Ухвала

від 04.07.2024 по справі 904/5209/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/5209/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Чус О.В., Дармін М.О.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2024 (суддя Загинайко Т.В.)

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний"

про стягнення 20 681,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

09.06.2024 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2024 у справі № 904/5209/23.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024 для розгляду справи № 904/5209/23 визначено колегію суддів у складі: Вронська Г.О. - головуючий, Кондратова І.Д., Губенко Н.М.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.06.2024 № 32.2-01/1138 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/5209/23, у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О. для догляду за дитиною.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2024 для розгляду справи № 904/5209/23 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Случ О.В.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлюється у розмірі 2 684,00 грн.

Предметом позову у справі № 904/5209/23 є стягнення грошових коштів у розмірі 20 681,90 грн, який є менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн станом на 01.01.2023), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною справою та не підлягає касаційному оскарженню.

В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення фактично, в примусовому порядку визначає ТОВ "Управбуд "Західний", яке є управляючою компанією, учасником роздрібного ринку електричної енергії, малим непобутовим споживачем - електропостачальником, власником електроустановок, поклавши весь тягар відповідальності за виконання ліцензійних видів діяльності з постачання універсальних послуг за регульованим тарифом населенню ПУП, розподілу ОСР, постачальником послуг з комерційного обліку ППКО та інших галузевих робіт на Відповідача, що, на його думку, є невірним та підлягає детальній увазі та оскарженню в порядку господарського судочинства. Натомість, АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" здійснює господарську діяльність у відповідності до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, яким передбачено діяльність з розподілення електроенергії. Цей клас включає: експлуатацію розподільчих систем (які включають лінії електропередач, опори ЛЕП, вимірювальні прилади та кабелі), які доставляють електроенергію від розподільчих систем до кінцевого споживача. Також, Позивача визначено оператором системи розподілу електричної енергії, надавачем послуг комерційного обліку, учасником роздрібного ринку електричної енергії, на підставі Статутної діяльності, отриманих ліцензій, встановлених тарифів для населення та внесено до реєстрів учасників роздрібного ринку електричної енергії.

Крім цього, зауважує, що населення, зокрема, буд. № 8 по вул. Путилівській у м. Дніпрі уклало публічні індивідуальні договори з ПУП на підставі норм Цивільного кодексу України та перебуває під захистом Закону України "Про захист прав споживачів", але позбавлені права отримувати 100% послуги з електропостачання та сплачувати безпосередньо ПУП на рахунки зі спеціальним режимом використання та фактично надані послуги ПУП, нести збитки в результаті збільшення на 100% встановленого тарифа на електроенергію для населення та не отримує послугу з розподілу електричної енергії від Позивача, фактично сплачуючи за рахунками ПУП, як за електроенергію, так і за її розподіл.

Окрім цього, за доводами скаржника, в тариф за індивідуальними договорами по сплаті за електричну енергію населення включена складова розрахунку на освітлення місць загального користування, яке Позивач намагається стягнути повторно також з підприємства - управителя у цій справі, де предметом позову є стягнення вартості недорахованої електроенергії.

На підставі викладеного, за твердженнями заявника, ухвалені судами оскаржувані рішення першої та апеляційної інстанцій - це надання АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" додаткового інструменту поза наявних та встановлених норм і правил щодо зловживання домінуючим впливом на господарську діяльність будь яких суб`єктів господарювання поза межами відповідальності в енергетичній галузі, монопольним становищем, маніпуляцію багатозначними термінами, примусу до договірних відносин та вільно зловживати та порушувати Закон України "Про захист економічної конкуренції" задля отримання додаткової вигоди (потенційна вигода) - додатковий та/або потенційний дохід або вигода в іншій формі, які порушник спромігся чи мав намір отримати та/або збитки чи витрати, яких він спромігся чи мав намір уникнути внаслідок вчинення порушення, безпосередньо чи опосередковано у розумінні Постанови НКРЕКП № 1800 від 29.09.2023, що очевидно обумовлює потребу перегляду вказаних судових рішень у Верховному Суді та має суспільний інтерес.

Також зазначає, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки у Верховному Суді відсутня будь яка сформована практика, де предметом спору є стягнення грошових коштів саме як недорахованої електроенергії, де Відповідачем є управляюча компанія.

Крім того, зауважує, що справа № 904/5209/23 має виняткове значення для скаржника, як учасника справи та фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у сфері надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії та покладення відповідальності за порушення в цій сфері. Також розгляд цієї скарги у суді касаційної інстанції має значний суспільний інтерес для невизначеного кола осіб (споживачів електроенергії та послуг з управління багатоквартирними будинками) та фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики у сфері електропостачання.

Додатково посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, що регулює аналогічні спірні правовідносини на ринку електричної енергії, а саме питання відсутності правового визначення належності електричних мереж та відповідальності управителя, а також спірні правовідносини, стосуються застосування норм зобов`язального права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для скаржника, сторін у справі та для усіх учасників ринку електричної енергії у спірних правовідносинах, а саме питання відповідальності управителя за порушення на ринку електричної енергії стороною, яка не є учасником роздрібного ринку електричної енергії, малим непобутовим споживачем - електропостачальником, власником електроустановок, тощо в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії".

Так, Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: ?винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Верховний Суд також виходить з того, що наявність ?суспільного інтересу? як обставини, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов`язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).

Щодо ?виняткового значення? справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої ?винятковості? може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Водночас Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності значного суспільного інтересу та виняткового значення у цій справі, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб`єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.

Однак наведені заявником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. В той же час, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах може бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не може розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

Частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

У такий спосіб суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2024 у справі № 904/5209/23, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання про зупинення виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2024 у цій справі залишається без розгляду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини п`ятої статті 12 та пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.

З огляду на викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Управбуд "Західний" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2024 у справі № 904/5209/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ