Постанова

від 08.07.2024 по справі 337/222/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 08.07.2024 Справа № 337/222/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/222/24 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А.М.

Провадження №22-ц/807/1465/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухар С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства«Універс» Запорізькоїобласної радина рішенняХортицького районногосуду м.Запоріжжя від06травня 2024року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що з 17 червня 2016 року ОСОБА_1 працювала на посаді оператора пральних машин в Комунальному підприємстві «Готель Україна» Запорізької обласної ради. 15 серпня 2023 позивач була звільнена із займаної посади у зв`язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідно до наказу від 15 серпня 2023 № 4/к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Розрахунок ОСОБА_1 при звільненні (виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства) відповідачами станом на день звернення із даною позовною заявою (12 січня 2024 року) не здійснено. Заробітна плата в повному обсязі не виплачується ОСОБА_1 вже більш як 3,5 роки.

Рішенням Хортицькогорайонного судум.Запоріжжя від13червня 2022року усправі №337/1070/22стягнуто зКомунального підприємства«Готель Україна»Запорізької обласноїради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 93241,86 грн за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 роки, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 194,04 грн та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

У подальшому ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2023 року у справі №337/1070/22 Комунальне підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради замінено на нового боржника, правонаступника Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2023 року у справі №337/4743/23 стягнуто з Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 74111,51 грн за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 роки та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 13939,16 грн за період з 19.08.2023 по 04.12.2023 роки.

У зв`язку із звільненням, 28 грудня 2023 року ОСОБА_1 направила відповідачам по справі вимогу про розрахунок, яка ними отримана 04 січня 2024 року. Розрахунок станом на день звернення із даною позовною заявою з ОСОБА_1 не проведено, відповідей чи повідомлень від відповідачів по справі не надходило.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням двох рішень Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2022 року (справа №337/1070/22) та від 30 жовтня 2023 року (337/4743/23), якими вимоги про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі по день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.08.2023 по 04.12.2023 роки вже задоволено, позивач вважає, що на її користь відповідно до положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України, у редакції яка діяла на час звільнення позивача із роботи, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню: сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача 3943,35 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого станом на 12.01.2024 (день підписання позовної заяви, минуло 29 робочих днів) становить 5138,89 грн (183,41 грн х 29 днів), що становить загальну суму 9082,24 грн.

Крім того, як зазначає позивач, роботодавцем жодного разу не здійснювалась індексація її заробітної плати за період роботи на підприємстві з 01.02.2020 по день звільнення 15.08.2023, як це передбачено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та положеннями ч. 5 ст. 95 КЗпП України. З урахуванням розрахунку позивача щодо індексації заробітної плати, позивач вважає, що з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню індексація заробітної плати за період з лютого 2021 року по грудень 2022 року включно в розмірі 9376,50 грн.

До того ж, як зазначено у позові, тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших присуджених судом виплат при звільненні, яка тривала з моменту ухвалення судового рішення у справі № 337/1070/22, тобто з 14.06.2022, по день підписання даної позовної заяви, тобто до 12.01.2024, призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач була позбавлена свого законного джерела доходу, засобів для існування, що також завдало їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 5000 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірів 3943,35 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2023 по 06.05.2024 включно, у розмірі 20358,51 грн, суму індексації заробітної плати в розмірі 9376,50 грн, моральну шкоду в розмірі 3000 грн, судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди відмовити; вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити за період з 05.12.2023 по 15.02.2024; стягнути з позивача судові витрати.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що 19.07.2022 року набули чинності зміни в ч. 1 ст. 117 КЗпП України, за якою середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується працівникові не більш як за шість місяців. Проте, суд помилково застосував норму в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року та не передбачала часових обмежень у здійсненні такої виплати, оскільки позивач звернулась до суду після внесення змін в ст. 117 КЗпП України. Зазначає, що позивач була звільнена із займаної посади 15.08.2023, таким чином максимальним періодом нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є 16.08.2023-15.02.2024 (6 міс.), а враховуючи рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2023 у справі №337/4743/23 з 05.12.2023 по 15.02.2024 (183,41 грн х 53 робочих дня = 9720,73 грн). Проте, всупереч зазначеному, суд в оскаржуваному рішенні стягнув середній заробіток за період з 05.12.2023 по 06.05.2024, що у сукупності з попередньо винесеним вищезазначеним рішенням суду першої інстанції від 04.12.2023 року у справі №337/4743/23 перевищує максимально дозволений законом період. В оскаржуваному судовому рішенні суд не врахував аргументи відповідача щодо безпідставності вимог про стягнення вихідної допомоги. Відповідно до мотивувальної частини рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2023 у справі №337/4743/23 суд вказує на обставину отримання 24.08.2023 року представником позивача повідомлення від Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради про неможливість розрахунку зі звільненими працівниками. Таким чином, враховуючи приписи ст.233 КЗпП України та факт отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, кінцевим строком пред`явлення позову з вимогою про стягнення вихідної допомоги є 24.11.2023. Попри вказане з позовом ОСОБА_1 звернулась 12.01.2024, тобто з пропуском передбаченого законом строку, встановлений ст.116 КЗпП України. Крім того, встановлений вказаною нормою період, за який може бути нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, вже охоплено оскаржуваним рішенням. Також суд не врахував, що позивач з вимогою про стягнення індексації заробітної плати звернулася до суду з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Щодо задоволення моральної шкоди, апелянт вважає, що суд підійшов до вирішення цього питання формально, обмежившись обґрунтуванням загальними фразами та не дослідивши в чому саме полягає зміна способу та укладу життя позивача та якими доказами підтверджується її завдання. Позивач не довела заподіяння їй моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Голіщев В.Ю. вказав, що положення статей 116, 117, 233 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Право на індексацію заробітної плати виникло у позивачки з 2020 року, тому положення ст. 233 КЗпП України мають застосовуватись до спірних правовідносин в редакції, чинній на момент їх виникнення, отже суд першої інстанції цілком законно застосував саме норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України ( а не ч. 1 ст. 233 КЗпП України), та саме у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 01.02.2020. Твердження апелянта, що позивач нібито пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України ( у редакції чинній після 19.07.2022 ) тримісячний строк на звернення до суду із заявою про стягнення всіх сум, що належать працівникові при звільненні не заслуговують на увагу, оскільки в даному спорі тримісячний строк позивачем не пропущено, так як норми частини другої статті 233 КЗпП України чітко встановлюють момент, з якого розпочинається перебіг вказаного тримісячного строку, а саме з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Дана вимога про розрахунок при звільненні, яка подавалася позивачкою на адресу відповідачів у розумінні приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є вимога про розрахунок та виплату вихідної допомоги від 28 грудня 2023, копія якої надавалася разом із позовом у даній справі. Відповіді на дану вимогу відповідачами на адресу позивача не надано. Отже, момент одержання позивачем такої відповіді фактично ще не настав, а отже і перебіг тримісячного строку ще не розпочався, через що такий строк позивачем не пропущений. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат призвела до погіршення життєвих умов позивачки та її моральних страждань, остання була позбавлена свого законного джерела доходу, а отже була позбавлена засобів для існування, що завдало їй моральної шкоди. Фактично повний розрахунок при звільненні станом на момент подачі даної позовної заяви із позивачем не проведено, вихідна допомога не виплачена, а отже підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку розрахована, виходячи з двох заробітних плат позивача за останніх перед звільненням повних місяців червень та липень 2023 (3943,35 грн та 3943,35 грн відповідно), встановлених рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04.12.2023 у розумінні приписів ч. 4 ст.82 ЦПК України , не потребує доказуванню при розгляді іншої справи. На підставі вказаного, просили залишити скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст.369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України«Про Державнийбюджет на2024рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 23638,74грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч.4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (при цьому визнає дану вимогу за період з 05.1.2023 по 15.02.2024), суми індексації заробітної плати, моральної шкоди. В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, а саме щодо задоволених вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати, моральної шкоди, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.

У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).

Відповідно до ч. 1 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, застосовуючи положення КЗпП України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, виходив з того, що у даному випадку судом не встановлено обставин, які би свідчили, що позивач у цій справі у спірних трудових правовідносинах діяла не добросовісно, або зловживала своїми правами, а тому, з урахуванням також і тієї обставини, що відповідачем не заявлялось про зменшення суми компенсації за несвоєчасний розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід задовольнити у повному обсязі. Крім того, суд із урахуванням ст.44 КЗпП України, яка передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні, до якої входить перелік підстав припинення трудового договору, зокрема з підстав п.1 ст. 40 у зв`язку зі скороченням штату, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу вихідну допомогу, доказів виплати якої відповідач суду не надав. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме 3943,35 грн. Суд вважав обґрунтованими також вимоги позивача про стягнення індексації заробітної плати за період з березня 2021 року по грудень 2023 року включно. За таких обставин, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 3 000 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з КП «Готель «Україна» ЗОР з 17.06.2016 по 15.08.2023, де працювала на посаді оператора пральних машин.

Наказом № 4/к № «Про звільнення ОСОБА_1 » від 15.08.2023 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штату) (а.с.22).

На момент звільнення позивача із роботи з нею не було проведено повного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі, як то передбачено ст. 116 КЗпП України.

Рішенням Хортицькогорайонного судум.Запоріжжя від13червня 2022року усправі №337/1070/22стягнуто зКомунального підприємства«Готель Україна»Запорізької обласноїради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 93241,86 грн за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 роки, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 194,04 грн та моральну шкоду у розмірі 5000 грн (а.с.14-15).

15.02.2022 Запорізькою обласною радою прийнято рішення № 10 «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради», пунктом 2 якого КП «Універс» Запорізької обласної ради визначено правонаступником всіх прав і обов`язків КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради.

Розпорядженням голови Запорізької обласної ради від 23.02.2022 № 8-св «Про забезпечення виконання рішення обласної ради від 15.02.2022 № 10 «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради» була створена комісія з припинення обов`язків КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради та призначено голову комісії з припинення.

Таким чином, до Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради», як правонаступника, перейшли всі права та обов`язки Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради.

У подальшому ухвалою Хортицького районногосуду м.Запоріжжя від30жовтня 2023року усправі №337/1070/22Комунальне підприємство«Готель Україна»Запорізької обласноїради замінено на нового боржника, правонаступника Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради (а.с.16-17).

Рішенням Хортицькогорайонного судум.Запоріжжя від04грудня 2023року усправі №337/4743/23стягнуто зКомунального підприємства«Готель Україна»Запорізької обласноїради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 74111,51 грн за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 роки та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 13939,16 грн за період з 19.08.2023 по 04.12.2023 роки (а.с.17 зворот-21).

У зв`язку із звільненням, 28 грудня 2023 року ОСОБА_1 направила відповідачам по справі вимогу про розрахунок, яка ними отримана 04 січня 2024 року, що підтверджується поштовим описом вкладення від 28 грудня 2023 року із трекінг номером 69063 04430 940. Відповідно до виписки із сайту Укрпошта, що є у відкритому доступі, за даним трекінг номером адресат отримав документи 28 грудня 2023 року (а.с.22 зворот-23).

Розрахунок станом на день звернення із даною позовною заявою з ОСОБА_1 не проведено, відповідей чи повідомлень від відповідачів по справі не надходило.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19)".

При цьому, за змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у день звільнення позивача КП «Готель» «Україна» ЗОР не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме вихідну допомогу, у зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_3 з роботи, 15.08.2023, КП «Готель «Україна» не здійснило із позивачем повного розрахунку. Заборгованість по заробітній платі станом на день подання даного позову (12.01.2024) не була виплачена позивачу, при наявних рішень Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2022 у справі №337/1070/22, від 04.12.2023 у справі №337/4743/23.

При цьому, рішенням суду від 04.12.2023 було вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.01.2022 по 15.08.2023 у справі № 337/4743/23, тобто по 15.08.2023.

Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, провадиться судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністрів від08.02.1995року №100 (далі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 наведеного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Середньоденна заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці до моменту звільнення складає 183,41 грн та встановлена рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 04.12.2023 у справі N 337/4743/23, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.12.2023 по 12.01.2024 (день підписання позовної заяви) минуло 29 робочих днів, а тому станом на день підписання позовної заяви середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за вказаний період становить: 183,41 грн х 29 днів = 5 318,89 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що вказаний розрахунок здійснено відповідно до вищезазначеного Порядку, не спростовано відповідачем протягом розгляду справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій.

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком із звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2023 по день винесення рішення у справі, розмір якого, станом на 12.01.2024, становить 5 318,89 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був застосувати редакцію статті 117 КЗпП України, чинної з 19.07.2022, яка встановлює, що « якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першої статті», тобто не більше як за шість місяців не заслуговують на увагу, адже спірні правовідносини у даній справі є триваючими і виникли ще 01.02.2020, коли вперше виникла заборгованість перед позивачем із заробітної плати, продовжились до 15 серпня 2023 року, коли позивача було звільнено із займаної посади і коли у відповідача виник обов`язок провести повний розрахунок із позивачем, а у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ч. ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Фактично зміни, що відбулися у статтях 116, 117 КЗпП України із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-1X ( який набрав чинності з 19.07.2022), значно звузили зміст та обсяг існуючого права позивача на захист своїх трудових прав та стягнення відповідної компенсації за їх порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України ( у редакції, чинній на 01.02.2020), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тоді як редакція, чинна з 19.07.2022, обмежує обрахунок такого середнього заробітку шістьма місяцями.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України ( у редакції, чинній на 01.02.2020), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати ( до якої входить і середній заробіток, і сума індексації заробітної плати) без обмежень будь-яким строком. Тоді як редакція, чинна з 19.07.2022, обмежує таке право позивача строком у три місяці.

Висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування у даному спорі положень статей 116, 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ( 01.02.2020), узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 638/6855/20.

Щодо стягнення суми вихідної допомоги.

Згідност. 44 КЗпП Українипри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40, пункті 6 частини першої статті41цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Оскільки ОСОБА_1 була звільнена з роботи на підставі п. 1ст. 40 КЗпП Україниу зв`язку із скороченням штату, відповідач зобов`язаний виплатити їй вихідну допомогу. Доказів виплати відповідач суду не надав.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку позивача, а саме 3943,35 грн.

Посилання апелянта на пропуск позивачем тримісячного строку на звернення до суду із вимогою про стягнення суми вихідної допомоги, який передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022 не заслуговують на увагу.

Так, згідно частини другої статті 233 КЗпПП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Отже, після внесення Законом № 2352-1X змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України щодо вимог про стягнення вихідної допомоги, як суми, що належать працівникові при звільненні встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Проте, так зване письмове повідомлення відповідача КП « Готель Україна» ЗОР від 24.08.2923 №412, на яке посилається відповідач, по суті є листом-відповіддю на адвокатський запит, не містить жодної належної суми, нарахованої та виплаченої позивачу при звільненні, а тому не може розцінюватися, в розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України, як документ, з дня отримання, якого для звільненого працівника розпочинається перебіг вищезазначеного тримісячного строку. Даний лист-відповідь містить лише опис труднощів, з яким стикнувся відповідач, і які, на його думку, заважають нарахувати та виплатити належні його працівникові при звільненні суми.

Єдина вимога про розрахунок при звільненні, яка подавалася позивачем на адресу відповідачів, у розумінні приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України, є вимога про розрахунок та виплату вихідної допомоги від 28.12.2023, копія якої міститься в матеріалах справи ( а.с. 22 зворот -23. Проте, відповіді на дану вимогу на адресу позивача не надходило, така відповідь в матеріалах справи відсутня. А отже і перебіг тримісячного строку ще не розпочався.

Отже, оскільки письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні, не вручалось, то строк на звернення до суду із цими вимогами позивачем не пропущений.

Стосовно твердження заявника апеляційної скарги про те, що позивач нібито вже скористався своїм правом на власний розсуд і звернувся до суду про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку в іншій справі №337/4743/23, по якій рішення вже винесено, і вже немає права на стягнення інших виплат, не заслуговує на увагу, оскільки в даному випадку серед позовних вимог як у справі №337/1070/22, так і у справі №337/4743/23, відсутня така вимога, як «стягнення суми вихідної допомоги», що підтверджується змістом судових рішень у тих справах. Чинне законодавство України не містить жодної норми, яка б забороняла працівнику подавати окремі позови до суду про стягнення з роботодавця окремо кожного виду належної при звільненні виплати (чи то заробітної плати, чи то компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, чи то вихідної допомоги тощо).

Щодо стягнення суми індексації заробітної плати.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає в новій редакції з наступними змінами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення проводиться згідно із вимогами 4 статті Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників і визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Порядком передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 101 відсотка (частина друга пункту 1-1) вказана величина індексу діяла до 2016 року. При цьому індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Позивач надав суду розрахунок індексації заробітної плати, відповідно якого сума індексації заробітної плати складає 9376,50 грн. Відповідач свого розрахунку сум не надав, не спростував правильність обчислення індексації.

Відповідно до розрахунку, що долучений до матеріалів справи представником позивача, індексація заробітної плати проведена за період з березня 2021 року по грудень 2022 року включно, і її розмір становить 9376 грн. 50 коп. Такий розмір індексації обраховано відповідно до вимог чинного законодавства та за період, з урахуванням п. 3 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», яким у 2023 році зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Задовольняючи вимогу позивача про стягнення суми індексації заробітної плати, суд першої інстанції обгрунтовано застосував саме норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України ( а не ч. 1 ст. 233 КЗпП України), та саме у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 01.02.2020, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має прво звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що індексація заробітної плати не проводилась відповідачем з лютого 2020 року і по день звільнення позивача 15.08.2023. Таким чином, право позивача на індексацію заробітної плати порушувалося відповідачем більше трьох років. А відтак порушувалося й законодавство про оплату праці, що є прямою підставою для працівника звертатися до суду та прямою підставою застосування у даному випадку частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини першої цієї статті.

Отже, твердження в апеляційній скарзі про нібито пропущений позивачем встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції чинній на 19.07.2022) тримісячного строку на звернення до суду із вимогою про стягнення суми індексації заробітної плати не заслуговують на увагу. У даному спорі слід застосувати редакцію ч.2 ст.233 КЗпП України, чинну на момент виникнення триваючих спірних правовідносин, а саместаном на 01.01.2020, коли у позивача виникло право на компенсацію суми індексації заробітної плати. Приписи ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на 01.02.2020) встановлюють, що «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно з ч. 1, 3ст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, у редакції яка діяла на час звільнення позивача з роботи та ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 9, 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач посилається на те, що мало місце істотне, тривале порушення його трудових прав, що поставило його у скрутне матеріальне становище, розраховуючи на виконання роботодавцем своїх обов`язків. Зневажливим ставленням роботодавця, у вигляді відмови у виплаті чесно зароблених грошей заподіяно моральні страждання і переживання, які обтяжуються несправедливим ставленням роботодавця до нього.

Судом було встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідачів, порушення законних прав позивача на своєчасне отримання присудженої рішенням суду заборгованості по заробітній платі та інших виплат, що триває у період з часу ухвалення судового рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2022 у справі №337/1070/22, тобто з 14.06.2022 і по день підписання даної позовної заяви, ОСОБА_1 не було виплачено, тобто майже півтора роки, було порушено звичний для ОСОБА_1 уклад життя, що призвело до тривалого емоційного напруження позивача, її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення її життєвих умов, оскільки позивач була позбавлена свого законного джерела доходу та засобів для існування.

Так, оскільки судом встановлено, що трудові права ОСОБА_3 були порушені несвоєчасністю виплати належним їй грошових коштів, суд вважає ці обставини доведеними в частині завдання позивачу моральної шкоди.

Отже, сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають частковому задоволенню на суму 3 000 грн.

Посилання у скарзі на те, що суд не дослідив в чому саме полягає зміна способу та укладу життя позивача та якими доказами підтверджується її завдання є безпідставними, оскільки суд першої інстанції мотивував задоволення у стягненні моральної шкоди частково, посилаючись на тривалість проведення повного розрахунку із позивачем.

При визначені розміру моральної шкоди не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Крім того, розмір моральної шкоди не залежить від розміру майнової шкоди.

При цьому, відповідачем не доведено, що така тривала несплата коштів сталася не з його вини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок затримки розрахунку.

Щодо оскарження витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 3ст. 133ЦПК України витратина професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137ЦПК України.

Згідно ч. 2ст. 137ЦПК України зарезультатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3ст. 137ЦПК України длявизначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі і факт надання правової допомоги підтверджено копіями договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022, додаткової угоди від 15.01.2024 до договору про надання правової допомоги б/н, акту наданих послуг N 1 від 29.03.2024, договору про спільну діяльність від 28.01.2022 та витяг з ЄДР про юридичну особуАБ "Станіслава Гришина"(станом на 29.03.2024) на загальну суму 5000,00 грн.

Отже суд першої інстанції з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо витрат на правничу допомогу та недоведеність саме відповідачем неспівмірності таких витрат прийшов до вірного висновку про задоволення вимог позивача, в частині стягнення на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до підпунктів «б» «в» пункту 4 частини першої статті 382ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369,374,375,381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 08 липня 2024 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.