Постанова

від 03.07.2024 по справі 212/6340/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4738/24 Справа № 212/6340/23 Суддя у 1-й інстанції - Ведяшкіна Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

за участю секретаря Юрченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/6340/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» до Державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», треті особи: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, ОСОБА_1 про скасування медичного висновку ЛЕК спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я Державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність (відсутність) хронічного професіонального захворювання (отруєння),

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»,

на ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2023 року,

встановив:

У серпні 2023 року Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі по тексту ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») звернулось до суду з позовом до Державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», треті особи: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, ОСОБА_1 , про скасування медичного висновку ЛЕК спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я Державної установи «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність (відсутність) хронічного професіонального захворювання (отруєння).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2023 року на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірні правовідносини не пов`язані з діяльністю та відносинами господарюючих суб`єктів, тому не можуть розглядатись в порядку господарського судочинства. Медичний висновок ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», є висновком про сан здоров`я особи та тісно пов`язаний з трудовими правовідносинами, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вважає, що оскарження висновку є належним способом захисту своїх інтересів, оскільки на підставі цих документів у працівника виникає право на пред`явлення вимоги про стягнення моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за наступних підстав.

Відповідно ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», яке має статус юридичної особи, подано позов до Державної установи «УкрНДІпроммед», яка також має статус юридичної особи, а тому, з урахуванням п. 6 ч.1 ст.20 ГПК України, вбачаються підстави для визначення вищевказаного спору як господарсько-правового.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55).

Відповідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Позовні вимоги ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» мотивовані тим, що висновок ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про виникнення у ОСОБА_1 захворювання ХОЗЛ внаслідок дії виробничих факторів є помилковим, оскільки дане захворювання не може вважатись професійним захворюванням.

Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Водночас, перелік спорів, зазначених у ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, віднесених до предметної юрисдикції господарських судів, має вичерпний характер, адже навіть пункт 15 цієї частини (інші справи у спорах між суб`єктами господарювання) несе у собі ознаки визначеності і закінченості.

Разом з тим, за змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті4,19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом даного позову є оскарження висновку про стан здоров`я особи, яка знаходилась у трудових відносинах з позивачем.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» судам роз`яснено, що справи про оскарження рішень медико-соціальної експертної комісії, повідомлень медичних установ і актів розслідування нещасних випадків й хронічних професійних захворювань підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосується здоров`я фізичної особи, що є її особистим немайновим правом, захист якого здійснюється, зокрема, за нормами цивільного законодавства, або виникають із трудових правовідносин, а вказана комісія, хоча згідно з пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, перебуває у віданні Міністерства охорони здоров`я України, проте відповідно до встановленого переліку прав і обов`язків, не здійснює владних управлінських функцій, а спір не стосується господарської діяльності юридичних осіб.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, залишив поза увагою те, що при визначенні юрисдикції справи, суди мають виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У зв`язку з чим, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, про те, що даний спір підлягає вирішенню господарським судом та не відповідає положенням як статті 19 ЦПК України, так і статті 20 ГПК України з огляду на зміст правовідносин.

Відповідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.367,374,379,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста