Ухвала

від 02.07.2024 по справі 150/124/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 150/124/24

Провадження № 22-ц/801/1476/2024

Категорія: 31

Головуючий у суді 1-ї інстанції Цимбалюк Л. П.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

02 липня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бахура Олександра Валерійовича

на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Цимбалюк Л.П., повний текст якого складено 02 квітня 2024 року

у справі №150/124/24

за позовом ОСОБА_2 (позивач)

до ОСОБА_3 (відповідач)

про визнання договору дарування дійсним, -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування дійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21.04.2019 року між сторонами по справі укладено договір дарування грошей, за умовами якого відповідач передала йому у дар 1 000 000 грн. Вказана обставина підтверджується розпискою від 21.04.2019 року.

Крім того, 21 квітня 2019 року позивачем вручено відповідачеві лист з пропозицією вирішити питання нотаріального посвідчення договору дарування, який залишився без відповіді відповідача.

За вказаних підстав просив визнати дійсним договір дарування грошей в розмірі 1 000 000 гривень, укладений 21 квітня 2019 року між ним, як обдарованим та ОСОБА_3 , як дарувальником.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 березня 2024 року позов задоволено. Визнано дійсним договір дарування від 21.04.2019, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар грошові кошти у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

03 червня 2024 року особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, в інтересах якої діє адвокат Бахур О.В., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа № 127/3691/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 .

В межах зазначеної справи відповідач ОСОБА_2 пред`явив оскаржуване рішення суду на підтвердження тієї обставини, що спірна квартира придбана ним за рахунок грошей, що були його особистою власністю як такі, що подаровані йому матір`ю - ОСОБА_3 .

Дійсність договору дарування грошей від 21 квітня 2019 року викликає в апелянта сумніви, зокрема, через те, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його дійсним лише в березні 2024 року, тобто після відкриття провадження в цивільній справі за її позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, та зі спливом майже 5-ти років після нібито укладення цього договору.

Відтак апелянт вважає, що поданий після відкриття провадження у справі №127/3691/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка є його матір`ю, є завідомо безпідставним, має очевидно штучний характер, а подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, а не реалізацією права ОСОБА_2 на судовий захист, оскільки спір між ним та його матір`ю ОСОБА_3 був відсутній.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд не з`ясував об`єктивних перешкод для нотаріального посвідчення договору (стан здоров`я, виїзд а кордон на постійне місце проживання, втрати будь-якого зв`язку ОСОБА_2 з ОСОБА_3 чи інше). Також не доведено втрату можливості посвідчення договору дарування грошей від 21.04.2019 року саме на момент розгляду прави та ухвалення рішення.

Визнання відповідачкою позову саме собі спростовує доводи позивача про її ухилення від нотаріального посвідчення спірного договору дарування та втрату можливості посвідчити його нотаріально. До того ж, сам факт визнання ОСОБА_3 у судовому засіданні пред`явлених до неї позовних вимог не є правовою підставою для виконання сторонами вимог частини п`ятої статті 719 ЦК України і не позбавляє сторін можливості укласти договір дарування грошових коштів із дотримання вимог цієї норми права.

Вказує також на те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач ОСОБА_3 визнала позовні вимоги ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність спору про право. Водночас договір дарування грошей від 21 квітня 2019 року не містить згоди іншого з подружжя, чоловіка ОСОБА_3 , з яким вони перебували у шлюбі - ОСОБА_4 , на його укладення.

Вважає, що позивачем у цій справі не доведено в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно статтею 220 ЦК України, а тому рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 березня 2024 року є неправомірним та підлягає скасуванню.

Так само звертає увагу на те, що станом на дату ніби укладення договору дарування грошей від 21.04.2019 року ОСОБА_2 був державним службовцем, посада якого належить до посад державної служби категорії «Б» та «В», а тому на нього поширюється пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», який зобов`язує останнього зазначити у декларації відомості щодо подарунка (вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для дарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року .

Разом з тим, як вбачається із доданих до цієї апеляційної скарги декларацій ОСОБА_2 такі відомості зазначені не були, що може свідчити або про умисне внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації та введення в оману або Національного агентства з питань запобігання корупції або ж суду і сторони по справі.

За вказаних доводів, апелянт вважає, що визнання дійсним договору дарування грошей від 21 квітня 2019 року рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 29.03.2024 року безпосередньо зачіпає її права, як одного із подружжя, на майно, яке набуте ними у період шлюбу, оскільки ОСОБА_2 стверджує, що спільно набута квартира, має бути розподілена в частках є його особистою приватною власністю в 21/25 частці, оскільки придбана за кошти подаровані його матір`ю.

На думку апелянта рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29.03.2024 року у справі №150/124/24 має прямий вплив на права та інтереси ОСОБА_1 , що випливає зі змісту правовідносин у справі № 150/124/24 та у справі № 127/3691/24. Вищевикладене доводить очевидний та безумовний правовий зв`язок ОСОБА_1 зі сторонами спору в цивільній справі № 150/124/24, що є підставою для розгляду цієї апеляційної скарги.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзивах на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 просять залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду 06 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 17 червня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено її судовий розгляд.

27 червня 2024 року представник позивача адвокат Головчук В.А. подав до апеляційного суду клопотання про закриття апеляційного провадження, обґрунтовуючи його тим, що у справі про визнання договору дарування дійсним не суд не вирішував питання про право та обов`язки апелянта ОСОБА_1 , а доводи її апеляційної скарги зводяться до доводів, наведених у запереченні на відзив в справі про визнання майна спільною власністю та поділ майна подружжя.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 - адвокат Бахур О.В. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах викладених в ній, та просив задовольнити. Пояснив, що порушення прав його довірительки оскаржуваним рішенням полягає в тому, що останнє використовується ОСОБА_2 в іншій справі про поділ спільно нажитого майна як доказ набуття ним майна за рахунок нібито особистих коштів.

Представник позивача адвокат Головчук В.А. підтримав раніше подану заяву про закриття апеляційної скарги. При цьому він заперечив також проти вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Встановлені судом першої інстанції обставини

21 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в простій письмовій формі було укладено договір дарування (а.с. 7), згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 у особисту власність грошові кошти в сумі 1 000 000 гривень, а ОСОБА_2 прийняв у дар від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1 000 000 гривень.

Грошові кошти за цим Договором подаровані для придбання ОСОБА_2 квартири у житловому районі «Поділля» м. Вінниці Вінницької області.

Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття. Підписанням цього Договору сторони підтверджують, що подаровані грошові кошти у сумі 1 000 000 гривень передані відповідачем ОСОБА_3 , як дарувальником, та прийняті позивачем ОСОБА_2 , як обдаровуваним, 21.04.2019 при укладенні цього Договору.

Договір укладений у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Сторони зобов`язалися нотаріально оформити та нотаріально посвідчити цей договір дарування.

Як зазначив позивач та підтвердила відповідачка, нотаріальне посвідчення договору дарування грошових коштів проігноровано відповідачкою ОСОБА_3 .

Матеріалами справи встановлено, що у власності відповідачки ОСОБА_3 є земельні ділянки (сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства), які передано нею в оренду, за що вона отримує орендну плату. Крім того в користуванні ОСОБА_3 є земельні ділянки, надані їй як орендарю.

Так, із додаткової угоди № 411 від 18.08.2020 до договору оренди землі від 30.12.2005, вбачається, що ОСОБА_3 є орендарем земельної ділянки, наданої ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, як орендодавцем, загальною площею 37,0531 га, в тому числі 6,0747 га - рілля, 5,6596 га - рілля, 5,9260 га - рілля, 19,3928 га - рілля, що розташована за межами населеного пункту на території Гонтівської сільської ради Чернівецького району. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (земельних ділянок) на дату укладення додаткової угоди становить 1 187 959,67 (один мільйон сто вісімдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят) гривень.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №372041930, сформованої 29.03.2024, відомості з державного реєстру речових прав місять наступну інформацію.

Як вбачається із відомостей з державного реєстру речових прав ОСОБА_3 являється власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 0524982700:05:002:0238 площею 2,5965, яку нею як орендодавцем надано в користування строком на 49 років фермерському господарству «ЕКОЛАЙН», як орендарю.

ОСОБА_3 являється власником земельної ділянки площею 0,0491 кадастровий номер 0524982700:01:001:0039.

Крім того, у відповідачки в оренді перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення кадастровий номер 0524982700:07:001:0231 площею 2 га, яку нею як орендодавцем передано в користування фермерському господарству «ЕКОЛАЙН», як орендарю згідно договору оренди.

Також ОСОБА_3 на праві власності належить нежитлове приміщення КОМОРА, розташоване по АДРЕСА_2 .

Окрім того, ОСОБА_3 на праві власності належить будівля, нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 17 кв. м., розташований в АДРЕСА_3 , а також будівля, нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 133,3 кв. м., розташована по АДРЕСА_4 .

ОСОБА_3 на праві власності належать земельні ділянки кадастровий номер 0524982700:03:001:0082 площею 0,2317 га, кадастровий номер 0524982700:03:001:0083 площею 0,2307 га, кадастровий 0524982700:03:001:0081 площею 0,2307 га, розташовані в АДРЕСА_5 .

ОСОБА_3 передані в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення: кадастровий номер 0524982700:05:002:0267 площею 19,3928 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0424 площею 5,6596 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0423 площею 6,0747 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0425 площею 5,926 га, розташовані на території Гонтівської сільської ради Могилів - Подільського (колишнього Чернівецького) району, надані відповідачці Чернівецькою селищною радою Могилів - Подільського району Вінницької області, як орендодавцем.

Окрім того, ОСОБА_3 на праві власності належать земельні ділянки, цільове призначення яких - для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гонтівської сільської ради Могилів - Подільського (колишнього Чернівецького) району: кадастровий номер 0524982700:05:001:0436 площею 2 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0438 площею 2 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0439 площею 2, які передано нею, як орендодавцем для користування фермерському господарству «ЕКОЛАЙН», як орендарю.

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, з таких підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

Зокрема, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Критерії визначення, чи вирішені судовим рішенням права і свободи особи, не залученої до участі у справі, неодноразово були предметом перегляду Верховним Судом.

У постанові від 28 липня 2021 року у справі N 2-95/12 (провадження N 61-16854св20) Верховний Суд зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті, принаймні не за апеляційною скаргою такої особи.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦПК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч. 2 ст. 48 ЦПК України). Третя особа у справі не є стороною у цивільному процесі.

Предметом оскарження в апеляційному порядку ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, є рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 березня 2024 року .

За змістом апеляційної скарги суть порушеного права ОСОБА_1 полягає в тому, що у відзиві на позовну заяву про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, ОСОБА_2 посилався на те, що ним було набуто право особистої приватної власності на грошові кошти в сумі 1 000 000 грн, які йому були подаровані його матір`ю, й використані на придбання спірної квартири, на підтвердження чого ним пред`явлене оскаржуване рішення суду.

Водночас судом першої інстанції розглянуто спір між ОСОБА_2 , який вважаючи укладений договір дарування грошей дійсним, проте не посвідчений нотаріально, звернувся до суду із відповідним позовом до дарувальника - ОСОБА_3 .

Розглянувши справу у межах позовних вимог, суд першої інстанції визнав дійсним договір дарування від 21.04.2019, згідно з яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар грошові кошти у сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесяти восьми) гривень 96 копійок.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність в неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, чи (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків особи, яка не брала участі у справі, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є така особа, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Сторонами спору, що розглянутий судом першої інстанції є сторони відповідного правочину, укладеного 21 квітня 2019 року, а саме обдарований ОСОБА_2 (позивач) і дарувальник ОСОБА_3 (відповідач).

Суд першої інстанції не розглядав питання і не встановлював у своєму рішенні питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , так як вона не є стороною даного правочину.

Безпідставними є й посилання апелянта на те, що рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, так як відповідач подав оскаржуване рішення як доказ набуття в особисту приватну власність значної суми грошових коштів відповідно до пункту 2 частини 1 статті 57 СК України.

Проте предметом поділу майна подружжя в цивільній справі № 127/3691/24 є не грошові кошти, а квартира, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 74,5 кв. м., житловою площею 37,7 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_6 .

Верховний Суд неодноразово вказував, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17.

Отже в зазначеній справі підлягає з`ясуванню не сам по собі факт наявності в одного з подружжя грошових коштів, що належать їй (йому) особисто, а факт використання зазначених коштів на придбання (набуття) майна.

З точки зору преюдиційності судових рішень, то відповідно до частин 4, 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, проте можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Ні та обставина, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання дійсним договору дарування лише після подання його колишньою дружиною ОСОБА_1 позовної заяви до нього про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, ні постановлення судом відповідного рішення, ні вказівка сторонами ( ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ) у відповідному договорі на те, що гроші, які є предметом цього договору, передаються для придбання квартири в житловому районі «Поділля» м. Вінниці Вінницької області, не звільняють його від обов`язку спростувати презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, встановлену статтею 60 СК України, а відтак і не порушують права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , яка не була ні стороною правочину, ні учасником даної справи.

Отже суд першої інстанції по даній справі не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , а тому вона не наділена правом на оскарження судового рішення в розумінні статті 352 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

У зв`язку з вищенаведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що відкрите у цій справі апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бахура Олександра Валерійовича на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 березня 2024 року, у справі №150/124/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування дійсним, підлягає закриттю, про що слід постановити відповідну ухвалу.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 352, 362, 382 ЦПК України, Суд, -

ухвалив:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бахура Олександра Валерійовича на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 29 березня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору дарування.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

М.В. Матківська