Ухвала

від 27.06.2024 по справі 759/7307/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/4367/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 759/7307/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора відділу представництва інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року, -

за участю:

прокурора - ОСОБА_7 ,

представника власника майна - ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30.05.2024 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 за матеріалами кримінального провадження № 42024110000000102, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30.05.2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про накладення арешту на майно задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною і такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час розгляду вищевказаного клопотання в суді першої інстанції.

Попри знаходження земель у державній формі власності без їх формування у ДЗК та реєстрі речових прав ТОВ Автокуб без вилучення вказаних земель із постійного користування лісгоспу, без зміни їх цільового призначення та без їх відведення уповноваженим розпорядником набуло у приватну власність ділянки, кожна з яких в рази перевищує площу дозволену законодавством.

На земельних ділянках знаходяться лісові дерева і насадження, а тому земельні ділянки є матеріальними об`єктами, які зберегли та містять на собі сліди злочину, є об`єктом кримінально-протиправних дій та набуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі, пояснення представника власника майна, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, що Київською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42024110000000102 від 13.03.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Досудовим розслідуванням зазначено, що ОСОБА_9 на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки від 15.04.2005 року та свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 23.08.2013 року передав до статутного капіталу TOB «АІС-І» земельні ділянки загальною площею 46,5479 га. У зв`язку з вказаним, ТОВ «АІС-І» набула право приватної власності на земельні ділянки із кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003.

У зв`язку із поділом вказаних ділянок та їх відчуженням, в подальшому ТОВ «Автокуб» набула у приватну власність земельні ділянки з кадастровими номерами:3223187700:05:021:0001,3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 (за рахунок ділянок 3223187700:05:021:0021 та3223187700:05:027:0003).

В ході опрацювання даних НКС «ДЗК» та відомостей ВО «Укрдержліспроект» зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003, які в подальшому були розділені на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187.700:05:026:0002, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в 48, 67, 68, 101 кварталах Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» (Філія «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України»).

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Згідно зі ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

В силу положень ст. 122 Земельного кодексу України (в діючій редакції) розпорядниками земель лісогосподарського призначення державної форми власності є районні та державні області адміністрації, а відповідно до положень Земельного кодексу України від 13.12.1990 - органи місцевого самоврядування.

В свою чергу, у відповідності до положень ст. ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок, встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до законодавства державну реєстрацію земельної ділянки здійснюють державні кадастрові реєстратори територіальних органів земельних ресурсів. Державні кадастрові реєстратори наділені широкими повноваженнями щодо проведення реєстрації земельних ділянок. Саме вони приймають рішення про державну реєстрацію земельної ділянки або рішення про відмову у такій реєстрації.

Процедура, вимоги та послідовність проведення державної реєстрації земельної ділянки визначені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Таким чином, вбачається, можливий факт вчинення кримінального правопорушення посадовими особами органів виконавчої влади та місцевого самоврядування під час відведення земель лісогосподарського призначення та реєстрації щодо них права приватної власності на приватних фізичних та юридичних осіб, всупереч вимог земельного та лісового законодавства.

Враховуючи, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 є предметом розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки містять на собі матеріальні сліди, що можуть підтвердити або спростувати факт їх відведення за рахунок земель лісового фонду постановою прокурора у кримінальному провадженні зазначені земельні ділянки визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.

10.04.2024 року прокурор відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся з клопотанням до Святошинського районного суду м. Києва про накладення арешту на земельні ділянки, які розташовані в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування ними, а також будівництва на них об`єктів нерухомості, як їх власниками, так і будь-якими іншими фізичними і юридичними особам, а саме:

- з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, що перебуває у власності ТОВ «Автокуб» (Код ЄДРПОУ: 38518762);

- з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, що перебуває у власності ТОВ «Автокуб» (Код ЄДРПОУ: 38518762);

- з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061, що перебуває у власності ТОВ «Автокуб» (Код ЄДРПОУ: 38518762);

- з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002, що перебуває у власності ТОВ «Автокуб» (Код ЄДРПОУ: 38518762);

заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України (ідентифікаційний код юридичної особи 00015622) та його територіальним органам, ДП Національні інформаційні системи (ідентифікаційний код юридичної особи 39787008) виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам (державним та/або приватним), іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, перелік яких міститься в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спрямовані на зміну, виникнення, перехід, припинення прав власності, реєстрацію обтяжень та арештів, реєструвати заяви в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002, які перебувають у власності ТОВ «Автокуб» (Код ЄДРПОУ: 38518762).

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30.05.2024 року залишено без задоволення клопотання прокурора.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурором доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких прокурор просить скасувати ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на вищевказане майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 за матеріалами кримінального провадження № 42024110000000102, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3