Ухвала

від 24.01.2025 по справі 240/25019/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2025 року

м. Київ

справа №240/25019/23

адміністративне провадження № К/990/46695/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А.,

суддів: Юрченко В.П., Гімона М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 240/25019/23 за адміністративним позовом Приватного підприємства «-Інтертранс-» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним податкового повідомлення- рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.04.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024, частково задоволено позов Приватного підприємства «-Інтертранс-» до Головного управління ДПС у Житомирській області, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області форми «В4» від 02.06.2023 №0098520712, яким встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 4 523 952,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 240/25019/23.

Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2024 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишено без руху, установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску, належного викладення підстав касаційного оскарження, надання оригіналу платіжного документа про сплату судового збору.

В межах встановленого строку податковим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги (передано судді-доповідачу 13.01.2025), надано платіжну інструкцію від 01.11.2024 №2191, відповідно до якої сплачено судовий збір за подання касаційної скарги.

Контролюючим органом вказано, що підставою для подання касаційної скарги є пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №819/1389/16, від 16.06.2020 в справі № 400/987/19, від 03.11. 2020 в справі №818/529/16, від 26.02. 2020 в справі №826/1308/18, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 11.09.2019 в справі №814/1932/17, від 06.05.2020 в справі №640/4687/19, від 31.05.2019 року в справі № 808/2359/17, від 26.06.2018 в справі №816/1422/17, від 07.02.2020 року в справі №806/4249/15.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Контролюючим органом не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справ, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.

Податковим органом не обґрунтовано, в чому саме полягало неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, в чому висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, судами попередніх інстанцій враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Скаржником не доведено помилковість застосування таких правових позицій.

Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, цитування норм податкового законодавства України, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу. Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано та не обґрунтовано дану підставу касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку Головним управлінням ДПС у Житомирській області вказано, що вперше касаційну скаргу було подано в межах строку, встановленого статтею 329 КАС України. Пропуск строку касаційного оскарження пов`язаний зі значною завантаженістю та специфікою самої справи та необхідністю віднайти підстави для касаційного оскарження, що передбачені статтею 328 КАС України. Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення з такою скаргою в порядку, встановленому законом. При цьому право суб`єкта владних повноважень на повторне звернення з касаційною скаргою має часові межі, встановлені частиною 5 статті 333 зазначеного Кодексу.

Розглянувши вказане клопотання, Верховний Суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, виходячи з наступного.

Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є безумовним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Відтак скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, своєчасної сплати судового збору, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.

Недоліки в організації роботи відповідача не можуть бути визнані такими обставинами, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 329, 332, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Житомирській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 240/25019/23.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі № 240/25019/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Гімон