Постанова

від 15.10.2024 по справі 910/5592/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. Справа №910/5592/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024

у справі №910/5592/24 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера"

про стягнення 42 598,92 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера" (далі - КЗ ТВЗК "Київська мала опера") заборгованості у розмірі 42 598,92 грн, з яких: 24 466,30 грн - основний борг, 13 645,95 грн - інфляційні втрати, 3 254,35 грн - три проценти річних, 1 223,32 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплату за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 30.12.2005 №06226/1-5-10 за період з 01.04.2019 до 31.03.2020, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 24 466,30 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 13 645,95 грн, три проценти річних в сумі 3 254,35 грн та штраф у розмірі 1 223,32 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 позов задоволено.

Стягнуто з КЗ ТВЗК "Київська мала опера" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 24 466,30 грн боргу, 13 654,95 грн інфляційних втрат, 3 254,35 грн трьох процентів річних, 1 223,32 грн штрафу та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача, який належним чином отримував послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.07.2021 до 31.07.2023 та користувався ними, виник прямий обов`язок з оплати за фактичне користування наданими послугами у відповідний місяць, в якому послуги з водопостачання та водовідведення були надані та спожиті відповідачем. Оскільки відповідачем до матеріалів справи не надано доказів оплати послуг з водопостачання та водовідведення, наявності заборгованості в розмірі 24 466,30 грн належно не спростовано, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми основного боргу. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності. Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 13 654,95 грн та трьох процентів річних в сумі 3 254,35 грн підлягають задоволенню. Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд першої інстанції встановив його правильність та арифметичну вірність, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, КЗ ТВЗК "Київська мала опера" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки обставини справи встановлені неповністю та неправильно. Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи скаржника та докази, що містяться у матеріалах справи, у зв`язку з чим рішення місцевого господарського суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.

Так, скаржник зазначає, що позивачем не доведений факт наявності заборгованості за спірний період. Крім того, позивач не надав пояснень, яким чином він здійснює розрахунок, враховуючи, що через засіб обліку відповідача проходить вода для інших абонентів позивача.

Також, відповідач вказує, що місцевий господарський суд не врахував, що акти долучені до позовної заяви не підписані відповідачем, а деякі підписані особою, яка не є керівником. До позовної заяви не додано доказів, які б підтверджували право підпису актів зазначеною в них особою, а також не додано доказів показників лічильника по періодах та первинні документи, які б підтверджували заборгованість, відповідно до норм чинного законодавства.

Крім того, апелянт стверджує, що позивач не надав докази обсягів споживання щомісячно. При цьому, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат здійснює за кожен місяць. Фото показів лічильників не надано до позову, тому не зрозуміло, чи дійсно були такі показники в той період. Позивач намагається стягнути з відповідача кошти за постачання води, яку відповідач фактично не споживав, а отже вищенаведені компенсаційні виплати сплачувати не повинен.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги є тотожними за своїм змістом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2024 апеляційну скаргу КЗ ТВЗК "Київська мала опера" у справі №910/5592/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

12.08.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява КЗ ТВЗК "Київська мала опера" про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КЗ ТВЗК "Київська мала опера" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5592/24.

29.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5592/24.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

13.09.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу КЗ ТВЗК "Київська мала опера" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 - без змін.

Так, ПАТ "АК "Київводоканал" зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що факт надання позивачем послуг у період з 01.04.2019 до 31.03.2020, як і фактичне користування цими послугами у вказаний період відповідачем не спростовано, а отже, відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.6, 2.2.4 договору, дані постачальника щодо обсягу та вартості наданих ним послуг відповідачу вважаються безумовно погодженими останнім та мають бути сплачені.

Позивач стверджує, що Господарський суд міста Києва з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з повним та всебічнім дослідженням та з`ясування доводів сторін, ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи

25.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь КЗ ТВЗК "Київська мала опера" на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній надає письмові пояснення по суті спору і просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Слід зазначити, що нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не передбачено подання такої процесуальної заяви, однак, колегія суддів враховує те, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

01.10.2024, через систему "Електронний суд", надійшли заперечення позивача на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

30.12.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник), яке в подальшому змінило своє найменування на ПАТ "АК "Київводоканал", та КЗ ТВЗК "Київська мала опера" (абонент) укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06226/1-5-10, за умовами якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.

Відповідно до пункту 2.1.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. У випадку наявності у абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору зняття показань з лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента з стабільним об`ємом водоспоживання (до 30 м. куб. з незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально. При цьому, останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи з його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

За умовами пункту 2.1.6 договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника), направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника з необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акта звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Пунктом 2.2.1 договору встановлено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води, відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору, постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента (пункт 2.2.2 договору).

Відповідно до пункту 2.2.3 договору, у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Згідно з пунктом 2.2.4 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін, з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтованими документами для проведення звіряння та підписання акта. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна з сторін письмово не повідомить про це іншу сторону (пункт 7.1 договору).

Згідно з дислокацією об`єктів водоспоживання та водовідведення споживачів, об`єкт споживача (відповідача) - нежилий будинок, знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, 04119, а нарахування послуг здійснюється по особовому рахунку №902-2.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ "АТ "Київводоканал" посилалося на те, що у період з 01.04.2019 до 31.03.2020 ним надано відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі на загальну суму 24 466,30 грн, яку відповідачем не сплачено, у зв`язку з чим просив суд стягнути з останнього наведену суму основного боргу, а також 13 654,95 грн інфляційних втрат, 3 254,35 грн трьох процентів річних та 1 223,32 грн штрафу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту користування відповідачем послугами з водопостачання та обсягу спожитих послуг на об`єкті за адресою: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, у вказаний позивачем період, а відтак не доведено факту наявності заборгованості у розмірі 24 466,30 грн. Також, за твердженнями відповідача, відсутні і підстави для нарахування трьох процентів річних, інфляційних втрат та штрафу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

За змістом статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

За приписами частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Також, на спірні правовідносини поширюється дія Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що виконавець комунальної послуги - це суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг - це індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (частина 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Статтею 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" встановлено, що послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині 1 цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або водовідведення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Положеннями статті 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", зокрема, передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно з частиною 2 статті 41 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.

За приписами частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Так, на підтвердження надання послуг та їх обсягу за спірним договором позивачем до позову долучені: копії розпорядження на реєстрацію даних щодо водолічильника та відкриття о/р від 18.06.2013; акта опломбування від 02.03.2020 по особовому рахунку №902-2; копії актів обстеження та зняття показань з вузла обліку за адресою точки обліку: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, за період з 01.04.2019 до 31.03.2020, які частково підписані представниками постачальника та абонента, а частково підписані лише з боку постачальника; фотознімку засобу обліку води; розрахунки (основні нарахування, перерахунки) обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, водовідведення атмосферних опадів та додаткових послуг на об`єктах споживача.

На переконання колегії суддів, місцевим господарським судом правомірно відхилені заперечення відповідача щодо підписання частини актів обстеження та зняття показань з вузла обліку особами, які не є представниками останнього, оскільки відповідач вдається до припущень, зазначаючи "під питанням, чи взагалі працюють в КЗ ТВЗК "Київська мала опера", тобто, такі доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, у частині 3 статті 92 ЦК України передбачено загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах з третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх повноважень.

Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент підписання первинних документів.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно. Зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Первинні документи можуть бути не прийняті судом у якості належних та допустимих доказів з зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Для вирішення питання щодо підписання первинних документів неуповноваженою особою, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому, тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру виконання договору, на підставі якого були оформлені спірні документи.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №658/580/16-ц, від 30.01.2019 у справі №127/7798/17, від 11.09.2019 у справі №466/9251/13-ц, від 28.05.2020 у справі №608/969/13-ц.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі змісту поданих відповідачем до суду документів по суті позовних вимог вбачається, що ним не заперечується сам факт надання обумовлених договором послуг з водопостачання та водовідведення у спірний період.

Враховуючи викладене, обов`язок з оформлення актів, в частині підписання його уповноваженими особами, зі сторони абонента покладений саме на останнього, а не на постачальника, оскільки відповідно до приписів пункту 2.1.2 договору є обов`язком абонента.

Водночас, місцевий господарський суд вірно зазначив, що неподання доказів представлення постачальником платіжних документів до банківської установи абонента, в порядку пункту 2.2.1 договору, не свідчить про відсутність грошового зобов`язання у відповідача, оскільки обсяг водопостачання, тарифи та строки оплати відомі відповідачу, про що свідчать наявні в справі акти про зняття показань з приладів обліку.

Щодо посилань відповідача на постачання води до інших споживачів через засіб обліку, який знаходиться у приміщенні відповідача та неможливість встановлення реального обсягу спожитих ним послуг, колегія суддів зазначає таке.

У відповіді на відзив позивач підтверджує, що лічильник, встановлений в будівлі відповідача, фіксує обсяг води, якою користуються інші споживачі, у яких, відповідно, є встановлені лічильники та укладені договори з позивачем, а обсяг спожитої відповідачем води визначається як різниця від обсягу води, визначеного за показаннями лічильника КЗ ТВЗК "Київська мала опера" та обсягом води, спожитої у споживачів, які також користуються водою після відповідача. Таким чином, до сплати відповідачу нараховуються обсяги без врахування обсягів інших споживачів.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, в пункті 1.1 договору містяться посилання на обов`язковість дотримання Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 №65. В той же час, вказані Правила втратили чинність 18.10.2008 у зв`язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 (далі - Правила №190). Беручи до уваги, що спір у справі виник після того, як розпочали діяти нові Правила, то останні підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Згідно з пунктом 3.1 Правил №190 розрахунки за споживчу питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку.

Правилами визначено, що субспоживач - це суб`єкт господарювання, який одержує воду з комунальної водопровідної мережі або скидає стічні води в комунальну мережу водовідведення через мережі споживача.

У той же час, пунктом 3.3.1 договору передбачено обов`язок абонента (відповідача) надавати повну і достовірну інформацію (дислокацію об`єктів), яка є невід`ємною частиною договору щодо кількості та місцезнаходження всіх об`єктів водоспоживання, приєднаних до міських комунальних мереж, якими він користується на праві власності, оперативного управління або знаходяться у його повному господарському віданні тощо; один раз на квартал надавати постачальнику (позивачу) перелік споживачів, які приєдналися до каналізаційної мережі абонента і мають свої джерела водопостачання (артсвердловини).

Разом із тим, будь-яких доказів повідомлення відповідачем позивача про наявність субспоживачів матеріали справи не містять.

При цьому, з листа позивача від 26.05.2023 №4918/8/8/0223, долученого до відповіді на відзив, вбачається, що субспоживачами відповідача є шість споживачів. Позивачем з виставлених сум відповідачу віднімались показники обсягів спожитих споживачами послуг, а тому твердження відповідача про неможливість визначення обсягу спожитих саме відповідачем послуг є необґрунтованими.

Судом враховується, що відповідач повідомляв позивача про незгоду з кількістю та вартістю послуг, що вбачається з долучених до відзиву на позовну заяву листів. Однак, доказів виконання відповідачем умов пункту 2.2.4 договору щодо направлення свого представника для проведення звіряння обсягів наданих послуг та підписання акту матеріали справи не містять.

Також, матеріали справи не містять журналу обліку споживання води, ведення якого згідно з пунктом 2.1.5 договору, є обов`язком саме відповідача, на підставі даних якого можливо було б встановити інший реальний обсяг послуг, які споживались відповідачем.

Крім того, не містять матеріали справи і доказів виконання відповідачем умов пункту 2.1.6 договору щодо звіряння облікових даних абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг та направлення постачальнику звіту по обсягам наданих послуг у встановлені цим пунктом договору терміни.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується судова колегія, що відповідачем не доведено іншого обсягу спожитих послуг з водопостачання, аніж того, який зазначений у актах про зняття показань з вузла обліку, наданих в матеріали справи позивачем, зі змісту яких встановлено, що послуги надавалися абоненту (особовий рахунок №902-2) за адресою: вул. Дегтярівська, 5, м. Київ, прилад обліку №0802818906 МТQN1040, місце встановлення - підвал.

Таким чином, відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.6, 2.2.4 договору, дані постачальника щодо обсягу та вартості наданих ним послуг відповідачу вважаються безумовно погодженими останнім та мають бути сплачені.

Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 24 466,30 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Крім того, згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Керуючись стандартом вірогідності доказів, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, аніж це спростував відповідач.

З огляду на наведене, у відповідача, який належним чином отримував послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.07.2021 до 31.07.2023 та користувався ними, виник прямий обов`язок з оплати за фактичне користування наданими послугами у відповідний місяць, в якому послуги з водопостачання та водовідведення були надані та спожиті відповідачем.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів оплати послуг з водопостачання та водовідведення, наявності заборгованості в розмірі 24 466,30 грн належно не спростовано, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу.

Крім того, оскільки відповідач припустився прострочення по сплаті платежів за надані позивачем послуги, останнім на підставі статті 625 ЦК України, заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 13 654,95 грн інфляційних втрат та 3 254,35 грн трьох процентів річних, нарахованих за загальний період прострочення з 06.05.2019 до 31.03.2024.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Здійснивши перерахунок вищенаведених компенсаційних виплат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 254,35 грн трьох процентів річних та 13 654,95 грн інфляційних втрат.

Колегія суддів також зазначає, що позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок позовних вимог, де крім помісячної заборгованості за надані послуги відображено нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних з зазначенням періоду прострочки, за який вони нараховані.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 223,32 грн штрафу.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 цього ж кодексу, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами пункту 4.6 договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є правильним та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Заперечень щодо невірності розрахунку штрафу доводи апеляційної скарги не містять.

Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги ПАТ "АК "Київводоканал" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга КЗ ТВЗК "Київська мала опера" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на КЗ ТВЗК "Київська мала опера".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального закладу "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 у справі №910/5592/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Комунальний заклад "Театрально-видовищний заклад культури "Київська мала опера".

4. Матеріали справи №910/5592/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов