Постанова

від 17.06.2024 по справі 369/8278/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/7692/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 369/8278/23

17 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Журавльова Олександра Миколайовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовомдо ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 20 березня 2020 року між нею, ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_1 , як продавецем, в інтересах якого за нотаріальною довіреністю діяв ОСОБА_4 , був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за №709.

Відповідно до пункту 1 цього договору сторони погодили, що за цим договором у строк до тридцятого вересня дві тисячі двадцятого року продавець зобов?язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов?язується прийняти і оплатити квартиру №35 , загальною площею 45,1 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 , підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених цим та Основним договором.

Згідно з пунктом 3 договору сторони домовилися про такі умови Основного договору, зокрема, ціна продажу - 616000,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 22 000,00 доларам США.

Як передбачено пунктом 4 договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (позивач) передала, а продавець прийнявпередоплату у вигляді авансу в розмірі 615 900,00 грн, що на день укладення договору еквівалентно 21 995,00 доларів США. Суму в розмірі 100,00 грнпокупець зобов?язується сплатити під час підписання Основного договору.

Зазначала, що у строк до тридцятого вересня дві тисячі двадцятого року Основний договір - Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений не був.

Окрім квартири в цьому ж житловому будинку вона вирішила придбати нежитлове приміщення - кладову, у зв`язку з цим 17 липня 2020 року між нею, ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_1 , як продавецем, в інтересах якого за нотаріальною довіреністю діяв ОСОБА_4 , був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) № 6 (далі- Договір №2). Даний попередній договір нотаріально не посвідчувався.

Пунктом 1 цього договору сторони погодили, що за цим договором у строк до тридцятого березня дві тисячі двадцять першого року продавець зобов?язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов?язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 6 , загальною площею 5,3 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених цим та Основним договором.

Згідно з пунктом 3 договору сторони домовилися, про такі умови Основного договору, зокрема, ціна продажу - 35 000,00 грн.

Відповідно до пункту 4 договору при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець (позивач) передала, а продавець прийнявгрошову суму в розмірі 35 000,00 грн.

У строк до тридцятого березня дві тисячі двадцять першого року Основний договір - Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №6, загальною площею 5,3 кв.м,. по АДРЕСА_2 , укладений між сторонами не був.

Зазначала, що до теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за вказаними попередніми договорами у встановлені строки не виконав та не передав у її власність нерухоме майно з укладанням відповідних нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу (Основних договорів), а тому передані нею грошові кошти за договором №1 у розмірі 615 900,00 грн та за договором № 2 у розмірі 35 000,00 грн, які є авансом, підлягають поверненню позивачу.

Оскільки обов`язок відповідача щодо повернення грошових коштів в сумі 615 900,00 грн (авансу) настав 01 жовтня 2020 року, а щодо повернення грошових коштів в сумі 35 000,00 грн (авансу) настав 01 квітня 2021 року, які відповідач не повернув, тому така бездіяльність відповідача не позбавляє її на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 615 900,00 грн, сплачені як аванс за попереднім договором про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року, три відсотки річних від простроченої суми за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року у розмірі 48 685,56 грн, інфляційні втрати від простроченої суми за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року у розмірі 298 326,93 грн; стягнути з ОСОБА_1 на її користь 35 000,00 грн, сплачені як аванс за попереднім договором про укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення(кладова) № 6 від 17 липня 2020 року, три відсотки річних від простроченої суми за період з 01 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року у розмірі 2 243,84 грн, інфляційні втрати від простроченої суми за період з 01 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року у розмірі 13 365,77 грн; стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати, які складаються судового збору в сумі 10 135,22 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 615 900,00 грн боргу за попереднім договором від 20 березня 2020 року, три відсотки річних (за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року) у розмірі 48 685,56 грн, інфляційні втрати (за період з 01 жовтня 2020 року по 30 квітня 2023 року) у розмірі 298 326,93 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 35000,00 грн боргу за попереднім договором від 17 липня 2020 року, три відсотки річних (за період з 01 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року) у розмірі 2243,84 грн, інфляційні втрати (за період з 01 квітня 2024 року по 30 квітня 2023 року) у розмірі 3365,77 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10 337,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.

В решті вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Журавльов Олександр Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин та доказів, на які посилались сторони в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, що в провадженні СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021116410000861 від 31.08.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.Відповідача в даному кримінальному провадженні визнано потерпілим, оскільки від його імені підписувалися інвестиційні договори по довіреності, в тому обсязі, про який він і не знав. Тому вимагання повернення коштів інвесторами у відповідача є хибним шляхом, оскільки він не брав цих коштів. З огляду на зазначене,в даній цивільній справі відповідач є неналежним,враховуючи досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12021116410000861 від 31.08.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та встановлення дійсно винних осіб.

Отже, закінчення досудового розслідування кримінального провадження № 12021116410000861 від 31.08.2021 року по суті могло вплинути на хід розгляду вказаної цивільної справи про що сторона відповідача повідомляла суд першої інстанції, як шляхом подання письмових заперечень, так і в ході судових засідань усно.

Однак, судом першої інстанції було повністю проігноровано вказані доводи відповідача, про що може свідчити зміст оскаржуваного рішення.

Крім того, відповідачем було надано суду першої інстанції пояснення та правову позицію щодо безпідставності позовних вимог позивача, які суд також проігнорував, а саме те, що умова укладання договору купівлі-продажу квартири (основного договору)відповідно до умов того ж попереднього договору не є обов`язком відповідача, оскільки обидві сторони зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

При цьому, відповідач не ухилявся від укладення основного договору купівлі-продажу квартири жодним чином (наприклад: не прибувши до нотаріуса для його підписання, не надавши усі необхідні документи, тощо), будь-яких доказів щодо ухилення відповідача від укладання основного договору матеріали справи не містять.

Оскільки позивач та відповідач не надсилали та не отримував пропозицій укласти основний договір, зобов`язання продати позивачу квартиру автоматично припинились із закінченням визначеного попереднім договором строку укладання основного договору - 30.07.2021 року.

Щодо повернення сплачених позивачкою коштів зазначає, що з аналізу умов попередніх договорів та чинного законодавства України, сторона відповідача вважає, що відповідач не мав обов`язку повертати кошти, сплачені на підставі попередніх договорів 1 та 2у строк до 30.09.2020 року та до 20.03.2021 року, відповідно.

Крім того, строк для повернення коштів, як зазначено у договорах, в один місяць, у зв`язку із закінченням терміну укладання основного договору, не є визначеним, а тому, на думку сторони відповідача, сторони договору повинні керуватись чинним законодавством, а саме положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, а саме: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

У справі відсутні докази звернень позивача з вимогами про повернення коштів, а також відсутні належні докази як надсилання вимоги або претензії до відповідача, так і отримання її останнім.

Таким чином, на переконання сторони відповідача, було порушене істотне право відповідача на досудове врегулювання спору і можливість вирішити питання в договірному порядку. Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначену норму, хоча вона була викладена у відзиві відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Салівонський Олексій Миколайовичпросить залишити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року є законним та обґрунтованим.

Зазначає, що доводи відповідача в частині того, що у даній цивільній справі він є неналежним відповідачем, оскільки проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12021116410000861 від 31.08.2021 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, де він визнаний потерпілим, є необгрунтованими, виходячи з того, що попередні договори укладалися від імені ОСОБА_1 його повноважним представником ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 13.07.2018 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованої в реєстрі за № 2319.

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс 19).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (статті 239 ЦК України).

При цьому, на сьогодні відсутній вирок, який набрав законної сили, на підтвердження доводів сторони відповідача, також відсутні судові рішення щодо визнання недійсною довіреності представника чи недійсності договору-1 та договору-2.

Позиція відповідача, яка ґрунтується на тому, що останній не отримував від позивача письмової вимоги про повернення коштів, впорядку передбаченому ст. 530 ЦК України, як наслідок, строк виконання обов`язку щодо повернення позивачу отриманих за попередніми договорами коштів ще не настав, права позивача відповідачем не порушені, є безпідставною, виходячи з умов укладених попередніх договорів.

Враховуючи, що передані відповідачу грошові кошти є авансом. Основні договори купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення (кладової) № 6 між сторонами не укладено в строк до 30.09.2020 року (по Договору-1) та у строк до 20.03.2021 року (по Договору-2) відповідно, то строк повернення грошових коштів у відповідача настав з цих дат.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц ( провадження № 14-727цс19) та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61 -18085св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19).

У поданому відзиві сторона позивача просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Журавльов Олександр Миколайович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Салівонський Олексій Миколайович в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М.,пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.03.2020 року між ОСОБА_2, як покупцем, та ОСОБА_1 , як продавецем, в інтересах якого за нотаріальною довіреністю діяв ОСОБА_4 , був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за №709.

Відповідно до п.1 вказаного договору, у строк до 30 вересня 2020 року продавець зобов`язується передатиу власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу, (далі основний договір), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити квартиру № 35 , загальною площею 45,1 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Відповідно до п. 2 попереднього договору від 20.03.2020 року вказана земельна-ділянка, на якій буде побудовано багатоквартирний житловий будинок, належкить продавцю на підставі договору купівлі-продаку земельної ділянки, посвідченого Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 13 липня 2018 року за реєстровим № 2316, право власності заресстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 липня 2018 року, реєстраційний номер об`єктанерухомого майна 857456332224.

Відповідно до п. 3 попереднього договору від 20.03.2020 року сторони домовилися про такі умови основного договору: продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці, площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 , під № 51 багатоквартирний житловий будинок до 30.07.2020 року, в якому буде розташовуватисявишезазначена квартира№ 35 на третьому поверсі.Ціна продажу - 616 000 грн, що на день укладення договору еквівалентно 22 000 доларів США. Вартість одного квадратного метру складає 13 659 грн.

Відповідно до п. 4 попереднього договору від 20.03.2020 року при його укладенні на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв грошову суму в розмірі 615 900,00 грн, що еквівалентно на день укладення договору 21 995 доларів США. Залишок суми у розмірі 100,00 грн. покупець зобов`язується сплатити під час підписання основного договору.

Відповідно до п. 5 попереднього договору від 20.03.2020 року сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об`єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об`єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму авансу в розмірі 615 900,00 грн, що на день укладання договору еквівалентно 21 995 доларів США протягом одного місяця.

Згідно п. 6 попереднього договору від 20.03.2020 року сторони домовилися, що на день укладення основного договору квартира не повинна бути заставлена, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати податків, комунальних послуг.

Відповідно до п. 7 попереднього договору від 20.03.2020 року проект договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, які є обов`язковими для такого роду договорів, а також умов, визначених та узгоджених сторонами, прочитаний ними та схвалений.

Пунктом 8 попереднього договору від 20.03.2020 року визначено, що всі спори, пов`язані з цим договором або що з нього випливають, вирішуються сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до умов п. 11 попереднього договору від 20.03.2020 року договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Пункт 12 попереднього договору від 20.03.2020 року визначає, що цей договір діє до моменту укладення основного договору.

Відповідно до п. 13 попереднього договору зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання оформляється у вигляді окремого нотаріально посвідченого договору.

17 липня 2020 року між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_1 , як продавецем, в інтересах якого занотаріальною довіреністю діяв ОСОБА_4 , був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) № 6.

Даний попередній договір нотаріально не посвідчувався.

Відповідно до п. 1 цього договору у строк до 30 березня 2021 року продавець зобов?язується передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу(основного договору), а покупець зобов?язується прийняти і оплатити нежитлове приміщення № 6 , загальною площею 5,3 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 , під №51 підключене до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором.

Відповідно до п. 2 попереднього договору від 17.07.2020 року вказана земельнаділянка, на якій буде побудовано багатоквартирний житловий будинок, належить продавцю на підставі договору купівлі-продаку земельної ділянки, посвідченого Михальченко М.М., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 13 липня 2018 року за реєстровим № 2316, право власності зарестровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 липня 2018 року, реєстраційний номер об`єктанерухомого майна 857456332224.

Згідно умов п. 3 попереднього договору від 17.07.2020 року сторони домовилися про такі умови основного договору: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення має бути нотаріально посвідчений не пізніше першого кварталу 2021 року; ціна продажу 35 000,00 грн. Ціна за 1 кв.м. нежитлового приміщення складає 6604 грн.

Відповідно до п. 4 попереднього договору від 17.07.2020 року при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийнявгрошову суму в розмірі 35 000,00 грн.

В п. 5 попереднього договору від 17.07.2020 року сторони також домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об`єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об`єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього всю суму в розмірі 35 000 грн на протязі одного місяця.

Відповідно до п. 6 попереднього договору від 17.07.2020 року сторони домовилися, що на день укладення основного договору квартира не повинна бути заставлена, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати податків, комунальних послуг.

Судом також встановлено, що 31.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 12021116410000861за ч. 4 ст. 190 КК України.

Листом від 17.11.2022 року № 55-4708 вих 22 Києво-Святошинською прокуратурою повідомлено, що в провадженні СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021116410000861 від 31.08.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння шляхом обману грошовими коштами групою осіб під керівництвом ОСОБА_7 під приводом продажу квартир в ЖК «Нова Данія», де потерпілими визнано інвесторів багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_2 . На даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває. ОСОБА_1 допитано як потерпілого.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем не було виконано умови попередніх договорів щодо продажу позивачу квартирита нежитлового приміщення, у зв`язку з чим було порушено права ОСОБА_2 . За таких обставин, сплачена позивачем за попередніми договорами купівлі-продажу квартирита купівлі-продажу нежитлового приміщеннясума коштів у розмірі 615 900 грн та у розмірі 35 000 грн, відповідно,підлягає стягненнюз відповідача на користь позивачки .

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягненнясум авансуза попередніми договорами купівлі-продажу квартирита купівлі-продажу нежитлового приміщенняу розмірі 615900 грнта у розмірі 35 000 грн, відповідає.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 відзначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Судом встановлено, що у строк 30 вересня 2020 рокуосновний договір купівлі-продажу квартири № 35 , загальною площею 45,1 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладено.

Як і не було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у строк до 30 березня 2021 року основного договору купівлі-продажунежитловогоприміщення № 6, загальною площею 5,3 кв.м, в багатоквартирному житловому будинку, на земельній ділянці площею 0,1118 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:0304, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення сум авансу за попередніми договорами купівлі-продажу квартирита купівлі-продажу нежитлового приміщення у розмірі 615900 грнта у розмірі 35 000 грн, оскільки основні договори купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення в обумовлений сторонами строк укладено не було, тому передані ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошові суми є авансом та підлягають поверненню позивачу.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц (провадження № 61-513св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17 (провадження № 61-18085св19), 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19), від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц(провадження № 61-6475св20) та інших.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не ухилявся від укладення основного договору купівлі-продажу квартири жодним чином, позивач не надсилав, відповідач не отримував пропозицій укласти основний договір, а тому зобов`язання продати позивачу квартиру автоматично припинились із закінченням визначеного попереднім договором строку укладання основного договору - 30.07.2021 року, правильносмті висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.

Попередній договір автоматично припиняється у разі не укладення основного договору у встановлений у попередньому договорі строк, причому це не залежить від причин пропущення цього строку (вина, ухилення сторони чи сторін, тощо). Відповідна позиція щодо застосування ст. 635 ЦК України висловлена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 року у справі №607/15301/18.

Укладені між сторонами попередні договори мають чітко встановлений строк в який мали бути укладені основні договори купівлі- продажу квартири та нежитлового приміщення ( кладови), а саме: 30 вересня 2020 року та 30 березня 2021 року. У вказаний строк основні договори купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладено.

А відтак, оскільки основні договори не укладені у погоджений строк і попередні договори через це припинилися, ціль та підстави для зберігання відповідачем сплачених позивачем коштів припинилися 01 жовтня 2020 року та 31 березня 2021 року, відповідно, (наступний день за днем в який мав бути укладений основний договір) то саме з 01.10.2020 року та 31.03.2021 року у відповідача розпочався відлік місячного строку для повернення авансового платежу, підстава зберігання якого існувала, проте згодом «відпала».

Доводи апеляційної скарги про те, що вина відповідача у неукладенні основних договорів відсутня, колегія суддів відхиляє, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 року у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 року у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 року у справі №910/15531/21 зазначено, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Доводи апеляційної скарги про те, що в провадженні СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021116410000861 від 31.08.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки відсутній вирок суду, який набрав законної сили, у даному провадженні, а тому, відповідно факт шахрайських дій є недоведеним у встановленому законом порядку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Журавльовим Олександром Миколайовичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягненнясум авансуза попередніми договорами купівлі-продажу квартирита купівлі-продажу нежитлового приміщенняу розмірі 615900 грнта у розмірі 35 000 грн не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за попереднім договором від 20 березня 2020 року три відсотки річних (за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року) у розмірі 48 685,56 грн, інфляційні втрати (за період з 01 жовтня 2020 року по 30 квітня 2023 року) у розмірі 298 326,93 грн та за попереднім договором від 17 липня 2020 року, три відсотки річних (за період з 01 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року) у розмірі 2 243,84 грн, інфляційні втрати (за період з 01 квітня 2024 року по 30 квітня 2023 року) у розмірі 3 365,77 грн, а також 10337,92 грнсудового збору та12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав на те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних з моменту прострочення зобов`язання по 20 травня 2023 року та 30 квітня 2023 року відповідно.

В повній мірі з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми авансу є відповідальністю сторони договору за допущене нею правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто, правовідношення, в якому у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов`язанням, а тому, відповідно, на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення суми авансу внаслідок припинення попередніх договорів.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язан, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Колегією суддів встановлено, що період прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення позивачу авансового платежу за попереднім договором купівлі-продажу квартиринастав 01.11.2020 року.

Проте, позивач, всупереч умов договору, просить суд стягнути з відповідача три проценти річних за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року в сумі 48 685,56 грн, а інфляційні втрати за період з 01 жовтня 2020 року по 20 травня 2023 року в сумі 298 326,93 грн.

Провівши розрахунок інфляційних втрат за допомогою програми «Ліга.Закон», колегія суддів приходить до висновку, що сума інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язанння щодо повернення авансу за попереднім договром купівлі-продажу квартири в сумі 615 900,00 грн. за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року становить 293 801,05 грн., а 3 % річних за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року 47 120,57 грн.

Колегією суддів встановлено, що період прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення позивачу авансового платежу за попереднім договором купівлі-продажу нежитлового приміщення ( кладови) в сумі 35 000, 00 грн. настав 01.05.2021 року.

Проте, позивач, всупереч умов договору, просить суд стягнути з відповідача за невиконання вказаного грошового зоборв`язання три проценти річних за період з 01 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року в сумі 2 243,84 грн, а інфляційні втрати за період з 01 квітня 2020 року по 20 травня 2023 року в сумі 13 365,77 грн.

Провівши розрахунок інфляційних втрат за допомогою програми «Ліга.Закон», колегією суддів встановлено, що сума інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язанння щодо повернення авансу за попереднім договром купівлі-продажу нежитлового приміщення ( кладови) в сумі 35 000, 00 грн. за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року становить 13 269,71 грн., а сума трьох процентів річних за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року становить 2 157,53 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Журавльова Олександра Миколайовича та скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язання за попередніми договорами про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року, про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) № 6 від 17 липня 2020 року та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язання за попередніми договорами про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2020 року, про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення(кладова) № 6 від 17 липня 2020 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 47 120,57 грн - 3 % річних від суми боргу за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року; 293 801,05 грн - інфляційні втрати від простроченої суми грошового зобов`язанняза період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року за попереднім договором про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року;а також 2 157,53 грн - 3 % річних від суми боргу за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року; 13 269,71 грн - інфляційні втрати від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 рокуза попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) № 6 від 17 липня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язання відмовити.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».

У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача стягнув з відповідача судовий збір у розмірі 10 337,92 грн.

Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що позовні вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме: в розмірі 47 120,57 грн - 3 % річних від суми боргу за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року; 293 801,05 грн - інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року за попереднім договором про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року; а також 2 157,53 грн - 3 % річних від суми боргу за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року; 13 269,71 грн - інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) № 6 від 17 липня 2020 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Журавльова Олександра Миколайовича та скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в частині стягнення судового збору в розмірі 10 337,92 грн та ухвалення у цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору за подання позову 10 072,38 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім надання додаткової правової допомоги державі.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвокат працює згідно з умовами договору про надання юридичної допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає оплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, також для надання правової допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правової допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з розподілу судових витрат учасник справи надає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, доданих для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатських робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатських послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом рішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат вкладається на сторону, яка заявляє про зменшення витрат на оплату юридичної допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, подаються при задоволенні позову на відповідь, у разі відмови в позові - на позовника, у разі часткового задоволення - на оскарження. сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надання професійної правничої допомоги у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи вони вже фактично виплачені стороною/третьою іншою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьми статті 141 ЦПК України ).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, на яку посилається заявка у касаційній скарзі.

Розмір витрат на оплату професійної правової допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена), відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження №61-3157св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-17688св20).

У пунктах 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07.11.2013, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 також зауважує, що процесуальним законодавством конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначено, обмежено лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Судом встановлено, що представник позивача на підтвердження витрат позивачки на професійну правничу допомогу подав до суду копію договору про надання правової допомоги від 16 травня 2023 року, розрахунок суми гонорару за надану провову допомогу від 16 травня 2023 року, довідку про отримання суми гонорару за надану правову допомогу від 16 травня 2023 року. Загальна вартість адвокатських послуг складає 12 000,00 грн. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий розмір витрат позивачки на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи підтверджений та підлягає стягненню.

Поряд з цим, колегією суддів рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язання за попередніми договорами про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року, про укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення(кладова) № 6 від 17 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоворлення вказаних позовних вимог.

З огляду на зазначене, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в частині стягнення витрат на правову допомогу також підлягає скасуванню з ухваленням в цій яастині нового судового рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 у відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції 11 925,60 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам).

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Журавльова Олександра Миколайовича задоволено частково, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 94,26 грн.

Також, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню 5 000,00 грн.

Керуючисьст.ст. 610, 625 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Журавльова Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язанняза попередніми договорами про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року, про укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення(кладова) № 6 від 17 липня 2020 року, і в частині розподілу судових витрат між сторонами скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язанняза попередніми договорами про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року, про укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення(кладова) № 6 від 17 липня 2020 року задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 47 120,57 грн - 3 % річних від суми боргу за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року; 293 801,05 грн - інфляційні втрати від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 01 листопада 2020 року по 20 травня 2023 року за попереднім договором про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 2 157,53 грн -3 % річних від суми боргу за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року; 13 269,71 грн - інфляційні втрати від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 01 травня 2021 року по 20 травня 2023 року за попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (кладова) № 6 від 17 липня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення 3 % річних від суми боргу, інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов`язаннявідмовити.

В іншій частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягненнясуми боргу, сплаченого як аванс, за попередніми договорами про укладення договору купівлі- продажу квартири від 20 березня 2020 року, про укладення договору купівлі- продажу нежитлового приміщення(кладова) № 6 від 17 липня 2020 року рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) у відшкодування судового збору за подання позову - 10 072,38 грн, у відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції - 11 925,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги - 94,26 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) у відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді апеляційної інстанції 5 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: