П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 травня 2024 року м. Київ
Справа № 369/7127/22
Провадження: № 22-ц/824/2864/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Невмержицької Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Янченко А. В.,
у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Київське лісове господарство», Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового господарства,
у с т а н о в и в:
У серпні 2022 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 № 3641 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 2-м громадянам України (згідно додатку) в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту» (надалі - «розпорядження»), всупереч вимогам ст.ст.19, 55, 83, 84, 116, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 8, 57 Лісового кодексу України відведено у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» загальною площею 3 га, на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району. На підставі вказаного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 1га за кадастровим номером 3222486000:03:002:0025; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 1га за кадастровим номером 3222486000:03:002:0026; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 1га за кадастровим №3222486000:03:002:0027.
На підставі договорів купівлі-продажу від 22.11.2017 року та від 13.12.2017 року, укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якості продавців, та відповідачкою ОСОБА_1 , в якості покупця, зазначені земельні ділянки продані останній.
Внаслідок об`єднання земельних ділянок за кадастровим № 3222486000:03:002:0025 та за кадастровим № 3222486000:03:002:0026 утворено нову земельну ділянку за кадастровим № 3222486000:03:002:5085 площею 2 га.
Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:0027 утворилися земельні ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5086 площею 0,4 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5087 площею 0,6 га.
B подальшому, внаслідок поділу земельної ділянки кадастровим № 63222486000:03:002:5085 утворені ділянки за кадастровим № 3222486000:03.002.5088 площею 0,1478 га, за кадастровим № 3222486000:03:002.5091 площею 1,2493 га та за кадастровим № 3222486000:03:002:5092 площею 0,6029 га.
Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5086 утворені земельні ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5093 площею 0.2473 га за кадастровим №3222486000:03:002:5094 площею 0,1522 га.
Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5087 утворені земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5095 площею 0,0173 га, за кадастровим № 3222486000:03:002:5096 площею 0,4275 га, та за кадастровим № 3222486000:03:002:5097 площею 0,1012 га.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року у справі № 826/3289/14 скасовано Розпорядження, та незважаючи на це, спірні земельні ділянки у 2017 році були відчужені первісними власниками на користь відповідачки, що свідчить про неправомірність таких дій. Прокурор вважає, що власники земельних ділянок, які незаконно приватизували ці об`єкти нерухомого майна, не мали права відчужувати ці земельні ділянки та змінювати їхнє цільове призначення.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року позов задоволено.
Зобов`язано усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора:
-№ 43148992 від 24.09.2018 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085;
-№ 43148405 від 24.09.2018 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086;
-№ 43147528 від 24.09.2018 про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087.
Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок площею 2 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5085, площею 0,4 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5086 та площею 0,6 га з кадастровим номером 3222486000:03:002:5087.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури 9 844 (дев`ять тисяч вісімсот сорок чотири гривні) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Невмержицька І.М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про залишення позовних вимог без задоволення. Окрім того, просила суд врахувати заяву відповідачки про залишення позовної заяви без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України, в задоволенні якої суд першої інстанції неогрунтовано відмовив.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що спірні земельні ділянки до 01.01.2013 року не відносилися до державної власності, а були землями комунальної власності; прокурором не надано належних доказів, які б підтверджували віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду; відповідач є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, а втручання прокурора порушує принцип «належного урядування»; прокурором обрано невірний спосіб захисту порушеного права, у даному випадку слід було пред`являти віндикаційний, а не негаторний позов.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бітківський В.М. в інтересах третьої особи- ОСОБА_2 зазначив, що право власності на лісові земельні ділянки зареєстровано не у спосіб, встановлений законом, первинна підстава для набуття права власності первісними власниками земельних ділянок скасована, а тому, до даної категорії справ прокурором обрано спосіб захисту - негаторний позов, який узгоджується з позицією Верховного суду, окрім того, зазначив, що є помилковими доводи відповідача щодо правомірності набуття земельних ділянок у власність первісними власниками на підставі розпорядження, оскільки воно скасовано на підставі рішення суду, а також те, що потрібно встановлювати власника станом на день прийняття оскаржуваного розпорядження. На підставі зазначеного, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим.
Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались.
В судовому засіданні адвокат Фляшовський В. А. в інтересах ОСОБА_1 доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник Київської обласної прокуратури Батюк І. В., адвокат Бітківський В. М. в інтересах ОСОБА_2 , представник Дмитрівської сілької ради Бучанського району Київської області Бовтуненко М. А. апеляційну скаргу просили залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 року № 3641 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства 2-м громадянам України в адміністративних межах Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту» відведено у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» загальною площею 3 га, на території Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району.
На підставі вказаного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 1га за кадастровим № 3222486000:03:002:0025; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 1га за кадастровим № 3222486000:03:002:0026; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 1га за кадастровим № 3222486000:03:002:0027.
На підставі договорів купівлі-продажу від 22.11.2017 року та від 13.12.2017 року, укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якості продавців, та відповідачем ОСОБА_1 , в якості покупця, зазначені земельні ділянки продані останній.
Внаслідок об`єднання земельних ділянок за кадастровим № 3222486000:03:002:0025 та за кадастровим № 3222486000:03:002:0026 утворено нову земельну ділянку за кадастровим № 3222486000:03:002:5085 площею 2 га.
Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:0027 утворилися земельні ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5086 площею 0,4 га та за кадастровим №3222486000:03:002:5087 площею 0,6 га.
B подальшому, внаслідок поділу земельної ділянки кадастровим № 63222486000:03:002:5085 утворені ділянки за кадастровим № 3222486000:03.002.5088 площею 0,1478 га, за кадастровим № 3222486000:03:002.5091 площею 1,2493 га та за кадастровим № 3222486000:03:002:5092 площею 0,6029 га.
Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5086 утворені земельні ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5093 площею 0.2473 га за кадастровим № 3222486000:03:002:5094 площею 0,1522 га.
Внаслідок поділу земельної ділянки за кадастровим № 3222486000:03:002:5087 утворені земельні ділянки за кадастровим №3222486000:03:002:5095 площею 0,0173 га, за кадастровим № 3222486000:03:002:5096 площею 0,4275 га, та за кадастровим № 3222486000:03:002:5097 площею 0,1012 га.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року у справі № 826/3289/14 скасовано Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 року № 3641.
Так, під час прийняття згаданої вище постанови, Київським апеляційним адміністративним судом зазначено, що спірні земельні ділянки, які відведено у приватну власність на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 № 3641, розташовані в межах с. Петрушки Києво-Святошинського району, як наслідок розпорядження останніми не відноситься до компетенції Києво-Святошинської районної державної адміністрації.
Судом також встановлено, що згідно проекту організації та розвитку лісового господарства ДІІ «Київське лісове господарство» 2004 року, (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), земельні ділянки передані у власність 3-м громадянам на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 25.12.2012 № 3641 є землями лісогосподарського призначення кварталу 44 виділу 31 Приміського лісництва: загальна площа - 4,8 га, склад - сосна звичайна, вік - 55 років, висота - 20 м, діаметр - 24 см, середній запас на 1 га - 330 куб. м.
Згідно проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення та розташовані у кварталі 44, виділи 4, 14 Приміського лісництва, та останні мають наступні таксаційні характеристики: квартал 44 виділ 4: загальна площа - 1,6 га, склад - сосна звичайна, вік - 66 років, висота - 26 м, діаметр - 28 см, загальний запас деревини на 1 га - 340 куб.м; квартал 44 виділ 14: загальна площа - 2,4 га, склад - сосна звичайна, вік - 66 років, висота - 26 м, діаметр - 28 см, запас деревини на 1 га - 340 куб.м.
З інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20.09.2018 № 481 та наданого фрагменту Публічної кадастрової карти України спірні земельні ділянки, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 і 2014 року відносяться до лісів ДП «Київське лісове господарство» і накладаються на квартал 44 Приміського лісництва.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення про державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення за особою, яка протиправно їх набула, може бути перешкодою у реалізації державою речових прав на спірні землі, водночас, його скасування у судовому порядку не вимагає одночасного припинення судом права власності на них.
Відмовляючи у клопотанні відповідачки, щодо залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що інтереси держави у даних спірних правовідносинах потребували негайного захисту, тому, з метою недопущення подальшого відчуження земельних ділянок державної власності прокурор правомірно звернувся з позовом до суду.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи убачається, що в ході судового розгляду, в суді першої інстанції, ОСОБА_1 подано клопотання про залишення позовної заяви прокурора без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.
Клопотання обґрунтовано тим, що прокурор, не дочекавшись повного календарного місяця від отримання відповіді від Бучанської районної державної адміністрації, звернувся до суду з позовом, а сама відповідь позивача щодо неможливості сплати останнім судового збору, на думку відповідачки, не дає підстави прокурору для звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
Стаття 56 ЦПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких, є бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Тобто, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно передбачених положень ЦПК України має наслідком застосування статті 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26 травня 2020 року.
Так, зметою забезпечення єдності судової практики у питанні залишення позовної заяви без руху,у справах за позовами прокурорів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновкупро те, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду. Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18 року.
З матеріалів справи убачається, що наявність підстав для представництва прокурор в позовній заяві обґрунтовує тим, що Бучанською районною державною адміністрацією, яка є органом уповноваженим здійснювати відповідні функції в цих спірних правовідносинах, не вжито заходів спрямованих на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду (пред`явлення позову, тощо), а тому, саме прокуратурою пред`являється вказаний позов до суду.
Так, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київська обласна прокуратура 01.07.2022 звернулась з листом до Бучанської районної державної адміністрації щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду (пред`явлення позову тощо) та про надання інформації про вжиття таких заходів, або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин (т. 1, а. с. 90-91).
Листом від 08.07.2022 року № 01.3-35/1033 Бучанська районна державна адміністрація повідомила прокуратуру про те, що заходи цивільно-правового характеру не вживались у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору(т. 1, а. с 92).
На підставі ч. 4. ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 01.08.2022 року вих. № 15/1-484вих-22 Київською обласною прокуратурою повідомлено позивача про звернення із вказаним позовом до суду.
З наведеного убачається, що прокурором дотримано порядок повідомлення позивача, передбачений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та надана можливість у розумні строки позивачу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки або вчинення дій для виправлення ситуації, чого зроблено останнім не було.
Доводи відповідачки про те, що відсутність у Бучанської районної державної адміністрації відповідних видатків на сплату судового збору не свідчить про виникнення підстав для представництва держави саме прокурором, спростовується наступним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 не зазначено про відступ від вказаної правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18.
На підставі викладеного, та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що інтереси держави у даних спірних правовідносинах потребували захисту, тому доводи відповідачки про необхідність залишення позовної заяви без розгляду не знайшли свого підтвердження.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з обраним позивачем способом захисту порушеного права, з огляду на наступне.
Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в статті 5 Лісового кодексу України, згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Частиною 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку статті 20 Земельного кодексу України, частини 1 та 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Згідно із пункту 5 Розділу VII«Прикінцевих положень» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).
З огляду на наведене, вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірних земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення не належало до повноважень Києво-Святошинської районної державної адміністрації, про що, зокрема, зазначено і в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року.
Згідно положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Тобто, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування у цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, у разі, якщо перехід права володіння на земельну ділянку є неможливим в силу закону, в такому випадку зайняття спірних земельних ділянок слід розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави, у зв`язку з цим таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Водночас, згідно частини першої та другої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.
Статтею 56 ЗК України встановлено, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Спірні земельні ділянки, вибули з володіння держави на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації, яка не мала повноважень на вилучення та передачу у власність цих земельних ділянок. Тому є підстави вважати, що такі земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею.
В даному випадку, належним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов до кінцевого набувача.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, заявлені в цій справі позовні вимоги не відповідають належному способу захисту, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений виключно володільцем майна, яким держава, від імені якої був пред`явлений цей позов, вже не є.
Колегія суддів відмічає, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, та в такому випадку має бути заявлена вимога саме про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури в апеляційні скарзі невірно трактує висновки Верховного Суду у справах, в яких розглядались подібні правовідносини. Зокрема, помилково посилається на висновки у справах, в яких предметом спору були земельні ділянки водного фонду, що надавало змогу захистити порушене право шляхом подачі негаторного позову.
Окрім того, необхідно зауважити, що заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області вже звертався в інтересах держави з позовними вимогами до ОСОБА_1 про витребування спірних земельних ділянок, однак, в задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки прокурор не надав достатніх та обґрунтованих доказів, які б підтвердили здійснення захисту відповідних інтересів належним чином. В той же час, вказана обставина підтверджує, що заступнику керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області відомо про необхідність звернення саме з вимогами про витребування земельної ділянки задля захисту прав держави.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених підстав, колегія суддів доходить висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Невмержицької Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 28 червня 2024 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.05.2024 |
Оприлюднено | 05.07.2024 |
Номер документу | 120151824 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Невідома Тетяна Олексіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні