Ухвала

від 02.07.2024 по справі 161/20578/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/20578/23

Провадження № 2/161/1596/24

У Х В А Л А

02 липня 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Шарунович К.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №161/20578/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» про визнання трудових відносин припиненими,

В С Т А Н О В И В:

23 листопада 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 , як директором Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» та організацією, у зв`язку із звільненням із займаної посади директора на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

На вказану посаду позивач був призначений рішенням учасника благодійної організації №1/22 від 20.04.2022.

Ухвалою суду від 5 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

14.03.2024 на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 9 квітня 2024 року суд постановив перейти від розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що провадження у справі слід закрити, з таких підстав.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та долучених до неї матеріалів, директор підприємства є виконавчим органом, що призначається засновниками. Питання обрання, звільнення та відкликання членів виконавчого органу належить до виключної компетенції засновників.

Відповідно до частин першої, третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» благодійна організація - юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності.

Статтею 13 Закону встановлено, що благодійна організація може бути створена як благодійне товариство, благодійна установа чи благодійний фонд з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та іншими законами України (ч. 1). Благодійним фондом визнається благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов`язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності. Благодійний фонд може бути створено одним чи кількома засновниками. Активи благодійного фонду можуть формуватися учасниками та/або іншими благодійниками (ч. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону установчим документом благодійного товариства та благодійного фонду є статут. Установчим документом благодійної установи є установчий акт. Установчі документи благодійної організації затверджуються засновником (засновниками) благодійної організації або уповноваженими ними особами.

Органами управління благодійних товариств та благодійних фондів є загальні збори учасників, виконавчий орган і наглядова рада. Вищим органом управління благодійних товариств та благодійних фондів є загальні збори учасників. Органами управління благодійних установ є виконавчий орган і наглядова рада (ст. 19 Закону).

Згідно зі ст. 20 Закону якщо благодійне товариство або благодійний фонд має одного учасника, рішення, які повинні прийматися загальними зборами учасників такого благодійного товариства чи благодійного фонду, приймаються цим учасником одноосібно і оформлюються ним письмово у формі рішення.

Як вбачається із відповіді №346865 від 04.12.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» органами управління юридичної особи є загальні збори, директор (а.с. 10-11).

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 наголосила, що оскільки Товариство не укладало з позивачем трудового договору (контракту), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є висновки судів попередніх інстанцій та доводи учасників цієї справи про необхідність застосування у спірних правовідносинах нормКЗпП України, зокремастатті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановленузакономвідповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

У даній справі судом встановлено, що контракт/трудовий договір між позивачем та відповідачем не укладався.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В силу приписів ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд роз`яснює позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом в порядку господарського судочинства.

За правилами ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 255, 256 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у цивільній справі №161/20578/23 за позовною заявою ОСОБА_1 доблагодійної організації«Благодійний фонд«Добра справа»про визнаннятрудових відносинприпиненими, закрити.

Роз`яснити позивачу, що цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст ухвали виготовлено

та підписано 03.07.2024.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк