Ухвала

від 27.06.2024 по справі 2-1352/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-1352/10

Провадження № 4-с/522/34/24

У Х В А Л А

27 червня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Купцова С.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі засіданьв містіОдеси скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Укрфінансгрупп», ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2024 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Укрфінансгрупп», ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з відповідною скаргою, Скаржник просив зобов`язати начальника або іншу уповноважену особу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, накладений 04.05.2011 року згідно постанови Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 29.04.2011 року у виконавчому провадженні № 26219527 на нерухоме майно боржника: ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), реєстраційний номер запису: 11134563.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року відкрито провадження по справі.

В судовому засіданні 11 березня 2024 року ОСОБА_2 зазначив, про відсутність претензії до ОСОБА_1 .

25 березня 2024 року від представника АТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

В судове засідання 27 червня 2024 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Представник Скаржника надав заяву про слухання справи за відсутності.

Відповідно до положень ст. 450 ЦПК України, для розгляду справ даної категорії передбачені стислі строки. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За таких підстав суд розглядає справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, враховуючи, що їх не явка не перешкоджає розгляду справи.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі знаходилися виконавчі провадження № 26219527 (завершене 12.12.2012 року) та № 31800490 (завершене 25.09.2012 року) щодо примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2010 року у справі № 2-1352/10, про стягнення з з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0035/74/81037 від 04.09.2007 року в розмірі - 1 333 748 (один мільйон триста тридцять три тисячі сімсот сорок вісім) гривень 58 копійок.

В подальшому ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором 014/0035/74/81037 від 04.09.2007 року відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ ФК УКРФІНАНС ГРУП.

31травня 2019року згідноДоговору провідступлення прававимоги №31-05/19/9ТОВ ФКУКРФІНАНС ГРУПвідступило заплату ОСОБА_2 (надалі-Новий кредитор), належні йому Права Вимоги за Кредитним договором № 014/0035/74/81037 від 04.09.2007 року, а Новий кредитор заміняє Кредитора як сторону - кредитора у Кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов`язки за Кредитним договором.

20.02.2024 року за № 33572 листом Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив про те, що виконавче провадження за № 26219527 було завершено 12 грудня 2012 року на підставі п. 5 ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (чинного на час вчинення виконавчих дій), а виконавче провадження за № 31800490 було завершено 25 вересня 2012 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (чинного на час вчинення виконавчих дій).

У межах виконавчого провадження за № 26219527 державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, старшим державним виконавцем Жердецький Дмитро Вікторович, на все належне нерухоме майно було накладено арешти та оголошено заборону на його відчуження (реєстраційний номер запису: 11134563).

Як вбачається з інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження в органах ВДВС та/або приватного виконавця відсутні відкриті виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 сум заборгованості.

14 лютого 2024 року на адресу Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було подано заяву стосовно зняття арештів з майна ОСОБА_1 .

20 лютого 2024 року у відповідь на дану заяву, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив заявника про те, що згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження (спецпідрозділ- виконавчі провадження що перебували на виконанні до 2016 року), на виконанні у Відділі знаходилися виконавчі провадження: АСВП № 26219527 з примусового виконання виконавчого листа № 2- 1352/10 виданого 24.03.2011 року приморським районним судом м. Оеси, про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 1 335478, 58 грн. на користь ООД АТ Райффайзен Банк Аваль. Виконавче провадження завершено 12.12.2012 року на підставі п,5 ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження; АСВП № 31800490 з примусового виконання виконавчого листа № 2- 1352/10 виданого 24.03.2011 року Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 1 335 478, 58 грн. на користь ООД АТ Райффайзен Банк Аваль. Виконавче провадження завершено 25.09.2012 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження. Паперові матеріали зазначених виконавчих проваджень в наступний час знищено в зв`язку з чим неможливо переглянути паперові матеріали виконавчого провадження та зробити відповідні копії.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають права оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі рішення).

Як передбачено ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчих дій) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст.319ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як передбачено ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

До того ж, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також наголошується на безумовному праві фізичних та юридичних осіб мирно володіти своїм майном.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року визначено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопменте ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Статтею 391 ЦК України закріплено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року, у справі № 6- 709цс16, згідно з положенням ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Згідно із ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з положеннями п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Частиною 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент відкриття виконавчих проваджень) та ч. 1 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діє на момент звернення із позовом), арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Частина 5 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» (в попередній редакції) так само, як і частина 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в діючій редакції), передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

При цьому, згідно висновку викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року по справі № 712/12136/18, боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`явити позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Оскільки у ОСОБА_2 відсутні претензії до ОСОБА_1 , то відпала необхідність забезпечення виконання боржником його зобов`язань перед стягувачами у вигляді арешту майна боржника.

Відтак, відсутні підстави перебування майна боржника під вищеперерахованими арештами, а тому такі арешти мають бути зняті, і відмова державних виконавців зняти арешт є неправомірною.

Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст. ст.261, 448-451 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Укрфінансгрупп», ОСОБА_2 - задовольнити.

Зобов`язати начальника або іншу уповноважену особу Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт, накладений 04.05.2011 року згідно постанови Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 29.04.2011 року у виконавчому провадженні № 26219527 на нерухоме майно боржника: ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), реєстраційний номер запису: 11134563.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Л. М. Чернявська