Постанова

від 25.06.2024 по справі 501/3477/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4144/24

Справа № 501/3477/23

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Губар Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» про визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» з позовом про визнання права власності на квартиру, мотивуючи це тим, що 03.09.2007 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЛДІНГ ГРУПП» як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір №59/Ил-19/В-19 купівлі-продажу майнових прав на квартиру в 19 - поверховому житловому будинку, за яким продавець зобов`язався виконати будівельно-монтажні роботи з будівництва житлового будинку в IV кварталі 2008 року та після введення в експлуатацію будинку за умови, що Покупець повністю сплатив вартість майнових прав на квартиру, Продавець зобов`язується протягом 60 календарних днів передати за актом прийому-передачі у власність Покупця квартиру №(будівельний номер) №86 площею 75,97 кв.м. на 15 поверсі (далі-квартира). У відповідності до п.2.3 Договору та Додатку №1 до Договору, ОСОБА_1 повинен сплатити згідно з графіком оплати вартості Квартири грошову суму в гривнях, еквівалентну 72 157,50 доларів США. Відповідно до Акту звірки від 15.05.2008 TOB «БК «Одесжитлобуд» отримало від ОСОБА_1 загальну суму - 365 532,02 грн., що є еквівалентом 72 157,50 доларів США за курсом на момент сплати та відповідає повній вартості Квартири. Позивач стверджує що він виконав взяті на себе за Договором зобов`язання в повному обсязі. Однак, Продавець за Договором від 03.09.2007 свої обов`язки не виконав. Будинок АДРЕСА_1 (Чорноморськ) 07.07.2017 року введений в експлуатацію. Рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради №352 від 26.10.2017 багатоповерховому квартирному житловому будинку (будівельна адреса: житловий будинок АДРЕСА_2 ), розташованому на суборендованій земельній ділянці (кадастровий номер 5110800000:01:001:0006), суборендарем земельної ділянки та забудовником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп», присвоєно адресу: АДРЕСА_3 . Позивач стверджує, що не зважаючи на те, що будинок введений в експлуатацію, відповідачі ухиляються від підписання акту-приймання передачі квартири. Оскільки позивачу стало відомо, що між TOB «БК Одесжитлобуд», та TOB «Білдінг Групп», був укладений договір про часткове відступлення права вимоги, за яким було передано право вимоги в тому числі, за договором від 03.09.2007. Позивач вказує, що квартирі №100 (будівельний номер 86) майнові права щодо якої зазначені в договорі №59/Ил-19/В-19 від 03.09.2007, укладеному між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД», та ОСОБА_1 , яка розташована на 15-му поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_1 (стр. №19), відповідає квартира №100 та має наступні показники: загальна площа - 77,1 кв. м., житлова площа - 40,5 кв. м. Відсутність акту приймання-передачі Квартири (далі-Акт) позбавляє Покупця можливості отримати Квартиру у власність, а дії (ухиляння від підписання, зміна місцезнаходження без повідомлення контрагентів тощо) та бездіяльність (неотримання поштової кореспонденції) відповідачів щодо підписання Акту є недобросовісною поведінкою сторони Договору, порушенням істотних умов Договору та неналежним виконанням зобов`язання.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп» про визнання права власності на квартиру задоволено. Визнано за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру, загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання призначене на 25.06.2024 року на 15-00 год. сторони в судове засідання не з`явилися, про причини не явки не повідомили, у призначеному розгляді справи в режимі відеоконференції участі не взяли, заяв про відкладення судового засідання не подали.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки поважність причин не участі сторін в судовому засіданні, призначеному на 25.06.2024 року о 15-00 год. судом апеляційної інстанції не встановлена та враховуючи що апелянт виклав відповідні доводи в апеляційній скарзі, позивач - у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача та її представника при таких обставинах не є порушенням прав відповідача та її представника щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов та визнаючи за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , суд першої інстанції виходив з того, що:

- ОСОБА_1 виконав взяті на себе за Договором від 03.09.2007 року зобов`язання в повному обсязі;

- не зважаючи на те, що будинок введений в експлуатацію, керівництво відповідача ухиляється від підписання акту-приймання передачі квартири, відсутність якого позбавляє Покупця можливості отримати квартиру у власність, а дії (ухиляння від підписання, зміна місцезнаходження без повідомлення контрагентів тощо) та бездіяльність (неотримання поштової кореспонденції) відповідача щодо підписання Акту є недобросовісною поведінкою сторони Договору, порушенням істотних умов Договору та є неналежним виконанням зобов`язання;

- позивач позбавлений іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний ним спосіб судового захисту у спірних правовідносинах передбачений статтею 392 ЦК України є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин, а також таким, що найбільш повно відновлює порушені права Позивача;

- позивач звернувся до суду з зазначеним позовом 04.09.2023 року, тобто, у межах строків, визначених законодавством України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 03.09.2007 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЛДІНГ ГРУПП», як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір №59/Ил-19/В-19 купівлі-продажу майнових прав на квартиру в 19 - поверховому житловому будинку, за яким продавець зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи з будівництва житлового будинку в IV кварталі 2008 року та після введення в експлуатацію будинку за умови, що Покупець повністю сплатив вартість майнових прав на квартиру, Продавець зобов`язується протягом 60 календарних днів передати за актом прийому-передачі у власність Покупця квартиру № (будівельний номер) №86 площею 75,97 кв.м. на 15 поверсі (далі-квартира) (а.с. 10-14);

- у відповідності до п.2.3 Договору та Додатку №1 до Договору, ОСОБА_1 повинен сплатити згідно з графіком оплати вартості Квартири грошову суму в гривнях, еквівалентну 72 157,50 доларів США;

- відповідно до Акту звірки від 15.05.2008 TOB «БК «Одесжитлобуд» отримало від ОСОБА_1 загальну суму - 365 532,02 грн., що є еквівалентом 72 157,50 доларів США за курсом на момент сплати та відповідає повній вартості Квартири (а.с. 16);

- будинок АДРЕСА_1 ) 07.07.2017 року введений в експлуатацію, що підтверджується копією сертифікату ОД №162171880592 (а.с. 88-91);

- у відповіді Відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області №01-1189 від 06.10.2017 зазначено, що сертифікат наявний у замовника будівництва TOB «Білдінг Груп» (а.с.92);

- згідно з рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради №352 від 26.10.2017 багатоповерховому квартирному житловому будинку (будівельна адреса: житловий будинок АДРЕСА_2 ), розташованому на суборендованій земельній ділянці (кадастровий номер 5110800000:01:001:0006), суборендарем земельної ділянки та забудовником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп», присвоєно адресу: АДРЕСА_3 (а.с. 25);

- відповідно до висновку експерта №1032/2023 від 29.09.2023 року, квартира (будівельний номер 86), майнові права щодо якої зазначені в договорі № 59/Ил-19/В-19 від 03.09.2007 року, укладеному між ТОВ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД» та ОСОБА_1 , яка розташована на 15-му поверсі багатоквартирного багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_1 (стр. № 19), відповідає квартира № 100 (а.с. 120-131);

- квартира АДРЕСА_6 має наступні показники: загальна площа - 77,1 кв.м., житлова площа - 40,5 кв.м.;

- в результаті наданої документації встановлено, що розбіжності між проектною та фактичною площею виникли в результаті демонтування/не встановлення частини стіни, віконного та дверного блоку між кухнею та лоджією, що були передбачені проектом.

Також, судом досліджено копії інвентаризаційної справи № 94332 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 47-194).

Колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з вимогами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, зазначено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (№ 978-IV) вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом, у розумінні ЦК України, такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна, як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку, як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.

ВП ВС підкреслила, що віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

ВП ВС підкреслила, що право власності на вказану квартиру, окрім позивачки, не могла набути інша особа, оскільки майнові права на неї перейшли за договором купівлі-продажу майнових прав, а ПП «Е» та ТОВ «П» як сторона договору не могли набути такого права відповідно до вимог Закону № 1560-ХІІ.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

ВП ВС наголосила, що позивачка мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. Позов спрямований на захист її права на новозбудовану квартиру, яка не визнається ПП «Е» та ТОВ «П». Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вважає у вказаній справі, що суди попередніх інстанцій зробили законні й обґрунтовані висновки про те, що позивачка правомірно набула право власності на квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням нею умов договору, тому невизнане відповідачами право позивачки на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання за позивачкою права власності на трикімнатну квартиру.

Справа передана до Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю формування єдиної судової практики щодо застосування положень статті 392 ЦК України при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15.

У справі № 6-318цс15 позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування. За обставинами справи, позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, який було введено в експлуатацію. Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та вказав на необхідність позивача захищати свої майнові права, а не право власності, яке ще не виникло, оскільки за змістом договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) частково відступила від указаного висновку Верховного Суду України та вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Тому повторно вирішувати питання про відступ від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-318цс15, не є необхідним.

Також у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 «Про визнання права власності на проінвестовані об`єкти нерухомості та зобов`язання забудовника передати позивачу технічну документацію (технічні паспорти) на об`єкти інвестування» встановлено, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, який введено в експлуатацію. Верховний Суд України вказав, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Виснував, що в позивача право власності на спірні квартири не виникло, оскільки позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що правозастосовчу практику в подібних спорах необхідно консолідувати, а відтак частково відступити також від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, оскільки в тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.

Оскільки матеріалами справи підтверджено та жодним учасником справи не оспорюється, що позивачем на виконання взятих на себе зобов`язань за Договором №59/Ил-19/В-19 про купівлю-продаж майнових прав на квартиру в 19-поверховому житловому будинку, що будується, розташованому за адресою: АДРЕСА_7 (будівельний № 19), укладеному 03 вересня 2007 року за №59/Ил-19/В-19 між ТОВ «Будівельна компанія Одесжитлобуд» та ОСОБА_1 , сплачено обумовлену сторонами суму 72 157,50 доларів США, що підтверджено Актом звірки від 15 травня 2008 року з первісним кредитором, будинок АДРЕСА_2 у липні 2017 року введений в експлуатацію TOB «Білдінг Групп» як новим кредитором (на підставі договору про часткове відступлення права вимоги), то порушене право позивача отримати у власність проінвестоване житло підлягає захисту у обраний позивачем спосіб - шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру.

Не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД» щодо невиконання позивачем взятих на себе зобов`язань з огляду на вимоги п. 3.6. договору купівлі-продажу майнових прав від 03 вересня 2007 року щодо обов`язку покупця провести доплату у разі розбіжности фактичної площі квартири, вказаної в п. 2.2. Договору, в більший бік, протягом тижня на суму, яка відповідає різниці між фактичною площею та площею, вказаною у п. 2.2. Договору. Згідно наданого позивачем експертного висновку загальна площа квартири в процесі будівництва хоча і збільшилась на 1,73 кв.м, проте таке стало наслідком виявлених експертом розбіжностей між проектною та фактичною площею квартири в результаті демонтування/не встановлення відповідачем частини стіни, віконного та дверного блоку між кухнею та лоджією, що було передбачено проектом, тобто саме невиконання/не встановлення відповідачем перегородок відповідно до умов договору, і без врахування площі стіни між кухнею та лоджією фактична загальна площа квартири складає 77,1 - 1,1 = 76,0 кв.м, що фактично відповідає проектній площі - співпадіння складає 99,96 % (описова частина дослідження експерта).

Заперечуючи проти такого, відповідачем ТОВ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД» не спростовано вказаний висновок належними доказами, натомість такий висновок зроблений на підставі інвентаризаційної справи № 94322 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 47-194), матеріали якої були у розпорядженні експерта.

Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Що стосується заяви представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного перегляду справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У постанові від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Артем`євою К.М. у відзиві поданому на стадії апеляційного перегляду судового рішення заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн, на підтвердження яких надано Ордер серії ВН № 1330001 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Артем`євою К.М. на підставі укладеного між сторонами договору № 83 від 31.01.2024 року, доказів надсилання відзиву з додатками іншим сторонам не надано.

Під час апеляційного провадження до ухвалення апеляційним судом рішення представником позивача суду на підтвердження судових витрат на правову допомогу надано Договір № 83 про надання правової допомоги (витяг) від 31 січня 2024 року, згідно п. 4.2. якого гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформлюється актом виконаної роботи до Договору, Додаток до Договору № 83, п. 1 якого сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги, вказаної в Договорі і визначеної Дорученням, а саме по справі № 501/3477/23, у розмірі 10 000 грн, а також сплату клієнтом оплати за прибуття адвоката на судове засідання у разі призначення слухання справи у загальному порядку у розмірі 3 500 грн за одне судове засідання, Акт виконаних робіт № 1 від 20.06.2024, яким підтверджено виконання робіт за договором № 83 від 31.01.2024 та сплату вартості таких робіт ОСОБА_1 , як замовником, у розмірі 10 000 грн.

Розмір заявленої суми відповідає критерію розумності, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Крім того, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Такого клопотання від відповідача ТОВ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД» матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що позивачем разом із першою заявою по суті справи на стадії апеляційного перегляду, а саме у відзиві на апеляційну скаргу - було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу адвоката гонорар у розмірі 10 000 грн, а також 3 500 грн за одне засідання суду, на підтвердження чого надано вищезазначений Договір про надання правової допомоги, ордер адвоката, тощо, позовні вимоги є обґрунтованими, то понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому відшкодуванню за рахунок скаржника-відповідача ТОВ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД» у розмірі 10 000 грн гонорару, який було узгоджено сторонами під час укладення Договору та саме такий розмір визначений у Додатку до Договору № 83, зважаючи також на те, що представник позивача в судове засідання до апеляційного суду не прибувала і участі в ньому не брала.

Тому, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ТОВ «БК ОДЕСЖИТЛОБУД» на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд» - залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 грудня 2023 року - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Одесжитлобуд» (код ЄДРПОУ 32752047, адреса: 65104, м. Одеса, вул. Скісна 36 кв. 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_8 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 04.07.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова