Постанова

від 04.07.2024 по справі 380/10133/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/10133/24 пров. № А/857/14954/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/10133/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Бориславський міський суд Львівської області про визнання дії та бездіяльності протиправними, (ухвалу суду першої інстанції винесено суддею Мричко Н.І. в м. Львів Львівської області 29 травня 2024 року в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з адміністративним позовом до Бориславського міського суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2024 року № 05/К «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» у частині встановлення з 01 лютого 2024 року надбавки за вислугу років державної служби секретарю суду Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_2 в розмірі 30 % посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівської області здійснити перерахунок та виплату секретарю суду Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 лютого 2024 року відповідно до частини першої статті 52 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівської області в подальшому нараховувати та виплачувати секретарю суду Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 надбавку за вислугу років відповідно до наказу Бориславського міського суду Львівської області від 15.08.2016 №51/К «Про встановлення складових оплати праці ОСОБА_1 ».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку відмовлено повністю.

Визнано неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, та повернуто позовну заяву разом з усіма доданими до неї документами позивачу.

Не погодившись з постановленою ухвалою, її оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить таку скасувати.

У доводах апеляційної скарги вказує, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви базуються на хибних судженнях щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) та незастосуванні норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України).

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції, у відповідності до частини другої статті 312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач перебуває у трудових відносинах з Бориславським міським судом Львівської області на посаді секретаря суду. 15.04.1994 прийняла присягу державного службовця, 14.05.2021 такій присвоєно шостий ранг державного службовця.

Наказом Бориславського міського суду Львівської області від 12.02.2024 № 05/К «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» встановлено з 01 лютого 2024 року надбавку за вислугу років державної служби, зокрема, секретарю суду Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_2 в розмірі 30% посадового окладу.

Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, 13 травня 2024 року через засоби поштового зв`язку «Укрпошта» позивач звернулася до адміністративного суду з позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року суддя залишила позовну заяву без руху та встановила позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом та докази поважності причин його пропуску.

24 травня 2024 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду, відповідно до якої позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду із позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку відмовлено повністю, визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду із позовом та повернуто позовну заяву позивачу.

Суддя констатував, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.

Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо проходження публічної служби охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, а не як помилково вважає позивач положеннями статті 233 КЗпП України.

Між тим, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Питання повернення позову з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого статтею 122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позовні вимоги ОСОБА_3 стосуються визнання протиправним і скасування наказу Бориславського міського суду Львівської області у частині встановлення надбавки за вислугу років державної служби в розмірі 30% посадового окладу.

Частинами першою, сьомою статті 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі також - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог статті 2 Закону № 108/95-ВР в структуру заробітної плати входять:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Отже, надбавка за вислугу років включається до заробітної плати державного службовця.

Ключовим у цій справі є питання дотримання позивачем встановленого строку для звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування наказу у частині встановлення надбавки за вислугу років державної служби в розмірі 30 % посадового окладу.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22 зазначено про те, що положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною першою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022).

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, для звернення до суду з трудовим спором встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом першої інстанції встановлено, що в розглядуваному випадку відлік строку звернення до суду із позовом розпочався 13.02.2024 (наступний день після ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом).

Із розглядуваним позовом ОСОБА_3 звернулася 13.05.2024, тобто в межах тримісячного строку, установленого частиною першою статті 233 КЗпП України, а відтак строк звернення до суду не пропущений.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В рішенні від 12.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що стало порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, відповідно до позиції ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Зокрема, статтею 6 Конвенції визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Суд ураховує, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемент права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення позовної ОСОБА_3 , на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої 4 статті 169 КАС України.

Відтак, спірна ухвала Львівського окружного адміністративного суду від про повернення позовної заяви прийнята судом першої інстанції без правильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалою суду про повернення позовної заяви порушено принцип рівності сторін, допущено надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист.

Постановивши ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення права звернення до адміністративного суду, гарантованого статтею 5 КАС України.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Згідно з частиною третьою статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно застосував норм матеріального права, порушив норми процесуального права та прийшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви. Відтак, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/10133/24 скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар