Постанова

від 16.10.2024 по справі 910/4746/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. Справа№ 910/4746/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Сабалдаш О.В.

за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 16.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 (повний текст рішення складено 05.07.2024) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 (повний текст додаткового рішення складено 07.08.2024)

у справі № 910/4746/24 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Приватного підприємства «Вояж»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантанагра»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фролова Олена Олександрівна

про скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Приватне підприємство «ВОЯЖ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАНТАНАГРА» про скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч умовам пункту 3.3.6 укладеного позивачем і відповідачем договору від 03.04.2019 № 03-04/2019, здійснив реєстрацію за собою права власності на об`єкт незавершеного будівництва (Будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі міста Києва, готовність об`єкта незавершеного будівництва 45%, за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок б/н, реєстраційний номер об`єкту 1621204480000, розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025). А приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фроловою Оленою Олександрівною під час вчинення реєстраційної дії щодо реєстрації за відповідачем вказаного об`єкту незавершеного будівництва, за твердженням позивача, не перевірив умови пункту 3.3.6 Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі №910/4746/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Приватне підприємство «ВОЯЖ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що умовами п. 3.3.6. укладеного між сторонами договору на ТОВ «Лантанагра» було покладено обов`язок не здійснювати державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності об`єкту, який відповідач порушив.

Скаржник також вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем належними та достовірними доказами не доведено факту порушення його прав (як особи, що за договором у результаті реалізації проекту отримає у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкта) внаслідок прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва, оскільки Приватне підприємство «ВОЯЖ» є добросовісним орендарем земельної ділянки згідно договору від 24.02.2006, укладеного між ПП «Вояж» та Київською міською радою.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, передбачені статтями 7, 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 2, 13, 42, 81, 86, 198, 202 ГПК України, оскільки Господарський суд міста Києва не відклав перше по суті судове засідання за клопотанням позивача.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТАНАГРА" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "ВОЯЖ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТАНАГРА" 40000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, Приватне підприємство «Вояж» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва та ухвалити нове рішення, яким зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги у справі №910/4746/24 до 5000,00 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки, викладені у рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує, що оскаржуване додаткове рішення ухвалене без урахування пропорційності та співмірності заявлених витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, а сума стягнення з позивачу у розмірі 40000,00 грн є завищеною та неспівмірною, а тому підлягає зменшенню до 5000,00 грн.

Заперечуючи проти вимог апеляційних скарг, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» подало відзив, у якому просить залишити апеляційні скарги без задоволенні, а оскаржуване рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, наголошуючи на тому що оскаржувані судові акти є законним та ухваленими на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4746/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: ОСОБА_2, Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4746/24. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/4746/24.

19.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4746/24.

Разом з тим, головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустках з 19.08.2024 по 23.08.2024, з 26.08.2024 по 30.08.2024, з 02.09.2024 по 06.09.2024 та з 09.09.2024 по 13.09.2024. Питання пов`язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу судді з відпустки (16.09.2024).

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.09.2024 у справі №910/4746/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №910/4746/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/4746/24; розгляд апеляційної скарги у справі №910/4746/24 призначено на 09.10.2024.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.09.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вояж» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі № 910/4746/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: ОСОБА_2, Гончаров С.А.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.09.2024 у справі №910/4746/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 прийнято справу №910/4746/24 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вояж» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вояж» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі № 910/4746/24; об`єднано апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/4746/24 та апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вояж» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Вояж» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі № 910/4746/24 призначено для спільного розгляду з апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/4746/24 в судовому засіданні 09.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 відкладено розгляд справи на 16.10.2024.

У судове засідання 16.10.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі та просив задовольнити апеляційні скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційних скаргах, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скарги та просив у їх задоволенні відмовити, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 16.10.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень за штрих-кодами 0602289375993 та 0600289375985.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи.

Крім того, 16.10.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (через систему Електронний суд) від представника Приватного підприємства «Вояж» - адвоката Шайко Сергія Валерійовича надій клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що він не може бути присутній у судовому засіданні 16.10.2024 у справі №910/4746/24, оскільки прийматиме участи у судовому засіданні у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду у справі №910/9383/23 (як представник ТОВ «Укр Газ Ресурс»).

На підтвердження викладених у клопотанні обставин, представник подав копію ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/9383/23 від 16.09.2024, роздруковану з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Крім того, представник Приватного підприємства «Вояж» - адвокат Шайко С.В. повідомив, що 15.10.2024 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду розглядалася справа за касаційною скаргою ПП «ВОЯЖ» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі №910/14543/23, де сторонами є ПП «ВОЯЖ» і ТОВ «ЛАНТАНАГРА». Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду задовольнив частково касаційну скаргу, однак тексту постанови ще не має. Представник позивача зазначає, що дана справа має важливе значення, оскільки в ній розглядається питання щодо земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, якою ПП «ВОЯЖ» користується з 2006 року на підставі договору оренди від 24.02.2006 року, сплачує орендні платежі до цього часу та має у власності нерухоме майно на цій ділянці. А головне на сьогодні чинне рішення Київської міської ради від 22.04.2021 № 931/972 "Про поновлення приватному підприємству "Вояж" договору оренди земельної ділянки від 07 березня 2006 року №63-6-00341 та внесення змін до нього", яким поновлено ПП «ВОЯЖ» договір оренди земельної ділянки від 07.03.2006 року №63-6-00341 на 15 років.

Також, 16.10.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (безпосередньо через канцелярію суду) від представника Приватного підприємства «Вояж» - адвоката Панченко Євгенія Валерійовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що договір про надання правничої допомоги між ПП «ВОЯЖ» та заявником був укладений лише 16.10.2024 (у день засідання) і тому адвокату Панченку Євгенію Валерійовичу необхідний час для ознайомлення з матеріалами справи та надання своїх письмових пояснень.

Колегія суддів, розглянувши означені вище клопотання представників позивача про відкладення розгляду справи, зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Матеріалами справи підтверджується, що у судовому засіданні 09.10.2024 представник позивача - адвокат Шайко Сергій Валерійович надавав пояснення по суті апеляційних скарг, просив їх задовольнити. Дата та час на які було відкладено розгляд даної справи (16.10.2024 о 14:45 год.) погоджувалась з присутнім у судовому засіданні представником позивача, заперечень з цього приводу останнім не зазначалось. При тому що ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, якою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 в частині задоволених позовних вимог у справі №910/9383/23 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 жовтня 2024 року о 11:45 год., датована 16.09.2024.

Слід також зауважити, що представник позивача - адвокат Шайко Сергій Валерійович у своєму клопотанні про відкладення розгляду справи не наголосив на обставинах, які, з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, та викладення відповідачем своєї правової позиції у заявах по суті спору (апеляційних скаргах), перешкоджали б суду здійснити розгляд апеляційної скарги відповідача без участі представника позивача.

При цьому, колегія суддів наголошує, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази для розгляду апеляційних скарг по суті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає клопотання представника позивача - адвоката Шайко Сергія Валерійовича необґрунтованим.

Клопотання представника позивача - адвоката Панченка Євгенія Валерійовича, колегія суддів також вважає необґрунтованим, оскільки укладення договору про надання правничої допомоги у день судового засідання - 16.10.2024 не є підставою для відкладення розгляду справи. При цьому колегією суддів враховано, що даним представником клопотання про ознайомлення з матеріалами справи до початку судового засідання не заявлялось, а також те, що попередній представник позивача повинен був передати матеріали для ознайомлення новому представнику.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За вищенаведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотань представників позивача про відкладення розгляду справи та вважає за можливе здійснити розгляд справи у судовому засіданні 16.10.2024.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2006 між Київською міською радою та Приватним підприємством «Вояж» укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, строком на 15 років.

Вказаний договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблений відповідний запис від 07.03.2006 № 63-6-00341 у книзі записів державної реєстрації договорів.

У подальшому, 03.04.2019 Приватним підприємством «Вояж» (сторона-1) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» (сторона-2) був укладений договір № 03-04/2019 (далі - договір), згідно з п. 2.1. якого предметом договору сторони визначили діяльність по здійсненню ними комплексу дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкту та прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об`єкту між сторонами (пункт 2.1. договору).

Відповідно до пункту 2.2. договору в результаті реалізації проекту сторона-1 передає, а сторона-2 приймає частину функцій замовника будівництва (забудовника) об`єкта, передбачених умовами цього договору.

У результаті реалізації проекту сторона-1 отримує у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкту (п. 8.1. договору), а сторона-2 набуває права на всі інші загальні площі в об`єкті. Крім тих, що належить стороні-1 згідно з п. 8.1. (п. 8.2. договору).

Земельна ділянка, на якій будується об`єкт, розташована за адресою: Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі, в місті Києві, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га. Земельна ділянка знаходиться в оренді у сторони-1 на підставі договору оренди земельної 02.2006, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Щербаковим В.В., зареєстрованого в реєстрі за 386 (п. 1.1.3. договору).

Будівництво об`єкту проводиться на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 17.09.2020 №ІУ013200917221, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією, назва об`єкту будівництва - «Будівництво будівлі для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва», замовники будівництва - Приватне підприємство «Вояж» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантанагра».

22.04.2021 рішенням Київської міської ради № 931/972 Приватному підприємству «Вояж» поновлено договір оренди земельної ділянки, зареєстровано 07.03.2006 за № 63-6-00341, на 15 років.

17.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О. на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» прийнято рішення № 58811118 про проведення державної реєстрації права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45%) за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, б/н, земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 8000000000:90:176:0025.

На підставі вказаного рішення реєстратором відкрито новий розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 2388271580000 та внесений запис про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантанагра».

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає про наявність підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О. № 58811118 про проведення державної реєстрації права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45%), оскільки воно суперечить умовам договору, а саме пункту 3.3.6.

Так, відповідно до пункту 3.3.6 договору сторона-2 гарантує і підтверджує нездійснення реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності об`єкта та нездійснення щодо нього будь-яких правочинів, фактичних та юридичних дій в іншому порядку, ніж як попереднім письмовим узгодженням з стороною-1 умов таких правочинів.

Позивач вказує, що всупереч умовам договору щодо гарантування і нездійснення реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» без попередньої згоди з Приватним підприємством «Вояж», подало документи для державної реєстрації права власності на об`єкт: незавершене будівництво, будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва, готовність об`єкта незавершеного будівництва 45%, за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, будинок б/н, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621204480000, яке розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:90:176:0025, що прямо суперечить пункту 3.3.6 договору.

Відповідач, у свою чергу, заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи, зокрема, на те, що оскаржуване рішення державного реєстратора про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва не порушує прав Приватного підприємства «Вояж», адже прийняття оскаржуваного рішення не призвело до жодних змін у обсязі прав позивача.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України України наведені приписи законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення / невизнання / оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Вище встановлено, що право власності відповідача на 75/100 частки незавершеного будівництва (готовність 45%) за адресою: м. Київ, Дніпровська набережна, б/н, земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, було зареєстроване за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Рішення третьої особи від 17.06.2021 № 58811118.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Разом з тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема, за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нерухоме майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що даний спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» щодо права на спірний об`єкт незавершеного будівництва, яке підлягає державній реєстрації.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та від 02.10.2018 у справі № 911/488/18, спір про скасування рішення щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на це майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж нерухомості.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Згідно з частиною третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між: заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до частини статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 55) затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок).

Так, відповідно до пункту 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (абзац перший пункту 18 Порядку).

Пунктом 20 Порядку передбачено, що у разі проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки із земельної ділянки, закінченого будівництвом об`єкта або об`єднання земельних ділянок чи закінчених будівництвом об`єктів, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням відповідного реєстраційного номера.

Відповідно до частини 1 статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються такі документи: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва); 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта (крім випадків, коли такий документ внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва).

Судом встановлено, що нотаріусу Фроловій О.О. для проведення спірної реєстрації були подані такі документи:

- дозвіл на виконання будівельних робот від 17.09.2020 №ІУ013200917221, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;

- договір від 03.04.2019 № 03-04/2019, підписаний Приватним підприємством «Вояж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра»;

- технічний паспорт від 14.06.2021 № 1301;

- довідку про технічні показники, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне»;

- договір оренди земельної ділянки від 24.02.2006 № 63-6-00341;

- акт приймання-передачі земельної ділянки від 07.03.2006, підписаний Київською міською радою та Приватним підприємством «Вояж»;

- рішення від 22.04.2021 № 931/972, видане Київською міською радою;

- витяг з Державного земельного кадастру.

При цьому станом на 17.06.2021 у Державному реєстрі прав встановлено наявність запису в розділі № 1621204480000 інформації щодо реєстрації права оренди Приватного підприємства «Вояж» на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025 зі строком дії до 24.02.2031.

Судом також встановлено, що 25.06.2021 Приватне підприємство «Вояж» зверталось зі скаргою на рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової О.О. прав та обтяжень реєстрацію № 58811118 від 17.06.2021 з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки не укладений на новий строк, а договір оренди земельної ділянки від 24.02.2006 вже не є дійсним, у зв`язку з закінченням строку його дії, Приватне підприємство «Вояж» не укладало, не підписувало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» договір та не уповноважувало осіб на вчинення такого правочину.

Також Приватне підприємство «Вояж» вказувало, що є єдиним забудовником незавершеного будівництва.

Водночас, 30.07.2021 Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції за результатом розгляду скарги Підприємства на Рішення надано висновок від 22.07.2021, в якому рекомендовано відмовити у задоволенні скарги Підприємства та зазначено, зокрема, таке:

- з відомостей Державного реєстру прав наявний запис щодо реєстрації права оренди Приватного підприємства «Вояж» на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:176:0025 зі строком дії до 24.02.2031;

- у декларації про початок будівельних робіт від 17.09.2020 № ІУ013200917221 зазначені замовниками Приватне підприємство «Вояж» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантанагра»;

- Договір, укладений Приватним підприємством «Вояж» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра», не визнаний недійсним у судовому порядку;

- державна реєстрація права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» була проведена приватним нотаріусом Фроловою О.О. відповідно до вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав та на підставі необхідних для проведення такої реєстрації документів, передбачених вимогами статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Наказом Міністерства юстиції України від 02.08.2021 № 2678/7 відмовлено у задоволенні скарги Приватного підприємства «Вояж» на рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової О.О. прав та обтяжень реєстрацію № 58811118 від 17.06.2021.

У подальшому Приватне підприємство «Вояж» зверталось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 червня 2021 року № 58811118, на підставі якого було внесено до реєстру запис № 42559694 про реєстрацію права власності за Товариством (розмір частки: 75/100) на об`єкт: незавершене будівництво, будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування на Дніпровській набережній (напроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва, готовність об`єкта незавершеного будівництва - 45 %, за адресою: місто Київ, Дніпровська набережна, будинок б/н, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1621204480000, яке розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:90:176:0025.

Підставою позову Приватне підприємство «Вояж» вказало, що рішення державного реєстратора суперечить положенням статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 910/13709/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2022 та набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи № 910/13709/21 встановлено, що Приватним підприємством «Вояж» не доведено наявність фактів порушення порядку, передбаченого приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, статті 27-1 під час прийняття оскаржуваного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової О.О.

Звертаючись з позовом у даній справі Приватне підприємство «Вояж», мотивуючи необхідність скасування рішення державного реєстратора, посилалося зокрема, норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та вказувало, що рішення було прийнято державним реєстратором всупереч пункту 3.3.6 договору.

Так, за доводами позивача, оскільки відповідач не отримав попередньої згоди Приватного підприємства «Вояж», визначеної пунктом 3.3.6 договору, то державний реєстратор не мав підстав для проведення державної реєстрації.

Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Водночас, за умовами договору в результаті реалізації проєкту Приватне підприємство «Вояж» (сторона-1) отримує у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкта, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» (сторона-2) - 75% від загальної площі об`єкта.

Саме на 75% Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» було проведено державну реєстрацію.

Відповідач вказує, що об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою м. Київ, вул. Дніпровська набережна (напроти затоки Берковщина) на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:176:0025, профінансований та побудований виключно за кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Лантанагра». У свою чергу, Приватне підприємство «Вояж» викладену обставину не спростувало, у тому числі в апеляційній скарзі.

За умовами пункту 3.3.6 договору сторона-2 гарантує і підтверджує нездійснення реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва в будь-якому ступені готовності Об`єкту та нездійснення щодо нього будь-яких правочинів, фактичних або юридичних дій в іншому порядку, ніж як попереднім письмовим узгодженням з Стороною-1 умов таких правочинів (дій) та за наявності її письмової згоди. Ці умови не застосовуються до правочинів з продажу майнових прав на приміщення в Об`єкті, що складають Частку Сторони-2.

Згідно з частинами 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, враховуючи зміст всього пункту 3.3.6 договору, а також беручи до уваги мету договору, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що гарантії та підтвердження, які надавало Товариство з обмеженою відповідальністю «Лантанагра», стосувалися саме частки Приватного підприємства «Вояж» (25%).

При цьому судом прийнято до уваги також положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які не містять норми, яка б передбачала можливість скасування рішення державного реєстратора, зважаючи на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» було надано гарантію і підтвердження означене у пункті 3.3.6 договору.

Крім того, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушенні права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково (аналогічну правову позицію, викладено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі № 910/8060/19).

За висновками об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбувається припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Також Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 у справі № 917/664/19 зауважив, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з часиною 1 статті 73, частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт г) частини 4 статті 83 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з принципу змагальності господарського судочинства кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Приватним підприємством «Вояж» належними, достовірними, допустимими та вірогідними доказами не доведено факту порушення його прав (як особи, що за договором у результаті реалізації проєкту отримає у власність майнові права на 25% від загальної площі об`єкта) внаслідок реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лантанагра» права власності на 75/100 частки незавершеного будівництва.

Оскільки позивачем не доведено порушення його прав та/або законних інтересів, позов задоволенню не підлягає.

Щодо способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Водночас, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).

Стосовно посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача у судове засідання 17.06.2024 не з`явився, водночас від представника Приватного підприємства «Вояж» - адвоката Шайко С.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибуття даного представника у дане судове засідання, оскільки захворів і має невідкладно звернутися до лікаря.

Разом з тим, як правильно зауважено судом першої інстанції, жодного документального підтвердження означеним у клопотанні обставинам суду не надано, як і не підтверджено і не мотивовано те, що неявка у судове засідання представника Приватного підприємства «Вояж» перешкоджає розгляду справи по суті, враховуючи, що учасниками справи надано заяви по суті справи та судом закрито підготовче провадження.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Водночас, як зазначалось вище відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Щодо вимог про скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частинами 4, 8, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У попередньому (орієнованому) розрахунку суми судових витрат, викладеному у відзиві на позов, відповідач вказував про понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 96 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 16 000,00 грн.

На підтвердження повноважень представника відповідача до відзиву на позов додано ордер серії АА № 1137540 від 28.12.2023, виданий адвокатом юридичної компанії «Капітал» Крохмальовою Я.Е. на підставі договору № Л-16-08/21 від 16.08.2021.

24.06.2024 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про розподіл судових витрат щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 96 000,00 грн.

До заяви про ухвалення додаткового рішення відповідачем додані:

- договір № Л-16-08/21 від 16.08.2021, укладений між відповідачем (ТОВ «Лантанагра») та Адвокатським об`єднанням «Юридична компанія «Капітал»;

- додаток № 10 від 30.04.2024 до вищевказаного договору;

- рахунок № 41 від 30.04.2024 на суму 96 000,00 грн;

- платіжна інструкція № 95 від 30.04.2024;

- акт прийому-передачі виконаних робіт від 18.06.2024 на суму 96 000,00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд покласти на позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 96 000,00 грн.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, за висновками Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Отже, відповідно до укладеного між відповідачем (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Юридичною компанією «Капітал» (об`єднання) договору № Л-16/08/21 від 16.08.2021, сторонами погоджено наступне:

- об`єднання бере на себе зобов`язання з надання клієнту правової (правничої) допомоги та/або представництва прав, свобод та законних інтересів клієнта, зокрема, в усіх судах системи судоустрою України;

- розмір винагороди, вартості послуг за цим договором визначається сторонами у додаткових угодах.

Додатковою угодою № 10 від 30.04.2024 сторонами погоджено, що вартість послуг з правничої допомоги, зокрема у даній справі, складає 96 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 16 000,00 грн (п. 2 додаткової угоди).

Оплата юридичних послуг здійснюється наступним чином: 100% оплати проводиться клієнтом протягом трьох робочих днів з моменту надання об`єднанням клієнту рахунку

30.04.2024 для оплати послуг з правової (правничої) допомоги об`єднання виставлено рахунок № 41 від 30.04.2024 на суму 96 000,00 грн, який був оплачений відповідачем (клієнтом) 30.04.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 95 від 30.04.2024.

18.06.2024 між сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт на суму 96 000,00 грн.

У запереченнях щодо покладення на позивача витрат відповідача на правничу допомогу в розмірі 96 000,00 грн позивач вказав, що розмір заявлених відповідачем витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та складністю даної справи. Аналогічні доводи викоадені і у апеляційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24.

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вказувалось судом вище, згідно з позиціями Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При цьому, згідно з наведеним у заяві про розподіл судових витрат розрахунком відповідача до послуг з правничої допомоги включено, зокрема, зустріч адвоката з клієнтом для укладення додатку до договору (90 хвилин); формування помічником адвоката додатків до відзиву (90 хвилин), підготовка клопотання про закриття провадження у даній справі (90 хвилин), направлення помічником адвоката заперечень засобами поштового зв`язку (60 хвилин).

Проте, в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі було відмовлено.

Такі послуги як зустріч з клієнтом та підготовка та направлення заяв по суті також не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Крім того, до витрат на правничу допомогу включено витрати на підготовку адвоката до судового засідання та виїзд адвоката для участі в судових засідання з витраченим на це часом в чотири з половиною години.

Проте, розгляд справи здійснено у двох судових засіданнях та загальна їх тривалість не перевищувала одну годину.

Крім того, як вбачається з детального опису виконаних робіт та наданих послуг на підготовку та написання заяви про розподіл судових витрат та формування і подання такої заяви представником відповідача витрачено три з половиною години, при тому, що всі докази понесення судових витрат, крім акту прийому-передачі від 18.06.2024, могли бути подані одразу з відзивом на позов.

Крім того, враховуючи предмет та підстави заявленого позову, суд вказує, що останній не є складаним з юридичної точки зору, а витрати на правничу допомогу у розмірі 96 000,00 грн

Враховуючи викладене вище, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, враховуючи наданий адвокатом обсяг послуг, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що витрати позивача на надання правової допомоги в розмірі 96 000,00 грн не відповідають критерію пропорційності. При цьому судом тож було враховано обізнаність представника відповідача з обставинами даної справи, оскільки відносини сторін вже були предметом судового розгляду у справі № 910/13709/21, в якій зокрема, представництво інтересів ТОВ «ЛАНТАНАГРА» здійснювалось тим самим представником, що й у даній справі, та те, що розгляд справи здійснено двох судових засіданнях.

Відтак, за обґрунтованими висновками суду першої інстанції вимоги відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу підлягають задоволенню в частині, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн, в решті заяви слід відмовити.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судових рішеннях висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24 обґрунтовані, відповідають обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для їх скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного підприємства «Вояж» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/4746/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/4746/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 21.10.2024

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров