Рішення

від 27.07.2022 по справі 755/18869/21

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 755/18869/21

пр. № 2/759/2172/22

27 липня 2022 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

за участю секретаря Щербини А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів, третя особа: ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕЙВІ ІНВЕСТМЕНТ",

встановив:

ОСОБА_1 , через свого представника-адвоката Чугуєнка Д.В., в листопаді 2021 року заявила позов, за яким просила на захист прав споживача визнати недійсним пункт 7.2 договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 02.04.2021 року, що був укладений нею з АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" (АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ»), та стягнути з АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» на її користь 56803,05 грн., як такі що набуті без належної на те правової підстави.

Позов надійшов до Святошинського районного суду на виконання ухвали судді Дніпровського районного суду м. Києва Гаврилової О.В. від 12.11.2021р. про передачу позовної заяви до іншого суду, для розгляду за підсудністю.

Позов прийнято до провадження суду відповідно до ухвали судді від 05.01.2022 року, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Директор ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕЙВІ ІНВЕСТМЕНТ" Пушкаш М.О. від імені та в інтересах АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» надіслав відзив, за яким просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, за необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 10.06.2022 року на задоволення клопотання відповідача, до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача залучено ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕЙВІ ІНВЕСТМЕНТ".

Цією ж ухвалою розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Інших заяв по суті спору не надходило.

Представник позивачки подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача та третьої особи надіслав заяву, за якою просив відкласти розгляд справи до закінчення воєнного стану в Україні.

Проте заява не містить даних про неможливість явки представника відповідача в суд, а тому попри те, що судочинство в Україні здійснюється з урахуванням обмежень пов`язаних з війною, суд не знаходить достатніх підстав для задоволення заяви.

Разом з тим в цій же заяві представник повідомив, що рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.03.2022 року особам, які проводять діяльність з управління майном для фінансування об`єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю, зупинено проведення операцій з активами ФФБ та ФОН, на час воєнного стану в Україні, що у разі задоволення позову унеможливить виконання рішення суду.

За наведених обставин, з урахуванням того, що у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, суд знаходить за можливе ухвалити рішення на наявних доказах.

Судом встановлено таке.

02 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «ЗНВКІФ «ВОЛЗ КЕПІТАЛ» укладено Договір купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, Продавець (Відповідач) зобов`язується передати Покупцю (Позивач), а Покупець зобов`язується прийняти й оплатити Дериватив: Форвардний контракт №38LL6 від 02 лютого 2021 року з поставкою Базового активу, форма: Документарна, продавець за Форвардним контрактом - ТОВ «ЕДВАНС БУД» Код в ЄДР 42750580, строк дії Форвардного контракту відповідно до Статті 2 Розділу IV Форвардного контракту, строк виконання зобов`язань за Деривативом - відповідно до пунктів 5.1. 5.2 Статті 5 Розділу 11, пунктів 4.3, 4.4 Статті 4 Розділу III Форвардного контракту.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Договору, Дериватив - форвардний контракт, який визначено в п. 2.1 цього Договору, далі також - Форвардний контракт, який являє собою цивільно-правовий договір, за яким ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕДВАНС БУД», ідентифікаційний код юридичної особи 42750580, що є продавцем Форвардного контракту, зобов`язується у майбутньому в установлений Форвардним контрактом строк передати у власність Покупця Базовий актив, а Покупець зобов`язується прийняти Базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену Форвардним контрактом, на визначених в Форвардному контракті умовах.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, об`єкт - житлова квартира в Будинку, номер 38 (Тридцять вісім), поверх 5 (П`ять), кількість кімнат 1 (Один), проектна площа 27,99 (Двадцять сім цілих 99 сотих) кв.м.

Відповідно до пункту 1.3. Договору Будинок - житловий будинок з проектним № 6 у складі будівництва об`єктів громадського і комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгів на АДРЕСА_1 (VI черга будівництва), що здійснюється на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:75:489:0001 площею 64.144 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка надана в оренду Відкритому акціонерному товариству «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ» (на сьогодні - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ») (код за ЄДРПОУ 03359730) на підставі Договору оренди земельної ділянки №75-6-00416 від 21.08.2008 року, укладеного між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ» (на сьогодні - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АГРОФІРМА «ТЕПЛИЦІ УКРАЇНИ») (код за ЄДРПОУ 03359730), зареєстрованого Головним управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.08.2008 року за № 75-6-00416 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1.4. Договору Базовий актив - Об`єкт з характеристиками, визначеними в Форвардному контракті, що набуваються Покупцем у власність після завершення будівництва та прийняття Будинку в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, за придбання Деривативу Покупець сплачує Продавцю вартість Деривативу, що складає суму грошових коштів, розмір, порядок та умови сплати якої встановлюються цим Розділом Договору (далі - Ціна Договору).

На дату укладення цього Договору Сторони визначили Ціну Договору 789 600,42 грн. (Сімсот вісімдесят дев`ять тисяч шістсот гривень 42 копійки), що на дату укладення цього Договору еквівалентно 28 369,69 дол. США (Двадцять вісім тисяч триста шістдесят дев`ять доларів 69 центів), без ПДВ, згідно із офіційним курсом української гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 02.04.2021 (27,8324 грн.).

Відповідно до пункту 3.2.1. Договору, сторони дійшли згоди що, за цим Договором допускається розстрочка оплати і погодили графік чергових платежів, відповідно до якого 25.04.2021 Позивач сплатила 400 810,22 грн., а до 10.08.2021 була зобов`язана сплатити 10 000,00 дол. США.

Відповідно до пункту 7.2. Договору, за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим Договором Покупець сплачує Продавцю суму боргу та неустойку у розмірі 0,5 % від розміру Ціни Договору, визначеної в гривнях на момент укладення цього Договору та встановленої у п. 3.2 Договору, за кожний день такого порушення (прострочення) строків виконання грошових зобов`язань.

09 серпня 2021 року Позивач сплатила на користь Відповідача всі наявні у неї грошові кошти у сумі 72 395,52 грн (що підтверджено відповідною квитанцією), що становило 2697,84 доларів США за курсом НБУ на день платежу.

26 серпня 2021 року Позивач зняла кошти у сумі 8 101,84 доларів США з депозиту, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» №7LS2ND2JE0O5Q04R від 26.08.2021 та в той же день зарахувала їх на рахунок Відповідача.

В день зняття коштів з депозиту, 26 серпня 2021 року, та на наступний день, Позивач сплатив на користь Відповідача 248876,81 грн, що становило 9316,29 доларів США, (що підтверджено відповідними квитанціями).

Після отримання платежів Відповідачем направлено на електронну адресу Позивача вимогу про сплату пені за прострочення виконання зобов`язання за 15 днів серпня 2021 року у сумі 56 803,05 грн., що було еквівалентно 2 127,75 доларів США, відповідно до пункту 7.2. Договору

Вказаним пунктом Договору встановлено, що за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим Договором Покупець сплачує Продавцю суму боргу та неустойку у розмірі 0,5 % (нуль цілих п`ять десятих відсотка) від розміру Ціни Договору, визначеної в гривнях на момент укладення цього Договору та встановленої у п. 3.2 Договору, за кожний день такого порушення (прострочення) строків виконання грошових зобов`язань.

Згідно з ст. 549 ч.1 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, як зазначено вище в пункті 7.2. Договору, відповідальність за прострочення виконання зобов`язань зі сплати чергового платежу розраховується не від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, а від загальної ціни Договору, що суперечить правовій конструкції цього виду відповідальності, зазначеній в частині 3 статті 549 ЦК України та принципу добросовісності.

Розмір нарахованої пені, відповідно до положень пункту 7.2. Договору, не залежить від суми невиконаних зобов`язань за договором, і є максимальним, навіть якщо прострочена заборгованість становить 1 гривню.

Таким чином, Відповідачем застосовано до Позивача штрафну санкцію, яка не передбачена ЦК України, у зв`язку із чим вона є протиправною, такою що не ґрунтується на Законі, а відтак, цей пункт підлягає визнанню судом недійсним.

До того ж, на думку суду, розмір пені 0,5 відсотка в день від ціни договору є несправедливим, тобто таким, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та ЦК України.

Предметом Договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 02 квітня 2021 року є нерухоме майно, а саме житлова квартира під номером АДРЕСА_2 у складі будівництва об`єктів громадського і комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об`єктів житлової забудови, паркінгів на АДРЕСА_1 .

Позивач є внутрішньо переміщеною особою із міста Донецьк, не є суб`єктом підприємницької діяльності. Квартира придбавалась Позивачем для особистих потреб з метою проживання в ній.

Відповідно до положень пункту 22 статті 1 Закону України „Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Правочин укладений у споживчих цілях і на нього розповсюджується дія зазначеного вище Закону.

Крім того, Договір містить положення про розстрочення платежу, що є видом кредитування.

Відповідно до статті 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Таким чином розстрочення платежу є формою кредитування і на нього також розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Конституційний суд України у своєму Рішенні №7-рп/2013 від 11 липня 2013 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив таке.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).

Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону про захист прав споживачів між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов`язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів" визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

За змістом статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України N9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до пункту 7 Постанови, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК.

Відповідно до пункту 9 Постанови, згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Отже, пункт 7.2. Договору суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов, та вимогам частини 1 статті 203 ЦК України, а відтак він визнається судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Вимога про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 56 803,05 грн. є похідною від вимоги про визнання недійсним пункту 7.2. Договору і застосовується судом в даному випадку, як наслідок визнання правочину (в частині пункту 7.2. Договору) недійсним.

Підсумовуючи викладене, суд знаходить позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню повністю.

За такого рішення, судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 1861 грн. (908 грн. за вимогою немайнового характеру; 908 грн. за вимогою майнового характеру) та витрати позивача на правову допомогу, що знайшли своє підтвердження на суму 10500 грн., суд покладає на відповідача, відповідно і на підставі ст. 141 ЦПК України.

При цьому, судовий збір має бути стягнутий на користь держави, оскільки позивач був звільнений від сплати цього збору, відповідно до ст. 22 ч. 3 ЗУ «Про захист прав споживачів», а витрати на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача, оскільки саме нею понесені ці витрати.

Заходів забезпечення позову судом не вживалось.

На підставі вказаних в рішенні норм закону, керуючись ст.ст. 10-13, 77-80, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним та стягнення безпідставно отриманих коштів задовольнити.

Визнати недійсним пункт 7.2. Договору купівлі-продажу деривативу №38/6Б6 від 02 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ".

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" (Адреса місцезнаходження: 02002, місто Київ, вулиця Раїси Окіпної, будинок 8-Б, офіс 17; ідентифікаційний код за ЄДР: 42574702) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 ) 56 803 грн. 05 коп, як таких, що набуті без достатньої правової підстави, та 10500 грн. судового збору, а всього стягнути 67303 (шістдесят сім тисяч триста три) грн. 05 коп.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД "ВОЛЗ КЕПІТАЛ" (Адреса місцезнаходження: 02002, місто Київ, вулиця Раїси Окіпної, будинок 8-Б, офіс 17; ідентифікаційний код за ЄДР: 42574702) на користь держави 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК Кодексу.

Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.

Головуючий Сенько М.Ф.