Постанова

від 28.06.2024 по справі 720/938/15

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2024 року м. Чернівці

справа № 720/938/15

провадження №22-ц/822/400/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю.

секретар Факас А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙКВІТАС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватної фабрики "Черемшина", третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙКВІТАС» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватної фабрики "Черемшина", третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано наступним. Відповідно до укладеного факторингового договору від 12.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія "Вектор Плюс" №15 позивач отримав право вимоги по кредитному договору укладеному 12 жовтня 2006 року між Банком та ОСОБА_1 №27/12Ф відповідно якого, ОСОБА_1 отримав 140 000 Євро.

В забезпечення зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 27/12-Ф/П-1 від 20.10.2006 року, згідно з цим договором Поручитель солідарно відповідає перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань в повному обсязі за Кредитним договором, який було укладено між Банком та ОСОБА_1 і додаткових угод до нього. Одночасно з укладенням Кредитного договору та Договору поруки (20.10.2006 p.), в якості забезпечення виконання основного зобов`язання було укладено іпотечні договори, а саме між Банком та ОСОБА_1 № 27/12-Ф/1П-1, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайкою О.М за реєстровим номером 3553. Згідно якого, ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 332,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та між Банком та Приватною фабрикою «Черемшина» № 27/12-Ф/1П-2, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайкою О.М за реєстровим номером 2166, згідно з яким передано в іпотеку належне ОСОБА_1 та ПФ «Черемшина» на праві власності нерухоме майно, а саме: земельна ділянка загальною площею 1,0026 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 всупереч умовам Кредитного договору (п.п. 3.1., 3.4.) та вимогам чинного законодавства України, не виконав належним чином умови кредитного договору у зв`язку з чим станом на 20.11.2014 року заборгованість становить 482 714,31 Євро, і складається з: заборгованість за кредитом - 253 286,00 Євро, що за офіційним курсом НБУ на 03.12.2014 року становить - 4 778 746,96 грн; заборгованість за процентами - 115 360,34 Євро, що за офіційним курсом НБУ на 03.12.2014 року становить - 2 176 503,53 грн; пеня - 114 067,97 ЄВРО, що за офіційним курсом НБУ на 03.12.2014 року становить - 2 152 .20,39 грн та заборгованість за комісією - 1 716,80 грн.

Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованість за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро та звернути стягнення на предмет іпотеки а саме: на нежитлові будівлі загальною площею 4402,40 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку, загальною площею 1,0026 га за адресою АДРЕСА_2 шляхом проведення електронного аукціону з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙКВІТАС» заборгованість за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові будівлі загальною площею 4402,40 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку, загальною площею 1,0026 га за адресою АДРЕСА_2 , шляхом проведення електронного аукціону з визначенням ціни предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» судові витрати в сумі 3 775 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року скасувати, та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції ухвалене із грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, не надано належну оцінку доказам у справі.

Апелянт посилається на те, що позивачем не доведений розмір заборгованості і суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам та прийняв необґрунтовано рішення про стягнення заборгованості, яка не відповідає письмовим доказам які містяться у справі.

Стороною позивача не надано суду жодних розрахунків для стягнення пені у розмірі 114 067,97 євро. Враховуючи, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості 09.12.2014 року, а строк користування кредитною лінією сплив ще 11.10.2013 року згідно умов кредитного договору, позивач звернувся із пропущеним строком позовної давності. Але суд першої інстанції не взяв такі обставини до уваги.

Судом першої інстанції вирішено стягнути солідарно із ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 грн. При цьому судом не було належним чином повідомлено сторони про час і місце розгляду справи, не встановлено причину неявки відповідача ОСОБА_2 , який помер більше року назад. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.

Також судом першої інстанції залучено в якості третьої особи ОСОБА_3 , з підстав того, що останній набув у власність майно яке є предметом договору іпотеки, а саме житлового будинку по АДРЕСА_3 . Отже, позивач просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, власником якого є ОСОБА_3 , чиї права та інтереси прямо порушуються прийнятим рішенням. ОСОБА_3 слід було залучити в якості відповідача у справі, а не третьої особи. ОСОБА_3 набув права власності придбавши житловий будинок по АДРЕСА_1 , який був предметом договору іпотеки. Таким чином, якщо кредитор здійснив стягнення предмета іпотеки в позасудовому порядку, стягнення непогашеної частини заборгованості є неможливим через пряме застереження, передбачене ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку».

В супереч норм чинного законодавства, суд прийняв рішення яким допустив «подвійне стягнення», так як звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №27/12/-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454413,14 євро, та одночасно стягнув з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором №27/12/-Ф від 12.10.2006 року 454413,14 Євро, що є порушенням ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку».

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ТОВ «АЙКВІТАС» подало відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 12.10.2006 року між ТАС «Інвіестбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір строком до 11.10.2013 року за №27/12-Ф відповідно якого, ОСОБА_1 та ПФ «Черемшина» отримали кредитні кошти в сумі 140 000 Євро.

Відповідно до Договору поруки від 12.10.2006 року за №27/12-ФП-1 поручителем договору кредиту №27/12-Ф від 12.10.2006 року виступив ОСОБА_2 .

Відповідно до Іпотечного договору №27/12-Ф/ІП-1 від 12.10.2006 року іпотекодавцем по договору кредиту в інтересах ОСОБА_1 та ПФ «Чермшіна» виступив ОСОБА_1 з своєю власністю, житловим будинком в АДРЕСА_3 .

Відповідно до Іпотечного договору від 01.07.2008 року за №27/12-Ф/ІП-2 Іпотекодавець ОСОБА_1 та ПФ «Черемшина» передає в іпотеку по договору кредиту №27/12-Ф нежитлові будівлі загальною площею 4402,40 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, загальною площею 1,0026 га за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до Довідки розрахунку заборгованості по договору кредиту №27/12-Ф від 12.10.2006 року станом на 28.11.2012 року заборгованість складається з заборгованості по основній сумі кредиту - 253 286 Євро, заборгованості по процентам 115 360,34 Євро, заборгованості по комісії 1716,80 Євро, нарахована пеня 114 067,97 Євро.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору №27/12-Ф від 12.10.2006 року, а тому підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованість за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в розмірі 454 413,14 Євро а також слід звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок зазначеної заборгованості.

Однак, колегія суддів з цим погоджується не повністю, враховуючи наступне.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. ст. 1046, 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно положень ст. ст. 1054, 1055, 1049 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Крім того, п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, якою відповідно до ч. 3. ст. 549 ЦК України є пеня.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість ним виконання свого грошового зобов`язання.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Одночасно з тим, ст. 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторам цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

На підставі ст. 589 ЦК України у разі невиконання обов`язків, забезпечених заставою, заставодержатель отримує право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотека є видом застави.

Судом встановлено, що 12.10.2006 року між ТАС «Інвіестбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір строком до 11.10.2013 року за №27/12-Ф відповідно до якого, ОСОБА_1 та ПФ «Черемшина» отримали кредитні кошти в сумі 140 000 Євро.

Відповідно до Договору поруки від 12.10.2006 року за №27/12-ФП-1 поручителем договору кредиту №27/12-Ф від 12.10.2006 року виступив ОСОБА_2 .

Відповідно до Іпотечного договору №27/12-Ф/ІП-1 від 12.10.2006 року іпотекодавцем по договору кредиту в інтересах ОСОБА_1 та ПФ «Чермшіна» виступив ОСОБА_1 з своєю власністю, житловим будинком в АДРЕСА_3 .

Відповідно до Іпотечного договору від 01.07.2008 року за №27/12-Ф/ІП-2 Іпотекодавець ОСОБА_1 та ПФ «Черемшина» передає в іпотеку по договору кредиту №27/12-Ф нежитлові будівлі загальною площею 4402,40 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 , та земельну ділянку, загальною площею 1,0026 га за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 4.1. Іпотечних договорів, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку» та (або) Іпотечним договором, а також, якщо у момент настання строку виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором ці зобов`язання не будуть виконані, а саме: при несплаті або частковій несплаті в строк сум процентів за користування кредитом, та (або) при повному або частковому неповерненні суми кредиту у встановлені строки відповідно до Кредитного договору; та (або) при несплаті або частковій несплаті у строк сум комісій, пені та (або) штрафів, а також в інших випадках невиконання умов Кредитного договору.

Відповідно до Довідки розрахунку заборгованості по договору кредиту №27/12-Ф від 12.10.2006 року станом на 28.11.2012 року заборгованість складається з заборгованості по основній сумі кредиту - 253 286 Євро, заборгованості по процентам 115 360,34 Євро, заборгованості по комісії 1 716,80 Євро, нарахована пеня 114 067,97 Євро.

28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого, права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, проценти, комісію, штрафні санкції та інші можливі платежі) за Кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року відступлені ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Враховуючи факт прострочення виконання зобов`язань за Кредитним договором та відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «ФК «Вектор Плюс» 07.10.2013 року було направлено відповідачам вимоги про досудове врегулювання спору, що підтверджується фіскальними чеками організації поштового зв`язку №№ 8366, 8367 та 8368 від 07.10.2013 року та описами вкладення у рекомендовані листи.

Ухвалою суду від 14.06.2023 року замінено у справі позивача ТОВ «Факторингова компанія "Вектор Плюс" на його правонаступника ТОВ «АИКВІТАС».

Заперечуючи розмір кредитної заборгованості, наданий позивачем, апелянт докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором, так і розмір боргу, не надав, що є його процесуальним обов`язком відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, апелянт не спростував належними та достовірними доказами, своїх розрахунків по кредиту не надав.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції була стягнута заборгованість за кредитним договором солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, на адресу відповідача ОСОБА_2 суд першої інстанції направляв поштові повідомлення та виклики до суду, та у зв`язку із неявкою його, розглянув справу у його відсутності.

При розгляді апеляційної скарги було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Динівці, Чернівецького району Чернівецької області, зазначене підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 13 лютого 2023 року.

З відповідей Новоселицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чернівецькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Динівської сільради Новоселицького району, наданих на ухвали апеляційного суду від 30 травня 2024 року та 19 травня 2024 року встановлено, що спадкова справа після його смерті не відкривалася, та на момент смерті з ним ніхто не був зареєстрований та не проживав.

Отже, немає спадкоємців для залучення їх як правонаступників померлого відповідача.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Враховуючи зазначене, рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «АЙКВІТАС» заборгованості за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро солідарно, слід скасувати та провадження у справі в цій частині - закрити.

Стаття 1 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, відповідно до ст. ст. 39, 41-47 Закону України «Про іпотеку» є зокрема реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації Іпотеко держателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовільнити вимоги кредитора навіть у разі, невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційної цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі і у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Таким чином, відповідно до умов договору іпотеки предмет іпотеки забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з умов Кредитного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору. За таких умов, іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення в рахунок майна, заставленого на умовах Договору іпотеки.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції залучено в якості третьої особи ОСОБА_3 , який набув у власність майно яке є предметом договору іпотеки, а саме житловий будинок по АДРЕСА_3 . Апелянт вважає, що ОСОБА_3 повинен був були відповідачем. Такі доводи є безпідставними, оскільки жодних вимог позивачем до ОСОБА_3 та його майна не заявлено.

Безпідставними є і доводи апелянта з приводу того, що суд прийняв рішення яким допустив «подвійне стягнення», так як звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №27/12/-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454413,14 Євро, та одночасно стягнув суму боргу.

Колегія зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням.

В резолютивній частині судового рішення про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та звернення стягнення на предмет іпотеки слід вказувати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже, таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17.

Безпідставними є і посилання апелянта на те, що судом не застосовано строк давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи не містять письмової заяви або заявлення клопотання стороною відповідача в суді першої інстанції про застосування позовної давності.

Без заяви сторони у спорі позовна давність судом, за власною ініціативою, застосовуватись не може за жодних обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відповідача, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Інші доводи апелянта зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 376, п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро солідарно, із закриттям провадження у справі в цій частині.

В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 376, ст.255, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙКВІТАС» заборгованості за кредитним договором № 27/12-Ф від 12.10.2006 року в сумі 454 413,14 Євро солідарно, скасувати.

Провадження у справі в цій частині - закрити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 1 липня 2024 року.

Головуючий І.Б. Перепелюк

Судді: Н.К. Височанська

Н.Ю. Половінкіна