Рішення

від 04.07.2024 по справі 560/5699/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/5699/24

РІШЕННЯ

іменем України

04 липня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не вжиття заходів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення(заробітної плати) у розмірі двох третин посадового окладу за час простою державної установи "Веселівський виправний центр(№8)" начальнику відділу нагляду і безпеки цієї установи - ОСОБА_1 за період часу з 01.02.2023 по теперішній час.

- зобов`язати Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції вжити заходи та нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр(№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з 01.02.2023 по теперішній час та виплачувати в подальшому.

- зобов`язати Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр(№8)" ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.

Відповідач направив до суду відзив, в якому зазначив, що ним не допущено жодного порушення прав позивача, про які зазначається у позовній заяві. Вказує, що за відомостями, наданими державною установою "Веселівський виправний центр (№8)", за червень 2022 року проведено виплату грошового забезпечення. Надалі, починаючи з липня керівництво виправного центру на зв`язок не виходило, відвідування установи, через ведення бойових дій, неможливо. Організація виплати грошового забезпечення та заробітної плати персоналу державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" без участі самої установи та надання ними розрахунково-платіжних відомостей є неможливою. Просить відмовити у задоволенні позову.

В додатково поданих пояснення відповідач зазначив, що з 8 травня 2024 року призначений начальник державної установи "Веселівський виправний центр (№8), що дає можливість позивачу добровільно врегулювати спір.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою суду від 22.04.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 29.04.2024 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Суд встановив, що ОСОБА_1 11.07.2007 прийнятий на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України у державну установу "Веселівський виправний центр (№8)" та проходить службу на посаді начальника відділу нагляду і безпеки ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" по даний час.

13.05.2022 Міністром юстиції відповідно до статей 34, 113 КЗпП України, Указу Президента України від 24.04.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", з урахуванням норм Постанови КМ України від 07.03.2022 №221 "Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з державного бюджету, в умовах воєнного стану" видано наказ №1951/5 від 13.05.2022 "Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні територїї".

Відповідно до пункту 3 указаного Наказу Міністерством юстиції України оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення дії воєнного стану серед інших і державній установі "Веселівський виправний центр (№8)" та дозволено працівникам указаних установ до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель зазначених установ. Зобов`язано керівників державних установ, у тому числі і ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" забезпечити оплату часу простою працівників усіх установ у розмірі 2/3 посадового окладу.

На виконання наказу Міністра юстиції України 18.05.2022 начальником державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" видано Наказ №46/ос-22 "Про встановлення простою у роботі державної установи "Веселівський виправний центр (№8)", зі змісту якого у зв`язку із тимчасовим знаходженням державної установи на непідконтрольній Україні території:

- оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення дії воєнного стану для всього персоналу державної установи "Веселівський виправний центр (№8)";

- дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну робочу поза межами адміністративної будівлі установи;

- зобов`язано головного бухгалтера установи забезпечити оплату часу простою персоналу установи у розмірі двох третин посадового окладу на підставі наказу керівника;

- дозволено видати трудові книжки працівників установи за їх бажанням.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.05.2023 по справі № 560/1890/23 зобов`язано Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції вжити заходи щодо нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з 01.07.2022 по 01.02.2023.

Відповідно до відповіді Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції керівництво державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" не виходить на зв`язок.

Вважаючи безпідставним та незаконним нездійснення нарахування та виплати йому заробітної плати за час простою державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" у період часу з 01 лютого 2023 року по даний час, а також спричинену моральну шкоду за указаних обставин в розмірі 50000,00 грн., позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДУ

Статтею 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005р. №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладав охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України Кабінетом Міністрів України утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі.

Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління.

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Частиною другою статті 14 Закону №2713-IV передбачено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Статтею 23 Закону передбачено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 24 Закону фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

У статті 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу постановлено Кабінет Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

З метою упорядкування трудових відносин у період воєнного стану, збереження кадрового потенціалу та стимулювання економіки країни в умовах кризи було прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, зокрема:

- Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;

- постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану»;

- постанову Уряду від 12.04.2022 № 440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану»;

- постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану».

Тобто, внаслідок суттєвої зміни низки суспільних процесів, державою вжито заходи щодо врегулювання питань забезпечення трудових прав осіб в умовах воєнного стану та постійної загрози життю, здоров`ю.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII).

За визначенням наведеним статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ч.1 ст.8 вказаного Закону визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану:

Згідно з ч.1 ст.3 та ст.4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Положеннями ст.34 КЗпП України передбачено, що простій-це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (стаття 34 КЗпП України).

Оплата простою врегульована ст. 113 КЗпП України.

Так, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), але за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

З матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 11.07.2007 прийнятий на службу у ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" та на даний час перебуває на посаді начальника відділу нагляду і безпеки.

Вказана обставина не спростована та не заперечується відповідачем.

Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 з 14.05.2022 оголошено простій в установах виконання покарань, в тому числі у ДУ "Весельківський виправний центр (№8)".

Як стверджує позивач, починаючи з липня 2022 року, останній не отримує з ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" належної йому заробітної плати за час простою. В свою чергу, відповідач не заперечує, що працівники ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" мають право на отримання виплат, в зв`язку з простоєм, однак вважає, що не є відповідачем у даній справі, оскільки обов`язок виплати цих коштів, покладений саме на ДУ "Веселівський виправний центр (№8)". При цьому, посилається на те, що згідно копії наказу Міністерства юстиції України від 22.06.2022 №1347/7, повноваження розпорядника бюджетних коштів ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці, покладено на ДУ "Дніпровська виправна колонія (№89)", однак лише на червень 2022 року. Відповідач також вказав на те, що з липня 2022 року ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" не виходило на зв`язок та будь-яких відомостей щодо своїх працівників не надавало.

Вищенаведене свідчить, що ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" не виконує покладені на нього функціональні обов`язки, цілі та задачі, оскільки розміщена на тимчасово неконтрольованій території.

Однак дана обставина не може бути перешкодою для реалізації права позивача на отримання виплат за час простою.

Під час розгляду справи № 560/1890/23, у якій вирішувалися аналогічні вимоги позивача за попередній період, було встановлено, що ДУ "Веселівський виправний центр (№8)" знаходиться на тимчасово окупованій території, а зв`язок з керівництвом вказаної установи відсутній. При цьому, відповідальними особами територіального управління Міністерства юстиції з липня 2022 не вжито жодного заходу, спрямованого на врегулювання питання щодо оплати праці працівників ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" та не покладено тимчасових повноважень розпорядника бюджетних коштів, в частині проведення розрахунково-касових операцій з оплати праці на іншу державну установу. ДУ "Весельківський виправний центр (№8)" підпорядковується Південно-Східному Міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає необґрунтованими доводи Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції в тій частині, що останнє не є належним відповідачем у справі та з метою захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов`язати Управління вжити заходи щодо нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр (№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з 01.02. 2023 по 04.07.2024 (дату ухвалення рішення у справі).

Вимога щодо виплати грошового забезпечення в подальшому є передчасною.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №665/49/13-а.

Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі №823/868/18 звернув увагу, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Водночас суд суддів зазначає, що позивач посилається на відсутність джерел до існування, фактичну втрата роботи за умови неможливості працевлаштуватись на іншу, відсутність будь-якої допомоги з боку суб`єкта владних повноважень, порушення нормальних соціальних зв`язків, неможливості забезпечити сім`ю.

В свою чергу, надаючи оцінку твердженням позивача, суд зазначає, що обставини на які останній посилається, а саме фактична втрата роботи, порушення нормальних соціальних зв`язків неможливість забезпечити сім`ю під час, на жаль мають місце на всій окупованій території України, і зумовлені збройною агресією РФ, в Україні, а не діями чи бездіяльністю відповідача.

Крім того, ОСОБА_1 на підтвердження факту, що останній невзмозі влаштуватись на роботу, чи йому було відмовлено в переведенні на роботу з ДУ "Весельківський виправний центр (№8)", не надано жодного доказу.

Слід зазначити, що моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Аналогічна правова позиція щодо покладення обов`язку доказування моральної шкоди на позивача викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 815/6107/17 і від 4 березня 2020 року у справі №815/2215/15, від 16 липня 2020 року у справі № 822/3180/15 та від 24 червня 2020 року у справі №9901/845/18.

Отже, враховуючи всі доводи, наведені позивачем в позовній заяві, й беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб`єктом владних повноважень, суд зазначає, що наведених доводів за обставин цієї справи недостатньо для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки останній не надав жодних доказів на підтвердження моральної шкоди. Довідки про перебування на лікуванні та проблеми зі здоров`ям не свідчать про завдання позивачу моральної шкоди відповідачем.

За вказаних обставин, суд вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд вважає, що позивач частково довів, а відповідач не спростував правомірність заявлених позовних вимог, тому наявні правові підстави для їх часткового задоволення.

Оскільки у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не вжиття заходів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення (заробітної плати) у розмірі двох третин посадового окладу за час простою державної установи "Веселівський виправний центр(№8)" начальнику відділу нагляду і безпеки цієї установи - ОСОБА_1 за період часу з 01.02.2023 по 04.07.2024.

Зобов`язати Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції вжити заходи та нарахувати та виплатити начальнику відділу нагляду і безпеки державної установи "Веселівський виправний центр(№8)" ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу за час простою за період з 01.02.2023 по 04.07.2024.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) Відповідач:Південно-Східне Міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Короленка, буд. 4,Дніпро,49000 40867332)

Головуюча суддя Д.Д. Гнап