Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/19845/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/19845/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Чечотка В.Д.

учасники справи:

від позивача : Прокопенко І.І.

від відповідача: Сазонов Б.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 (повний текст складено 04.07.2024)

у справі №910/19845/23 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури"

про усунення перешкод у користування майном

УСТАНОВИВ:

Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про усунення перешкод у користуванні майном - Готельний корпус, корпус №19 за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корп. 19, шляхом його негайного звільнення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/19845/23 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про усунення перешкод у користування майном.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач заявив негаторний позов (вимогу про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном), не будучи при цьому володільцем належного йому рухомого майна, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту його порушених прав та є самостійною підставою для відмови у позові.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Національний заповідник "Києво-Печерська лавра", подало апеляційну скаргу, у якій просило залучити до справи Національний музей народної архітектури та побуту України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19845/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Заповідника у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт стверджує, що Заповідник є належним позивачем у справі, яким було обрано належний спосіб захисту відповідно до передбачених Цивільним кодексом способів захисту. Також апелянт посилається на те, що про розірвання договору відповідача було повідомлено за три місяці листом від 31.05.2023 № 04-25/502 з вимогою звільнити Готельний корпус № 19 до 01 вересня 2023 року. Однак, незважаючи на це, відповідач не звільнив та не має наміру звільняти приміщення та продовжує ним користуватись.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного заповідника "Києво-Печерська лавра, розгляд справи призначено на 14.08.2024.

У судовому засіданні 14.08.2024 у розгляді справи №910/19845/23 була оголошена перерва до 25.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у розгляді справи №910/19845/23 була оголошена перерва до 09.10.2024.

Відповідачем було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому стверджує про те, що оскаржуване рішення є законним, відтак, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" просив суд залучити до справи Національний музей народної архітектури та побуту України (надалі - Музей) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 50 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Отже, норми процесуального права передбачають можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін.

Вирішуючи питання наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі наділено таку особу новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Як вбачається з клопотання, заявник зазначає, що розгляд справи напряму впливає на права та обов`язки Музею, оскільки порушено питання про усунення перешкод у користуванні майном, яке надавалося безпосередньо для розміщення фондів Музею.

Колегія суддів відзначає, що принцип змагальності є одним з основних принципів господарського судочинства і полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судова колегія відзначає, що предметом спору у даній справі є вимога повивача до Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про усунення перешкод у користуванні майном. При цьому наявність порушеного права позивач обґрунтовує Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 «Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічнолютеранській релігійній громаді м. Києва», якою передано у безоплатне користування Українського товариства охорони пам`яток історії та культури корпус № 19 Музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник» для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України. Також позивач посилається на Розпорядженням КМДА від 10.06.1996 № 851 «Про передачу в безоплатне користування корпусу № 19 Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Українському товариству охорони пам`яток історії та культури», яким надано дозвіл на передачу ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" у безоплатне користування корпус № 19 Заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору. А також позивач посилається на порушення відповідачем умов охоронного договору № 6 01.07.1996 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" на використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19, згідно якого Заповідник здав, а ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" прийняв в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури «Готельний корпус» корпус № 19 загальною площею 3135 кв. м. Корпус № 19 відповідно до умов Договору передається ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" безстроково у безоплатне користування.

Отже, предметом доказування у даній справі є саме наявність/відсутність вчинення відповідачем перешкод позивачу щодо користування спірним нерухомим майном.

При цьому суд відзначає, що на підставі Розпорядження КМДА від 10.06.1996 № 851 саме Українське товариство охорони пам`яток історії та культури отримало у безоплатне користування корпус № 19 Заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору. Отже, саме відповідач, а не Державний музей народної архітектури та побуту України є користувачем пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19 та набув права і обов`язки орендаря на підставі Охоронного договору № 6 від 01.07.1996.

На підставі вищевикладеного, дослідивши наведені апелянтом у зазначеному клопотанні обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирішення спору у цій справі на користь будь-якої зі сторін не може вплинути будь-яким чином на права та обов`язки Музею, оскільки останній не є стороною розпорядчих та договірних правовідносин, що виникли між сторонами внаслідок передачі спірного нерухомого майна.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання Національного заповіднику "Києво-Печерська лавра" про залучення до справи Національного музею народної архітектури та побуту України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Господарський суд міста Києва, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, послався на те, що у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності обліковується нерухоме державне майно "Готельний корпус (корпус №19)", що розташоване за адресою: вул. Лаврська, 9, м. Київ, яке перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, органом управління цього майна є Міністерство культури України. У даній справі позивач заявив негаторний позов (вимогу про усунення перешкоди у здійсненні права користування майном), не будучи при цьому володільцем належного йому рухомого майна, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту його порушених прав та є самостійною підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевказане, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник є балансоутримувачем вказаного приміщення, а органом управління державного майна "Готельний корпус" корпус №19 є Міністерство культури України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 визнано такими, що втратили чинність пункти 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 №351, якими передано Київською міською державною адміністрацією Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус №19 музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник" для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України. Однак балансоутримувач майна не має права в порядку статті 391 Цивільного кодексу України вимагати усунення перешкод у користування майном.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком місцевого господарського суду про відсутність у повивача права на звернення до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні вищезазначеним майном. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 «Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва» передано у безоплатне користування Українському товариству охорони пам`яток історії та культури корпус № 19 Музейного об`єднання «Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник» для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Розпорядженням КМДА від 10.06.1996 № 851 «Про передачу в безоплатне користування корпусу № 19 Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Українському товариству охорони пам`яток історії та культури» надано дозвіл на передачу Українському товариству охорони пам`яток історії та культури у безоплатне користування корпус № 19 Заповідника для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України на умовах охоронно-орендного договору.

01.07.1996 року між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам`яток історії та культури було укладено охоронний договір № 6 на використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19, згідно якого Заповідник здає, а орендар - Українське товариство охорони пам`яток історії та культури приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури «Готельний корпус» корпус № 19 загальною площею 3135 кв. м. для використання приміщень цієї пам`ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України. Строк оренди визначено у п. 3 договору - з 01.07.1996 - безстроково. У п. 4 договору визначено, що у відповідності до Розпорядження КМДА від 10.06.1996 № 851 та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 будівля пам`ятки передається в безоплатне користування.

В подальшому, Додатковими угодами до Договору від 05.07.2004 року та 05.04.2011 року змінювались значення загальної площі приміщення, що перебувало у користуванні Відповідача (2785,15 кв. м.).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 83-р «Про передачу національних закладів культури до сфери управління Мінкультури» цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника передано до сфери управління Міністерства культури України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № « 1897-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність» цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника передано у державну власність з віднесенням його сфери управління Міністерства культури і туризму України (на сьогодні Міністерство культури та інформаційної політики України).

Наказом Міністерства культури та туризму України від 29.10.2010 № 990/0/16-10 " Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору у державну власність" (зі змінами) створено комісію з питань передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору у державну власність з віднесенням до сфери управління Міністерства культури України у складі згідно з додатком. Наказано Комісії з питань приймання-передачі здійснити приймання-передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору із власності територіальної громади м. Києва у державну власність до сфери управління Міністерства культури України та подати акт приймання-передачі на затвердження до Міністерства культури України.

Наказом Міністерства культури України від 01.10.2012 № 1079 «Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність» наказано затвердити акти приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність; закріпити за Національним Києва-Печерським історико-культурним заповідником на праві оперативного управління цілісний майновий комплекс Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника та будівлю Успенського собору згідно з актами приймання-передачі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 « 1419-р «Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності» (з урахуванням змін, внесених згідно з постановою КМУ № 231 від 23.03.2020) цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника передано із сфери управління Міністерства культури України до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики.

Таким чином, цілісний майновий комплекс Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (усі споруди Києво-Печерської Лаври, в тому числі Готельний корпус, корпус №19 за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корп. 19) є об`єктом державної власності, який перебуває у сфері управління Міністерства культури та інформаційної політики. Це майно обліковується на балансі та закріплено на праві оперативного управління за Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником. Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 16.12.2020 № 2390 було перейменовано Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник у Національний заповідник "Києво-Печерська лавра".

Колегія суддів відзначає, що зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Серед способів захисту речових прав на майно цивільне законодавство виокремлює, зокрема усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном - стаття 391 ЦК України.

У розумінні положень цієї норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Негаторний позов - це класичний вид речових позовів, який пред`являється, якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між сторонами відсутні будь-які договори чи недоговірні зобов`язання; за своєю суттю це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані з порушенням володіння.

Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів ст.. 391 ЦК України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі №924/623/16, від 29.08.2019 у справі №910/551/18) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, колегія суддів вважає, що за оскільки за позивачем на праві оперативного управління закріплено цілісний майновий комплекс Національного Києва-Печерського історико-культурного заповідника, а саме усі споруди Києво-Печерської Лаври, в тому числі Готельний корпус, корпус №19 за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, буд. 9, корп. 19, Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" наділений правомочностями титульного володільця, а тому має право на звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів на підставі ст. 391 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17 викладений висновок, згідно з яким умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2024 у справі № 907/66/23, умовою подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

Суд надає захист позивачу у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, що існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути зазначені порушення.

Однією з умов застосування негаторного позову має бути також відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).

Як вказано вище, 01.07.1996 між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам`яток історії та культури було укладено охоронний договір № 6 на використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19, згідно якого Заповідник здає, а орендар - Українське товариство охорони пам`яток історії та культури приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам`ятки архітектури «Готельний корпус» корпус № 19 загальною площею 3135 кв. м. для використання приміщень цієї пам`ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України. Строк оренди визначено у п. 3 договору - з 01.07.1996 - безстроково. У п. 4 договору визначено, що у відповідності до Розпорядження КМДА від 10.06.1996 № 851 та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 № 351 будівля пам`ятки передається в безоплатне користування.

Згідно п. 8 Договору капітальний ремонт орендованої пам`ятки архітектури провадиться Українським товариством охорони пам`яток історії та культури за свій рахунок, власними матеріалами і коштами не менше одного разу на 15 (п`ятнадцять) років. Строк першого капітального ремонту пам`ятки архітектури встановлений додатком до Договору (Акт технічного стану), де зазначено 1997 рік.

Пунктом 16 договору від 01.07.1996 №6 передбачено, що у випадку, коли орендована пам`ятка буде призначена рішенням заповідника до проведення реставраційних робіт або ж, коли оренда пам`ятки створює загрозу для її цілісності, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору заповідник повинен попередити Громадську організацію "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" за три місяці вперед.

Відповідно до Охоронного договору № 3428 від 30.12.2016 укладеного між Заповідником та Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Заповідником взято на себе зобов`язання щодо охорони Корпусу готельного - пам`ятки архітектури місцевого значення. Згідно п. 11 даного Охоронного договору Заповідник зобов`язується своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і робити упорядження території пам`ятки.

Позивач стверджує, що враховуючи технічний стан пам`ятки архітектури, тривалу відсутність капітального ремонту будівлі, зобов`язання заповідника щодо охорони даної пам`ятки, ним прийнято рішення щодо проведення негайних реставраційних робіт у корпусі №19 та розірвання договору з 01.09.2023.

Пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що однією з підстав виникнення зобов`язання є договір.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справа № 529/201/20 зауважив, що договір найму є оплатним правочином, в якому обов`язку однієї сторони вчинити певну дію з надання певного блага кореспондує такий само зустрічний обов`язок іншої сторони. Тобто наймодавець за надання предмета найму отримує від наймача плату за користування майном. Оплатність договору найму має імперативний характер, що зумовлюється змістом глави 58 ЦК України. Плата за користування майном (стаття 762 ЦК України) є тим критерієм, що дозволяє відрізнити договір найму від договору позички (стаття 827 ЦК України).

Частина 2 статті 827 ЦК України визначає, що користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна позивачем відповідачу у безоплатне користування на невизначений період (позичка).

Відповідно до частини першої статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Водночас стаття 831 Цивільного кодексу України регламентує, що якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею; відповідно до частини третьої статті 834 Цивільного кодексу України особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Отже, строк користування не є істотною умовою договору позички, а річ за таким договором може передаватися у користування без визначення строку. У такому разі, якщо строк користування річчю не може бути визначений відповідно до мети користування нею, за аналогією закону має застосовуватися частина друга статті 763 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк найму не встановлений, то договір найму вважається укладеним на невизначений строк; кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону (близька за змістом позиція викладена у пункті 65 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 910/3850/19).

У постанові Верховного Суду у від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».

В цій частині суд враховує, що користуючись принципом свободи договору, сторони передбачили окремий порядок припинення договірних правовідносин безпосередньо Заповідником.

Так, пунктом 16 договору від 01.07.1996 №6 передбачено, що у випадку, коли орендована пам`ятка буде призначена рішенням заповідника до проведення реставраційних робіт або ж, коли оренда пам`ятки створює загрозу для її цілісності, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору заповідник повинен попередити Громадську організацію "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" за три місяці вперед.

Таким чином, тлумачення змісту правочину в розумінні частини третьої статті 213 ЦК України свідчить, що пункт 16 Договору встановлює право Заповідника на односторонню відмову від договору шляхом направлення відповідачу відповідного попередження.

Суд зазначає, що наведені умови Договору відповідають вимогам законодавства в цій частині.

Так, частина 3 статті 834 ЦК України передбачає, що особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Згідно з частиною 2 статті 834 ЦК України позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі, зокрема, у разі, якщо користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Суд враховує, що згідно з частиною 3 статті 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу - найм (оренда).

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19 вказано, що: «відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем».

Колегія суддів відзначає, що оскільки умовами Договору Заповідник наділений самостійним правом розірвати правочин в односторонньому порядку, з`ясуванню судом підлягає наявність або відсутність підстав для дострокового розірвання договору, а також факт направлення позивачем та отримання відповідачем попередження про розірвання Договору у визначений договором термін.

Згідно із п. 9 рішення Рахункової палати від 23.11.2023 № 28-3 «Про розгляд Звіту про результати аналізу управління об`єктами Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника), що мають фінансові наслідки для державного бюджету» Рахунковою палатою було встановлено, що Українським товариством охорони пам`яток історії та культури (далі - УТОПІК) як орендарем порушено умови охоронного договору про використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус» (корпус № 19) від 01.07.1996 № 6 щодо користування державним майном: 306,1 кв. м (27 відс. площі приміщень, які перебувають у безпосередньому користуванні УТОПІК) здається в суборенду стороннім суб`єктам господарювання для провадження діяльності без погодження із Заповідником. При цьому аналіз даних бухгалтерського обліку Заповідника засвідчив, що заборгованість УТОПІК перед Заповідником за електричну енергію станом на 01.07.2023 - 137,6 тис. грн (2022 рік - 27,2 тис. грн, 2023 рік - 110,4 тис. грн), що є додатковим фінансовим навантаженням на державний бюджет.

Колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять будь-яких дозволів або погоджень Заповідника на передачу відповідачем нерухомого майна в користування третім особам, що свідчить про порушення відповідачем умов п.п. «д» п. 5 Охоронного договору щодо зобов`язання не здавати в суборенду орендованого приміщення пам`ятки , а також не передавати його іншим організаціям без писаної згоди заповідника.

Постановою КМУ від 21 квітня 2023 року № 359 «Про визнання такими, що втратили чинність, пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. № 784» було визнано такими, що втратили чинність пункти 3 і 4 постанови КМУ від 27 березня 1996 року № 351, якими передавався ГО "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури"

у безоплатне користування корпус 19 для розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Колегія суддів відзначає, що враховуючи ситуацію, яка склалася навколо цілісного майнового комплексу Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» , зважаючи на технічний стан пам`ятки архітектури, тривалу відсутність капітального ремонту будівлі, зобов`язання Заповідника щодо охорони даної пам`ятки, останнім було прийнято рішення про необхідність проведення негайних реставраційних робіт пам`ятки архітектури «Готельний корпус» (корпус № 19), про що позивач на виконання умов Охоронного договору № 6 від 01.07.1996 повідомив відповідача у листі 31.05.2023 № 04-25/502.

Як було зазначено судом вище, в силу п. 16 договору від 01.07.1996 №6 у випадку, коли орендована пам`ятка буде призначена рішенням заповідника до проведення реставраційних робіт, договір підлягає достроковому розірванню з виселенням Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" без надання йому приміщення взамін. Про майбутнє розірвання договору заповідник повинен попередити Громадську організацію "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" за три місяці вперед.

Судом встановлено, що на виконання вимог даного пункту договору Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» у листі 31.05.2023 № 04-25/502 повідомив Громадську організацію "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" про розірвання з 01.09.2023 Охоронного договору № 6 від 01.07.1996 р. на використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Враховуючи наведені обставини, суд приймає доводи позивача про те, що Охоронний договір № 6 від 01.07.1996 р. на використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19, є розірваним з 01.09.2023.

Вказана обставина свідчить по відсутність у Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" належних правових підстав для використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19 .

Зважаючи на ті обставини, що Охоронний договір № 6 від 01.07.1996 р. на використання пам`ятки архітектури «Готельний корпус», корпус № 19, є розірваним з 01.09.2023, а Громадська організація "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" продовжує займати приміщення Готельного корпусу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, за відсутності чинного договору, що надає підстави для такого зайняття, суд дійшов висновку про задоволення позову Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» про усунення перешкод у користуванні майном Готельного корпусу, корпус № 19, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, шляхом його звільнення Громадською організацією "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури".

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 261, 238 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Зважаючи на те, що місцевим господарським судом допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів вбачає правові підстави для задоволення апеляційної скарги Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" шляхом скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/19845/23 повністю. Позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/19845/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі №910/19845/23 скасувати повністю.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Усунути перешкоди Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 8, код 20073260) в користуванні майном (Готельний корпус, корпус № 19, розташований за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19), шляхом його звільнення Громадською організацією "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (01015, Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, код 03922197).

5. Стягнути з Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (01015, Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, код 03922197) на користь Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 8, код 20073260) 2684,00 грн судового збору.

6. Стягнути з Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії та культури" (01015, Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, код 03922197) на користь Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 8, код 20073260) 4026,00 грн судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов