Ухвала

від 02.07.2024 по справі 204/4119/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1244/24 Справа № 204/4119/24 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Судді доповідача ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах власника майна ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2024 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №220240400000000272 від 08.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, -

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6

представника власника майна ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_7

В С Т А Н О В И Л А:

За ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2024 року задоволено клопотання слідчого СВ Управління СБ України у Дніпропетровській області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №220240400000000272 від 08.03.2024 за підозрою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України.

Накладено арешт на майно, що вилучено 17.04.2024 року за результатами проведення обшуку в рамках кримінального провадження № 22024040000000272, а саме: автомобіль марки «Mazda 3», державний номерний знак НОМЕР_1 , vin-код: НОМЕР_2 ; ключ від автомобіля марки «Mazda 3», державний номерний знак НОМЕР_1 , vin-код: НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, шляхом заборони подальшого відчуження, володіння, користування та розпорядження.

В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя, зазначив, що вказаний транспортний засіб, ключі та свідоцтво відповідають критеріям ст. 98 Кримінального процесуального Кодексу (далі КПК) та містять відомості про вчинені кримінальні правопорушення і можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Слідчий суддя дійшов висновку, що у матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що зазначене майно має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та без їх вилучення та арешту існує реальна загроза втрати, знищення, перетворення, відчуження, у зв`язку з чим, з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя вважав за доцільне накласти арешт на майно, вказане у клопотанні.

В апеляції:

- адвокат ОСОБА_4 просить поновити строк апеляційного оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладання арешту на майно.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказує, що судовий розгляд проведено без участі власника майна, крім того копія ухвали слідчого судді також останній не надсилалась. Зазначає, що про існування оскаржуваної ухвали власник майна дізналася 05.06.2024 року, а тому вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, оскільки суддею не надано належної правової оцінки, що ОСОБА_5 є законним власником вказаного транспортного засобу, який придбала за особисті кошти 31.08.2017. Вказує, що вилучений транспортний засіб не належить підозрюваному на праві власності, окрім того не може бути використаний як доказ у даному кримінальному провадженні, та до останнього не може бути застосовано спеціальну конфіскацію. Зауважує, що іноді дозволяла користуватись автомобілем своєму чоловіку ОСОБА_9 , так як останній не має у власності рухомого майна, що є її безумовним правом як власника на розпорядження майном.

Вважає, що накладання арешту на автомобіль позбавляє законного власника майна можливості безперешкодного володіння, користування та порушує принцип розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, приймається до уваги, що оскаржувана ухвала була постановлена без повідомлення власника майна, в порядку вимог ч. 2 ст.172 КПК України.

Про наявність оскаржуваної ухвали, як стверджує власник майна остання дізналася 05.06.2024 року, після згідно поштового трекінгу №4907410489511 - 10.06.2024, подана апеляційна скарга, а тому строк апеляційного оскарження, відповідно до вимог ч. 3 ст. 395 КПК не є пропущеним, через що вирішення питання про його поновлення не потребує.

Заслухавши сторони кримінального провадження: представника власника майна- адвоката ОСОБА_4 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні з викладених в ній підстав; прокурора, який заперечував проти апеляційних доводів сторони та зауважив на необхідності застосування заходу забезпечення у виді арешту майна, також з метою його конфіскації; перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх слушними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розглядаючи клопотанняпро накладенняарешту намайно,в порядкустатей 170-173КПК України,для прийняттязаконного таобґрунтованого рішення,слідчий суддяповинен з`ясувативсі обставини,які передбачаютьпідстави дляарешту майнаабо відмовиу задоволенніклопотання проарешт майна.

Висновки слідчого судді в оскаржуваній ухвалі щодо відповідності майна, яке підлягало арешту, критеріям ст. 98 КПК України, є хибними і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, зі змісту ч. 1 ст. 170 КПК України вбачається, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно достатей 7та 16КПК Українизагальною засадоюкримінального провадженняє недоторканістьправа власності.Позбавлення абообмеження прававласності підчас кримінальногопровадження здійснюєтьсялише напідставі вмотивованогосудового рішення,ухваленого впорядку,передбаченому цимКодексом.

Аналізуючи положення ст. 98, 170 КПК України, колегія суддів зауважує, що на майно третіх осіб арешт може бути накладений лише у разі, якщо воно відповідає критеріям речового доказу і його збереження є доцільним і необхідним за наявності ризиків знищення, пошкодження чи відчуження майна.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Так,зі змістуклопотання слідчогоі доданихдо ньогоматеріалів слідує, що у провадженні СВ УСБУ у Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження за №22024040000000272 від 08.03.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України.

17.04.2024 в ході санкціонованого обшуку в рамках вказаного кримінального провадження вилучено автомобіль марки «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_1 , vin-код: НОМЕР_2 , ключі та свідоцтво про його реєстрацію.

Наступного дня слідчим винесено постанову про визнання вказаного транспортного засобу речовим доказом.

18.04.2024 слідчий СВ УСБУ у Дніпропетровській області звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладання арешт на вказаний транспортний засіб, ключі від нього і свідоцтво про реєстрацію та зазначив, що вказане майно є речовим доказом та має доказове значення у даному кримінальному провадженні, тому з метою його збереження вважав за необхідне накласти арешт.

Саме по собі посилання, що транспортний засіб є речовим доказом без будь-якого обгрунтування відповідності його вимогами ст. 98 КПК України, та за відсутності даних, що автомобіль був предметом інкримінованих кримінальних правопорушень, зберіг на собі його сліди або як матеріальний об`єкт може бути доказом конкретних фактів чи обставин, що встановлюються у межах кримінального провадження, свідчить про необгрунтованість вимог слідчого.

Так, слідчим суддею лише формально зазначено, що транспортний засіб відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки в наданих матеріалах відсутні будь - які об`єктивні дані на підтвердження факту, що вказаний транспортний засіб був знаряддям, предметом інкримінованих злочинів, чи придбаний за грошові кошти, отримані в результаті протиправної діяльності ОСОБА_9 .

Також матеріалами справи не спростовуються доводи апелянта про те, що остання є власником транспортного засобу, який ОСОБА_5 придбала 28 серпня 2027 року за договором купівлі-продажу, крім того матеріали не містять будь-яких відомостей, щодо підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а також даних про її причетність до інкримінованих злочинів.

Як слушно зазначено апелянтом періодичне надання у користування належного ОСОБА_5 автомобіля її чоловіку ОСОБА_9 , не свідчить про порушення останньою вимог закону, чи використання автомобіля, як засобу у вчиненні злочинів, а є лише її невід`ємним правом, як власника на розпорядження належним їй майном.

Посилання прокурора в суді апеляційної інстанції на те, що в даному автомобілі було зафіксовано передачу грошових коштів, а тому він вважає авто знаряддям злочину, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки належних доказів на підтвердження цих доводів до клопотання слідчого не долучено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно даних протоколу обшуку від 17.04.2024 року, у вказаному транспортному засобі не виявлено будь-яких слідів злочину чи грошових коштів, які б за припущенням органу досудового розслідування могли бути отримані в результаті протиправної діяльності ОСОБА_9 , у зв`язку з чим твердження прокурора про відповідність автомобіля критеріям визначеним ст. 98 КПК України ґрунтуються лише на припущеннях.

Сам факт передачі грошових коштів ОСОБА_9 в автомобілі, як стверджує прокурор, повинен бути зафіксований під час інших слідчих дій та безпосереднім об`єктом та предметом у такому разі будуть саме отримані грошові кошти, які у даному випадку не є предметом апеляційного перегляду.

Окрім того, ухвалою слідчого судді від 16 квітня 2024 року про надання дозволу на проведення обшуку не надано права слідчим на вилучення транспортного засобу.

Твердження прокурора в суді апеляційної інстанції щодо необхідності накладання арешту з метою забезпечення конфіскації є неспроможними і такими, що не впливають на необхідність накладання арешту, оскільки виходять за межі розглянутого клопотання, так як слідчим першочергово ставилась лише вимога щодо збереження речового доказу.

Також, необхідно зазначити, що клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, не містить обґрунтування можливості використання транспортного засобу, як доказу у кримінальному провадженні або підстав застосування щодо нього конфіскації, в тому числі й спеціальної, відомостей повідомлення власника майна про підозру та обгрунтування розумності та співрозмірності обмеження права власності ОСОБА_5 завданням кримінального провадження.

Окрім того, арешт майна накладено в рамках кримінального провадження №220240400000000272 від 08.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, однак вилучений автомобіль за даними слідства не був безпосереднім об`єктом злочинного посягання та не містить на собі будь-які сліди злочину.

Також слідчим та прокурором в суді апеляційної інстанції не наведено переконливих доводів про необхідность проведення будь-яких слідчих дій з вказаним транспортним засобом з метою отримання інших доказів, що мають значення для кримінального провадження.

Колегія зважає на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо необхідності утримання автомобіля з метою забезпечення потреби досудового розслідування, а також дані, що ОСОБА_5 , як власник майна, об`єктивно причетна до вчинення інкримінованих злочинів, чи за результами проведених слідчих, розшукових дій можно припустими її вирогідну причетність до скоєного.

За наведеного, при вирішенні питання про арешт майна, слідчим суддею не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для вирішення питання та не наведено переконливих доводів щодо відповідності транспортного засобу, ключів та свідоцтва від нього саме критеріям речового доказу, визначеного ст. 98 КПК України та не враховано співрозмірність обмеження права власності третьої особи, завданням кримінального провадження, що передбачено ч. 2 ст. 173 КПК України.

З огляду на вищезазначене таке рішення суду підлягає скасуванню з постановлянням своєї ухвали, якою у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

За наведених вище обставин, враховуючи вимоги процесуального закону та правові позиції ЄСПЛ, арешт майна, яке належить ОСОБА_5 , не має належного обгрунтування та порушує право останньої на вільне володіння цим майном, а тому апеляційні доводи про безпідставність накладеного арешту на автомобіль, ключі та свідоцтво про реєстрацію від нього є слушними.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню.

Керуючись ст. ст. 170, 172, 173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах власника майна ОСОБА_5 , - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2024 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №220240400000000272 від 08.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України, - скасувати.

Постановити новуухвалу,якою відмовитив задоволенні клопотання слідчого СВ Управління СБ України у Дніпропетровській області ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №220240400000000272 від 08.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3