Рішення

від 17.06.2024 по справі 910/4746/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2024Справа № 910/4746/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/4746/24

за позовом Приватного підприємства "ВОЯЖ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТАНАГРА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова Олена Олександрівна

про скасування рішення про державну реєстрацію,

За участю представників учасників справи:

від позивача не з`явився

від відповідача Салабай О.Б., Крохмальова Я.Е.

від третьої особи не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне підприємство «ВОЯЖ» (далі - позивач, Підприємство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАНТАНАГРА» (далі - відповідач, Товариство) про скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч умовам пункту 3.3.6 укладеного позивачем і відповідачем договору від 03.04.2019 № 03-04/2019 (далі - Договір), здійснив реєстрацію за собою права власності на об`єкт незавершеного будівництва (Будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі міста Києва, готовність об`єкта незавершеного будівництва 45%, за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок б/н, реєстраційний номер об`єкту 1621204480000, розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною під час вчинення реєстраційної дії щодо реєстрації за відповідачем вказаного об`єкту незавершеного будівництва, за твердженням позивача, не перевірено умови пункту 3.3.6 Договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі як третю особу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролову Олену Олександрівну (далі - нотаріус Фролова О.О., третя особа), призначено проведення підготовчого засідання на 23.05.2024, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

10.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги відхилено.

22.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у даній справі.

23.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

23.05.2024 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких приватний нотаріус Фролова О.О. просила суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 23.05.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2024.

04.06.2024 і 06.06.2024 від відповідача до суду надійшли заперечення.

14.06.2024 від позивача до суду надійшли пояснення щодо пояснень третьої особи.

17.06.2024 від позивача надійшло до суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.

У судове засідання 17.06.2024 представники позивача та третьої особи не з`явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 17.06.2024 відповідач заперечив проти задоволення клопотання позивача про відкладення судового засідання.

Суд протокольною ухвалою від 17.06.2024 відхилив клопотання позивача про відкладення судового засідання, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої - третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Клопотання позивача про відкладення мотивоване тим, що його представник не може прибути у дане судове засідання, оскільки захворів і має невідкладно звернутися до лікаря.

Втім, жодного документального підтвердження означеним у клопотанні обставинам суду не надано.

Також позивач не підтвердив і не мотивував те, що неявка у судове засідання його представника перешкоджає розгляду справи по суті, враховуючи, що учасниками справи надано заяви по суті справи та судом закрито підготовче провадження.

Суд звертає увагу позивача на те, що не надано також даних про відсутність можливості у директора товариства позивача з`явитись до суду або взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Крім того, адвокат позивача Шайко С.В. очолює адвокатське бюро "Шайко і Партнери".

Отже, клопотання позивача про відкладення судового засідання є необґрунтованим і відхилено судом.

У судовому засіданні 17.06.2024 суд, заслухавши вступне слово представників відповідача, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 17.06.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.02.2006 між Київською міською радою та Підприємством укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, строком на 15 років.

Вказаний договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений відповідний запис від 07.03.2006 № 63-6-00341 у книзі записів державної реєстрації договорів.

03.04.2019 Підприємством (сторона-1) і Товариством (сторона-2) був укладений Договір, предметом якого сторони визначили діяльність по здійсненню ними комплексу дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкту та прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об`єкту між сторонами (пункт 2.1 Договору).

Слід зазначити, що відповідно до пункту 8.1 Договору Підприємство передає, а Товариство приймає частину функцій замовника будівництва (забудовника) об`єкта, передбачених умовами Договору.

У результаті реалізації проєкту Підприємство отримує у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкту, а Товариство - 75% від загальної площі об`єкту (пункт 8.2 Договору).

Земельна ділянка, на якій будується об`єкт, розташована за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га.

Будівництво об`єкту проводиться на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 17.09.2020 №ІУ013200917221, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією, назва об`єкту будівництва - «Будівництво будівлі для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва», замовники будівництва - Підприємство, Товариство.

22.04.2021 рішенням Київської міської ради № 931/972 Підприємству поновлено договір оренди земельної ділянки, зареєстровано 07.03.2006 за № 63-6-00341, на 15 років.

17.06.2021 нотаріусом Фроловою О.О. на підставі заяви Товариства прийнято рішення № 58811118 про проведення державної реєстрації права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45%) за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, б/н, земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 (далі - Рішення).

На підставі Рішення реєстратором відкрито новий розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 2388271580000 та внесений запис про право власності Товариства.

Позивач вважає, що є підстави для скасування Рішення, оскільки воно суперечить умовам Договору, а саме пункту 3.3.6.

Так, відповідно до пункту 3.3.6 Договору сторона-2 гарантує і підтверджує нездійснення реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності об`єкта та нездійснення щодо нього будь-яких правочинів, фактичних та юридичних дій в іншому порядку, ніж як попереднім письмовим узгодженням з стороною-1 умов таких правочинів.

Позивач вказує, що всупереч умовам Договору щодо гарантування і нездійснення реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності, Товариство без попередньої згоди з Підприємством, подало документи для державної реєстрації права власності на об`єкт: незавершене будівництво, будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва, готовність об`єкта незавершеного будівництва 45%, за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок б/н, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621204480000, яке розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:90:176:0025, що, на переконання позивача, прямо суперечить пункту 3.6.6 Договору.

У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи, зокрема, на те, що оскаржуване рішення державного реєстратора про реєстрацію за Товариством права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва не порушує прав Підприємства, адже прийняття оскаржуваного рішення не призвело до жодних змін у обсязі прав позивача.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 4 ГПК України, наведені приписи законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Як встановлено судом вище, право власності відповідача на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45%) за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, б/н, земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, було зареєстроване за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Рішення третьої особи від 17.06.2021 № 58811118.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Разом з тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема, за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Слід зазначити, що визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нерухоме майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що даний спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та Товариства щодо права на спірний об`єкт незавершеного будівництва, яке підлягає державній реєстрації.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та від 02.10.2018 у справі № 911/488/18, відповідно до якої спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на це майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж нерухомості.

Частиною першою статті 3 Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між: заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553) затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок).

Так, відповідно до пункту 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (абзац перший пункту 18 Порядку).

Пунктом 20 Порядку передбачено, що у разі проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки із земельної ділянки, закінченого будівництвом об`єкта або об`єднання земельних ділянок чи закінчених будівництвом об`єктів, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням відповідного реєстраційного номера.

Відповідно до частини першої статті 27-1 Закону для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються такі документи: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва); 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта (крім випадків, коли такий документ внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва).

Слід зазначити, що нотаріусу Фроловій О.О. для проведення спірної реєстрації були подані такі документи:

- дозвіл на виконання будівельних робот від 17.09.2020 №ІУ013200917221, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;

- договір від 03.04.2019 № 03-04/2019, підписаний Підприємством і Товариством;

- технічний паспорт від 14.06.2021 № 1301;

- довідку про технічні показники, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне»;

- договір оренди земельної ділянки від 24.02.2006 № 63-6-00341;

- акт приймання-передачі земельної ділянки від 07.03.2006, підписаний Київською міською радою та Підприємством;

- рішення від 22.04.2021 № 931/972, видане Київською міською радою;

- витяг з Державного земельного кадастру.

При цьому станом на 17.06.2021 у Державному реєстрі прав встановлено наявність запису в розділі № 1621204480000 інформації щодо реєстрації права оренди Підприємства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025 зі строком дії до 24.02.2031.

Крім того, слід зазначити, що 25.06.2021 Підприємство звернулось зі скаргою на Рішення нотаріуса Фролової О.О. з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки не укладений на новий строк, а договір оренди земельної ділянки від 24.02.2006 вже не є дійсним, у зв`язку з закінченням строку його дії, Підприємство не укладало, не підписувало з Товариством Договір та не уповноважувало осіб на вчинення такого правочину.

Також Підприємство вказувало, що є єдиним забудовником незавершеного будівництва.

Втім, 30.07.2021 Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції за результатом розгляду скарги Підприємства на Рішення надано висновок від 22.07.2021, в якому рекомендовано відмовити у задоволенні скарги Підприємства та зазначено, зокрема, таке:

- з відомостей Державного реєстру прав наявний запис щодо реєстрації права оренди Підприємства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025 зі строком дії до 24.02.2031;

- у декларації про початок будівельних робіт від 17.09.2020 № ІУ013200917221 зазначені замовниками Підприємство та Товариство;

- Договір, укладений Підприємством і Товариством, не визнаний недійсним у судовому порядку;

- державна реєстрація права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва за Товариством була проведена приватним нотаріусом Фроловою О.О. відповідно до вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав та на підставі необхідних для проведення такої реєстрації документів, передбачених вимогами статті 27-1 Закону.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.08.2021 № 2678/7 відмовлено у задоволенні скарги Підприємства на Рішення.

У подальшому Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про скасування Рішення.

Так, підставою позову Підприємство вказало, що рішення державного реєстратора суперечить положенням статті 27-1 Закону.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/13709/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 та набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи № 910/13709/21 встановлено, що Підприємством не доведено наявність фактів порушення порядку, передбаченого приписами Закону, зокрема, статті 27-1 під час прийняття Рішення.

Слід зазначити, що у даній справі Підприємство, мотивуючи необхідність скасування Рішення, посилалося на низку, зокрема, норм Закону та вказувало, що Рішення було прийнято державним реєстратором всупереч пункту 3.3.6 Договору.

За твердженням позивача, оскільки відповідач не отримав попередньої згоди Підприємства, визначеної пунктом 3.3.6 Договору, то нотаріус Фролова О.О. не мала підстав для проведення державної реєстрації.

Відповідно до статті 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

У Договорі сторони чітко узгодили, що в результаті реалізації проєкту Підприємство отримує у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкта, а Товариство - 75% від загальної площі об`єкта.

Слід зазначити, що саме на 75% Товариством було проведено державну реєстрацію.

Відповідач вказує, що об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою м. Київ, вул. Дніпровська набережна (напроти затоки Берковщина) на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, профінансований та побудований виключно за кошти Товариства.

У свою чергу, Підприємство викладену обставину не спростувало.

Пункт 3.3.6 Договору має такий зміст:

«Сторона-2 гарантує і підтверджує нездійснення реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності Об`єкту та нездійснення щодо нього будь-яких правочинів, фактичних або юридичних дій в іншому порядку, ніж як попереднім письмовим узгодженням з Стороною-1 умов таких правочинів (дій) та за наявності її письмової згоди. Ці умови не застосовуються до правочинів з продажу майнових прав на приміщення в Об`єкті, що складають Частку Сторони-2».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, враховуючи зміст всього пункту 3.3.6 Договору, беручи до уваги мету Договору, слід дійти висновку, що гарантії та підтвердження, які надавало Товариство, стосувалися саме частки Підприємства (25%).

Також суд виходить з того, що приписи Закону не містять норми, яка б передбачала можливість скасування Рішення, зважаючи на те, що Товариством було надано гарантію і підтвердження означене у пункті 3.3.6 Договору.

Крім того, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі №924/316/21 вказано, що порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушенні права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (аналогічну правову позицію, викладено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі № 910/8060/19).

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбувається припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Також Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 917/664/19 зауважив, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Підприємством належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами не доведено факту порушення його прав (як особи, що за Договором у результаті реалізації проєкту отримає у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкта) внаслідок реєстрації за Товариством права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва.

Оскільки Підприємством не доведено порушення його прав та/або законних інтересів, то у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Разом з тим суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.07.2024.

Суддя О.Г. Удалова