Постанова

від 01.07.2024 по справі 910/177/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/177/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 (суддя Босий В. П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (Сибіга О. М. - головуючий, судді Палій В. В., Вовк І. В.) у справі

за заявою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі»

про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі»

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про стягнення 16 122 268,74 грн,

1. Короткий зміст судових рішень

1.1. В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/177/22 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про стягнення 16 122 268,74 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на користь ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» заборгованість у розмірі 16 122 268,74 грн та судовий збір у розмірі 241 834,03 грн.

25.07.2022 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

31.01.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», в якій стягувач просить суд звернути стягнення на грошові кошти Державного біотехнологічного університету, який має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго».

Існування боргу Державного біотехнологічного університету перед відповідачем заявник обґрунтовує наявністю рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2023 у справі № 922/2584/23, зміненого постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024, яким стягнуто з Державного біотехнологічного університету на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»: 1 288 281,59 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за період січень-лютий 2021 року; 197 227,64 грн пені; 408 717,13 грн відсотків річних; 491 967,82 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/177/22, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про звернення стягнення на грошові кошти, що належать Державному біотехнологічному університету.

Рішення судів аргументовані тим, що матеріали заяви не містять доказів на підтвердження невиконання рішення у справі №922/2584/23 станом на момент подання та розгляду даної заяви і що стягнута за ним заборгованість є непогашеною, що в свою чергу, позбавляє суд можливості дійти беззаперечного висновку про наявність у Державного біотехнологічного університету заборгованості перед боржником у даній справі.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» звернулося із касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і задовольнити заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать Державному біотехнологічному університету.

Заявник стверджує, що Державний біотехнологічний університет має безспірну заборгованість у розмірі 2 386 194,18 грн перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго». 19.01.2024 представником ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» було направлено адвокатський запит до Державного біотехнологічного університету щодо надання відомостей (довідки) про стан боргу у справі № 922/2584/23. 29.01.2024 надійшла відповідь на запит, згідно з якою, борг відповідно до Постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 по справі № 922/2584/23 в розмірі 2 386 194,18 грн. наявний та не оплачений.

Судами не надано належної оцінки доказам наявності боргу Державного біотехнологічного університету перед Боржником ДПЗД «Укрінтеренерго», а саме роздруківці постанови Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 по справі № 922/2584/23, копії адвокатського запиту від 24.01.2024, копії відповіді від 29.01.2024 № 04-93.

Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у цій категорії справ щодо застосування положень статті 336 ГПК України висловлена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі N 910/5300/17 та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі N 904/1182/20, від 23.07.2018 у справі N 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі N 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі N 927/313/18, від 06.02.2020 у справі N 913/381/18.

У постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі 913/558/17 зроблено висновок про те, що помилковим є покладення судами на стягувача тягаря доведення стану виконання (часткового виконання) рішення суду у цій же справі. Помилковим є зазначення судами, як додаткових мотивів для відмови у задоволенні заяви з посиланням на положення частин восьмої, дев`ятої статті 336 ГПК України про те, що судам не було надано документів про фактичні дані та стан виконання (часткового виконання) або невиконання рішення.

2.2. У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» вказує на безпідставність доводів скаржника, просить залишити без змін оскаржені судові рішення. Зауважує, що Державний біотехнологічний університет подавало касаційну скаргу в межах справи № 922/2584/23, тобто відповідна заборгованість оспорюється зазначеною особою, а отже відсутні підстави для задоволення заяви позивача в порядку статті 336 ГПК України.

3. Позиція Верховного Суду

3.1. За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

3.3. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон України «Про виконавче провадження».

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі № 905/1642/19 зазначив, що подана в порядку статті 336 ГПК України виконавцем чи стягувачем заява про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є по суті вимогою про стягнення коштів з такої особи з визначених законом підстав, що у разі її задоволення судом має відповідати та забезпечувати досягнення мети виконавчого провадження - реальне виконання судового рішення, шляхом стягнення грошових коштів з особи, яка має заборгованість перед боржником.

Основною умовою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, відповідно до статті 336 ГПК України, є заборгованість, яка підтверджена рішенням суду або таку заборгованість не оспорює особа, якій належать кошти, на які виконавець просить звернути стягнення. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі №925/1048/17, від 06.02.2020 у справі №913/381/18.

Системний аналіз приписів статті 53 Закону України «При виконавче провадження» та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.

При цьому за своєю правовою природою положення зазначених статей не є імперативними, судова дискреція в цьому випадку передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підставами відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.

Предметом дослідження під час розгляду заяви відповідно до статті 336 ГПК України має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які просять звернути стягнення. Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у цій категорії справ щодо застосування положень статті 336 ГПК України висловлена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17 та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 вказала, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

У виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов`язки боржника, визначені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження.

Реалізуючи ці права у виконавчому провадженні, особа, яка має заборгованість перед боржником, вже як боржник може заперечувати проти стягнення з неї коштів, зокрема якщо рішення вже виконано.

Норма частини дев`ятої статті 336 ГПК України спрямована на захист особи, яка має заборгованість перед боржником, від повторного стягнення з неї цієї заборгованості таким боржником як стягувачем і реалізується у відповідному виконавчому провадженні. Однак вона не встановлює додаткових умов для задоволення заяви стягувача про звернення стягнення на грошові кошти, що належать цій особі, яка має заборгованість перед боржником.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 913/558/17, на яку також посилається скаржник.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає помилковими твердження судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні в порядку статті 336 ГПК України з посиланням на ненадання доказів на підтвердження невиконання рішення, станом на момент подання а розгляду цієї заяви. У цьому контексті суди не надали оцінки доказам, які долучив позивач (у тому числі позицію Державного біотехнологічного університету щодо заборгованості у справі № 922/2584/23) задля встановлення чи є можливим задоволення заяви у порядку статті 336 ГПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи відзиву на касаційну скаргу щодо оспорення Державним біотехнологічним університетом спірної заборгованості і, як наслідок, неможливості застосування статті 336 ГПК України, оскільки вказані фактичні обставини також не були досліджені судами попередніх інстанцій у розумінні правових висновків Верховного Суду викладених вище і саме правильна оцінка можливості задоволення заяви позивача залежить від дослідження обставин оспорення заборгованості у справі № 922/2584/23.

Отже, суди, відмовляючи у задоволені заяви з мотивів недоведення факту невиконання боржником рішення суду у цій справі, утримались від дослідження обставин, встановлення яких є необхідним під час розгляду заяви стягувача відповідно до статті 336 ГПК України, та з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України, Суд доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

4.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.4. За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала місцевого господарського суду підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5. Розподіл судових витрат

5.1. З огляду на задоволення частково касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 910/177/22 скасувати, передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ