Рішення

від 03.07.2024 по справі 198/142/24

ЮР'ЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 198/142/24

провадження № 2/0198/117/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Довгопол О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смтЮр`ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

До Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Лещенко Н.П. до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначено, що з 21.03.2017 по 22.12.2018 позивачка та відповідач перебували у шлюбі, за час якого у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З моменту розірвання шлюбу по теперішній час вихованням та утриманням дитини займається виключно позивачка, при цьому відповідач жодного разу не відвідав дитину, не цікавився його життям та не надавав сину матеріальної допомоги, має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини.

На підставі викладеного, позивачка змушена звернутись до суду та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22.04.2024 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

05.06.2024 підготовче провадження закрито та призначено судовий розгляд цивільної справи.

Позивач та її представник адвокат Лещенко Н.П. в судове засідання не з`явились, остання подала заяву з проханням проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області в судове засідання не з`явилась, подавши заяву з проханням проводити розгляд справи за відсутності представника.

Оскільки останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача є адреса, що розташована на тимчасово окупованій території, а Міністерство соціальної політики України повідомило, що у відповідній базі відсутня інформація про нього як тимчасово переміщену особу, ОСОБА_3 викликався до суду шляхом розміщення оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

З огляду на те, що відповідач в жодне судове засідання не з`явився, на виконання вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України та ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» про день, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов не подавав, тому суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, з`ясувавши обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21.03.2017по 22.12.2018перебували ушлюбі,який розірваноБіловодським районнимсудом Луганськоїобласті (а.с.9,11).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.08.2017 Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, за час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Відповідач має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 163029,61 грн. (а.с. 12, 14).

За наданою позивачкою інформацією вона разом з дитиною принаймні з жовтня 2021 року проживає в орендованій квартирі в Республіці Польща в м. Воломін, де хлопчик відвідує дошкільний навчальний заклад (а.с. 16-28).

Представник позивачки стверджує в позовній заяві, що батько дитини ОСОБА_2 протягом 6 років не виконує батьківські обов`язки, зокрема, не утримує дитину та не бере ніякої участі у вихованні сина.

При цьому ні позивачка, ні її представник адвокат Лещенко Н.П. не скористались правом участі в судовому розгляді під час розгляду справи по суті та не надали жодних додаткових пояснень щодо заявлених вимог.

В принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

За нормами статей 11, 12 та 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надаєбатькам абоособам,які їхзамінюють,допомогу увиконанні нимисвоїх обов`язківщодо вихованнядітей,захищає правасім`ї. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини.

Відповідно доп.2ч.1ст.164СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до сімейного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Однак, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Виходячи зі змісту вказаних норм права, позивач, звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, повинен довести, що батьки або один з них свідомо ухиляються від виконання батьківських обов`язків без поважних причин протягом відносно тривалого часу.

Статтею 12, 13 та частиною 1статті 81 ЦПКУкраїни передбачено здійснення судочинства на засадах змагальності сторін, в межах заявлених особою вимог і на підставі поданих доказів, а також обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи фактичні підстави позову, суд вважає, що в ході судового розгляду не знайшов достатньо переконливого підтвердження той факт, що відповідач протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, маючи можливість їх виконувати.

В першу чергу необхідно звернути увагу, що ОСОБА_1 разом з дитиною протягом тривалого часу (принаймні 3 роки) мешкають за кордоном, що об`єктивно ускладнює для ОСОБА_2 можливість виконання батьківських обов`язків. До того ж з початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, введенням з лютого 2024 року воєнного стану та оголошення загальної мобілізації батько, будучи особою призовного віку, взагалі позбавлений права перетину кордону та дозволу відповідного органу, що здійснює мобілізаційні заходи.

Доказів того, що відповідач проживає на підконтрольній органам влади території України, а не на тимчасово окупованій території, має право перетину кордону, але без поважних причин не використовує таке право для побачень з сином, матеріали справи не містять.

Також не надано доказів ведення відповідачем аморального способу життя, створення загроз життю або здоров`ю малолітньої дитини, систематичного зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання ним батьківських обов`язків за період до виїзду позивачки з сином за кордон та оголошення в країні воєнного стану.

Викладене вище не свідчить про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідомо нехтування батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини.

Орган опіки та піклування Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області повідомив, що через тимчасову окупацію території, де зареєстровано місце проживання батька, та відсутність відомостей про його фактичне місце перебування, а також перебування матері з дитиною за кордоном не виявляється можливим надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 51).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого сімейного життя. Органи державноївлади неможуть втручатисьу здійсненняцього права,за виняткомвипадків,коли втручанняздійснюється згідноіз закономі єнеобхідним удемократичному суспільствів інтересахнаціональної тагромадської безпекичи економічногодобробуту країни,для запобіганнязаворушенням чизлочинам,для захистуздоров`я чиморалі абодля захиступрав ісвобод іншихосіб.

У пункті 47 справи "Савіни проти України" (заява N 39948/06) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. The United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

В пункті 49 зазначеного рішення Суд також повторює, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX).

Саме по собі посилання на те, що батько в повному обсязі не сплачує присуджені судом аліменти на утримання дитини, хлопчик впродовж тривалого часу проживає разом з матір`ю та з батьком не бачиться, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, а необхідність застосування якого та відповідність такого заходу інтересам дитини на думку суду не була доведена.

Разом з тим, позбавлення батьківських прав відповідача лише з метою усунення на майбутнє можливого негативного впливу на вирішення соціально-правових питань з організації життя дитини не може бути ціллю, яку повинна переслідувати позивачка, вдаючись до такого способу захисту прав дитини.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскількистаном на день прийняття рішення відсутні підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст.12, 13, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 430 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 (адресамісця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації Луганської області (адресамісцезнаходження: Луганська область, Щастинський район, смт Станиця Луганська, вул.Центральна, буд. 25), пропозбавлення батьківськихправ відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 03 липня 2024 року.

Суддя І. О. Гайдар