Постанова

від 04.07.2024 по справі 240/25019/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25019/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Липа В.А.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

04 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "-Інтертранс-" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним податкового повідомлення- рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним податкового повідомлення- рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирськогоокружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

12 червня 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватне підприємство «- Інтертранс-» взято на податковий облік в органах ДПС 23.11.2000 року за №6312. Основний вид економічної діяльності 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Посадовими особами ГУ ДПС у Житомирській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства «- Інтертранс-» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету згідно податкової декларації з податку на додану вартість від 20.03.2023 №9054469012, з урахуванням показників уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість від 07.04.2023 № 9071621189.

За результатами перевірки складено акт від 18.05.2023 №8680/06-30-07-12/31191765, в якому зафіксовані порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем у перевіряємому періоді завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації з ПДВ) за лютий 2023 року на 4 523 952, 00 грн;

- п.200.4 «б» ст.200 ПКУ, оскільки ПП «-Інтергранс-» завищено бюджетне відшкодування за лютий 2023 року в сумі 3 535,0 грн.

За наслідками проведеної перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.06.2023:

- №0098530712, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на 3 535,0 грн,

- №0098520712 форми «В4», яким встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 4 523 952,0 грн.

Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 02.06.2023 №0098520712, позивач звернувся до суду для його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі Головного управління ДПС у Житомирській області в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 139.1.9 пунктом 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Як вбачається з акту перевірки, який слугував підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, що податковим органом поставлено під сумнів та не підтверджено реальність вчинення господарських операцій у взаємовідносинах позивача із ТзОВ "Імперіал ОПТ" та ТОВ "Белойл Комодіті" щодо фактичної доставки нафтопродуктів.

В свою чергу матеріалами справи підтверджено, в тому числі акт перевірки містить перелік документів, поданих на підтвердження постачання нафтопродуктів: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, паспорти якості, відомості заправки автотранспорту, накладні на придбання товарно-матеріальних цінностей, акти виконаних робіт (наданих послуг), оборотно-сальдові відомості.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.2.6 розділу ІІ акта перевірки, контролюючий орган вказав про невиявлення розбіжностей між фактичною наявністю та даними бухгалтерського обліку за результатами проведеної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, готової продукції грошових коштів і документів та розрахунків станом на 08.05.2023.

Крім того, згідно пункту 3.1.2.1. «Податкові зобов`язання» розділу «Податок на додану вартість» акта перевірки «Перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань за період з 01.10.2017-31.12.2017 року 01.01.2018-31.01.2018 року 01.02.2019-28.02.2019року, 01.07.2019-31.12.2019 року 01.01.2020-28.02.2020року 01.04.2020-31.05.2020року 01.07.2020-31.12.2020року 01.01.2021- 31.12.2021 року, 01.01.2022-31.12.2022року, 01.01.2023-28.02.2023 року не встановлено їх завищення та/або заниження».

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що «в ході перевірки було встановлено відсутність первинних документів щодо фактичного отримання ПММ від ТзОВ «Імперіал ОПТ», тоді як на сторінці 6 акту податковий орган вказує, що «Під час перевірки ПП «Інтертранс», було встановлено укладання договору від 02.07.2020 року №02/07-20-1 з ТОВ «Імперіал ОПТ (код згідно з ЄДРПОУ 42669165) щодо придбання нафтопродуктів".

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження доставки придбаного палива від постачальника покупцеві були надані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які в свою чергу досліджувалися податковим органом під час перевірки.

Так, відповідно до договору від 02.07.2020 року №02/07-20-1, а саме, згідно з пунктом 1.4 вказаного договору, якість товару, який поставляється повинна відповідати діючим ДСТУ і у випадках, передбачених діючим законодавством, супроводжуватись паспортами якості та сертифікатами відповідності заводу - виробника. В пункті 3.4 договору зазначено, що при передачі товару покупцю, постачальник зобов`язаний видати товарна-транспорту накладну, на вимогу покупця сертифікат відповідності та паспорт якості заводу - виробника.

Щодо тверджень апелянта про відсутність взаємовідносин між ПП «Інтертранс» та частиною перевізників вказаних в ТТН, то згідно вказаних умов договору постачальник зобов`язаний видати товарна-транспорту накладну, а тому обов`язок щодо оформлення ТТН, в тому числі, з пошуку перевізника не покладається на покупця, яким в свою чергу виступає ПП «Інтертранс» відповідно до договору поставки нафтопродуктів від 02.07.2020 року №02/07-20-1 та відповідно до договору поставки нафтопродуктів від 04.08.2022 року №Д04/08/22-003.

Щодо форми ТТН, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така затверджена Додатком 7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363 (далі Правила №363).

Відповідно до п.11.1 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є ТТН, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Її суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Тобто, РНОКПП водія, про відсутність якого у наданих до перевірки позивачем ТТН, поміж іншого вказано податковим органом в акті перевірки, взагалі не передбачено визначеною формою ТТН, в тому числі формою N 1-ТТН (нафтопродукт),яка передбачена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженою наказом від 20.05.2008 N 281/171/578/155 Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Колегія суддів наголошує, що відсутність інформації про взаємовідносини контрагентів позивача з автоперевізниками жодним чином не може спростувати факту здійснення господарських операцій щодо поставки нафтопродуктів ПП "-Інтертранс-".

Суд зазначає, що наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей є обов`язковою умовою формування бази оподаткування податком на додану вартість при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, але не при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки; сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій з поставки товарів.

Зазначене вище не підтверджує встановлення обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом позивача своїх договірних зобов`язань, саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Так, зазначена позиція суду, кореспондується правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 р. по справі № 160/3364/19 в якій зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.»

При цьому, суд зауважує, що зазначена позиція також кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17, в якій зазначається, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивачем під час перевірки податковому органу, а також суду при розгляді справи, надані договір про придбання нафтопродуктів від 02.07.2020 №02/07-20-1 укладений між ПП "-Інтертранс-" та ТОВ "Імперіал ОПТ" та договір про придбання нафтопродуктів від 04.01.2022 №04/01-22-1Б укладений між ПП "-Інтертранс-" та ТОВ "Белойл Комодіті".

Матеріали справи не містять доказів, що на момент укладання договорів та їх виконання, ТОВ "Імперіал ОПТ", ТОВ "Белойл Комодіті" були незареєстровані, припинені та виключені з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців. Судових рішень щодо визнання установчих документів постачальників недійсними, щодо скасування державної реєстрації або припинення юридичних осіб суду не надано.

На виконання вказаних договорів, постачальники передали позивачу нафтопродукти, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними та відповідає умовам договору.

Колегія суддів звертає увагу, що надані первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства і в своїй сукупності з встановленими обставинами справи свідчать про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності первинних документів про фактичну доставку нафтопродуктів від постачальників до позивача, оскільки до ПП "-Інтертранс-" кожним контрагентом були надані серед інших і товарно- транспортні накладні на перевезення товару.

Підстав вимагати інші документи чи перевіряти можливості перевезення у позивача немає, а тому відповідальність за відображення операції по перевезенню у бухгалтерському обліку повністю лежить на постачальниках.

Суд, зауважує, що позивачем дотримано вимоги щодо належної обачності позивача при виборі контрагентів. А саме позивачем перевірено, що вказані контрагенти на момент співпраці з позивачем були, і на сьогоднішній день є належним чином зареєстрованими юридичними особами, зареєстровані платниками ПДВ, в єдиному державному реєстрі судових рішень не мали записів, щодо кримінальних проваджень відносно них, їх не внесено до Єдиного реєстру боржників, в ЄДРПОУ не має записів про відкриті, але не виконані виконавчі провадження щодо контрагентів, немає записів про наявність податкового боргу контрагентів.

В той же час, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства. Тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Платник податків має вживати заходи щодо з`ясування загальнодоступної інформації про потенційних контрагентів для запобігання ведення господарської діяльності з особами, чия діяльність має очевидні ознаки недобросовісності чи протиправності.

Слід зазначити, що зміст договорів поставки є таким, що дає підстави суду зробити висновок про те, що позивач вживав всіх можливих заходів з метою унеможливлення порушень податкового законодавства, належним чином оформив первинні документи та відобразив їх у бухгалтерському та податковому обліку, а тому висновки податкового органу є протиправними, з огляду на що, податкове повідомлення підлягає скасуванню.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищенаведеними доказами позивач підтвердив ці обставини та спростовував висновки податкового органу.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.