Рішення

від 19.06.2024 по справі 910/19845/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2024Справа №910/19845/23за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури"

про усунення перешкод у користування майном

Суддя Н.І. Зеленіна

Секретар судового засідання Одинцова К.К.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про усунення перешкод у користуванні майном - Готельний корпус, корпус №19 за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корп. 19, шляхом його негайного звільнення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13.02.2024.

25.01.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 13.02.2024 відкладено підготовче засідання на 19.03.2024.

Через діловодство суду 01.04.2024 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

Протокольною ухвалою суду від 30.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2024.

Протокольною ухвалою суду від 28.05.2024 відкладено судовий розгляд на 19.06.2024.

В судовому засіданні 19.06.2024 представник Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; представник Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" заперечив проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 19.06.2024 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351 "Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва" прийнято пропозицію Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, підтриману Київською міською державною адміністрацією, про безоплатну передачу в загальнодержавну власність культової будівлі (кірхи) по вул. Лютеранській, 22 у м. Києві, що належить цьому товариству та постановлено Київській міській державній адміністрації передати Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351 "Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва" Київська міська державна адміністрація винесла розпорядження від 10.06.1996 №851 "Про передачу в безоплатне користування корпусу №19 Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Українському товариству охорони пам`яток історії та культури", яким дозволила Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику передати Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору.

01.07.1996 між Національним заповідником "Києво-Печерська лавра" (дирекція) та Громадською організацією "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (орендар) укладено охоронний договір №6 на використання пам`ятки архітектури "Готельний корпус", корпус №19, згідно якого дирекція здає, а орендар приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури "Готельний комплекс", корпус №19 загальною площею 3135 кв. м. для використання приміщень цієї пам`ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Згідно пункту 8 договору від 01.07.1996 №6 капітальний ремонт орендованої пам`ятки архітектури проводиться Громадською організацією "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" за свій рахунок, власними матеріалами і коштами не менше одного разу на 15 (п`ятнадцять) років. Строк першого капітального ремонту пам`ятки архітектури встановлений додатком до договору, де зазначено 1997 рік.

Пунктом 16 договору від 01.07.1996 №6 передбачено, що у випадку, коли орендована пам`ятка буде призначена рішенням заповідника до проведення реставраційних робіт або ж, коли оренда пам`ятки створює загрозу для її цілісності, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням Громадською організацією "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору заповідник повинен попередити Громадську організацію "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" за три місяці вперед.

За доводами позивача, враховуючи технічний стан пам`ятки архітектури, тривалу відсутність капітального ремонту будівлі, зобов`язання заповідника щодо охорони даної пам`ятки, ним прийнято рішення щодо проведення негайних реставраційних робіт у корпусі №19 та розірвання договору з 01.09.2023.

Також позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність, пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.1998 №784" визнано такими, що втратили чинність пункти 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351 "Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва", якими передано Київською міською державною адміністрацією Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Позивач вказує на те, що листом від 31.05.2023 №04-25/502 на адресу відповідача була направлена вимога про звільнення приміщення до 01.09.2023, проте Громадська організація "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" не звільнила приміщення корпусу №19.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що позивач не надав жодних доказів дотримання вимог статті 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо підготовки та здійснення реальних дій, спрямованих на реставрацію пам`ятки архітектури "Готельний комплекс", корпус №19 та існування на момент звернення до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" з листом від 31.05.2023 №04-25/502 про розірвання охоронного договору від 01.07.1996 №6 та вимоги звільнення приміщення до 01.09.2023 достатніх дозвільних документів на здійснення реставрації.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частин першої - другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Одним із способів набуття права власності є придбання майна за договором.

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом з тим, передбачений вказаною правовою нормою негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним.

Відповідно до частини першої статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" заявив вимогу про усунення перешкод у користуванні майном - Готельний корпус, корпус №19 за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корп. 19, шляхом його негайного звільнення.

В позовній заяві представник Національного заповіднику "Києво-Печерська лавра" зазначив, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником Готельного корпусу (корпус №19) є держава Україна в особі Міністерства культури України і знаходиться в оперативному управлінні заповідника, що встановлено наказом Міністерства культури України від 01.10.2012 №1079 "Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у державну власність".

Вказане, на думку позивача, свідчить, що внаслідок передачі власником - державою України в особі Міністерства культури України в оперативне управління Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" Готельного корпусу (корпус №19), останній є титульним володільцем майна, а тому має право звертатися до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном.

Однак, суд звертає увагу, що передбачені статтею 391 ЦК України способи захисту права власності мають свої особливості, зокрема наступні.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Загальний перелік способів захисту порушеного права та інтересу міститься в частині другій статті 16 ЦК України. Водночас суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України).

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та багатьох інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Питання права власності на будівлю «Готельний корпус», корпус №19 було предметом розгляду у справі №910/24070/15.

Так, в рішенні Господарського суду міста Києва від 02.11.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016, встановлено наступне: "Охоронний договір від 01.07.1996 є договором, укладеним на підставі правочину, спрямованого на набуття прав і обов`язків сторонами, тобто, правовим актом органу державної влади, а саме: Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351. Саме ця постанова є тією обставиною, на підставі якої і з додержанням вимог якої була передана будівля пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 у безоплатне користування Товариству і укладено сторонами цей охоронний договір. Вказаною Постановою Кабінету Міністрів України врегульовані правові відносини щодо передачі будівлі кірхи (колективна власність Товариства) у державну власність і питання передачі майна, що належало до комунальної власності будівля «Готельного корпусу», корпус № 19 у безоплатне користування Товариству. Постанова Кабінету Міністрів України і є обставиною (фактом), згідно з якою Заповідник і Товариство набули права і обов`язки для укладання Охоронного договору, а не як помилково стверджує Заповідник - право власності на майно.".

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Судом враховано, що в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності обліковується нерухоме державне майно «Готельний корпус (корпус №19)», що розташоване за адресою: вул. Лаврська, 9, м. Київ, яке перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, органом управління цього майна є Міністерство культури України.

У даній справі позивач заявив негаторний позов (вимогу про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном), не будучи при цьому володільцем належного йому рухомого майна, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту його порушених прав та є самостійною підставою для відмови у позові.

Отже, позивач Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник є балансоутримувачем вказаного приміщення, а органом управління державного майна "Готельний корпус" корпус №19 є Міністерство культури України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 визнано такими, що втратили чинність пункти 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351, якими передано Київською міською державною адміністрацією Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Однак балансоутримувач майна не має права в порядку статті 391 Цивільного кодексу України вимагати усунення перешкод у користування майном.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" слід відмовити.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про усунення перешкод у користування майном .

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 04.07.2024.

Суддя Н.І. Зеленіна