Постанова

від 26.06.2024 по справі 904/4993/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4993/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - Дзюба А.В. (адвокат)

третьої особи - 1 - не з`явився

третьої особи - 2 - не з`явився

третьої особи - 3 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Мороз В.Ф., Іванов О.Г.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022 (суддя Фещенко Ю.В.)

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк"

до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Фермерське господарство "Чугуївське",

2. Державний реєстратор Виконавчого комітету Межівської селищної ради Капліна Ольга Вікторівна,

3. Синельниківська районна державна адміністрація

про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію прав оренди

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 10.09.2020 Селянське фермерське господарство "Кондратюк" (далі - СФГ "Кондратюк", Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області (далі - Сільрада, Відповідач), у якому просить суд:

- визнати незаконними та скасувати рішення Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 № 1621-55/VII щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:003:0701 та рішення "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 № 1620-55/VII щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:003:0866;

- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами № 1222685500:02:003:0866 та № 1222685500:02:003:0701, укладені 10.03.2020 на підставі рішень Сільради від 05.03.2020 № 1621-55/VII та від 05.03.2020 № 1620-55/VII із Фермерським господарством "Чугуївське" (далі - ФГ "Чугуївське");

- скасувати запис № 36241279 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське" на земельну ділянку з кадастровим номером 1222685500:02:003:0866 та запис № 36281485 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське" на земельну ділянку з кадастровим номером 1222685500:02:003:0701 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття Сільрадою спірних рішень невитребувані паї колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства "Росія" (далі - КСП "Росія") передані в оренду ФГ "Чугуївське", а це суперечить діючим договорам оренди № 74-94, укладеним між Позивачем та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області (далі - Межівська РДА), та порушують права СФГ "Кондратюк" як законного орендаря спірних земельних ділянок (невитребуваних паїв №№ 226-248).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв), укладені між Позивачем і Межівською РДА, не були належним чином зареєстровані. Надані Позивачем копії договорів оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв №№ 226-248), відповідно до відміток на них, зареєстровані у виконавчому комітеті Сільради 06.11.2017. Проте виконавчий комітет Сільради, згідно його листа, не здійснював таку реєстрацію. Також судами встановлено, що витяги з Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та з книги реєстрації договорів оренди Новопавлівської сільської ради свідчать про те, що право оренди на невитребувані паї №№ 226-248 за СФГ "Кондратюк" не зареєстровано.

2.3. Таким чином, не будучи зареєстрованими у встановленому законом порядку, спірні договори є неукладеними. Тому, за висновками судів, СФГ "Кондратюк" не довело порушення свого права при зверненні до суду з таким позовом.

2.4. За результатами розгляду касаційної скарги Позивача постановою Верховного Суду від 07.12.2021 вищевказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.5. При цьому Суд вказав, зокрема, на неприпустимість суперечливої поведінки Відповідача у справі, що виразилася у невжитті ним заходів для належної реєстрації спірних договорів оренди та водночас в отриманні орендної плати за вказаними договорами, що свідчить про наявність його волевиявлення на укладення договорів. Також Верховний Суд зазначив на необхідності надання оцінки всім доказам, наданим Позивачем, та дотримання приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022, залишеним в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 30.05.2024 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі СФГ "Кондратюк" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

3.3. В обґрунтування підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає, що судами не враховано наступні висновки та позиції Верховного Суду:

- викладені у постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19. У вказаних постановах Суд зауважив, що виконання спірного договору виключає можливість визнання його неукладеним; визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення господарського договору, а не за наслідками виконання;

- висновки Верховного Суду України у справах № 914/2846/14 (постанова від 23.09.2015) та № 914/4540/14 (постанова від 06.07.2016) з тих же питань;

- постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо презумпції правомірності договору;

- висновки щодо дійсності, чинності та виконуваності договору, викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17;

- висновок, сформований у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/1714/20 про те, що за відсутності у відзиві на позовну заяву вказівки на незгоду із обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, втрачається право заперечувати проти таких обставин;

- правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 921/184/21, від 27.02.2019 у справі № 237/142/16-ц, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18 щодо стандартів доказування, вірогідності доказів та заборони суперечливої поведінки. За доводами Скаржника, він надав достатньо доказів на підтвердження укладення та виконання договорів, але суди безпідставно надали перевагу доказам Відповідача, які створені ним навмисно лише для розгляду даної справи. Водночас суди не надали оцінку доказам щодо виконання договорів, зокрема сплати орендної плати Позивачем та її отримання Відповідачем.

3.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)". За доводами Позивача, Відповідач мав повідомити його про те, що з 01.01.2019 до нього перейшло право розпорядження спірними земельними ділянками, а також про намір передати їх в оренду іншій особі. При цьому Відповідач мав право передати невитребувані паї лише після формування кожного з них в окрему земельну ділянку відповідно до приписів статей 79, 79-1 Земельного кодексу України.

Недотримання Сільрадою вищевказаних вимог законодавства призвело, на думку Скаржника, до порушення його законних прав, за захистом яких він вимушений звернутися до суду.

3.5. Як підставу для касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає допущені судами попередніх інстанцій порушення, що полягають у прийнятті до уваги недопустимого та неналежного доказу, а саме листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28.09.2022 щодо відсутності інформації відносно договорів земельних ділянок (паїв) №№ 226-236, 239-248.

3.6. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить Суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому вказує на безпідставність доводів Скаржника про обов`язок повідомити його про зміну розпорядника спірних земельних ділянок і можливість передавати невитребувані паї в оренду лише після формування кожного з них у окремі земельні ділянки. Також вказує на правильність висновків судів, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв) не зареєстровані належним чином, а тому у Позивача відсутнє порушене право, та зазначає, що навіть задоволення позову не відновить права Позивача на оренду цих ділянок.

3.7. Треті особи не скористалися правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. На підставі розпоряджень голови Межівської РДА від 13.09.2017 між вказаною адміністрацією (Орендодавець) та СФГ "Кондратюк" (Орендар) укладено договори оренди 21 земельної ділянки для ведення товарного сільського господарства, а саме невитребувані паї колишнього КСП "Росія".

4.2. Договори укладено терміном на 10 років. При цьому у них не вказано дату укладення, проте зазначено про проведену 06.11.2017 реєстрацію Виконавчим комітетом Новопавлівської сільської ради з зазначенням номеру відповідного запису.

4.3. Оскільки в силу законодавчих змін з 01.01.2019 право надавати в оренду невитребувані паї належить лише місцевим радам, право розпоряджатися спірними земельними ділянками перейшло від Межівської РДА до Новопавлівської сільської ради.

4.4. У подальшому на підставі прийнятих Сільрадою рішень від 05.03.2020 № 1620-55/VІІ та № 1621-55/VІІ "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" ці ж невитребувані паї (а саме паї № 226-248, які були надані в оренду Позивачу за договорами оренди № 74-94 та мають кадастрові номери 1222685500:02:003:0866 та 1222685500:02:003:071), передані в оренду ФГ "Чугуївське" з укладенням 10.03.2020 відповідних договорів та державною реєстрацією права оренди у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами запису 36241279 від 08.04.2020 та 36281485 від 13.04.2020.

4.5. Позивач вважає вказані рішення Сільради незаконними, просить суд їх скасувати, а також, як наслідок, визнати недійсними укладені на їх підставі договори оренди спірних земельних ділянок та скасувати записи про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Тобто застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Отже, відповідно до норм статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 914/2736/21.

5.4. Предметом спору у даній справі є пов`язані між собою, але окремі матеріально-правові вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Сільради, визнання недійсними договорів оренди та скасування записів про державну реєстрацію права оренди за Третьою особою-1.

Щодо визнання незаконними та скасування рішень Сільради від 05.03.2020 Суд звертає увагу на наступне.

5.5. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.6. Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

5.7. Правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.8. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 24/48/19.

5.9. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

5.10. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

5.11. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. До таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19.

5.12. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.13. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.

5.14. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Подібну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 18.06.2020 у справі № 923/733/19.

5.15. За таких обставин оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування.

5.16. Зазначені правові висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 18.08.2021 у справі № 910/6701/20, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 08.11.2022 у справі № 910/18853/21.

5.17. Розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій не врахували зазначеного та прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, однак з інших мотивів.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок Суд зазначає наступне.

5.18. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

5.19. За приписами частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.20. Оспорювані Позивачем у даній справі договори оренди земельних ділянок є двосторонніми правочинами, оскільки права та обов`язки за ними виникають у двох сторін - Сільради як орендодавця та ФГ "Чугуївське" як орендаря. Припинення договірних відносин, зокрема і внаслідок визнання договорів недійсними у судовому порядку, також стосуватиметься обох учасників зазначених угод.

5.21. За таких обставин під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину, а не одна з них. До таких правових висновків щодо застосування норм статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України дійшов Верховний Суд у численних постановах, зокрема від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 30.01.2024 у справі № 924/564/22.

5.22. У даній справі Позивач не визначив та не залучив належного відповідача - іншу сторону оспорюваних договорів оренди - ФГ "Чугуївське", тоді як визначити відповідача (відповідачів) при зверненні із вимогами у господарському процесі має Позивач, у той час як суд позбавлений права на цю процесуальну ініціативу (частина друга статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

5.23. Крім того, пред`явлення позовної вимоги не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність Верховному Суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання правочину недійсним, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин. Схожий за змістом висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19.

5.24. Колегія суддів додатково звертає увагу, що зазначені вище мотиви відмови в задоволенні позову про визнання недійсними оспорюваних Позивачем договорів (з підстав неналежного складу відповідачів у справі) виключають необхідність їх передчасного дослідження на предмет відповідності чинному законодавству.

5.25. Крім того, визнання недійсними вказаних правочинів не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів СФГ "Кондратюк" без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами), оскільки навіть у разі задоволення заявленої позовної вимоги право оренди у останнього не виникне (не відновиться). Щодо такої позиції вже склалася стала практика Верховного Суду (постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 18.06.2024 у справі № 905/1870/20 та інші).

Відносно позовних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок колегія суддів звертає увагу на наступне.

5.26. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, від 14.12.2022 у справі №461/12525/15, від 30.11.2023 у справі № 911/1707/18 позовна вимога про скасування записів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок не є ефективним для відновлення права Позивача.

5.27. У пункті 43 постанови від 15.03.2024 року у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (зокрема, викладені у постановах від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України.

5.28. Як вбачається з обставин справи, що переглядається, Позивач звернувся до суду за захистом свого права оренди земельних ділянок. Разом з тим, задоволення його позовних вимог (як про визнання нечинним та скасування рішень Сільради, так і визнання недійсними договорів оренди з ФГ "Чугуївське" та скасування відповідних записів про державну реєстрацію) не призведе до укладення (відновлення, переукладення тощо) таких договорів з СФГ "Кондратюк" та не забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, зокрема з вимогою про визнання укладеним з ним договору оренди землі. У разі, якщо такому укладенню заважає зареєстроване право оренди іншої особи, то зазначена позовна вимога має поєднуватися з вимогою про визнання права оренди такої іншої особи відсутнім. Така позиція узгоджуватиметься з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 914/133/17.

5.29. Суд, з урахуванням наведених у цій постанові мотивів, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову СФГ "Кондратюк". Як наслідок, відсутні і підстави для формування висновку щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", чим обґрунтована підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначені доводи стосуються безпосередньо можливості скасування оспорюваних Позивачем рішень Сільради та, як наслідок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

5.30. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме прийняття судами до уваги недопустимого та неналежного, на думку Позивача, доказу (листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28.09.2022) колегія суддів зазначає наступне.

5.31. Згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

5.32. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

5.33. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.34. Допустимість доказів означає, що в окремих випадках, передбачених нормами права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

5.35. Натомість за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

5.36. Належність (як змістовна характеристика) та допустимість (як характеристика форми) є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

5.37. При цьому згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Такі висновки Верховного Суду викладено у постановах від 13.09.2023 у справі № 925/1567/20, від 28.09.2023 у справі № 910/19472/21, від 10.04.2023 у справі № 927/330/23.

5.38. Водночас доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказу, тобто переоцінки змісту листа Головного управління ДПС щодо наявності/відсутності інформації про чинні договори оренди земельних ділянок, який враховано судами у сукупності з іншими доказами у справі, що виходить за межі визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України повноважень суду касаційної інстанції.

5.39. Інші доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди Скаржника з вказаними рішеннями та не є підставами для їх скасування.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2022 у справі № 904/4993/20 залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко