Рішення

від 25.06.2024 по справі 902/179/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2024 р.Cправа № 902/179/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Макогін О.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро", 79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Персенківка, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 38592097

до Фермерського господарства "Бондарук", 21017, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Гонти, будинок 30-а, ідентифікаційний код юридичної особи 37836875

про стягнення 586 532,29 гривень

та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Бондарук", 21017, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Гонти, будинок 30-а, ідентифікаційний код юридичної особи 37836875

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро", 79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Персенківка, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 38592097

про визнання відсутнім у ТОВ "Волагро" права вимоги пені та 7% річних та припинення правовідносин між сторонами в цій частині

за участю представників:

від ТОВ "Волагро" - адвокат Нагорняк І.М., згідно ордеру

від ФГ "Бондарук" - адвокат Тиховський М.О., згідно ордеру, Міщенко О.В., згідно довіреності

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області 19.02.2024 року надійшла позовна заява № б/н від 13.02.2024 (вх. № 183/24 від 19.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" до Фермерського господарства "Бондарук" про стягнення нарахованих внаслідок невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № ВП-21.11.21-1 від 21.11.2021 року 586 532,29 гривень, у тому числі 442 886,39 гривень пені, 62 768,52 гривень 7% річних за користування чужими грошовими коштами, 26 900,80 гривень 3% річних та 53 976,58 гривень інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 26.02.2024 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №902/179/24, розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначити на 26 березня 2024 року о 10:00 год.

11.03.2024 до суду від Фермерського господарства "Бондарук" надійшов відзив на первісну позовну заяву № б/н від 11.03.2024 (вх. № 01-34/2656/24) у якому останнє частково визнало первісні позовні вимоги, щодо решти вимог заперечило з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову частково просило відмовити.

13.03.2024 до суду від Фермерського господарства "Бондарук" надійшла зустрічна позовна заява Фермерського господарства "Бондарук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" про визнання відсутнім права вимоги пені в розмірі 442 886,39 грн. та 7% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62 768,52 грн., які заявлені на підставі п. 5.7 та 5.8 договору поставки № ВП -21.11.21-1 від 21.11.2021 року, а правовідносини сторін в цій частині - припиненими з 05.01.2023 року.

Ухвалою від 18.03.2024 судом прийнято зустрічний позов Фермерського господарства "Бондарук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" про визнання відсутнім у ТОВ "Волагро" права вимоги пені та 7% річних та припинення правовідносин між сторонами в цій частині до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 902/179/24, вимоги за зустрічним позовом постановлено об`єднати в одне провадження з первісним позовом у справі № 902/179/24, зустрічний позов призначено до розгляду разом з первісним позовом у підготовчому засіданні 26.032024 о 10:00.

19.03.2024 до суду від ТОВ "Волагро" надійшла відповідь на відзив ФГ "Бондарук" № б/н від 18.03.2024 (вх. № 01-34/2962/24).

22.03.2024 до суду від ФГ "Бондарук" надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 22.03.2024 (вх. № 01-34/3151/24).

26.03.2024 до суду від ТОВ "Волагро" надійшли додаткові пояснення по справі № б/н від 25.03.2024 (вх. № 01-34/3241/24).

У судовому засіданні 26.03.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 12:00 16 квітня 2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

03.04.2024 до суду від ТОВ "Волагро" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву № б/н від 02.04.2024 (вх. № 01-34/3536/24) у якому останнє щодо зустрічних позовних вимог заперечило з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні зустрічного позову просило відмовити.

15.04.2024 до суду від ФГ "Бондарук" надійшла заява про зміну підстав зустрічного позову № б/н від 15.04.2024 (вх. № 01-34/3994/24).

У судовому засіданні 16.04.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про задоволення клопотання представників сторін, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 12:30 07 травня 2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

17.04.2024 до суду від ТОВ "Волагро" надійшло клопотання № б/н від 17.04.2024 (вх. № 01-34/4101/24) про продовження строку підготовчого засідання та про забезпечення участі представника позивача за первісним позовом у судових засіданнях у цій справі у режимі відеоконференції.

18.04.2024 до суду від ТОВ "Волагро" надійшло клопотання № б/н від 17.04.2024 (вх. № 01-34/4117/24) про залишення клопотання від 17.04.2024 про продовження строку підготовчого засідання та забезпечення участі представника позивача за первісним позовом у судових засіданнях у цій справі у режимі відеоконференції без розгляду.

01.05.2024 до суду від ТОВ "Волагро" надійшли додаткові пояснення № б/н від 01.05.2024 (вх. № 01-34/4566/24).

01.05.2024 до суду від ФГ "Бондарук" надійшло клопотання № б/н від 07.05.2024 (вх. № 01-34/4759/24) про долучення документа до матеріалів справи.

Ухвалою від 07.05.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/179/24, призначено справу № 902/179/24 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 11.06.2024 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 11.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 14:30 25.06.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник ТОВ "Волагро" первісні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечив, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представники ФГ "Бондарук" у судовому засіданні проти первісних позовних вимог заперечили, у задоволенні первісного позову в частині стягнення 7% річних та пені просили відмовити, зустрічний позов підтримали, просили зустрічний позов задовольнити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі та орієнтовний час виходу.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волагро" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Бондарук" про стягнення 586 532,29 гривень, у тому числі 442 886,39 гривень пені, 62 768,52 гривень 7% річних за користування чужими грошовими коштами, 26 900,80 гривень 3% річних та 53 976,58 гривень інфляційних втрат.

На обгрунтування позовних вимог за первісним позовом позивач зазначив, що 21.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волагро" та Фермерським господарства "Бондарук" було укладено договір поставки № ВП-21.11.21-1, на виконання до умов якого ТОВ "Волагро" було поставлено ФГ "Бондарук" товар, на наступних умовах:

-товар на суму 281 234,00 грн. на умовах попередньої оплати протягом 30 днів з моменту складання специфікації;

-товар на суму 1 441 552,80 грн. на умовах відстрочення платежу протягом 305 днів з моменту передачі товару.

Позивач зазначив, що товар, який був поставлений на умовах попередньої оплати був своєчасно оплаченим відповідачем, разом з тим товар, що поставлявся на умовах відстрочення платежу на загальну суму 1 441 552,80 гривень був оплачений ФГ "Бондарук" з порушенням строків встановлених договором.

Позивач зазначив, що товар на умовах відстрочення оплати був поставлений згідно видаткової накладної № 1252 від 09.12.2021 р. на суму 670 821,60 грн. з терміном оплати до 10.10.2022 р. та згідно видаткової накладної № 1259 від 15.12.2021р. на суму 770 731,20 грн. з терміном оплати до 17.10.2022 р.

Проте, Фермерське господарство Бондарук зобов`язання з оплати поставленого товару на умовах відстрочення платежу виконало із порушенням строків встановлених договором та суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 495 000,00 грн. було сплачено частково 01.08.2023 р. та 30.08.2023 р. у порядку примусового виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 30 травня 2023 р. у справі № 902/76/23, приватним виконавцем Целіною Я., було стягнуто на користь позивача 1219 474,81 грн., з яких: 946 552,80 грн - остаточний розрахунок за поставлений товар, та присуджена Господарським судом Вінницької області сума штрафних санкцій нарахованих за період з початку прострочення по 04.01.2023р. а саме: 113 705,34- пені, 100 908,70 грн. штрафу, 22 741,07 грн. -7% річних 10 090,87 грн. - інфляційних втрат, 9 746,17 грн - 3% річних та 15 729,86 - витрат на сплату судового збору.

Прострочення відповідачем за первісним позовом виконання грошового зобов`язання стало підставою для звернення позивача за первісним позовом до суду з позовом про стягнення 586 532,29 гривень, у тому числі 442 886,39 гривень пені, 62 768,52 гривень 7% річних за користування чужими грошовими коштами, 26 900,80 гривень 3% річних та 53 976,58 гривень інфляційних втрат, які нараховані за період з 05.01.2023 року по дату оплати.

Відповідач у відзиві на первісний позов у задоволенні позову в частині стягнення 7% річних за користування чужими грошовими коштами, пені просив відмовити з підстав викладених у відзиві.

Заперечуючи обгрунтованість заявлених вимог за первісним позовом Фермерське господарство "Бондарук" звернулося до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" у якому просило визнати відсутнім у ТОВ «Волагро» права вимоги пені в розмірі 442 886,39 грн. та суми 7% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62 768,52 грн., які заявлені на підставі п. 5.7 та 5.8 Договору поставки № ВП -21.11.21-1 від 21.11.2021 року, а правовідносини сторін в цій частині - припиненими з 05.01.2023 року.

На обгрунтування зустрічного позову позивач зазначив, що згідно специфікації товар на суму 1 441 552,80 грн. було поставлено на умовах відстрочення платежу протягом 305 днів з моменту його передачі, що дає підстави стверджувати, що товар було поставлено на умовах комерційно кредиту.

За твердженням позивача за зустрічним позовом відповідно до ч. 2 ст. 1057 ЦК України, до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення статей 1054-1056 цього Кодексу, оскільки інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання та з урахуванням норми ч.2 ст.1054 ЦК України підлягають застосуванню положення параграфа 1 «Позика» глави 71 ЦК України.

На думку Фермерського господарства "Бондарук" строк дії договору поставки № ВП -21.11.21-1 від 21.11.2021 року в частині права позивача нарахувати пеню пов`язувався з настанням певної події - факту повного розрахунку за поставлений товар (п. 5.7 Договору) та із настанням цієї ж події пов`язувався і строк дії договору в частині права позивача нараховувати 7% за користування чужими коштами (п.5.8 Договору), при цьому на правовідносини сторін за даним договором відповідно до ч. 2 ст. 1057 ЦК України, ч. 2 ст. 1054 ЦК України поширювалися положення ст. 1050 ЦК України.

Фермерське господарство "Бондарук" стверджує, що внаслідок пред`явлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Волагро" 05 січня 2023 року позову до Фермерського господарства "Бондарук про стягнення 7% річних за користування чужими коштами та пені, з 05.01.2023 року припинилося право позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом нараховувати передбачені договором проценти за користування чужими коштами, а також обумовлену в договорі неустойку, натомість його права та інтереси забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У відзиві на зустрічний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Волагро" зазначило, що при вирішенні спору, щодо нарахування та сплати пені мають застосовуватись норми, що регулюють ці відносини (договору поставки та купівлі-продажу), договір між сторонами буде припинено в момент виконання ними усіх зобов`язань за договором, а не повним розрахунком за товар, нарахування пені згідно з пунктом 5.7. договору здійснюється до моменту повної оплати товару, а нарахування 7% річних - до дня фактичної оплати згідно з пунктом 5.8. договору, тому з урахуванням аналізу норм встановлених ст. 599 ЦК України, ч.3. 193, ч. 1 ст. 202 ГК України та п. 5.7, 5.8, та 6.1. договору, строк дії договору, в тому числі в частині нарахувань пені та 7% річних за користування чужими коштами буде припинено внаслідок виконання ФГ «Бондарук» своїх зобов`язань за договором, зокрема в момент коли ним буде сплачено пеню згідно п. 5.7 договору та 7 % річних за користування чужими грошовими коштами до моменту повного розрахунку за товар.

Також ТОВ «Волагро» зазначено, що наведена ФГ «Бондарук» позиція Великої Палати Верховного суду викладена у постанові 31.10.2018 р. у справі № 202/4494/16-ц не є релевантною до обставин цієї справи, стосується кредитних договорів та не може застосовуватись при вирішенні цього спору.

Крім того, на переконання ТОВ «Волагро» застосування положень ч. 2. ст. 1057 - комерційний кредит та його зв`язку з ч. 2 ст. 1054 - кредитний договір та зі ст. 1050 ЦК України - наслідки порушення договору позичальником, з урахуванням характерних ознак цих договорів, суперечить суті укладеного між сторонами правочину, натомість для вирішення спору мають бути застосовані положення статей 712, 692, 694 ЦК України.

З огляду на викладене у задоволенні зустрічної позовної заяви ТОВ «Волагро» просило відмовити.

На обгрунтування своїх правових позицій учасниками справи подавалися додаткові пояснення щодо обставин справи та спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

21.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волагро" (далі- постачальник, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Фермерським господарством "Бондарук" (далі - покупець, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено договір поставки №ВП-21.11.21-1 (далі - договір) (т. 1 а.с. 13-17).

Положеннями пунктів 1.1., 1.2. договору сторони погодили, що в порядку та на умовах, встановлених цим договором, постачальних зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві товар, а покупець в порядку та на умовах, встановлених цим договором, зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Під товаром у цьому договорі розуміються мінеральні добрива та/або інша продукція, вироби, передбачені специфікацією.

Загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, вимоги про упаковку, ціна товару та порядок розрахунків, строк: порядок поставки визначаються специфікаціями, які після підписання обома сторонами стають невід`ємними частинами цього договору (пункт 1.3. договору).

У розділі 5 договору сторони визначили обов`язки та відповідальність сторін.

Пунктом 5.7. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати товару покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за порушення строку оплати товару понад сімдесят днів додатково сплатити штраф у розмірі 10% від простроченої суми. Нарахування пені згідно з цим пунктом здійснюється до моменту повної оплати товару.

Положеннями пункту 5.8. договору сторони погодили, що у разі якщо відповідною специфікацією передбачена поставка товару з відстроченням платежу і покупець прострочив оплату такого товару, на прострочену суму нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7 % річних від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно пункту 5.10 договору до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором застосовується позовна давність в 3 (три) роки.

Відповідно до пункту 6.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 року включно, але з будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

21 листопада 2021 року сторонами на виконання умов договору було погоджено та підписано специфікацію № 1 до договору поставки № ВП-21.11.21-1 від 21.11.2021, якою погоджено найменування, одиниці вартості, кількість, ціну товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється на загальну суму 1722786,80 гривень (т. 1 а.с. 18).

Пунктом 2 специфікації № 1 до договору сторонами передбачено, що загальна вартість товару, що підлягає поставці згідно з цією специфікацією, становить 1 722 786,80 гривень, в тому числі ПДВ - 287 131,13 гривень.

Пунктом 3 специфікації № 1 до договору сторони погодили, що покупець оплачує товар у такому порядку: передоплата в сумі 281 234,00 гривень на умовах попередньої оплати протягом (30) днів з моменту складення цієї специфікації; сума 1 441 552,80 гривень на умовах відстрочення платежу протягом (305) днів з моменту передачі товару.

Пунктом 4 специфікації № 1 до договору визначено, що покупець компенсує постачальникові вартість транспортно-експедиторських послуг і послуг перевезення протягом двох (2) днів 27 900,00 гривень з моменту передачі товару покупцеві.

Договір, додаток (специфікація), яка є його навід`ємною частиною підписані уповноваженими представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" та Фермерського господарства "Бондарук" та скріплено їх печатками.

Із матеріалів справи вбачається, що у провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/76/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" до Фермерського господарства "Бондарук" про стягнення 1 790 722,39 грн заборгованості, з яких: 1 441 552,8 грн - основного боргу; 162 436,2 грн - пені; 144 155,28 грн - 10% штрафу; 22 741,07 грн - 7% річних; 10 090,87 грн - інфляційних втрат; 9 746,17 грн - 3% річних.

30.05.2023 року Господарським судом Вінницької області ухвалено рішення у справі № 902/76/23, яким позов задоволено частково, стягнуто з Фермерського господарства "Бондарук" (вул. Гонти, буд. 30-а, м. Вінниця, 21017, код ЄДРПОУ 37836875) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" (вул. Персенківка, 19, м. Львів, 79026, код ЄДРПОУ 38592097) 1 441 552,8 грн - основного боргу; 113 705,34 грн - пені; 100 908,7 грн - 10% штрафу; 22 741,07 грн - 7% річних; 10 090,87 грн - інфляційних втрат; 9 746,17 грн - 3% річних та 15 729,86 грн - витрат на сплату судового збору. В решті позову щодо стягнення з відповідача 48 730,86 грн - пені та 43 246,58 грн - штрафу відмовлено (т. 1 а.с. 25-34).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 року апеляційну скаргу Фермерського господарства "Бондарук" на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.2023 р. у справі №902/76/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області залишено без змін.

28.06.2023 на виконання судового рішення Господарським судом Вінницької області видано відповідний наказ.

Під час розгляду справи № 902/76/23 судом встановлено, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № ВП-21.11.21-1 від 21.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

У рішенні суду встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу обумовлений товар та надав послуги по організації транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 1 750 686,80 грн, що підтверджується:

- видатковою накладною № 1251 від 09.12.2021, ТТН № Р1251 від 09.12.2021 на загальну суму 128240,00 грн в т. ч. ПДВ (що включає організацію транспортно-експедиційних послуг на суму 9300,00 грн);

- видатковою накладною № 1252 від 09.12.2021, ТТН № Р1252 від 09.12.2021 на суму 670821,60 грн в т. ч. ПДВ;

- видатковою накладною № 1259 від 15.12.2021, ТТН № Р1259 від 15.12.2021 на суму 770731,20 грн в т. ч. ПДВ;

- актом наданих послуг (за організацію транспортно-експедиційних послуг) № 1258 від 15.12.2021 на суму 9300,00 грн в т. ч. ПДВ;

- видатковою накладною №3 від 10.01.2022, ТТН №РЗ від 10.01.2022 на загальну суму 171594,00 грн в т.ч. ПДВ (що включає організацію транспортно-експедиційних послуг на суму 9300,00 грн).

Також судом було встановлено, що з боку відповідача мало місце прострочення оплати за отриманий товар згідно видаткових накладних:

- № 1252 від 09.12.2021 на суму 670821,60 грн в т.ч. ПДВ. Товар мав бути оплачений протягом 305 днів з моменту його передачі, тобто до 10.10.2022 включно. Таким чином період прострочення починається з 11.10.2022.

- № 1259 від 15.12.2021 на суму 770731,20 грн в т.ч. ПДВ. Товар мав бути оплачений протягом 305 днів з моменту його передачі, тобто до 16.10.2022 включно. 16.10.2022р. - неділя, враховуючи положення ч. 5. ст. 254 ЦК України, за яким, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто строк оплати становить до 17.10.2022. Тому прострочення починається з 18.10.2022.

Судом було встановлено, що після спливу граничних строків оплати товару основний борг у розмірі 1 441 552,8 гривень Фермерським господарством "Бондарук" сплачено не було.

За наслідком розгляду справи № 902/76/23, судом присуджено до стягнення з Фермерського господарства "Бондарук" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" 1 441 552,8 грн - основного боргу; 113 705,34 грн - пені; 100 908,7 грн - 10% штрафу; 22 741,07 грн - 7% річних; 10 090,87 грн - інфляційних втрат; 9 746,17 грн - 3% річних та 15 729,86 грн - витрат на сплату судового збору.

Із рішення суду у справі № 902/76/23 вбачається, що нарахування 7 % річних за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, пені було здійснено за період прострочення з 11.10.2022 по 04.01.2023 на суму 670 821,6 грн та з 18.10.2022 по 04.01.2023 на суму 770731,2 грн, а також інфляційних втрат на ці ж суми за період прострочення з 01.11.2022 по 31.12.2022.

Відповідно до приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, обставини укладення договору поставки, виконання постачальником своїх зобов`язань з поставки товару за цим договором встановлені рішенням суду у справі № 902/76/23 між тими ж сторонами, зазначені обставини визнаються сторонами, тому повторно під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.

За змістом частини 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Із матеріалів справи вбачається, що остаточне погашення заборгованості Фермерського господарства "Бондарук" перед позивачем за договором відбулось шляхом перерахування 01.08.2023 ФГ "Бондарук" на користь ТОВ "Волагро" грошових коштів у розмірі 495 000,00 гривень (призначення платежу - "оплата за мін. добриво Yara Mila 16-16-16, згідно рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.23 по справі № 902/76/23") та внаслідок надходження 30.08.2023 на рахунок ТОВ "Волагро" грошових коштів у розмірі 1 219 474,81 гривень за результатом вчинених виконавцем Я.Целіною дій під час примусового виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 30.05.2023 р. у справі №902/76/23 (призначення платежу - "кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача № 902/76/23; 28.06.2023; Фермерське господарство "Бондарук"") Наведене підтвержується банківськими виписками по здійснених 01.08.2023 та 30.08.2023 транзакціях (т. 1 а.с. 35, 36).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов про таке.

Предметом спору за первісним позовом у цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" про стягнення з Фермерського господарства "Бондарук" 586 532,29 гривень, у тому числі 442 886,39 гривень пені, 62 768,52 гривень 7% річних за користування чужими грошовими коштами, 26 900,80 гривень 3% річних та 53 976,58 гривень інфляційних втрат нарахованих позивачем у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем основного боргу у сумі 1 441 552,8 гривень за період з 05.01.2023 року по дату оплати.

У свою чергу, предметом спору за зустрічним позовом є вимога Фермерського господарства "Бондарук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" про визнання відсутнім права вимоги пені в розмірі 442 886,39 грн. та 7% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62 768,52 грн., які заявлені на підставі п. 5.7 та 5.8 договору поставки № ВП -21.11.21-1 від 21.11.2021 року, а правовідносини сторін в цій частині припиненими з 05.01.2023 року.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення саме суд вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положеннями статті 181 ГК України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

На обгрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог за первісним позовом в частині заявленої до стягнення пені та 7% річних за користування чужими грошовими коштами, відповідач за первісним позовом/ позивач за зустрічним позовом стверджує про відсутність правових підстав для нарахування 7 % річних за пунктом 5.8. договору та пені за пунктом 5.7. договору з 05.01.2023 року договору, оскільки поставка товару за договором була здійснена на умовах товарного кредиту, тому до правовідносин сторін в цій частині повинні застосовуватися положення статті 1057 ЦК України - комерційний кредит та положення статей 1054-1056 ЦК України.

На думку відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом ТОВ "Волагро" втратило право на нарахування пені та 7% річних за користування чужими грошовими коштами, у зв`язку з припиненням дії договору, з огляду на пред`явлення товариством дострокової вимоги про сплату пені та 7% шляхом подання 05.01.2023 позову у справі № 902/76/23.

Надаючи оцінку наведеним твердженням судом враховано таке.

Згідно частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За змістом частин 1-2 статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частин 1-2, 5 статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Положеннями статті 695 ЦК України визначено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п`ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

Згідно статті 1057 ЦК України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

За змістом підпункту 14.1.245 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України товарний кредит товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Згідно з підпунктом 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу, відсотки це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений термін коштів або майна. До відсотків, зокрема, включається платіж за використання товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, і платіж за придбання товарів та виплат.

Положеннями пункту 1.4. договору сторони передбачили, що за домовленістю сторін специфікацією також можуть бути встановлені особливості поставки окремої партії товару. У разі визначення в специфікації умов і правил поставки, відмінних від встановлених цим договором, застосуванню підлягають умови і правила поставки, які визначені специфікацією.

Згідно з пунктом 3.1. договору загальна вартість (ціна) цього договору становить суму цін товарів, що поставляються на підставі окремих специфікацій.

Відповідно до пункту 3.2. договору ціна товару визначається в специфікації з урахуванням суми податку на додану вартість та виражається у грошовій одиниці України (гривні).

За змістом пункту 3.3. договору покупець зобов`язаний оплатити товар на умовах відстрочення платежу у порядку, встановленому специфікацією.

Пунктом 3.5. договору сторонами визначено, що розрахунки за цим договором провадяться в безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень. В платіжному дорученні у полі "призначення платежу" покупець повинен вказати інформацію про платіж та реквізити (назву, номер і дату) цього договору, відповідної специфікації та рахунка-фактури, на підставі якого цей платіж здійснюється.

Згідно з пунктом 3.6. договору днем оплати товару вважається день зарахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 2 специфікації № 1 до договору сторонами передбачено, що загальна вартість товару, що підлягає поставці згідно з цією специфікацією, становить 1 722 786,80 гривень, в тому числі ПДВ - 287 131,13 гривень.

Пунктом 3 специфікації № 1 до договору сторони погодили, що покупець оплачує товар у такому порядку: передоплата в сумі 281 234,00 гривень на умовах попередньої оплати протягом (30) днів з моменту складення цієї специфікації; сума 1 441 552,80 гривень на умовах відстрочення платежу протягом (305) днів з моменту передачі товару.

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами договору та підписаної специфікації до нього, суд дійшов висновку, що твердження ФГ «Бондарук» про те, що спірний договір поставки укладено на умовах товарного кредиту є помилковим.

Умова договору, що оплата здійснюється з відстроченням платежу після передачі товару, за відсутності інших істотних умов товарного (комерційного) кредиту не свідчить про те, що договір укладено на умовах товарного кредиту.

Із змісту підписаної сторонами специфікації вбачається, що сторонами погоджено ціну та загальну вартість товару.

При цьому, за партією товару, зазначеною у підпункті 3 пункту 1 специфікації сторонами визначена та погоджена ціна з урахуванням того, що оплата буде здійснена пізніше.

Врегулювання сторонами ціни товару в залежності від умов оплати: передоплата, післяоплата, відстрочення платежу відповідає принципу свободи договору та комерційним ризикам сторін.

Суд звертає увагу, що у договорі поставки відсутні погоджені сторонами умови щодо поставки товару на умовах товарного (комерційного) кредиту. Зміст укладеного між сторонами договору не містить умови про нарахування процентів на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 904/2295/22 Верховний Суд виснував, що «якщо сторони дійшли згоди про продаж товару кредит, то вони мають чітко вказати про це в договорі та вказати період відстрочення або відстрочення платежу. Адже, відповідно до частини другої статті 694 ЦК України, товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. У зв`язку з цим продавець має право на одержання від покупця процентів, нарахованих на ціну товару, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 1048 ЦК України). Якщо ж в договорі зазначені лише, що оплата здійснюється протягом певного періоду часу після передання товару, тобто за відсутності в договорі умови про продаж товару в кредит, слід виходити з того, що продаж здійснений не за цінами, що діють на день продажу за умови негайної оплати товару, а в ціні товару враховано, що оплата буде здійснені пізніше.

Щодо позовних вимог про стягнення 7 % річних за користування чужими грошовими коштами та 3 % річних суд враховує таке.

Згідно частини 3 статті 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому розмір таких процентів у зазначеній нормі не встановлений.

У свою чергу, відповідно до приписів частини 2 статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Умовами пункту 5.8. договору сторони погодили, що у разі якщо відповідною специфікацією передбачена поставка товару з відстроченням платежу і покупець прострочив оплату такого товару, на прострочену суму нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7 % річних від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Отже, термін "користування чужими грошовими коштами", який використаний сторонами у пункті 5.8. договору та частині 3 статті 692 ЦК України потребує відповідного тлумачення. Таке тлумачення здійснене Великою Палатою Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

При цьому в обох значеннях не йдеться про "користування" боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).

Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.

Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 37), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що поведінка боржника не може бути однозначно правомірною та неправомірною, тому регулятивні норми і охоронні норми не можуть застосовуватися одночасно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 96)).

Зі змісту частини другої статті 625 ЦК України випливає, що проценти, передбачені цією частиною, мають такі ознаки: 1) проценти є грошовою сумою; 2) їх розмір визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим; 3) проценти підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

За другою із ознак, наведених вище (розмір процентів визначається законом або договором, тобто цей розмір є наперед відомим), проценти за частиною другою статті 625 ЦК України відрізняються від збитків, розмір яких залежить від майнових втрат кредитора, наперед невідомий і підлягає доведенню позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.23)).

У постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 904/2295/22 Верховний Суд здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, зазначив, що оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов`язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.»

Із змісту пункту 5.8. договору договору слідує, що 7 % річних "за користування чужими грошовими коштами" нараховуються від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати та підставою для їх нарахування є виникнення обставини прострочення оплати товару щодо якого відповідною специфікацією було передбачено відстрочення платежу.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поіменовані сторонами "проценти за користування чужими грошовими коштами" визначені договором та підлягають сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначені проценти мають всі ознаки процентів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України. Якщо об`єкт має всі ознаки певного поняття, то він охоплюється змістом цього поняття.

Проаналізувавши зміст пункту 5.8. договору, врахувавши, що цей пункт договору міститься у розділі 5 «обов`язки та відповідальність сторін», суд дійшов висновку, що погоджені сторонами у договорі та заявлені до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 ЦК України (інший розмір процентів встановлений договором).

Отже, у пункті 5.8 договору сторони фактично узгодили сплату процентів за частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили їх договірний розмір 7% від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, право на стягнення яких передбачено приписами статтею 536 ЦК України, у договорі окремо не визначався.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% (або збільшених договором відсотків річних) виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом нараховано до стягнення 7% річних за пунктом 5.8. договору та окремо 3 % річних за частиною 2 статтею 625 ЦК України.

Враховуючи висновок суду, що у пункті 5.8. договору сторони узгодили сплату процентів за частиною 2 статті 625 ЦК України у розмірі 7% процентів від суми заборгованості, позивач має право на стягнення лише процентів, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України у розмірі визначеному пунктом 5.8. договору.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення 7 % річних, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума нарахованих 7% річних за визначений позивачем період у розмірі 62 768,52 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення 7 % річних у сумі 62 768,52 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

У свою чергу, стягнення додатково нарахованих 3 % річних за частиною 2 статті 625 ЦК України є безпідставним, оскільки за вимогами статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 3% річних у сумі 26 900,80 гривень є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Позивачем заявлено до стягнення 53 976,58 гривень інфляційних втрат.

Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат та наданих у відповіді на відзив пояснень ТОВ "Волагро" вказаний розрахунок товариством здійснено за весь період заборгованості та шляхом віднімання суми стягнених за судовим рішенням у справі № 902/76/23 10 090,87 гривень.

ФГ "Бондарук" у відзиві на первісний позов зазначило про безпідставність включення до розрахунку інфляційних втрат попереднього періоду (листопад 2022 року). Сума інфляційних втрат згідно контррозрахунку наданого відповідачем за первісним позовом складає 43 208,05 гривень.

Судовим рішенням у справі № 902/76/23 встановлено прострочення виконання ФГ "Бондарук" грошового зобов`язання зі сплати 1 441 552,8 гривень та нарахування інфляційних втрат за період прострочення з 01.11.2022 по 31.12.2022.

За відсутності сплати суми заборгованості станом на 01.01.2023 та здійснення остаточних розрахунків 01.08.2023 та 30.08.2023 правомірним є нарахування інфляційних втрат за період січень-серпень 2023 року з урахуванням зменшення суми заборгованості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат суд дійшов висновку, що вірна сума нарахованих інфляційних втрат становить 43 305,34 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 43 305,34 гривень, в іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 10 671,24 гривень слід відмовити у зв`язку із їх необгрунтованістю.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 5.7. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати товару покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за порушення строку оплати товару понад сімдесят днів додатково сплатити штраф у розмірі 10% від простроченої суми. Нарахування пені згідно з цим пунктом здійснюється до моменту повної оплати товару.

Рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/76/23 від 30.05.2023 року встановлено, що з боку ФГ "Бондарук" мало місце прострочення оплати за отриманий товар згідно видаткових накладних: № 1252 від 09.12.2021 на суму 670 821,60 гривень та № 1259 від 15.12.2021 на суму 770 731,20 гривень, а також те, що основний борг у розмірі 1 441 552,8 гривень (670 821,60 гривень + 770 731,20 гривень = 1 441 552,8 гривень) ФГ "Бондарук" після спливу граничних строків оплати товару сплачено не було.

Нарахування пені за вказаним судовим рішенням було здійснено за період прострочення з 11.10.2022 по 04.01.2023 на суму 670 821,6 грн та з 18.10.2022 по 04.01.2023 на суму 770731,2 грн.

Доказів виконання зобов`язання з оплати отриманого товару згідно видаткових накладних № 1252 від 09.12.2021 на суму 670 821,60 гривень та № 1259 від 15.12.2021 на суму 770 731,20 гривень станом на 05.01.2023 року матеріали справи не містять.

Погашення заборгованості у розмірі 1 441 552,80 гривень здійснено 01.08.2023 та 30.08.2023 шляхом оплати 01.03.2023 року відповідачем 495 000,00 гривень та надходження в рамках виконавчого провадження 30.08.2023 на рахунок позивача грошової суми у розмірі 1 219 474,81 гривень.

З огляду на викладене, судом встановлено обставину прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а тому вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Як уже було зазначено, положеннями пункту 5.7. договору сторони погодили, що нарахування пені згідно з цим пунктом здійснюється до моменту повної оплати товару.

Проаналізувавши зміст пункту 5.7. договору, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до моменту повної оплати товару.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем за первісним позовом, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 05.01.2023 по 31.07.2023 на суму 495 000,00 гривень та за період з 05.01.2023 по 29.08.2023 на суму 946 552,80 гривень.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 442 886,39 гривень.

Здійснивши перерахунок заявленої ТОВ "Волагро" пені, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем пеня за визначений ним період у розмірі 442 886,39 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення пені у сумі 442 886,39 гривень є обгрунтованою.

Визначаючись щодо підстав для стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, судом враховано таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення виконання зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені судом враховано ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що зобов`язання з оплати заборгованості за договором виконані у повному обсязі, позивачем не надано доказів наявності негативних наслідків порушення зобов`язання, у тому числі збитків у зв`язку з простроченням поставки товару та їх розміру.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 442 886,39 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача за первісним позовом підлягає пеня в сумі 221 443,20 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Висновок суду за первісним позовом.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" до Фермерського господарства "Бондарук" про стягнення 586 532,29 гривень підлягають задоволенню частково у розмірі 327 517,06 гривень, у тому числі 221 443,20 гривень пені, 62 768,52 гривень 7% річних та 43 305,34 гривень інфляційних втрат, в іншій частині позову слід відмовити.

Висновок суду за зустрічним позовом.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, враховуючи, що судом встановлено правомірність нарахування позивачем за первісним позовом 7% річних та пені за договором за період визначений у позові, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом Фермерського господарства "Бондарук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" про визнання відсутнім права вимоги пені в розмірі 442 886,39 грн. та 7% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62 768,52 грн., які заявлені на підставі п. 5.7 та 5.8 договору поставки № ВП -21.11.21-1 від 21.11.2021 року, а правовідносини сторін в цій частині припиненими з 05.01.2023 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду із первісним позовом позивачем згідно платіжного документа № 46 від 12.02.2024 року сплачено судовий збір у розмірі 8 797,98 гривень.

При зверненні до суду із зустрічним позовом позивачем за зустрічним позовом згідно платіжної інструкції № 0.0.3523311428.1 від 12.03.2024 сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас в силу приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що спір за первісним позовом доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача, враховуючи часткове задоволення первісних позовних вимог та зменшення судом суми неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8 797,98 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 8 234,03 гривень покладаються на відповідача за первісним позовом, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 563,95 гривень слід залишити за позивачем за первісним позовом.

Враховуючи, що у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3028,00 гривень покладаються на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" до Фермерського господарства "Бондарук" про стягнення 586 532,29 гривень задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Бондарук" (21017, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Гонти, будинок 30-а, ідентифікаційний код юридичної особи 37836875) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" (79026, Львівська область, місто Львів, вулиця Персенківка, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 38592097) 327 517,06 гривень (триста двадцять сім тисяч п`ятсот сімнадцять гривень, 06 копійок), у тому числі: 221 443,20 гривень пені, 62 768,52 гривень 7% річних, 43 305,34 гривень інфляційних втрат та 8 234,03 гривень (вісім тисяч двісті тридцять чотири гривень, 03 копійки) судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" до Фермерського господарства "Бондарук" в частині стягнення 221 443,19 гривень пені, 26 900,80 гривень 3% річних та 10 671,24 гривень інфляційних втрат - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 563,95 гривень покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Волагро".

6. У задоволенні зустрічного позову Фермерського господарства "Бондарук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волагро" про визнання відсутнім права вимоги пені в розмірі 442 886,39 грн. та 7% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62 768,52 грн., які заявлені на підставі п. 5.7 та 5.8 договору поставки № ВП -21.11.21-1 від 21.11.2021 року, а правовідносини сторін в цій частині припиненими з 05.01.2023 року - відмовити.

7. Судові витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову покласти на Фермерське господарство "Бондарук".

8. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

10. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повний текст рішення складено 05 липня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2, 3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.