Рішення

від 01.07.2024 по справі 759/6943/20

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6943/20

пр. № 2/759/84/24

01 липня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Шум Л.М.

при секретарі: Мовчані О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в квітні 2020 р. звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із зазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить визнати недійсним договір позики від 01.01.2019 р., який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що договір позики від 01.10.2019 укладено 11.06.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із метою створення судового спору із штучним характером, реалізації звернення стягнення на майно в ході виконання судового рішення, яке належить ОСОБА_1 , але незаконно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що не є стороною договору позики від 01.10.2019, однак має право на його оспорення, оскільки цей правочин вчинено із намірами завдати шкоди правам позивача шляхом ініціювання штучного спору між сторонами договору позики та реалізації належних позивачу земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати недійсним договір позики від 01.01.2019 р., який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У квітні 2020 року до суду надійшла заява про визнання недійсним договору позики.

06.05.2020 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

22.05.2020 року до суду надійшла заява по усунення недоліків.

18.06.2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

25.02.2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання сторони не з"явилися, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялися судом.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.01.2020 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1 400 000,00 доларів США, що є еквівалентним 32 607 715 грн., судові витрати в розмірі 9 605 грн., а всього підлягає стягненню 32 617 320 грн.

Судом встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від17 вересня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року закрито.

Судом встановлено, що ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спір виник з приводу невиконання умов договору позики, укладеного 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником. ОСОБА_1 стороною вказаного договору позики не є, відповідно, рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу жодних його прав, свобод, інтересів або обов`язків не вирішує. При цьому посилання на порушення оскаржуваним рішенням його прав, як власника земельних ділянок: кадастровий номер 8000000000:82:312:0029, кадастровий номер 8000000000:82:312:0005, кадастровий номер 8000000000:82:312:0006, які незаконно вибули із його володіння та зараз виставлені на торги в рамках виконавчого провадження, розпочатого на виконання оскарженого рішення, необґрунтовані, оскільки рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року стосується виключно стягнення грошових сум за договором позики з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 і жодних питань щодо земельних ділянок, належних ОСОБА_1 , не вирішує. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на дане судове рішення підлягає закриттю.

Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трушківської Л. В., задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Судом встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року закрито.

Судом встановлено, що ухвала апеляційного суду мотивована тим, що норми процесуального закону встановлюють порядок та спосіб апеляційного оскарження судового рішення, який можливий у тому разі, коли суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не брали участі у справі. На стадії апеляційного провадження, під час якої вирішується питання про можливість прийняття апеляційної скарги особи, що не брала участі у справі, та яка вважає, що ухваленим рішенням порушені її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, суд апеляційної інстанції установлює, чи дійсно мало місце порушення таких прав, свобод, інтересів та обов`язків у зв`язку із ухваленим рішенням, та в залежності від установленого вчиняє відповідні процесуальні дії. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17 особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки них осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи. У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов`язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 2- 4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010 передбачено, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судом встановлено, що 14 вересня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через представника подав до Верховного суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 17 серпня 2021 року та передати справу до Київського апеляційного суду для продовження розгляду апеляційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у справі №759/24288/19 носить штучний характер, направлений на порушення прав скаржника ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 16.09.2021 року ухвалою Верховного суду відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_1 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Вищезазначена ухвала оскарженню не підлягає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особа, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Заявляючи вимоги про визнання неукладеним та нікчемним кредитного договору, позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності зазначених вище умов для визнання умов договору несправедливими.

Крім того, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013 року в справі №6-94цс13).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, що могли б бути підставою для визнання недійсним договору позики.

Приймаючи до уваги наведені вище мотиви, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що підстави для визнання недійсним договору позики відсутні, а тому відмовляє в задоволенні позову.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя: Л.М. Шум