Ухвала

від 03.07.2024 по справі 910/17921/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17921/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Ємця А. А., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Винзавод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024

у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Винзавод"

про стягнення 196 051,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Винзавод" (далі - ТОВ "Винзавод") звернулося через підсистему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024.

20.06.2016 через підсистему «Електронний суд» відповідач подав заяву, у якій просить зупинити виконання оскаржуваних рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У частині сьомій статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 196 051, 40 грн, що є значно меншим ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні ГПК України справа № 910/17921/23 є малозначною.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

Скаржник зазначає, що касаційна скарга має виняткове значення, а також те що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункти «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то у цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі № 910/17921/23 фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин.

Скаржник зазначає, що сума, стягнута на виконання постанови суду апеляційної інстанції, є значною для ТОВ «Винзавод» та виконання такого судового рішення не тільки вплине на права учасників і персонал товариства, але і поставить скаржника у ще скрутніше фінансове становище.

Наведене не є свідченням виняткового значення справи для її прийняття з огляду на те, що суди першої і другої інстанцій, які наділені повноваженнями розглянули дану справу.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що ця справа є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами.

Крім того, скаржник вважає, що суди помилково віднесли справу до категорії малозначної, оскільки скаржник в апеляційній скарзі заявив клопотання про здійснення розгляду справи за участю особи, яка подає апеляційну скаргу, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

З огляду на таке Суд вважає за необхідне зазначити повторно, що в частині 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу положень цієї норми вбачається, що в першому випадку справа є малозначною, визначеною Законом, у другому - визначеною Судом.

Отже справа, предметом розгляду якої є стягнення 196 051,40 грн, є малозначною за Законом.

При цьому, слід звернути увагу, що згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи, водночас у частині 3 статті 247 цього Кодексу встановлено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи зазначені вище підстави, суди не позбавлені права розглядати малозначні справи в порядку як спрощеного, так і загального провадження. Такі складові, як значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорія та складність справи та інше є суб`єктивною підставою для обрання порядку розгляду малозначної справи або справи незначної складності, визнаною судом малозначною, яку суд оцінює під час розгляду конкретної справи.

У цьому випадку, розглядаючи справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у Господарському суді міста Києва та у письмовому провадженні у Північному апеляційному господарському суді, суди дійшли висновку про те, що такий розгляд відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства, а її складність не потребувала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, доводи скаржника щодо наявності підстав, передбачених пунктом "г" частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд також відхиляє.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Так, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Верховний Суд аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги взяв до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Винзавод", оскільки вона подана на судові акти, що не підлягають касаційному оскарженню.

Ураховуючи наведене, заяву ТОВ "Винзавод" про зупинення виконання судових рішень слід залишити без розгляду.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/17921/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Винзавод" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: А. А. Ємець

І. Б. Колос