Рішення

від 04.07.2024 по справі 910/5592/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2024Справа № 910/5592/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" вул. Лейпцизька, 1А, м. Київ, 01015

до Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури

"Київська мала опера" вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, 04050

про стягнення 42 598,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера" (далі-відповідач) про стягнення 42 59 8,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 06226/1-5-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 30.12.2005.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5592/24, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

27.05.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

30.05.2024 до суду через систему "Електронний Суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

06.06.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

12.06.2024 до суду через систему "Електронний Суд" від позивача надійшли пояснення.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

30.12.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Комунальним закладом "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера" (абонент) укладено договір № 06226/1-5-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (надалі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.

Облік поставленої води здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом (п. 2.1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1.2 Договору зняття показників лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об`ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи з його середньодобового споживання води. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

За умовами п. 2.1.6. Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Пунктом 2.2.1 Договору передбачено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору, постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента (п. 2.2.2. Договору).

У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи із діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3. Договору).

Відповідно до п. 2.2.4. Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Цей Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону (п. 7.1. Договору).

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення про припинення дії цього Договору від будь-якої із сторін, відповідно Договір є чинним станом на день розгляду справи по суті.

Згідно з Дислокацією об`єктів водоспоживання та водовідведення споживачів, об`єкт споживача (відповідача) - нежилий будинок, знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, 04119, а нарахування послуг здійснюється по особовому рахунку № 902-2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 01.04.2019 по 31.03.2020 ним надавались відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі на загальну суму 24 466,30 грн, якої відповідачем не було сплачено, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом, у якому крім суми основного боргу у розмірі 24 466,30 грн, у зв`язку з простроченням відповідача просить стягнути з останнього також інфляційні втрати у розмірі 13 654,95 грн, 3% річних у розмірі 3 254,35 грн. та штраф у розмірі 1 223,32 грн.

Відповідач в свою чергу проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту користування відповідачем послугами з водопостачання та обсягу спожитих послуг на об`єкті за адресою: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ у вказаний позивачем період, а відтак не доведено факту наявності заборгованості у розмірі 24 466,30 грн. З огляду на зазначене, за твердженнями відповідача, відсутні і підстави для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій. Більше того, вимоги про стягнення заборгованості є такими, що заявлені із пропуском позовної давності, про відповідачем зроблено відповідну заяву у відзиві.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору про надання послуг, відповідно до якого в силу вимог ст. 901 Цивільного кодексу України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Таким чином, укладення сторонами договору № 06226/1-5-10 від 30.12.2005 було спрямоване на надання позивачем відповідачу послуги з постачання питної води та прийняття стічних вод та одночасного обов`язку по здійсненню їх оплати.

Водночас на спірні правовідносини поширюється дія Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або водовідведення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Положеннями ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", зокрема, передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На підтвердження надання послуг та їх обсягу за Договором позивачем до позову долучені копії розпорядження на реєстрацію даних щодо водолічильника та відкриття о/р від 18.06.2013; акту опломбування від 02.03.2020 по особовому рахунку № 902-2; копії актів обстеження та зняття показань з вузла обліку за адресою точки обліку: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, за період з 01.04.2019 по 31.03.2020, які частково підписані представниками постачальника та абонента, а частково підписані лише з боку постачальника; фотознімку засобу обліку води; розрахунки (основні нарахування, перерахунки) обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, водовідведення атмосферних опадів та додаткових послуг на об`єктах споживача.

Разом з тим судом критично оцінюються заперечення відповідача щодо підписання частини актів обстеження та зняття показань з вузла обліку особами, які не є представниками відповідача, так як останній вдається до припущень, зазначаючи "під питанням, чи взагалі працюють в Комунальному закладі "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера", тобто, такі доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, у ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх повноважень.

Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент підписання первинних документів.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Первинні документи можуть бути не прийняті судом у якості належних та допустимих доказів із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Для вирішення питання щодо підписання первинних документів неуповноваженою особою, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру виконання договору, на підставі якого були оформлені спірні документи.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 658/580/16-ц, від 30.01.2019 у справі №127/7798/17, від 11.09.2019 у справі № 466/9251/13-ц, від 28.05.2020 у справі №608/969/13-ц.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України)

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).

У той же час зі змісту поданих відповідачем до суду документів по суті позовних вимог вбачається, що ним не заперечується сам факт надання обумовлених договором послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період.

Враховуючи викладене, обов`язок з оформлення актів в частині підписання його уповноваженими особами зі сторони абонента покладений саме на останнього, а не на постачальника, оскільки відповідно до приписів п. 2.1.2. договору є обов`язком абонента.

Водночас слід зазначити, що неподання доказів представлення постачальником платіжних документів до банківської установи абонента в порядку п. 2.2.1. Договору не свідчить про відсутність грошового зобов`язання у відповідача, оскільки обсяг водопостачання, тарифи та строки оплати відомі відповідачу, про що свідчать наявні в справі акти про зняття показань з приладів обліку.

Щодо посилань відповідача на постачання води до інших споживачів через засіб обліку, який знаходиться у приміщенні відповідача та неможливість встановлення реального обсягу спожитих ним послуг, суд зазначає таке.

Так позивач у відповіді на відзив підтверджує, що після лічильника, встановленого в будівлі відповідача, водою користуються інші споживачі, у яких, відповідно, є встановлені лічильники та укладені договори з позивачем, а обсяг спожитої відповідачем води визначається як різниця від обсягу води, визначеного за показаннями лічильника Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера" та обсягом води, спожитої у споживачів, які користуються водою після відповідача, тобто, до сплати відповідачу нараховуються обсяги без врахування обсягів інших споживачів.

Судом встановлено, що в п. 1.1. Договору містяться посилання на обов`язковість дотримання Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65. В той же час, вказані Правила втратили чинність 18.10.2008 у зв`язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (надалі - Правила № 190), а відтак, враховуючи, що спір у справі виник після того, як розпочали діяти нові Правила, то останні підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Так відповідно до п. 3.1 Правил № 190 розрахунки за споживчу питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку.

Правилами передбачено, що субспоживач - це суб`єкт господарювання, який одержує воду з комунальної водопровідної мережі або скидає стічні води в комунальну мережу водовідведення через мережі споживача.

Водночас п. 3.3.1. Договору передбачено обов`язок абонента (відповідача) надавати повну і достовірну інформацію (дислокацію об`єктів), яка є невід`ємною частиною договору щодо кількості та місцезнаходження всіх об`єктів водоспоживання, приєднаних до міських комунальних мереж, якими він користується на праві власності, оперативного управління або знаходяться у його повному господарському віданні тощо; один раз на квартал надавати постачальнику (позивачу) перелік споживачів, які приєдналися до каналізаційної мережі абонента і мають свої джерела водопостачання (артсвердловини).

Втім, будь-яких доказів повідомлення відповідачем позивача про наявність субспоживачів матеріали справи не містять.

Разом з цим, з листа позивача від 26.05.2023 № 4918/8/8/0223, долученого до відповіді на відзив, судом встановлено, що субспоживачами відповідача є шість споживачів, при цьому позивачем із виставлених сум відповідачу віднімались показники обсягів спожитих споживачами послуг, а тому твердження відповідача про неможливість визначення обсягу спожитих саме відповідачем послуг є необґрунтованими.

Судом враховується, що відповідач повідомляв позивача про незгоду із кількістю та вартістю послуг, що вбачається із долучених до відзиву на позовну заяву листів, однак, доказів виконання відповідачем умов п. 2.2.4. Договору щодо направлення свого представника для проведення звіряння обсягів наданих послуг та підписання акту матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять журналу обліку споживання води, ведення якого згідно з п. 2.1.5. Договору є обов`язком саме відповідача, на підставі даних якого можливо було б встановити інший реальний обсяг послуг, які споживались відповідачем.

Крім того, не містять матеріали справи і доказів виконання відповідачем умов п. 2.1.6. Договору щодо звіряння облікових даних абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг та направлення постачальнику звіту по обсягам наданих послуг у встановлені цим пунктом Договору терміни.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що відповідачем як особою, яка згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України має доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, не доведено іншого обсягу спожитих послуг з водопостачання, аніж того, який зазначений у актах про зняття показань з вузла обліку, наданих в матеріали справи позивачем, зі змісту яких встановлено, що послуги надавалися абоненту (особовий рахунок 902-2) за адресою: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, прилад обліку № 0802818906 МТQN1040, місце встановлення - підвал.

Факту надання позивачем послуг у період з з 01.04.2019 по 31.03.2020, як і фактичного користування цими послугами у вказаний період відповідачем не спростовано.

Отже, відповідно до пунктів 2.1.2., 2.1.6., 2.2.4. Договору, дані постачальника щодо обсягу та вартості наданих ним послуг відповідачу вважаються безумовно погодженими останнім та мають бути сплачені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 24 466,30 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Кабінет Міністрів України своєю постановою № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» з 12 березня 2020 року ввів карантин на всій території України.

Згідно з п. 12. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин діяв до 30.06.2023.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України .

Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Керуючись стандартом вірогідності доказів, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, аніж це спростував відповідач.

Аналізуючи вказане, суд дійшов висновку, що у відповідача, який належним чином отримував послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.07.2021 по 31.07.2023 та користувався ними, виник прямий обов`язок з оплати за фактичне користування наданими послугами у відповідний місяць, в якому послуги з водопостачання та водовідведення були надані та спожиті відповідачем.

Отже, оскільки відповідачем до матеріалів справи не надано доказів оплати послуг з водопостачання та водовідведення, наявності заборгованості в розмірі 24 466,30 грн належно не спростовано, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми основного боргу.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 13 654,95 грн, 3% річних у розмірі 3254,35 грн за загальний період прострочення з 06.05.2019 по 31.03.2024 та 1223,32 грн. штрафу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За умовами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 13 654,95 грн, 3% річних у розмірі 3254,35 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу слід зазначити таке.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2. Договору у разі порушенням строків виконання зобов`язань по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу; нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до п. 4.6. Договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Перевіривши надані позивачем розрахунок штрафу, суд встановив його правильність та арифметичну вірність, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення суму основної заборгованості, 3% річних. штрафу та інфляційні втрати.

Аргументи і заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог, суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином в установленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають задоволенню повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера" (вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, 04119; ідентифікаційний код 33643801) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1-А, м. Київ, 01015; ідентифікаційний код 03327664) борг у розмірі 24 466,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 654,95 грн, 3% річних у розмірі 3 254,35 грн, штраф у розмірі 1223,32 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов