справа № 361/3950/17
провадження № 2/361/2/24
03.04.2024
РІШЕННЯ
Іменем України
03 квітня 2024 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретарів: Срібної Ю.О., Зазимко А.Ю., Панек А.С., Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки і чоловіка без шлюбу та визнання права власності на частку спільного сумісного майна,
в с т а н о в и в :
У липні 2017 року ОСОБА_3 , яка в ході розгляду справи змінила своє прізвище на ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, враховуючи заяви про зміну предмета позову, збільшення і зменшення позовних вимог (т. 1 а.с. 1-10, 86-89, 189-190, т. 4 а.с. 65-68, 100-104), просила суд встановити факт проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки і чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2003 року по 18 жовтня 2015 року та визнати за нею право власності на наступне майно:
частку житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
частку земельної ділянки площею 0,0168 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3210600000:00:017:0098, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль Hyundai Santa Fe, загальний універсал-В, КМНST81CADU056123, об`єм двигуна 2359 м3, 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 400000 грн. як грошову компенсацію вартості належної частки цього автомобіля, отриманих відповідачем одноосібно грошових коштів від продажу ним самостійно без її згоди даного транспортного засобу;
частку земельної ділянки площею 0,1206 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220880900:05:003:0021, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Безуглівка;
частку земельної ділянки площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221280801:01:072:0174, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
частку земельної ділянки площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221280802:06:002:0029, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся;
частку земельної ділянки площею 0,1252 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221280802:06:002:0030, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся;
частку житлового будинку, житловою площею 32,40 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
частку квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 41,50 м2;
частку грошових коштів, що знаходяться в усіх банківських установах, де клієнтом є відповідач ОСОБА_2 станом на 18 жовтня 2015 року;
частку грошових коштів, сплачених у Житлово-будівельний кооператив Гетьманський Бровари (далі ЖБКГетьманський Бровари).
В обґрунтування позову зазначала, що 20 серпня 1988 року вона і ОСОБА_2 уклали шлюб. У цьому шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилися дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_6 . У 1995 році за ініціативою ОСОБА_2 та спільною домовленістю, вони реалізували необхідність формально розірвати цей шлюб. 18 квітня 1995 року рішенням суду їхній шлюб розірвано. У період 1997-2000 років вона і ОСОБА_2 , за його ж ініціативою та спільною домовленістю, формально перебували у зареєстрованих ними шлюбах з іншими особами, які розірвані у 2000 році. Вказувала на те, що повторно офіційно шлюб із ОСОБА_2 вони не реєстрували. ІНФОРМАЦІЯ_3 від фактичних шлюбних відносин у них народився син ОСОБА_5 . Як подружжя сторони фактично проживали до 18 жовтня 2015 року. За цей період часу між ними склалися усталені, притаманні подружжю, відносини, зокрема, сторони мали спільний бюджет, набували за спільні кошти майно, вели спільне господарство і побут, спільно проживали разом та спільно виховували їхніх дітей.
Під час тривалого спільного проживання однією сім`єю сторони в різні періоди часу набували майно. У 2007 році за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу ними була придбана земельна ділянка 0,0168 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, кадастровий номер 3210600000:00:017:0098, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 , на якій за спільні кошти ними був збудований житловий будинок, право власності на який у 2009 році теж було зареєстровано за відповідачем. На початку серпня 2009 року позивач, відповідач і троє їхніх дітей переїхали проживати у даний будинок. За спільні кошти сторони здійснювали облаштування будинку меблями, технікою, предметами інтер`єру, займалися благоустроїм подвір`я, земельної ділянки.
Також у період 2003-2015 років під час спільного проживання сторін, за спільні грошові кошти ними набуто: земельну ділянкуплощею 0,1206га,для веденняособистого селянськогогосподарства,кадастровий номер3220880900:05:003:0021,розташовану заадресою:Київська область,Бориспільський район,село Безуглівка;земельну ділянку площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221280801:01:072:0174, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221280802:06:002:0029, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся; земельну ділянку площею 0,1252 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221280802:06:002:0030, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; автомобіль Hyundai Santa Fe, загальний універсал-В, КМНST81CADU056123, об`єм двигуна 2359 м2, 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , та грошові кошти, сплачені ними у будівництво ЖБКГетьманський Бровари. Право власності на все спірне майно, набуте ними у вказаний період, зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що відповідно до ст. 74 СК України на майно, що набуте у період спільного проживання жінки і чоловіка без шлюбу, поширюється правовий статус спільного майна подружжя, тому вказане вище спірне майно є спільною сумісною власністю сторін та вона має право на половину, тобто частку, зазначеного майна.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Тасун Г.А. у суді позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеному вище, просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги повністю.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Петренко С.В. у суді позов не визнали, проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що позов є необґрунтованим, правові підстави для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог відсутні.
Відповідач ОСОБА_2 у суді пояснив, що у період з 01 січня 2003 року по 18 жовтня 2015 року він ніколи не проживав із ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, жодних доказів, які б могли підтвердити факт спільного проживання сторін однією сім`єю, їхній спільний побут, взаємні права та обов`язки, позивачем суду не надано. Жодна із ознак сім`ї не мала місця в їхніх відносинах, жодна із них позивачем не доведена. У відзиві на позов відповідач зазначав, що у період з 20 серпня 1988 року по 18 квітня 1995 року він та позивач перебували у шлюбі. Однак, у зв`язку зі складністю їхніх відносин, постійними між ними сварками, їхній шлюб було розірвано. Від дітей він не відмовлявся, спілкувався з ними, проводив з дітьми відпустки та дозвілля, надавав позивачу кошти на їх утримання. У 1997 році він уклав шлюб із ОСОБА_8 , у якому перебував до травня 2000 року.
У 2005 році він та ОСОБА_1 тимчасово примирилися, домовилися спробувати відновити стосунки та проживати разом. Однак, спільне життя у сторін не склалося, оскільки вони постійно сварилися та він неодноразово йшов з дому, фактичних шлюбних відносин між ними не було, не існувало й взаємних прав і обов`язків, спільних коштів, спільного придбання майна. Вказував, що проживання сторін певний час в одному помешканні не може вважатися сім`єю, оскільки вони не вели спільного господарства, між ними не існувало взаємних прав та обов`язків. Він надавав позивачу ОСОБА_1 кошти на утримання їхніх спільних дітей, однак спільного бюджету він і позивач не мали, між ними не розподілялися сімейні обов`язки, не існувало усталених, притаманних подружжю, відносин, спільного дозвілля вони теж не мали. Із 2008рокувін мав стосунки з іншою жінкою, періодично проживав разом із нею, а починаючи з 2011 року вони фактично стали проживати однією сім`єю, що підтверджуються долученими фотокартками. Вважає, що позивач не довела належними доказами факт проживання сторін однією сім`єю як жінки і чоловіка без реєстрації шлюбу. Крім того, зазначав, що, заявляючи вимоги про поділ спільного майна, позивач взагалі не володіла інформацією про належне йому на праві власності майно, час та підстави набуття ним у власність цього майна, оскільки вони їй не були відомі, що підтверджує той факт, що відносини між сторонами не мали ознак сім`ї, де її члени пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дану інформацію позивач отримала лише після подачі до суду цього позову, шляхом витребування судом доказів про таке майно. Також зазначав, що майно, право на частку якого заявляє позивач ОСОБА_1 та просить поділити, належить йому особисто, деяке йому подароване, деяке придбане за його особисті грошові кошти на підставі укладених ним та нотаріально посвідчених договорів. Вважає, що позивач ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що спірне майно придбане сторонами за спільні кошти. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
З`ясувавши позицію сторін, заслухавши показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з того, що згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Правовий зміст наведених вище законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
При вирішенні вказаного спору, у контексті із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами, наданими відповідачем ОСОБА_2 запереченнями на позов, доказуванню у цій справі підлягає факт проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки і чоловіка без шлюбу в період з 01 січня 2003 року по 18 жовтня 2015 року, та лише у разі доведеності позивачем у суді цього юридичного факту можливе вирішення судом інших заявлених ОСОБА_1 позовних вимог щодо поділу спірного майна.
Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із даним позовом, на підтвердження заявлених позовних вимог про встановлення факту проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки і чоловіка без шлюбу в період з 01 січня 2003 року по 18 жовтня 2015 року, визнання придбаного відповідачем у цей період майна (будинків, земельних ділянок, квартири та автомобіля) спільним майном сторін, його поділ та стягнення грошової компенсації вартості частки автомобіля та грошових коштів, посилалася на особисті пояснення щодо спільного проживання сторін разом із їхніми спільними дітьми у житловому будинку АДРЕСА_1 , ведення нею та відповідачем ОСОБА_2 у період 2007-2009 років будівництва даного житлового будинку за спільні кошти, отримані ними від продажу спільного сумісного майна, їхній спільний побут, придбання сторонами у цей період майна, облаштування цього житлового будинку, показання свідків та спільні фотографії сторін.
Суд встановив, що в період з 20 серпня 1988 року позивач ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі. 18 квітня 1995 року рішенням суду шлюб між ними розірвано, чого сторони в суді не заперечували. У цьому шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_6 .
Із період 1997-2000 років позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 перебували в шлюбах з іншими особами, чого сторони у суді теж не заперечували.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_5 .
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у період 2007-2014 років набув у власність наступне майно, яке є предметом спору у даній справі.
28 лютого 2007 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 0,1206 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3220880900:05:003:0021, розташовану за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Безуглівка, та отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №594904.
10 жовтня 2007 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частини земельної ділянки набув у власність частину земельної ділянки площею 0,0168 га, із загальної площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000:00:017:0098, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .
26 жовтня 2007 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування набув у власність земельну ділянку площею 0,0353 га, яка є невід`ємною частиною земельної ділянки загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000000170099, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
12 грудня 2007 року на підставі зазначених вище двох договорів та рішення виконкому Броварської міської ради Київської області за №579 від 13 листопада 2007 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЕ №965491 на право власності на земельну ділянку площею 0,0521 га, кадастровий номер 3210600000:00:017:0208, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Броварської міської ради Київської області від 03 жовтня 2008 року, відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить частка квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 41,50 м2.
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого відповідно до рішення виконкому Броварської міської ради Київської області від 14 липня 2009 року №331, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .
Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу видно, що автомобіль марки Hyundai Santa Fe, загальний універсал-В, номер кузова НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2359 м3, 2012 року випуску, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований 16 вересня 2015 року за ОСОБА_9 . Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов не заперечував того факту, що цей автомобіль придбаний ним особисто у 2013 році.
30 грудня 2013 року на підставі рішення Богданівської сільської ради Броварського району Київської області про відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 набув у приватну власність земельну ділянку площею 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221280801:01:072:0174, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
09 серпня 2014 року на підставі двох договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку відповідач ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку загальною площею 0,3752 га, з яких: 0,2500 га цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 3221280802:06:002:0029, та 0,1252 га цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221280802:06:002:0030, та житловий будинок АДРЕСА_3 .
Із матеріалів справи вбачається, що у різний період часу 2003-2015 років відповідачем ОСОБА_2 відкривалися і закривалися у банківських установах рахунки, зокрема, у таких акціонерних товариствах: Банк Михайлівський, Комерційний банк Фінансова ініціатива, Комерційному банку Приват Банк, Альфа Банк.
Допитана в суді позивач ОСОБА_1 як свідок надала суду пояснення, аналогічні викладеному нею у позовній заяві, та показала, що у період з 2003 року по жовтень 2015 року вона проживала з ОСОБА_2 як жінка і чоловік без реєстрації шлюбу, вони турбувалися один про одного як подружжя, відповідач працював та забезпечував свою родину, сім`єю вони проводили разом дозвілля, їздили разом на відпочинок, у них були притаманні подружжю відносини.
Відповідач ОСОБА_2 у суді категорично заперечував факт спільного проживання та ведення ним спільного господарства із позивачем ОСОБА_1 у період з 2003-2015 років, вказуючи на те, що у кожного із них було своє окреме життя, будь-якого спільного бюджету сторони не мали, спільного господарства вони не вели. Починаючи із 2008 року він періодично проживав з іншою жінкою ОСОБА_10 , із 2011 року вони стали проживали постійно разом як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. У період 2008-2014 років він проживав із ОСОБА_10 за адресою АДРЕСА_6 . У 2017 році він і ОСОБА_11 офіційно зареєстрували шлюб.
Судом допитано свідків зі сторони позивача: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_6 та свідків зі сторони відповідача: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 і ОСОБА_19 .
Свідок ОСОБА_12 у суді показав, що сторін знає із 1986 року, цього року вони уклали шлюб, у 1995 році шлюб розірвали. Його (свідка) дружина двоюрідна сестра ОСОБА_20 , відповідач хресний мого сина, позивач хресна моєї дочки, вони часто зустрічалися сім`ями. Спільне проживання сторін як сім`ї він спостерігав із 2009 року. Сторони проживали у будинку по АДРЕСА_1 . Під час будівництва будинку позивача він там не бачив, поки йшли будівельні роботи її там не було. За будівельні роботи розраховувався відповідач Основну частину доходу в сім`ю приносив ОСОБА_20 , ОСОБА_21 теж працювала. Сторони разом не проживають приблизно з 2015 року.
Свідок ОСОБА_13 у суді показала, що сторін вона знає давно, відповідача з дитинства. ОСОБА_22 визнавав себе батьком відносно трьох дітей позивача. Їй відомо, що сторони розірвали шлюб у 1995 році, проте вони й надалі проживали разом однією родиною, чи був між потім укладений шлюб, їй невідомо. У 2007 році у сторін народився син ОСОБА_23 , сторони разом із дітьми жили разом у двоповерховому будинку по АДРЕСА_1 . Звідти їхній молодший син ОСОБА_23 почав ходити до дитячого садочку. Їй відомо, що сторони будували будинок разом, позивач вибирала оздоблення будинку. Щодо походження коштів та їхнього сімейного бюджету їй нічого невідомо. У 2016 році вона дізналася про те, що ОСОБА_24 разом уже не проживають.
Свідок ОСОБА_25 у суді показала, що вона та брат відповідача сусіди. У 2007 році вона продала відповідачу частину земельної ділянки та одразу почалося будівництво будинку по АДРЕСА_1 . Будинок ОСОБА_2 побудований приблизно у 2008-2009 роках. після чого до цього будинку одразу переїхала позивач разом із дітьми. Під час будівництва будинку позивач вона там не бачила. ОСОБА_7 оздоблювала будинок. Починаючи з осені 2015 року відповідач ОСОБА_2 став проживав у будинку один. У травні 2016 року до нього в будинок переїхала інша жінка. Чи перебували у цей період сторони у шлюбі їй невідомо.
Свідок ОСОБА_15 у суді показала, що у 1988 році сторони уклали шлюб. Проживали вони разом. Їй відомо, що матір позивача давала кошти на придбання квартири по АДРЕСА_7 в розмір 6000 доларів США. Про розірвання шлюбу між сторонами їй нічого невідомо. У 2007 році сторони почали будувати будинок по АДРЕСА_1 . У цьому будинку проживали сторони і троє їхніх дітей. Відповідача речі у будинку були. Сторони приїздили до її родини на свята, вони разом їздили в село до батьків позивача. Разом сторони не проживають із 2015 року.
Свідок ОСОБА_6 у суді показав, що він є сином сторін, йому відомо, що шлюб між батьками був розірваний, проте вони й надалі продовжували проживати разом. Із 2000 року він, батько, матір і старша сестра проживали однією сім`єю у квартирі по АДРЕСА_8 . Батько можливо й від`їжджав у відрядження, але це тривало кілька днів. Це не було розлученням батьків. Потім переїхали проживати усією сім`єю у квартиру по АДРЕСА_1 , у 2006 році у квартиру по АДРЕСА_7 . У зв`язку із народженням у 2007 році молодшого брата Марка, щоб збільшити площу, вони усією родиною переїхали у 2009 році до будинку по АДРЕСА_1 . Цей будинок будували його батьки та брат батька. Проект будинку обирав батько та його брат, у будинку було заплановано три кімнати на другому поверсі для кожного із дітей та батьківська спальня, яка знаходилася на першому поверсі. У період 2000-2015 років батьки проживали разом однією сім`єю, хоча не перебували у шлюбі. Запрошували гостей, думка матері завжди враховувалася як повноправного члена сім`ї. Цей будинок будували робітники, він також дещо допомагав батькові. Коли заселилися у будинок матір займалася його оформленням, дітям була надана можливість висловити свої побажання з приводу оформлення їхніх кімнат. Батьки під час спільного проживання працювали, батько казав, що матір мало заробляє. Мати заробляла менше, проте займалася усіма домашніми справами. Разом сім`єю вони їздили відпочивати, також виїжджали на відпочинок за кордон, але без матері, оскільки вона боїться перельотів. Він (свідок) з`їхав від батьків у 2015 року. Того ж року батьки припинили спільне проживання та розійшлися, у будинку залишився проживати батько. Тоді ж він дізнався про існування у батька іншої родини. Інша жінка з дитиною з`явилася у вказаному будинку після 2015 року.
Свідок ОСОБА_16 у суді показала, що з ОСОБА_2 її у 2008 році познайомила кума ОСОБА_11 та сказала, що це її коханий чоловік. У 2008 році ОСОБА_11 пішла із квартири, де проживала зі своїм чоловіком, та стала фактично проживали з ОСОБА_2 у квартирі, яку відповідач винаймав для них. У 2009 році у ОСОБА_26 та ОСОБА_20 народився син ОСОБА_27 , вони проживали однією сім`єю, піклувалися один про одного, разом проводили дозвілля. У 2011 році ОСОБА_28 повідомила їй, що вони з ОСОБА_20 купили квартиру у АДРЕСА_1 , яку раніше орендували. Коли вона приходила у цю квартиру, то бачила там речі ОСОБА_20 , його одяг, інколи ОСОБА_20 при ній готував їжу. У 2015 році ОСОБА_11 із сином ОСОБА_27 переїхала до ОСОБА_2 у будинок по АДРЕСА_1 . У 2017 році ОСОБА_28 та ОСОБА_20 зареєстрували шлюб, проживають разом у злагоді по даний час.
Свідок ОСОБА_29 у суді показав, що знайомий з відповідачем ОСОБА_2 з часу навчання в інституті. У 2008 році ОСОБА_2 наймав бригаду його батька ОСОБА_30 для будівництва будинку у АДРЕСА_1 . На канікулах він (свідок) приймав участь у будівництві будинку влітку 2009 року, особисто бачив, що ОСОБА_2 розраховувався за будівельні матеріали або давав гроші будівельникам. Відповідач часто залишався ночувати на будівництві у старому будинку. Про першу дружину відповідача йому нічого невідомо, на будівництві будинку жінок не було.
Свідок ОСОБА_18 у суді показав, що він давно знає ОСОБА_2 , займається будівництвом і доставкою будівельних матеріалів. Йому відомо, що у 2007 році відповідач почав будівництво будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , він (свідок) був у будівельній бригаді, здійснював доставку будівельних матеріалів, бачив, що усі документи на будівельні матеріали оформлені на ОСОБА_2 , який особисто оплачував усі роботи або давав йому гроші для оплати. ОСОБА_22 багато часу проводив на будівництві, сам теж працював, контролював робітників. Уся документація на будинок була оформлена на ім`я відповідача. Позивача ОСОБА_3 на будівництві він ніколи не бачив. У 2010 рц на весіллі його брата ОСОБА_31 , відповідач був з жінкою на ім`я ОСОБА_28 , яку представляв як своєю дружиною.
Свідок ОСОБА_19 у суді показав, що знає відповідача із 2006 року, між ними склалися дружні відносини. Жодного разу у період 2006-2016 років сторін разом не бачив, йому відомо, що позивач була дружиною відповідача, проте після розірвання шлюбу сторони однією сім`єю разом не проживали. ОСОБА_2 розповідав йому про складні відносини з позивачем, що проживати з нею вони не можуть, остання налаштовує проти нього їхніх дітей.
Також свідок ОСОБА_19 повідомив, що у 2008 році ОСОБА_2 на земельній ділянці, що розташована у АДРЕСА_9 , розпочав будувати великий будинок на два входи, для себе та сім`ї свого брата. Він доставляв на будівництво матеріали, підвозив та забирав звідти будівельний інструмент, його знайомі будівельники допомагали роботами на пікових навантаженнях. Вказаний будинок ОСОБА_2 побудував швидко, у 2009 році він ввів його в експлуатацію. Йому відомо, що відповідач був зареєстрований як ФОП, займався будівельним бізнесом та мав заощадження для будівництва будинку. Після того, як будинок був збудований, ОСОБА_20 дозволив позивачу із їхніми дітьми на час ремонту у квартирі деякий час пожити у будинку. Відповідач часто скаржився на те, що не може знайти порозуміння із позивачем, між ними весь час виникають сварки і це негативно впливає на дітей. У 2008 році ОСОБА_2 познайомився з жінкою на ім`я ОСОБА_28 , говорив, що саме з нею він бачить своє майбутнє. У 2009 році влітку ОСОБА_28 народила сина ОСОБА_27 , батьком якого є відповідач, ОСОБА_2 турбувався про сина з моменту його народження, взяв на себе усі фінансові обов`язки, купував усе необхідне для дитини. У 2011 році ОСОБА_22 і ОСОБА_11 купили двокімнатну квартиру на четвертому поверсі першого під`їзду у будинку АДРЕСА_6 , яку вони раніше орендували та продовжили проживати однією сім`єю у даній квартирі. У 2017 році Вадим та Леся узаконили свої відносини як чоловіка і жінки, офіційно одружилися та зареєстрували шлюб.
За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
До 01 січня 2004 року був чинним та діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України, який правової можливості встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не передбачав та не встановлював юридичних наслідків для жінки і чоловіка, які проживали разом без реєстрації шлюбу.
Виходячи з наведеного вище, встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено, тому вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації ними шлюбу в період з 01 січня 2003 року до 01 січня 2004 року на вимогах закону не ґрунтуються та є безпідставними, тому заявлені позивачем вимоги у цій частині позову задоволенню не підлягають.
У ч. 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно довимог ч.ч.1,2ст.25СК Українижінка тачоловік можутьодночасно перебуватилише водному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Згідно із ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
У ст. 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом, правовою підставою для виникнення у цих осіб деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у період такого спільного проживання.
Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови №11 від 27 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснив, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15 та постанові від 19 березня 2020 року у справі №303/2865/17 зазначив, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі №554/8023/15-ц зробила правовий висновок про те, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.
Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 роз`яснив, що обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову.
Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2021 року у справі №204/6931/20 зазначив, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із подружжя; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше.
Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 зазначив, що лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №756/2484/19 вказав на те, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність між ними сталих відносин, притаманних подружжю.
Надані позивачем ОСОБА_1 докази, а саме фотознімки, свідчать про існування між сторонами у певний період часу лише близьких, романтичних стосунків як між жінкою і чоловіком, які не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними відносинами. Фотографії, на яких зображені сторони та їхні діти в певній обстановці: на прогулянці, відпочинку, святах, не можуть свідчити про постійність та спільність проживання сторін однією сім`єю, а можуть лише підтвердити той факт, що сторони як батьки опікувалися своїми дітьми, забезпечували їхнє дозвілля та відпочинок.
Позивач ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог посилалася також на показання свідків, проте свідчення свідків не дають підстав для визнання сторін такими, що проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. Крім того, показання свідків зі сторони позивача, суперечать показанням свідків зі сторони відповідача.
Вирішуючи заявлену в межах даної цивільної справи позовну вимогу про встановлення факту спільного проживання сторін як жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із 01 січня 2004 року по 18 жовтня 2015 року в контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх, суд вважає, що відсутні достатні підстави для задоволення цієї вимоги, оскільки самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу.
Суд вважає, що показання зазначених вище свідків зі сторони позивача та надані суду фотографії не доводять факту ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, ці докази не можуть свідчити про те, що між сторонами протягом вказаного періоду часу (2004-2015 років) склалися та мали місце усталені, притаманні подружжю відносини.
Суд вважає, що показання свідків сторони позивача та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін як жінки і чоловіка однією сім`єю без шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні судом даного питання.
Будь-яких інших доказів, зокрема, листів ділового та особистого характеру тощо, доказів спільного придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше, на підтвердження заявлених вимог позивач ОСОБА_1 суду не надала.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи, за відсутності належного доведення позивачем факту спільного проживання з відповідачем як жінки і чоловіка без шлюбу у період 2004-2015 років, усі клопотання сторони позивача фактично зводилися до витребування судом доказів та інформації про набуте у вказаний вище період ОСОБА_2 майно, оскільки відомості про придбання у даний період конкретного майна та на якій правовій підставі позивачу не були відомі взагалі, що може свідчити про відсутність у цивілізованому суспільстві загальноприйнятих норм відносин між подружжям.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23 зазначив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1)час набуття такого майна; 2)кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3)мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що вони разом з відповідачем ОСОБА_2 будували спірний житловий будинок та облаштовували його, суд до уваги не приймає, оскільки ці обставини будь-якими належними доказами не доведено, зокрема, і показаннями свідків.
Надані суду стороною позивача копії матеріалів чотирьох цивільних справ у спорах між сторонами про стягнення аліментів; стягнення заборгованості зі сплати аліментів на дитину та пені за прострочення сплати аліментів; визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; скарги позивача на дії державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби, жодним чином не підтверджують обставин ведення сторонами спільного побуту, виконання ними притаманних подружжю взаємних прав та обов`язків.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Враховуючи, що для визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання ними взаємних прав та обов`язків, а позивачем ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин суду не надано, тому суд вважає, що правові підстави вважати, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, відсутні.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 заявила про визнання за нею права власності на частку нерухомого майна, набутого відповідачем у справі ОСОБА_2 на підставі договору дарування, шляхом приватизації належних земельних ділянок, що перебували в його користуванні, у визначеному законом порядку, що суперечить положенням ст. 57 СК України, у якій законом чітко встановлено, що таке майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка та не може визнаватися спільним сумісним майном подружжя.
Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2024 року у справі №199/9770/21 вказав на те, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 у суді не доведено належними і допустимими доказами факту її проживання однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 як жінки і чоловіка без реєстрації шлюбу на час набуття останнім у власність спірного майна, докази позивача не підтверджують факту ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та спільного бюджету, притаманних подружжю взаємних прав та обов`язків, участі позивача коштами у придбанні майна, спільної праці у будівництві житлового будинку, у зв`язку чим заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про встановлення цього факту, визнання за нею права власності на частку спірного майна та стягнення з відповідача грошової компенсації вартості частки спірного автомобіля та частки грошових коштів задоволенню не підлягають.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разі задоволення позову на відповідача; 2)у разі відмови в позові на позивача; 3)у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Вирішуючи питання про розподіл заявлених відповідачем ОСОБА_2 понесених ним судових витрат у цій справі на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов таких висновків.
На підтвердження отриманої правничої допомоги відповідач ОСОБА_2 подав до суду договір про надання правничої допомоги від 08 липня 2023 року, укладений між ним та адвокатом Петренко С.В.; акт приймання-передачі послуг від 08 січня 2024 року до вказаного договору, рахунок №1 від 08 січня 2024 року на суму 20000 грн.
Із акта приймання-передачі наданої правничої допомоги вбачається, що адвокатом Петренко С.В. було надано відповідачу ОСОБА_2 правову допомогу, загальна вартість якої становить 20000 грн.
Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що заявлена сума відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката пов`язана з розглядом судом даної цивільній справі; цей розмір витрат є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, підтверджений належними та допустимими доказами, тому суд вважає, що з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000 грн.
Суд вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідає складності справи, виконаній адвокатом Петренко С.В. роботі, обсягу наданих відповідачу адвокатом послуг, виконаних робіт та ціні позову.
У ч. ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України встановлено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
06 серпня 2020 року ухвалою суду з метою забезпечення позову ОСОБА_1 у даній справі, на майно, що належить ОСОБА_2 , накладено арешт, зокрема, на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0168 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:01:017:0089; земельну ділянку площею 0,0353 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:01:017:0090; земельну ділянку площею 0,1206 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Безуглівка, кадастровий номер 3220880900:05:003:0021; земельну ділянку площею 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221280801:01:072:0174; земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся, кадастровий номер 3221280802:06:002:0029; земельну ділянку площею 0,1252 га, цільове призначення: для введення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся, кадастровий номер 3221280802:06:002:0030; житловий будинок, житловою площею 32,40 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею АДРЕСА_11 .
Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснив, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому вжиті ухвалою суду від 06 серпня 2020 року заходи забезпечення позову останньої у даній справі підлягають скасуванню, оскільки підстави необхідності подальшого арешту належного відповідачу ОСОБА_2 на праві особистої власності майна відсутні. При цьому, суд зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання цим рішенням суду законної сили.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 158, 259, 263 265 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки і чоловіка без шлюбу та визнання права власності на частку спільного сумісного майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2020 року у цивільній справі №361/3950/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки і чоловіка без шлюбу та визнання права власності на частку спільного сумісного майна, а саме: скасувати накладений цією ухвалою суду арешт на:
житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку площею 0,0168 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:01:017:0089;
земельну ділянку площею 0,0353 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:01:017:0090;
земельну ділянку площею 0,1206 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Безуглівка, кадастровий номер 3220880900:05:003:0021;
земельну ділянку площею 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221280801:01:072:0174;
земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся, кадастровий номер 3221280802:06:002:0029;
земельну ділянку площею 0,1252 га, цільове призначення: для введення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Залісся, кадастровий номер 3221280802:06:002:0030;
житловий будинок, житловою площею 32,40 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
квартиру АДРЕСА_12 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.
Суд | Броварський міськрайонний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 03.04.2024 |
Оприлюднено | 09.07.2024 |
Номер документу | 120214228 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Броварський міськрайонний суд Київської області
Дутчак І. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні