договору закупівля здійснюється за результатами тендеру № UA-2021-06-30-003378-b через систему закупівель "Prozorro".

Згідно з п. 3.2. договору сума договору складає 11 110 910,58 грн з урахуванням ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 07.10.2021 сторони збільшили об`єм закупівлі за договором, ввели в дію специфікацію № 2 та збільшили ціну договору до 12 068 998,56 грн з урахуванням ПДВ.

Відповідно до умов п. 6.2. договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати на розрахунковий рахунок продавця в розмірі 50% від вартості товару протягом 10 календарних днів з моменту отримання рахунку від продавця.

Остаточний розрахунок в розмірі 50% вартості за товар, що постачається, проводиться протягом 10 календарних днів на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунку, після поставки повного обсягу товару та отримання позитивного висновку вхідного контролю товару на складі покупця.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1. договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022.

При цьому, позивач не є замовником в розумінні Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки не відповідає критеріям визначеним у ст. 2 цього Закону та проводив конкурс як допорогову закупівлю з метою максимальної економії та ефективності.

Наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень №№ 3227 від 09.11.2021, 3388 від 23.11.2021, рахунками-фактурами №№ 30196 від 07.10.2021, 30687 від 15.11.2021 стверджується факт здійснення позивачем на рахунок відповідача 50% попередньої оплати за договором у розмірах відповідно 5 555 455,29 грн та 479 043,99 грн, а загалом 6 034 499,28 грн.

Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку поставки товару у визначений договором строк.

За умовами п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. договору поставка за договором здійснюється відповідно до Правил "Інкотермс" в редакції 2020 року і приймається сторонами на умовах DDP - склад покупця (Україна, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1).

Максимальний термін постачання 45 тижнів з моменту передплати 50% від покупця. Допускається дострокова поставка партіями або в повному обсязі товару з обов`язковим повідомленням покупця.

Право власності на товар, а разом з ним і ризик випадкової загибелі товару переходить від продавця до покупця в момент передачі товару, про що свідчить документ про передачу товару-видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін. Датою поставки вважається дата, яка зазначена у видатковій накладній.

Таким чином, з урахуванням умов п. 4.2. договору строк поставки товару за договором настав 04.10.2022 (після здійснення оплат 09.11.2021 та 23.11.2021).

Доказів передачі відповідачем товару на суму попередньої оплати суду не надано.

05.06.2023 позивач пред`явив відповідачу претензію № 126/8145-23 з вимогою сплатити на користь позивача за порушення строків виконання зобов`язань за договором №10.1385.2021-К від 22.09.2021 суму заборгованості у розмірі 9 064 775,99 грн, з яких 6 034 499,28 грн суми основної заборгованості, 2 185 446,82 грн суми нарахованої пені, 844 829,89 грн суми штрафних санкцій. Лист із вказаною претензією не було вручено відповідачу та повернуто 26.06.2023 відділенням поштового зв`язку «Укрпошта» позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання. Доказів щодо погашення заборгованості суду не надано.

Звертаючись з позовними вимогами, позивач заявив про повернення попередньої оплати, з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України у розмірі неповернутого авансу в сумі 6 034 499,28 грн. Крім того, просив стягнути з відповідача 485 698,82 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 174 531,91 грн 3% річних з простроченої суми, 2 185 446,82 грн пені та 844 829,89 грн штрафу за прострочення поставки товару.

Водночас, позивач просив суд зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення у відповідності до частини 10 статті 238 ГПК України.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, в обґрунтування підстав неможливості стягнення штрафних санкцій, інфляційних витрат та 3 % річних посилався на існування форс-мажорних обставин та положення статей 614, 617 ЦК України.

Так, відповідач зазначив, що 24.02.2022 відбулась військова агресія російської федерації проти України, про що Президентом України прийнято Указ № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Відтак, на переконання відповідача, факт військової агресії проти України є непередбаченою обставиною, що відповідно до статті 617 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Наявність зазначеної події є загальновідомим фактом, що не потребує додаткового доведення.

Як зазначалось судом вище, про настання зазначеної непередбаченої обставини відповідач повідомляв позивача листом № 58 від 10.05.2022.

Крім того, відповідач зазначив, що правлінням Національного банку України прийнято постанову від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», пунктом 15 якої банкам (які обслуговують клієнтів) вказано - зупинити видаткові операції, зокрема, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти російської федерації/республіки Білорусь.

На підтвердження власних доводів відповідач надав лист АТ «Правекс Банк» № 2766/11-04-1 БТ від 14.07.2022, в якому зазначено, що за рахунками відповідача застосовуються обмеження на видаткові операції відповідно до п.15 постанови правління НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із частиною 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положення частини 1 статті 180 ГК України кореспондуються зі статтею 628 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, колегія суддів вважає, що за своєю правовою природою від є договором поставки.

Згідно із частиною 1 статті 265 ГК України та частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Частинами 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено вище, пунктом 3.2. договору передбачено здійснення позивачем на рахунок відповідача 50% попередньої оплати, що і було вчинено покупцем згідно з платіжними дорученнями №3227 від 09.11.2021 у розмірі 5 555 455,29 грн, № 3388 від 23.11.2021 у розмірі 479 043,99 грн, рахунками-фактурами №30196 від 07.10.2021, № 30687 від 15.11.2021.

Отже, в силу п.4.2 договору строк поставки товару за договором настав 04.10.2022 (після здійснення оплат 09.11.2021 та 23.11.2021).

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Частиною 3 статті 80 ГПК України визначено, що відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження повернення попередньої оплати на рахунок позивача.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

05.06.2023 позивач пред`явив відповідачу вимогу № 126/8145-23 про повернення суми попередньої оплати за договором, яка залишена відповідачем без задоволення.

За таких обставин, враховуючи, що позивач заявив про повернення попередньої оплати, з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України підлягає стягненню сума боргу у розмірі неповернутого авансу 6 034 499,28 грн.

Що стосується нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних на суму попередньої оплати в розмірі непоставленого товару, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Виходячи з викладеного, крім повернення сум здійсненої позивачем передплати за товар, відповідач на вимогу позивача зобов`язаний додатково сплатити на користь позивача:

- інфляційні втрати та 3% річних на суму попередньої оплати в розмірі 5 555 455, 29 грн згідно зі специфікацією №1, за період часу з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 21.09.2022 включно;

- інфляційні втрати та 3% річних на суму попередньої оплати в розмірі 479 043,99 грн. за згідно зі специфікацією №2, за період часу з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 05.10.2022 включно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2 185 446,82 грн - пені та 844 829,89 грн- штрафу за прострочення поставки товару.

Так, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Саме таких висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Так, на підставі Указу Президента № 64/2022 від 24 лютого 2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні" в України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року.

Згідно з поясненнями відповідача, наявними у матеріалах справи, листами Акціонерного товариства "Правекс Банк" № 2569/06-БТ від 15.06.2023, №2766/11-04-1БТ від 14.07.2023, №2110/06-БТ від 27.04.2023 стверджується, що на підставі постанови Правління Національного банку України № 18 від 24 лютого 2022 р. "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" зупинені видаткові операції за рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект" через наявність кінцевого бенефіціарного власника резидента російської федерації. Зазначені обмеження застосовані до відповідача з 04.03.2022.

З доводів відповідача вбачається, що через обмеження видаткових операцій він був позбавлений можливості оплатити придбання у його контрагентів товарів, які підлягали передачі позивачеві.

Згідно із п. 8.3. договору у разі порушення термінів поставки продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення більше 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Як встановлено судом першої інстанції, неможливість виконання зобов`язання з передачі позивачу товару позивачу за договором № 10.1385.2021-К від 22.09.2021 було наслідком рішення державного органу із зупинення видаткових операцій за рахунками відповідача.

Наявність такого рішення у відносинах сторін становило непереборну силу, що унеможливила виконання зобов`язання постачальника, починаючи з 05.03.2022 до настання строку передачі товару за договором, а також не закінчилася станом на час звернення позивача до суду з указаним позовом (13.09.2023).

Колегія суддів зауважує на тому, що обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, оскільки вказана обставина не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, необхідною умовою звільнення від відповідальності є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, в той час, відповідач довів об`єктивну неможливість виконання умов договору у зв`язку з введенням на території України воєнного стану.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у позові про стягнення 2 185 446,82 грн пені, 844 829,89 грн штрафу за прострочення строків поставки товару за договором № 10.1385.2021-К від 22.09.2021 слід відмовити.

Стосовно доводів відповідача щодо нікчемності договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що позивач виконував державне замовлення Міністерства оброни України, а тому, на його думку, повинен укласти договір за результатом закупівлі, яку повинен був здійснити відповідно до норм Закону України «Про публічні закупівлі». Відповідач також вважав, що внаслідок укладення договору без проведення закупівлі на умовах Закону M922-VIII відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 цього Закону, договір є нібито нікчемним. Відповідно до ст. 216 ЦК України за нікчемним договором Відповідач має лише обов`язок повернути передплату.

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги стосовно нікчемності чи недійсності договору у розумінні відповідача грунтуються лише на тому, що п. 3 ч. 1 ст. 2 Закоту №922-VIII в частині слів, що державне підприємство за ознакою промислової або комерційної діяльності виключається з числа замовників на умовах Закону №922-VIII, на думку відповідача, має начебто правову невизначеність.

Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили, що договір є нікчемним або недійсним та висловлює свою незгоду виключно із змістом п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону №922-VIII.

Аналізуючи п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону №922-VIII висновується, що першочергове значення для визначення суб`єкта, на якого поширюється поняття «замовник» в розумінні вказаної норми Закону, має наявність чи відсутність в діяльності конкретної юридичної особи такої ознаки, як здійснення нею діяльності на промисловій чи комерційній основі. Таким чином, застосування критеріїв наявності державної частки в статутному капіталі відповідного суб`єкта та/або використання ним бюджетних коштів (публічних фінансів), повинно здійснюватися лише після аналізу господарської діяльності юридичної особи з метою встановлення в неї наявності або відсутності комерційної чи промислової основи.

Тобто встановлення факту, що державне підприємство займається комерційною чи промисловою діяльністю достатньо, аби не відносити його до замовників Закону № 922-VIII.

Відповідач вже звертався до суду з вимогою про визнання договору № 10.1385.2021-К від 22.09.2021 з додатковою угодою № 1 від 07.10.2021 до цього договору недійсними у справі №910/661/23, втім рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у задоволенні позову було відмовлено, оскільки ТОВ «Інкомтех-Проект» не було доведено належними та допустимими доказами наявність ознак недійсності оспорюваних ним правочинів.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що відповідач у справі №910/14595/23 не спростував того, що на момент виникнення спірних правовідносин:

- позивач не був замовником у розумінні Закону № 922-VIII та проводив допорогову закупівлю з метою максимальної економії та ефективності, згідно з "Інструкцію про порядок використання електронної системи закупівель у разі здійснення закупівель", вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», затвердженої наказом Державного підприємства «Прозорро» від 19.03.2019 № 10 (зі змінами та доповненнями).

- позивач відповідав визначенню комерційного підприємства, неведеного у статті 74 Господарського кодексу України, положення норм статті 75 Господарського кодексу України знаходили своє відображення в Статуті позивача, його внутрішніх, розпорядчих документах. Позивач здійснює свою господарську діяльність з метою отримання прибутку на комерційній та промисловій основі.

- позивач не є бюджетною установою та не був одержувачем бюджетних коштів ні в розумінні Закону № 922-VIII, ні Бюджетного кодексу України. Позивач забезпечує виконання державних замовлень, однак здійснює це на комерційно-промисловій основі.

Крім того, доводи апеляційної скарги відповідача містять незгоду із стягненням інфляційних втрат та 3% річних, однак, посилаючись на нібито нікчемність договору, відповідач спонукає суд виходити за межі позовних вимог, враховуючи, що вимоги про визнання договору нікчемним та оскарження рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних знаходяться в різних правових площинах судового розгляду та у даних спірних правовідносинах не є взаємопов`язаними, тому такі доводи відхиляються колегією суддів.

Що стосується доводів позивача, щодо можливості суду керуватися при ухваленні даного рішення положенням частини 10 статті 238 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Оскільки пеня є штрафною санкцією за порушення негрошового зобов`язання, а саме за порушення строків поставки товару у визначений договором строк, колегія суддів не вбачає підстав для застосування такої норми та нарахування відповідачеві пені із застосуванням положень частини 10 статті 238 ГПК України.

Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Також позивачем ніяким чином не було обґрунтовано, на якій підставі суд повинен надати йому перевагу та присудити продовження нарахування 3% річних на суму основного боргу, вирішивши це питання відразу при прийнятті рішення.

Крім того, колегія суддів вважає, що дана норма не поширюється на нарахування інфляційних втрат, оскільки при їх розрахунку не задіюється ніяка складова у відсотках.

Таким чином, доводи апеляційних скарг позивача та відповідача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційні скарги Акціонерного товариства "Антонов" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 у справі № 910/17219/19 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Антонов" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкомтех-Проект" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/14595/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14595/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.07.2024.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

Б.О. Ткаченко