Постанова

від 03.07.2024 по справі 159/7452/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/7452/23 Головуючий у 1 інстанції: Панасюк С. Л. Провадження № 22-ц/802/719/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Юаінет» про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник ОСОБА_2 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 до ПП «Юаінет» про відшкодування шкоди

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 28.08.2023 року, о 12 год. 40 хв., працівник ПП «Юаінет» під час виконання робіт у будинку АДРЕСА_1 пошкодив вхідні двері належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 . А саме, використовуючи драбину, залазив на дах будинку через отвір поблизу вхідних дверей у її квартиру, будучи наверху драбини, не дотримавшись техніки безпеки, впав разом з драбиною. Падаючи, драбина пошкодила вхідні двері квартири. Вхідні двері повело зверху, відхилення від осі замка близько 1,2 см., двері перестали нормально зачинятися, ремонт їх неможливий. Відповідно до оцінки, яку вона замовила, вартість заміни дверей складає 42012 грн., які позивачка просить стягнути з відповідача. Також просить стягнути моральну шкоду, завдану переживаннями внаслідок пошкодження дверей, витрати на оцінку в сумі 2000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 20000 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, в інтересах якої діє її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в даній справі залишити без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у цій справі є 3 липня 2024 року - дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт заподіяння шкоди його майну працівником відповідача.

Такі висновки суду зроблені з врахуванням встановлених обставин справи та у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що регулюють дані правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ст. 12, 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що саме з вини працівника відповідача, який здійснюючи відповідні роботи, використовуючи драбину, не дотримався техніки безпеки внаслідок чого впав разом з драбиною, та пошкодив двері позивача, чим спричинив їй майнову та моральну шкоду.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Деліктна відповідальність це наслідок позадоговірного завдання шкоди, що пов`язується з виникненням деліктного зобов`язання. За деліктним зобов`язанням правопорушник зобов`язаний у повному обсязі відшкодувати завдану шкоду, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання цього зобов`язання. На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є наслідком порушення загального правила не завдавати шкоди іншому, тобто абсолютного права особи. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого. Зобов`язання з відшкодування завданої шкоди це позадоговірні зобов`язання, що виникають внаслідок порушення особистих немайнових і майнових прав потерпілого. Такі зобов`язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов`язок її відшкодування.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За загальним правилом заподіювач шкоди зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду в натурі, тобто передати річ того самого роду й такої самої якості чи полагодити пошкоджену річ або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Таким чином, при розгляді даної справи крім іншого, також має враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.

З наданого позивачем відеозапису неможливо ідентифікувати особу, на яку як на заподіювача шкоди вказує ОСОБА_1 .. При цьому відповідач у категоричній заперечив присутність свого працівника за адресою проживання позивача у визначений день та час.

В матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтвердили, що шкода позивачу заподіяна саме працівником ПП «Юаінет» при виконанні ним посадових обов`язків.

Наданий при зверненні до суду акт № 1/10-23 про обстеження житлового приміщення від 10.10.2023 року не є тим доказом , який стверджує факт заподіяння шкоди позивачу працівником ПП «Юаінет». Необхідно зауважити, що такий акт був складений лише через півтора місяці після події та викладена в ньому інформація щодо обставин події була фактично зафіксована зі слів позивача.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, щодо механізму ушкоджень дверей та часу таких ушкоджень.

Врахувавши подані докази, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 не доведено вини працівника відповідача в ушкодженні майна, належного позивачу.

Прийшовши до висновку про відсутність правових підстав для стягнення майнової шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними від основних вимог.

Оскільки підстави для відшкодування позивачу ОСОБА_1 майнової шкоди відсутні, той відсутні підстави для відшкодування їй моральної шкоди.

З врахуванням викладено суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано констатував про відсутність підстав для задоволення позову.

Також відповідач просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 гривень .

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішуючи заяву позивача, суд першої інстанції дослідив надані докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, урахував вимоги статті 137 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку, про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 гривень, з врахуванням складності справи, обсягу і вартості наданих послуг адвокатом.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Доводи апеляційної скарги про обґрунтованість позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: