Постанова

від 04.07.2024 по справі 916/308/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/308/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін апеляційну скаргу Комунального підприємства „МІСЬКІ ДОРОГИ

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 (повний текст складено та підписано 15.04.2024, суддя Нікітенко С.В.)

у справі №916/308/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ

до Комунального підприємства „МІСЬКІ ДОРОГИ

про стягнення 45177,65 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ" (далі ТОВ "ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства "МІСЬКІ ДОРОГИ" (далі КП "МІСЬКІ ДОРОГИ", відповідач), в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 45177,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу в частині повної та своєчасної оплати поставленої та спожитої електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 по цій справі позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 45177,65 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, з посиланням на умови укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу зазначив, що відповідач в порушення договірних зобов`язань повністю не здійснив оплату спожитої у грудні 2023 року електроенергії, внаслідок чого за відповідачем рахується прострочена заборгованість у розмір 45177,65 грн.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати судове рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 року по справі №916/308/24 та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах ТОВ "ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ" до КП "МІСЬКІ ДОРОГИ" про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 45 177,65 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн - відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, з огляду на таке.

Так, за твердженням апелянта місцевим господарським судом не було враховано наступне:

- за умовами укладеного між сторонами договору, у випадку затримки оплати замовником, з причин відсутності коштів на розрахунковому рахунку (затримка фінансування), замовник зобов`язується провести оплату наданих послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня надходження коштів на рахунок;

- затримка оплати за спожиту електроенергію з боку КП "МІСЬКІ ДОРОГИ" відбулася саме з причин відсутності коштів на розрахунковому рахунку, а саме пов`язана з затримкою фінансування. Відтак, на переконання апелянта, останнім строком оплати за спожиту електричну енергію є п`ятий робочий день з дня надходження коштів на рахунок, а тому звернення позивача з даним позовом було передчасним;

- не виконання в повному обсязі зобов`язань за договором з боку відповідача є наслідком виникнення непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/308/24 за апеляційною скаргою КП "МІСЬКІ ДОРОГИ" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відповідач на ствердження відсутності коштів на розрахунковому рахунку не надав доказів, які могли підтвердити або спростувати даний факт.

При цьому, як відзначає позивач, укладений між сторонами договір про постачання електричної енергії споживачу є оплатним, і обов`язок у постачальника поставити електричну енергію кореспондується з обов`язком споживача оплатити фактично спожиту електричну енергію. В свою чергу, відсутність бюджетного фінансування коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення перед позивачем зобов`язання зі сплати заборгованості за договором.

Позивач також вважає, що відповідачем не доведено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у конкретних правовідносинах, які виникли між сторонами.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 25 січня 2023 року між ТОВ "ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ" (постачальник) і КП "МІСЬКІ ДОРОГИ" (споживач) був укладений Договір про постачання електричної енергії споживачу № 16 (надалі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору цей Договір є договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням Цивільного кодексу України, шляхом при єднання споживача до умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору, постачальник постачає електричну енергію, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 „Єдиний закупівельний словник, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість електричної енергії на 2023 рік визначено в обсязі 424515 кВт*год. відповідно до Додатку 3 до Договору „Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу.

Строк постачання електричної енергії: до 31.12.2023 (п. 2.3. Договору).

Пунктом 5.1. Договору визначено, що ціна цього договору на 2023 рік становить 2177761,95 грн. (два мільйони сто сімдесят сім тисяч сімсот шістдесят одна грн. 95 коп.), у тому числі ПДВ 362960,33 грн. (триста шістдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят грн. 33 коп.). Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Оплата за спожиту електроенергію здійснюється споживачем самостійно, на підставі рахунків та актів прийняття-передавання товарної продукції, на протязі 5-ти банківських днів. У випадку затримки оплати замовником, з причин відсутності коштів на розрахунковому рахунку (затримка фінансування), замовник зобов`язується провести оплату наданих послуг на протязі 5 (п`яти) робочих днів з дня надходження коштів на рахунок. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про надання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (п. 5.7. Договору).

Відповідно до умов підпункту 1) пункту 6.1 Договору споживач має право, зокрема, отримувати електричну енергію безперервно, на умовах, зазначених у цьому договорі.

Підпунктом 1) пункту 7.1 Договору визначено, що постачальник має право, зокрема, отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (п. 9.1. Договору).

Відповідно до умов п. 13.1 Договору, він набирає чинності з дня його підписання та укладається на термін до 31 грудня 2023 року, а у частині взаєморозрахунків до повного виконання своїх зобов`язань.

Відповідно до умов п. 13.13. Договору, невід`ємною частиною Договору є Додатки:

1) № 1 Заява приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу;

2) № 2 Комерційна пропозиція;

3) № 3 Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу(чем);

4) № 4 Порядок розрахунків.

Як слідує з матеріалів справи, сторонами до Договору № 16 укладено дві додаткові угоди, якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни, а саме:

- додаткову угоду № 1 від 09.08.2023;

- додаткову угоду № 2 від 14.12.2023.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивачем було поставлено, а відповідачем спожито у грудні 2023 року електричну енергію у розмірі 73696 кВт*год на суму 418593,28 грн з ПДВ у зв`язку з чим позивачем було виставлено рахунок на оплату № 313923121 від 31.12.2023 та складено акт-приймання передачі №313923121.

Звертаючись із даним позовом до суду позивач зазначив, що відповідачем рахунок на оплату № 313923121 від 31.12.2023 оплачений частково, а заборгованість відповідача за спожиту електроенергію у грудні 2023 становить 45177,65 грн з ПДВ.

З огляду на те, що відповідачем не було сплачено решту заборгованості за договором позивач звернулось із даним позовом до суду першої інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

За змістом ч. 2 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч. 5 ст. 275 ГК України енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

Пунктом 4.21 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно зі строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу.

Відповідно до пункту 5.2.1 ПРРЕЕ електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.

Згідно з пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Приписами ч. 7 ст. 193 ГК України законодавцем в імперативному порядку закріплено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами п. 5.7. укладеного між сторонами договору, оплата за спожиту електроенергію здійснюється споживачем самостійно, на підставі рахунків та актів прийняття-передавання товарної продукції, на протязі 5-ти банківських днів.

Як вже було вказано вище, підтверджується наявним матеріалами справи та не спростовано відповідачем, за розрахунковий період грудня 2023 відповідачем спожито електричну енергію у розмірі 73696 кВт*год на суму 418 593,28 грн з ПДВ.

За грудень 2023 позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату № 313923121 від 31.12.2023, а також надав акт-приймання передачі №313923121, яку були отриманні останнім 11.01.2024.

Відтак, крайній строк виконання зобов`язання з оплати спожитої електричної енергії за грудень 2023 року припадав на 18.01.2024.

Однак, вартість поставленої у грудні 2023 року електричної енергії оплачено відповідачем частково, лише у розмірі 373 415,63 грн.

В свою чергу, заборгованість у розмірі 45 177,65 грн залишилась не сплаченою з боку відповідача.

Судова колегія зауважує, відповідачем не надано до суду жодних зауважень щодо розміру спожитої у грудні 2023 електричної енергії в обсязі 73696 кВт*год згідно з актом приймання-передачі №313923121 від 31.12.2023.

З урахуванням викладеного вище, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 45 177,65 грн є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Судова колегія відхиляє твердження апелянта про те, що останнім строком оплати за спожиту електричну енергію є п`ятий робочий день з дня надходження коштів на рахунок КП "МІСЬКІ ДОРОГИ", а тому звернення позивача з даним позовом було передчасним, з огляду на таке.

Дійсно, за умовами п. 5.7. укладеного між сторонами договору, у випадку затримки оплати замовником, з причин відсутності коштів на розрахунковому рахунку (затримка фінансування), замовник зобов`язується провести оплату наданих послуг на протязі 5 (п`яти) робочих днів з дня надходження коштів на рахунок.

Разом з цим, за приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Однак, у порушення наведених приписів чинного процесуального законодавства, відповідач не надано до суду жодних належним та допустимих доказів на підтвердження того, що затримка оплати КП "МІСЬКІ ДОРОГИ" спожитої електричної енергії у заявлений період була викликана саме відсутністю коштів на розрахунковому рахунку (затримка фінансування), зокрема але не виключно виписок по рахунку, довідок фінансових установ тощо.

Колегія суддів також зауважує, що 18.01.2024, тобто у строк для оплати визначений договором, відповідачем у відповідності до платіжної інструкції №4914 було перераховано на користь позивача 373 415,63 грн, тобто частково оплачено рахунок за спожиту у грудні 2023 електричну енергію.

Доказів того, що відповідач повідомив позивача, з наданням підтверджуючих документів, про відсутність грошових коштів на розрахунковому рахунку, зокрема через затримку фінансування, для сплати решти заборгованості, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем надано не було.

До того ж, частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 р. у справі Войтенко проти України та від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України від 18.10.2005 р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення перед позивачем зобов`язання зі сплати заборгованості за договором за спожиту електричну енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2019 у справі №910/4377/18 та від 08.07.2019 у справі №910/4375/18.

З огляду на таке, судова колегія вважає необґрунтованим та відхиляє посилання апелянта на відсутність коштів для оплати спожитої електричної енергії та передчасність заявлених позивачем вимог.

Щодо посилання апелянта на те, що не виконання в повному обсязі зобов`язання за договором з боку відповідача є наслідком виникнення непереборної сили (форс-мажорних обставин), колегія суддів зазначає таке.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що незадовільний фінансовий стан не є підставою для звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов`язань при здійсненні своєї господарської діяльності або не є підставою для отримання пільг щодо зменшення обсягу відповідальності за невиконання своїх зобов`язань.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

В свою чергу, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з позивачем за укладеним між сторонами договором, згідно з статтями 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, не було вказано й обґрунтованих причинно-наслідкових зав`язків між введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за названим договором.

Також, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів зазначає таке.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).

При цьому Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Відтак, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено наявності у нього правових підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

До того ж, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

При цьому, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення лише основного боргу, вимог щодо застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне невиконання зобов`язань за договором, зокрема у вигляді пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат, позивачем заявлено не було.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 у справі №916/308/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання судового рішення є 04.07.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.