Рішення

від 24.06.2024 по справі 460/5343/18

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 460/5343/18

Провадження №2/944/79/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2024 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді - Колтуна Ю.М.

з участю секретаря судового засідання - Романик Н.Я.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Балюк С.М.

представника відповідача - Зозулі А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворів за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком,

встановив:

14.11.2018 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вищевказаною позовною заявою, з урахуванням уточнених позовних вимог і внесення часткових змін до підстав позову, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.06.2017 між нею та ОСОБА_5 були укладені договори дарування, на підставі яких вона стала власником земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий номер 4625810100:04:002:1070 та власником житлового будинку АДРЕСА_1 з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У житловому будинку з 19.06.2002 зареєстрований ОСОБА_4 , який є вітчимом ОСОБА_5 . Так, відповідач був вселений у спірний житловий будинок, як член сім`ї (вітчим колишнього власника), і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. Однак із припиненням права власності ОСОБА_5 на житловий будинок і припинилося право користування спірною квартирою як члена сім`ї власника, оскільки таке право є похідним від права власника спірної квартири, тобто вітчим вратив право користування цим будинком і зобов`язаний виселитися із цього житлового будинку. Однак, на даний час відповідач, який не є член сім`ї ОСОБА_1 та жодних домовленостей щодо проживання у спірному будинку немає, чинить позивачу перешкоди у користуванні приватною власністю. На звернення виселитися із житлового будинку не реагує та без згоди позивача проводить знищення її приватної власності для свого комфортного проживання. На підставі викладеного, позивач, звернувшись з даним позовом до суду, просила винести рішення, яким усунути їй перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком шляхом виселення відповідача.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області Швед Н.П. від 05.12.2018 відкрито провадження у справі за правила загального позовного провадження.

Через закінчення повноважень першого періоду призначення на посаді судді Швед Н.П. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу було передано на розгляд судді Карпин І.М.

Ухвалою судді 04.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

23.10.2019 до суду надійшла заява про часткову зміну підстав позову.

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 23.10.2019 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №460/3886/19 за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги приватний нотаріус, Яворівського районного нотаріального округу Гавришкевич О.П. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Оскільки усунено обставини, які викликали зупинення провадження у справі, тобто рішенням Яворівського районного суду від 16.12.2020, яке набрало законної сили, в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги приватний нотаріус, Яворівського районного нотаріального округу Гавришкевич О.П. про визнання недійсним договору дарування житлового будинку - відмовлено, тому 27.04.2021 поновлено провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою від 02.08.2021 розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

Згідно з розпорядження керівника апарату Яворівського районного суду Львівської області №519 від 01.11.2021 та проведення повторного авторозподілу судової справи у зв`язку із закінченням повноважень судді Карпин І.М., справа передана для розгляду судді Білецькій М.О.

Ухвалою судді від 04.11.2021 прийнято до провадження матеріали цивільної справи та призначено підготовче судове засідання.

12.09.2022 ухвалою суду витребувано з Львівського державного нотаріального архіву належним чином засвідчені копії матеріалів нотаріальної справи по посвідченню договору дарування будинку АДРЕСА_2 , який був укладений з ОСОБА_7 , як обдарованим та посвідчений 27.12.2006 приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Смокорівським А.П. (договір дарування Р.№3068).

Далі у зв`язку із настанням обставин, які унеможливлюють здійснення повноважень суддею Білецькою М.О., а саме довготривалою непрацездатністю, відповідно розпорядження керівника апарату №182 від 22.12.2022 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» цивільну справу повторно розподілено між суддями та передано на розгляд судді Колтуну Ю.М.

03.02.2023 суддею Яворівського районного суду Львівської області Колтуном Ю.М. винесено ухвалу про прийняття даної справи до свого провадження та проведення судового розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.12.2023 повторно витребувано з Львівського державного нотаріального архіву належним чином засвідчені копії матеріалів нотаріальної справи по посвідченню договору дарування будинку АДРЕСА_2 , який був укладений з ОСОБА_7 , як обдарованим та посвідчений 27.12.2006 приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Смокорівським А.П. (договір дарування Р.№3068).

08.02.2024 на виконання ухвали суду з Львівським державним нотаріальним архівом на адресу суду скеровано копії договору дарування житлового будинку посвідченого 27.12.2006 за реєстровим №3068 приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Смокорівським А.П. сторонами якого є ОСОБА_7 та ОСОБА_7

06.03.2024 проведено підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_8 та її представник адвокат Балюк О.С. у судовому засіданні надали пояснення аналогічні викладеним у виступі в судових дебатах, вказали, що ОСОБА_1 стала власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований зазначений будинок згідно договорів дарування від 17.06.2017, укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Вказаний житловий будинок належав дарувальнику ОСОБА_5 на підставі договору дарування, від 31.01.2017, згідно якого ОСОБА_9 (мати ОСОБА_5 ) подарувала, йому вказаний будинок. ОСОБА_9 зазначений житловий будинок належав на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.08.1988. Відповідач ОСОБА_4 був чоловіком покійної ОСОБА_9 і був вселений в даний житловий будинок як член сім`ї власника, тобто набув право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом і втратив його із втратою вказаного статусу. Незважаючи на те, що сьогоднішньому власнику ОСОБА_4 не приходиться членом сім`ї, не пов`язаний з нею спільним господарством, однак такий і надалі продовжує проживати у вказаному житловому будинку без законних на те підстав, чинить перешкоди у користуванні вказаним майном і добровільно виселятися з будинку не бажає. Між сторонами по справі, а також між ОСОБА_5 , який є племінником позивача, є інвалідом І групи, зареєстрований та проживає у вказаному будинку склалися вкрай неприязні стосунки, що підтверджується численними заявами до відділів поліції, відповідач систематично порушує правила співжиття. Водночас, рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 22.05.2007 ОСОБА_4 було визнано власником частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач має трьох синів, один з яких забезпечений житлом, а саме житловим будинком у м. Яворів, який був подарований самим же відповідачем у 2006 році, що підтверджується матеріалами нотаріальної справи, витребуваних судом. Зважаючи на викладені обставни позовні вимоги просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, його представник адвокат Зозуля А.І. в судовому засіданні вимоги позивача заперечив та зазначив, що відповідач ОСОБА_4 вселився в житловий будинок АДРЕСА_1 правомірно в період перебування у шлюбі з ОСОБА_9 та продовжує проживати з цього часу у будинку і після її смерті. Відповідач вважає, що його право на користування цим житлом не припинилось. Вказав, що метою звернення позивача в поліцію є створення видимості штучних конфліктів з намаганням позбавити відповідача права на житлове приміщення, а безпідставне виселення без надання іншого житла буде суперечити правам ОСОБА_4 та фактично зробить його безхатьком.

Суд, заслухавши учасників судового провадження, всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані у справі докази у сукупності, встановив наступне.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 17.06.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок АДРЕСА_1 , з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, який було посвідчено приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Гавришкевич О.П., та зареєстрованого в реєстрі за №806.

Також 17.06.2017 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4625810100:04:002:1070, що в АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Гавришкевич О.П., та зареєстрованого в реєстрі за №807.

Судом встановлено, що 20.11.1993 між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, про що зроблено актовий запис №119. Після укладення шлюбу ОСОБА_9 присвоєно прізвище « ОСОБА_9 », що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Згідно з копії будинкової книги для прописки громадян, у будинку АДРЕСА_1 , з 19.06.2002 за вказаною адресою прописаний ОСОБА_4 .

Так відповідач ОСОБА_4 вселився у спірний будинок як член сім`ї його попереднього власника - ОСОБА_9 (матері ОСОБА_5 ), набувши право користуванням чужим майном. Ці обставини визнаються сторонами.

Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зверталась до Яворівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області з проханням вжити заходів реагування щодо ОСОБА_4 , який провокує конфлікти. Дані обставини підтверджені повідомленнями Яворівського РВ ГУ МВСУ у Львівській області, за якими з ОСОБА_4 проведено профілактичну бесіду про можливі правові наслідки у разі вчинення протиправних діянь.

Позивач ОСОБА_1 також зверталась до Яворівської міської ради із заявою про засвідчення факту знищення об`єкта нерухомого майна з проханням здійснити комісійний вихід уповноважених осіб за адресою АДРЕСА_1 для фіксування незаконного втручання у приватну власність та вжити заходів реагування щодо ОСОБА_4 . Судом приймається до уваги акт від 26.09.2018, складеним комісією створеною на підставі розпорядження голови м.Яворова №633 від 18.09.2018, яка обстежила житловий будинок АДРЕСА_1 , за висновками якої факт знищення об`єкта нерухомого майна не підтвердився.

Водночас в матеріалах справи наявний акт від 01.10.2020, складений комісією у складі директора та спеціалістів Яворівського районного територіального центру соціального обслуговування, яка обстежила матеріально-побутові умови проживання ОСОБА_5 , 1971 року народження, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за висновками якої було встановлено, що ОСОБА_5 , є особою з інвалідністю І групи, проживає разом з колишнім чоловіком своєї покійної матері ОСОБА_4 . Догляд за ОСОБА_5 здійснює його тітка, ОСОБА_1 , оплачує всі комунальні послуги, в тому числі і послуги, якими користується ОСОБА_4 , купує продукти харчування і ліки. Жодних коштів на оплату комунальних послуг ОСОБА_4 не дає, не допомагає у побуті. Крім того, зі слів родичів ОСОБА_4 конфліктує із ними, не впускає їх до будинку, поводиться агресивно, нецензурно висловлюється в їхню адресу.

Судом також досліджено платіжні квитанції про оплату ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги, які долучено позивачем на підтвердження тієї обставини, що відповідач не бере участі в утриманні спірного будинку.

Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 22.05.2007 у справі №2-952/2007 ОСОБА_4 визнано власником частини будинковолодіння за адресою АДРЕСА_3 , після смерті матері ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 за договором дарування від 27.12.2006 подарував ОСОБА_7 житловий цегляний будинок, загальною площею 257,5 кв.м., житловою площею 92,4 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_2 .

На адресу відповідача ОСОБА_4 15.09.2018 позивачем направлялося звернення-вимога про зняття з реєстрації місця проживання та виселення із будинку, однак останнє було залишене без відповіді та задоволення.

Так, відповідач продовжує проживання у спірному будинку на час розгляду справи, що визнається сторонами.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України).

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до ст. 383 ЦК України, квартира використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім`ї.

Пунктом 1 ч. 2 та ч. 4 ст.3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном регламентоване зокрема у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56).

Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі "Зехентнер проти Австрії", зазначене вище, пункт 60).

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі "Косіч проти Хорватії" (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі "Пауліч проти Хорватії" (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45).

Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (mutatis mutandis рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [ВП], заява №33202/96, пункт 110).

Разом із тим суд зауважує, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) вказано, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об`єкта нерухомого майна, наявності чи відсутності іншого житла.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 14.02.2024 у справі № 570/2575/20 (провадження №61-12628св23) зазначено, що при вирішенні позовів про виселення/визнання особи такою, що втратила право користування житлом суду належить враховувати баланс інтересів сторін спору, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, якими, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність, умовами, за яких втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

А саме лише незабезпечення його іншим житлом на момент розгляду справи не свідчить про перевагу інтересів відповідача та його права на повагу до житла над інтересами позивача і її правами на мирне володіння своїм майном, на повагу до її приватного життя, житла, відповідно, про покладення саме на відповідача індивідуального та надмірного тягара. Тобто таке виселення відповідає і критерію пропорційності.

Судом встановлено, що спір з приводу користування житловим будинком, виник між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 , який зайняв будинок як член сім`ї і продовжує користуватися ним і після припинення шлюбних відносин (тобто обставини, які були підставами для встановлення сервітуту, припинилися), що унеможливлює користування житловим будинком її власником. Однак, відповідач на даний час продовжує користується спірним майном.

В матеріалах справи наявні докази того, що новий власник спірного будинку ОСОБА_1 повідомляла відповідача про виселення та усунення перешкод у користуванні майном, у зв`язку зі зміною власника житлового будинку з наданням можливості добровільно звільнити таке майно.

При цьому, відповідачем ОСОБА_4 за час розгляду справи не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що він проживає у спірному будинку на відповідних правових підставах.

Суд, оцінюючи виселення на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що у цьому випадку, за обставин цієї справи, виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки між сторонами спору склалися неприязні стосунки, вони не пов`язані спільним побутом, відповідач не є членом сім`ї позивача.

Інтереси позивача, як власника будинку та користувача цим майном, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, у зв`язку із цим, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності шляхом виселення відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволенні повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.10,12, 81, 82, 92, 133, 137, 141, 258, 264-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком - задовольнити повністю.

Усунути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючій АДРЕСА_4 ) перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючого у АДРЕСА_1 ) з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючого у АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючій АДРЕСА_4 ) сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлене і підписане 4 липня 2024 року.

Суддя Ю.М. Колтун