Постанова

від 03.07.2024 по справі 607/1771/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/1771/21Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/446/24 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.

представника позивача - Янчишин В.Й. ,

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу № 607/1771/21 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збут-2002», в інтересах якого діє адвокат КМЕТИК Володимир Степанович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року (ухвалене суддею Позняком В.М., дата складення повного тексту судового рішення - 22 лютого 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збут-2002», треті особи - ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення втраченого заробітку внаслідок стійкої втрати працездатності,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_4 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Янчишин В.Й., звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збут-2002» (далі - ПП «Захід-Хліб-Збут-2002», відповідач, апелянт), треті особи - ОСОБА_5 , Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про стягнення втраченого заробітку внаслідок стійкої втрати працездатності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач покликався на те, що 25 лютого 2012 року водій ОСОБА_5 , керуючи автопоїздом, на 350 км автомобільної дороги М-19 сполученням «Доманово-Ковель-Чернівці-Треблече» в напрямку від м.Тернополя до м.Теребовля, наближаючись до с.Кровінка Теребовлянського району, допустив перекидання автопоїзду у складі сідлового тягача «КАМАЗ-5320» р.н. НОМЕР_1 і напівпричепу «ОДАЗ- 9370» р.н. НОМЕР_2 на лівий бік та його подальший виїзд на смугу зустрічного руху. Внаслідок перекидання і виїзду на смугу зустрічного руху ОСОБА_5 допустив зіткнення з технічно справним автомобілем «Мercedes-Benz-308» р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . У результаті зіткнення транспортних засобів позивач ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта № 1021 від 22 червня 2012 року, відповідно до п.п.2.1.2 і 2.1.3 Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, належать до тяжких, за ознакою небезпеки для життя. Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2013 року ОСОБА_5 визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді та притягнуто до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною другою статті 286 КК України.

Звертає увагу на те, що на момент вищевказаної ДТП ОСОБА_5 перебував в трудових відносинах з відповідачем ПП «Захід-Хліб-Збут-2002», тому відповідальність повинен нести відповідач.

Внаслідок ДТП 25 лютого 2012 року, яка сталася з вини ОСОБА_5 , позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, проходив лікування, і в подальшому Теребовлянською МСЕК 14 червня 2012 року йому встановлено І (першу) «Б» групу інвалідності від загального захворювання з 14 червня 2012 року по 01 липня 2014 року та продовжено І (першу) «Б» групу інвалідності з 05 червня 2013 року по 01 липня 2014 року та з 26 червня 2014 року по 01 липня 2015 року. Також з 30 червня 2015 року по 01 липня 2016 року позивача переведено на ІІ (другу) групу інвалідності від загального захворювання в зв`язку з покращенням функціонального стану організму, а також продовжено в подальшому з 19 серпня 2016 року по 01 вересня 2018 року.

На момент ДТП 25 лютого 2012 року позивач ОСОБА_4 не працював. Дані обставини встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року у справі № 607/3412/18. Вказаним рішенням, яке залишено без змін постановою апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, стягнуто з ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» на користь ОСОБА_4 142620 грн втраченого заробітку у зв`язку з стійкою втратою працездатності.

З 01 вересня 2019 року ОСОБА_4 встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності на безтерміновий строк. Згідно висновку експерта № 206/23, відкрита травма правої нижньої кінцівки у ОСОБА_4 , яка в подальшому призвела до ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна з утворенням кукси та проведення протезування, обумовила стійку втрату загальної працездатності в розмірі 65%.

У зв`язку з наведеним та заяви про збільшення позовних вимог від 09 листопада 2023 року ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» в його користь:

- розмір втраченого заробітку, пропорційно до ступеня втрати ним працездатності, за період з 01 вересня 2019 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 190174.40 грн;

- втрачений заробіток у зв`язку з стійкою втратою загальної працездатності в розмірі 4355 грн, щомісяця, починаючи з 01 листопада 2023 року, безстроково;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» на користь ОСОБА_4 :

- 190174.40 грн втраченого заробітку у зв`язку з стійкою втратою працездатності;

- 4355 грн втраченого заробітку у зв`язку із стійкою втратою працездатності, щомісяця, починаючи з 01 листопада 2023 року, безстроково.

- 48291.09 грн судових витрат на правничу допомогу та проведення судових експертиз.

Стягнуто з ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» на користь Держави Україна 3469.54 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення, ПП «Захід-Хліб-Збут-2002», в інтересах якого діє адвокат Кметик В.С., подло на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом помилково не взято до уваги посилання на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року у справі №595/539/16, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_4 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про те, що позивач відмовився від вимог до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» щодо обов`язку з відшкодування шкоди, пов`язаної із стійкою втратою працездатності. На думку сторони апелянта, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім того, в процесі розгляду справи Волинське обласне бюро судово-медичної експертизи надало висновок №40 від 08 липня 2022 року про те, що між тілесними ушкодженнями, отриманими ОСОБА_4 внаслідок ДТП, що мало місце 25 лютого 2012 року, та встановленням йому ІІІ (третьої) групи інвалідності від загального захворювання з 01 вересня 2019 року безстроково, є опосередкований причинно-наслідковий зв`язок, що суперечить висновку експерта № 206/23 від 16 жовтня 2023 року ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України». У зв`язку із цим, представником відповідача заявлено клопотання від 10 лютого 2024 року про призначення комісійної судово-медичної експертизи, однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання, чим фактично позбавив сторону відповідача можливості подання належних доказів.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

09 квітня 2024 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Янчишин В.Й., надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивований тим, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «KAMA3-5320» на момент скоєння ДТП була забезпечена полісами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Разом з тим необхідною умовою для покладення на страхову компанію обов`язку з відшкодування шкоди у зв`язку із стійкою втратою працездатності є одержання офіційних доходів потерпілим на час настання страхового випадку (ДТП). Як встановили суди, ОСОБА_4 на час ДТП не працював, доходів не отримував, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що шкоду у зв`язку із стійкою втратою працездатності йому повинне відшкодувати ПП «Захід-Хліб-Збут-2002», з яким винуватець ДТП перебував у трудових відносинах. Таким чином твердження апелянта про обов`язок відшкодування шкоди страховиком не можуть братися до уваги.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги висновок експерта №206/23 від 16 жовтня 2023 року, складений за результатами проведеної повторної судово-медичної експертизи з метою визначення ступеня втрати працездатності ОСОБА_4 , оскільки згідно із висновком експерта №40 від 08 липня 2022 року між тілесними ушкодженнями, отриманими ОСОБА_4 внаслідок ДТП, що мало місце 25 лютого 2012 року, та встановленням йому ІІІ (третьої) групи інвалідності від загального захворювання з 01 вересня 2019 року безстроково, є опосередкований причинно-наслідковий зв`язок. Так, згідно висновку експерта №206/23 Державної спеціалізованої установи «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» встановлено, що відкрита травма правої нижньої кінцівки у ОСОБА_4 , яка в подальшому призвела до ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна з утворенням кукси та проведення протезування, обумовила стійку втрату загальної працездатності в розмірі 65%. Враховуючи вищезазначене, між подіями дорожньо-транспортної пригоди 25 лютого 2012 року та спричиненням ОСОБА_4 тілесних ушкоджень в ділянці правої нижньої кінцівки, що потребувало проведення ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна, є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

На думку сторони позивача, клопотання про призначення третьої судово-медичної експертизи не обґрунтоване, а частина питань, які ставляться на вирішення експертам, вже встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року у справі №607/3412/18.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн судових витрат, які останній очікує понести за апеляційний розгляд справи.

03 липня 2024 на електронну пошту Тернопільського апеляційного суду від представника ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» адвоката Кметика В.С. через засоби електронного зв`язку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак колегія суддів не приймає його до уваги, виходячи з наступного.

З 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон від 29 червня 2023 № 3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Так, ч.5 ст.14 ЦПК України встановлено, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (ч.6 ст.14 ЦПК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Відповідно до ч.4 ст.183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до ч.6 ст.14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Відповідно до ч.8 ст.14 ЦПК України реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Із поданого клопотання адвоката Кметика В.С. про відкладення розгляду справи вбачається, що заявник не зазначив відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Крім того, клопотання подано адвокатом в електронній формі, однак не за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), чим порушено вимоги ст.ст.14, 183 ЦПК України.

Також колегія суддів враховує, що обґрунтовуючи підстави для відкладення розгляду справи адвокат Кметик В.С. посилається на необхідність приймати участь в розгляді справи Волочиського районного суду Хмельницької області про обрання запобіжного заходу, яка призначена на 03 липня 2024 року на 09 год. Однак, справа в апеляційному суді призначена на 2 години пізніше - на 11 год.

З урахуванням наведеного, клопотання адвоката Кметика В.С. про відкладення розгляду справи слід повернути без розгляду.

Крім цього, це вже третя неявка адвоката Кметика В.С. в судове засідання апеляційного суду.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Янчишин В.Й. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

25 лютого 2012 року водій ОСОБА_5 , керуючи технічно несправним автопоїздом у складі сідлового тягача «КАМАЗ-5320» р.н. НОМЕР_1 і напівпричепу «ОДАЗ- 9370» р.н. НОМЕР_4 , завантаженим мукою вагою 15 тон, рухаючись автомобільною дорогою в напрямку від м.Тернополя до м.Теребовля, допустив перекидання автопоїзду на лівий бік та його подальший виїзд на смугу зустрічного руху. Внаслідок перекидання і виїзду на смугу зустрічного руху ОСОБА_5 допустив зіткнення з технічно справним автомобілем «Мercedes-Benz-308» р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . У результаті зіткнення транспортних засобів ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді: травми голови у вигляді середньо-важкого забою головного мозку, чисельних переломів склепіння і лицевого черепа, з поширенням лінії перелому на його основу, рани лобової ділянки справа та синців повік і крововиливів у сполучні оболонки очей, травми правої ноги у вигляді відкритих переломів нижньої третини стегнової кістки і верхньої третини великогомілкової, закритого перелому таранної кістки стопи, закритого переломо-вивиху п`яткової кістки, рани стегна та рани і садна гомілки, закритого перелому правої ключиці та забою грудної клітки, із розвитком післятравматичного характеру запальних змін у легенях, які згідно висновку експерта № 1021 від 22 червня 2012 року, відповідно до п.п.2.1.2. і 2.1.3 Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, належать до тяжких, за ознакою небезпеки для життя.

Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 липня 2013 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Згідно наказу директора ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» №5к від 21 лютого 2012 року, ОСОБА_5 з 21 лютого 2012 року прийнято на роботу водієм з випробувальним терміном один місяць.

На момент ДТП 25 лютого 2012 року ОСОБА_5 перебував в трудових відносинах з Відповідачем ПП «Захід-Хліб-Збут-2002».

Цивільно-правова відповідальність водія сідлового тягача «KAMA3-5320» реєстраційний номер НОМЕР_1 і напівпричепу «ОДАЗ-9370» реєстраційний номер НОМЕР_5 на момент скоєння ДТП була забезпечена полісами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Так, згідно Полісу серії АА/7073910 від 08 вересня 2011 року, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «KAMA3-5320», реєстраційний номер НОМЕР_1 , страхувальником ОСОБА_6 , строк дії полісу з 09 вересня 2011 року по 08 вересня 2012 року, ліміт відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров`ю (на одного потерпілого) становить 100000 грн, за шкоду, завдану майну (на одного потерпілого) 50000 грн, франшиза 500 грн.

Згідно Полісу серії АА/7073901 від 08 вересня 2011 року, забезпеченим транспортним засобом є напівпричіп «ОДАЗ-9370», реєстраційний номер НОМЕР_5 , страхувальником ОСОБА_6 , строк дії полісу з 09 вересня 2011 року по 08 вересня 2012, ліміт відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров`ю (на одного потерпілого) становить 100000 грн, за шкоду, завдану майну (на одного потерпілого) 50000 грн, франшиза 500 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2015року у справі № 607/10051/14-ц за позовом ОСОБА_7 до ПП «Захід-хліб-збут-2002», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 до ПП «Захід-хліб-збут-2002», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у справі №607/10051/14-ц стало те, що ОСОБА_4 з часу настання страхового випадку і до дня ухвалення судом рішення не звертався до страховика із заявою про отримання страхового відшкодування та погодження його розміру.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом ПП «Захід-хліб-збут 2002», ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Тернопільської обласної дирекції ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , в якому просив стягнути з ПП «Захід-хліб-збут 2002» на його користь:

- 150000 грн у якості відшкодування завданої йому моральної шкоди;

- 500 грн у якості відшкодування вартості франшизи;

- 2485.41 грн у якості відшкодування шкоди, пов`язаної із пошкодженням автомобіля.

Також просив стягнути з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь 59598.06 грн у якості відшкодування вартості витрат, пов`язаних з лікуванням та 495000 грн у якості відшкодування шкоди, пов`язаної із пошкодженням автомобіля.

Рішенням Бучацького районного суду від 25 жовтня 2016 року у справі №595/539/16-ц позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 59598.06 грн витрат, пов`язаних з лікуванням. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2016 року рішення Бучацького районного суду від 25 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Тернопільської обласної дирекції ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_5 про відшкодування завданої шкоди, скасовано, затверджено мирову угоду, за умовами якої:

«1. ОСОБА_4 та ПАТ «УПСК» дійшли згоди, що розмір страхового відшкодування по вищевказаній справі становить 50000 грн.

2. ОСОБА_4 по даній мировій угоді відмовився від позовних вимог до ПАТ «УПСК» на суму 59098.06 грн, що становить різницю між сумою позовних вимог до ПАТ «УПСК», яка зазначена в п.1 цієї мирової угоди, та узгодженою сумою відшкодування, яка зазначена в п.3 цієї мирової угоди, та інших заявлених вимог до ПАТ «УПСК».

3. Позивач погодився з тим, що не має та не матиме у майбутньому ніяких інших вимог до страхової компанії, аніж ті, що стосуються сплати суми відшкодування в розмірі 50000 грн.

4. Позивач заявив, що з моменту підписання цієї мирової угоди та затвердження її судом, у випадку належного її виконання, не матиме жодних майнових вимог та претензій до страхової компанії з приводу виплати відшкодування по факту настання події, в результаті якої у страхової компанії виник обов`язок здійснити виплату по відшкодуванню шкоди, а саме: дорожньо-транспортна пригода, що трапилась 25 лютого 2012 року на 350 км. автодороги М-19 сполученням «Доманово-Ковель-Чернівці-Треблече» на під`їзді до с.Кровінка Теребовлянського району, за участі забезпечених в ПАТ «УПСК» транспортного засобу «КАМАЗ-5320» д.н НОМЕР_1 та напівпричепу «ОДАЗ-9370» д.н. НОМЕР_5 і транспортного засобу «Mercedes Benz» д.н. НОМЕР_3 ».

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2016 року скасовано рішення Бучацького районного суду від 25 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПП «Захід-хліб-збут 2002» про відшкодування моральної шкоди та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з ПП «Захід-хліб-збут 2002» на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі №595/539/16-ц касаційну скаргу ПП «Захід-хліб-збут-2002» залишено без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2016 року у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року залишено без змін.

Касаційний суд погодився з висновком, що відповідальність повинно нести ПП «Захід-хліб-збут 2002», оскільки водій ОСОБА_5 , з вини якого завдано шкоди ОСОБА_4 , на час вчинення злочину перебував у трудових відносинах з підприємством.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 лютого 2020 року у цивільній справі № 607/3412/18, яка залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року, судом встановлено наступні обставини.

Спричинені ОСОБА_4 у дорожньо-транспортній пригоді 25 лютого 2012 року ушкодження правої нижньої кінцівки у виді чисельних багатоуламкових відкритих та закритих переломів кісток (стегнової, обох гомілкових у двох анатомічних ділянках і стопи - таранної та п`яткової) із масивним травмуванням м`яких тканин, за своїми наслідками призвели до незворотніх (стійких) порушень її функції.

У зв`язку із цим, ОСОБА_4 медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК) щорічно впродовж 2012-2015 pоків, а у 2016 році - на строк до 2018 pоку, визначалася група інвалідності, а саме:

1. Теребовлянською МСЕК ОСОБА_4 встановлено:

- 14 червня 2012 року до 01 липня 2013 року - І «Б» групу інвалідності від загального захворювання, за діагнозом МСЕК: політравма 25 лютого 2012 року, про що видано Виписку з акта огляду МСЕК №43/1 від 14 червня 2012 року до довідки серії ТЕР №0046364.

- 05 червня 2013 року до 01 липня 2014 року - І «Б» групу інвалідності від загального захворювання, за діагнозом МСЕК: після перенесеної політравми, про що видано Виписку з акта огляду МСЕК № 232/4 від 05 червня 2013 року до довідки серії ТЕР №0004891.

- з 26 червня 2014 року до 01 липня 2015 року - І «Б» групу інвалідності від загального захворювання, за діагнозом МСЕК: після перенесеної політравми, про що видано Виписку з акта огляду МСЕК № 35/1 від 26 червня 2014 року до довідки серії ТЕР №0332624.

- з 30 червня 2015 року по 01 липня 2016 року - ІІ групу інвалідності від загального захворювання, за діагнозом МСЕК: консолідуючий перелом правої нижньої кінцівки, про що видано Виписку з акта огляду МСЕК № 264/7 від 30 червня2015 року до довідки серії ТЕР №0504146.

- з 19 серпня 2016 року по 01 вересня 2018 року - ІІ групу інвалідності від загального захворювання, за діагнозом МСЕК: консолідованих (зрощених) переломів правої нижньої кінцівки з наявністю метало фіксаторів, про що видано Виписку з акта огляду МСЕК № 196/6 від 18 серпня 2016 року до довідки серії ТЕР №0800520.

2. Львівським обласним центром МСЕК ОСОБА_4 було встановлено з 01 вересня 2018 року по 01 вересня 2019 року ІІ групу інвалідності від загального захворювання, про що видано Довідку до акта огляду МСЕК № 1592/1 від 18 вересня 2018 року до довідки серії ТЕР №0004891.

Окрім того, встановлено, що позивач ОСОБА_4 в 1998 році закінчив Бучацький інститут менеджменту і аудиту і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобув кваліфікацію економіста, що підтверджується копією диплома серії ТЕ №10626792.

ОСОБА_4 з 18 квітня 2000 року по 30 листопада 2004 року працював в Бучацькому відділенні ВАТ «Державний ощадний банк України» на посадах економіста по кредитуванню, економіста І категорії, головного економіста, заступника керуючого відділенням у сфері надання кредитів, з 07 грудня 2004 року по 20 липня 2009 року на посаді заступника відділення АКІБ «УкрСиббанк» та у СПД ОСОБА_9 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) з 24 лютого 2010 року на посаді технічного директора, в подальшому був переведений на посаду адміністратора з 17 вересня 2011 року та був звільнений з роботи 01 вересня 2011 року, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_7 .

Таким чином на момент ДТП 25 лютого 2012 позивач ОСОБА_4 не працював.

Висновком експерта №22, складеним 17 квітня 2019 року експертами Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, визначено, що спричинені ОСОБА_4 при дорожньо-транспортній пригоді 25 лютого 2012 року ушкодження правої нижньої кінцівки у виді чисельних багатоуламкових відкритих та закритих переломів кісток (стегнової, обох гомілкових у двох анатомічних ділянках і стопи - таранної та п`яткової) із масивним травмуванням м`яких тканин, за своїми наслідками призвели до незворотніх (стійких) порушень її функції.

За відображеними у медичних документах даними лікарських обстежень та інструментальних досліджень (УЗД судин), перебіг травматичного процесу у правій нижній кінцівці ОСОБА_4 супроводжувався розладами крово- та лімфотоку у виді тромбозу судин (флеботромбозу підколінногомілкового сегменту) з явищами хронічної лімфовенозної недостатності, прогресуючого набряку і порушення трофіки (живлення) м`яких тканин з виникненням поширених гнійно-некротичних виразок гомілки і стопи, що в кінцевому результаті, при виникненні клінічних ознак порушення прохідності гомілкових артерій (за даними УЗД - проявів їх тромбозу), з метою упередження прогресування некротичних змін в тканинах гомілки і розвитку загрожуючих життю явищ, призвело до необхідності оперативного втручання - ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна, яке в ургентному (за життєвими показами) порядку було проведене 29 серпня 2018 року у Львівській обласній клінічній лікарні. Встановлені у ОСОБА_4 характер та об`єм переломів кісток кінцівки, свідчать про значний за силою травмуючий вплив, при якому беззаперечно ушкоджуються також навколишні м`які тканини і судини з розвитком в них у наступному реактивно-запальних змін. Отже, зважаючи на наведене та відсутність за даними клініко-інструментальних обстежень ОСОБА_4 супутніх хворобливих змін у судинах кінцівки, між отриманою ним у дорожньо-транспортній пригоді 25 лютого 2012 року травмою правої нижньої кінцівки і розвитком в наступному порушень крово- та лімфотоку, що призвело до необхідності її ампутації, існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 309808 від 05 вересня 2019 року, виданої Міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, вбачається, що ОСОБА_4 встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності з 01 вересня 2019 року на безтерміновий строк.

Висновком експерта №206/23, складеним 16 жовтня 2023 року експертами ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України», встановлено, що між подіями дорожньо-транспортної пригоди 25 лютого 2012 року, спричиненням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесних ушкоджень в ділянці правої нижньої кінцівки (відкритого багатоуламкового перелому нижньої третини правої стегнової кістки із зміщенням, відкритого уламкового перелому верхньої та середньої третин обох кісток правої гомілки із зміщенням, закритого перелому правої таранної кістки із зміщенням), розвитком порушення (утруднення) лімфовідтоку, розвитком флеботромбозу, посттромбофлеботичного синдрому з декомпенсацією кровотоку по судинах правої стопи і гомілки та з розвитком гнійно-некротичних (незворотніх) змін в м`яких тканинах дистальних відділів правої нижньої кінцівки, що потребувало проведення ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна, є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Тобто, розвиток у ОСОБА_4 вищезазначених ускладнень лімфо-венозно- артеріальної системи правої гомілки та стопи, обумовлений самим характером відкритої травми правої нижньої кінцівки.

17 вересня 2018 року Львівським обласним центром МСЕК («Акт огляду медико-соціальною експертною комісією» № 1515/5 від 05 вересня 2019 pоку), на підставі направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК) № 435/6-1 із поліклінічного відділення № 1 КНП «Львівська 1-а міська клінічна лікарня імені Князя Лева»; Заключення сімейного лікаря, невропатолога, хірурга, уролога; Виписки із медичної карти амбулаторного хворого № 2225819 із Обласної консультативної поліклініки, ОСОБА_4 встановлена третя група інвалідності, безтерміново, з приводу загального захворювання з ураженням опорно- рухового апарату та основного діагнозу «Ампутаційна непротезована кукса правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини від 29 серпня 2018 pоку».

Відкрита травма правої нижньої кінцівки у ОСОБА_4 , яка в подальшому призвела до ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна з утворенням кукси та проведення протезування, обумовила стійку втрату загальної працездатності в розмірі 65%, відповідно до ст.140 «Таблиці відсотків втрати загальної працездатності в результаті різноманітних травм...» Інструкції № 2 Міністерства фінансів СРСР від 08 січня 1986 року про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи.

Крім того, у висновку експерта зазначено, що використовуючи метод аналогії, в даному випадку можна скористатися «Критеріями встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків», затвердженими наказом МОЗ України від 05 червня 2012 року №420. Зокрема, відповідно до п.12.2.1 така травма нижньої кінцівки, що призвела до ампутації нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна з утворенням кукси, за умови проведення протезування, призводить до стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 60%, а за відсутності протезування, відповідно до п.12.2.2 - у розмірі 70% (медична документація ОСОБА_4 містить суперечливі дані щодо виконання протезування). Окрім того, надані матеріали не містять висновку про нездатність ОСОБА_4 до трудової діяльності.

Згідно інформації ГУ ДПС у Тернопільській області від 03 січня 2024 року № 4/6/19-00-12-02-03, наданої на запит суду, за період з ІІІ-го кварталу 2019 року по ІІІ-й квартал 2023 року інформація про доходи ОСОБА_4 відсутня, окрім доходу у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за січень 2022 рік.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з частинами другою та п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закон № 1961-IV).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов`язана: з лікуванням потерпілого, з тимчасовою втратою працездатності, із стійкою втратою працездатності потерпілим, із смертю потерпілого.

Відповідно до пунктів 26.1 та 26.5 статті 26 Закону № 1961-IV (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов`язкового виду страхування. Потерпілим, які на момент настання страхового випадку не одержували доходів, у зв`язку із стійкою втратою працездатності, відшкодовуються витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням та доглядом у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів.

З аналізу наведеної норми слід дійти висновку, що необхідною умовою для покладення на страхову компанію обов`язку з відшкодування шкоди, у зв`язку із стійкою втратою працездатності, є одержання офіційних доходів потерпілим на час настання страхового випадку (ДТП).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 607/3412/18.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України №06 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв`язку з виконанням працівником трудових обов`язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті випадків.

Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.

Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.

Згідно положень частин першої та другої статті 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 1197 ЦК України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із частиною третьою статті 1197 ЦК України, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

Аналіз наведених норм у взаємозв`язку дає підстави для висновку про те, що середньомісячний заробіток потерпілого обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати за частиною першою статті 1197 ЦК України у тому разі, коли потерпілий на момент завдання шкоди працював та його середній заробіток був меншим від 5 мінімальних розмірів заробітної плати.

Якщо потерпілий на момент завдання шкоди не працював, але до каліцтва перебував у трудових відносинах та був звільнений, застосовуються положення частини другої статті 1195 ЦК України.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 гривень, з 1 грудня - 6500 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6500 гривень, з 1 жовтня - 6700 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6700 гривень.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що водій ОСОБА_5 , з вини якого завдано шкоди ОСОБА_4 , на час вчинення злочину перебував з ПП «Захід-хліб-збут-2002» у трудових відносинах, що не оспорюється відповідачем.

Крім того, 25 лютого 2012 року ОСОБА_4 на час ДТП не працював, доходів не отримував, а тому шкоду у зв`язку із стійкою втратою працездатності ОСОБА_4 повинне відшкодувати ПП «Захід-Хліб-Збут-2002», з яким винуватець ДТП перебував у трудових відносинах.

Вищевказані обставини також встановлені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 607/3412/18, які на підставі 82 ЦПК України, мають преюдиційне значення для вирішення цивільної справи № 607/1771/21.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки на момент ДТП 25 лютого 2012 року позивач ОСОБА_4 не перебував у трудових відносинах, відтак розмір відшкодування втраченого заробітку повинен проводитися за приписами частини другої статті 1195 ЦК України, виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати

Згідно із висновком експерта № 206/23, складеним 16 жовтня 2023 року, відкрита травма правої нижньої кінцівки у ОСОБА_4 , яка в подальшому призвела до ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна з утворенням кукси та проведення протезування, обумовила стійку втрату загальної працездатності в розмірі 65%.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що за результатом проведеного розрахунку втраченого заробітку позивача внаслідок стійкої втрати загальної працездатності в розмірі 65%, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати на відповідний рік, загальний розмір втраченого заробітку позивача за період з 01 вересня 2019 року по 31 жовтня 2023 року складає 190174.40 грн, з яких:

- 10849.80 грн - за період з 01 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 4173 грн та 65% втрати загальної працездатності (4173 * 65% * 4 міс);

- 24559.60 грн - за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 4723 грн та 65% втрати загальної працездатності (4723 * 65% * 8 міс);

- 13000 грн - за період з 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 5000 грн та 65% втрати загальної працездатності (5000 * 65% * 4 міс);

- 42900 грн - за період з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 6000 грн та 65% втрати загальної працездатності (6000 * 65% * 11 міс);

- 4225 грн - за період з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 6500 грн та 65% втрати загальної працездатності (6500 * 65% * 1 міс);

- 38025 грн - за період з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 6500 грн та 65% втрати загальної працездатності (6500 * 65% * 9 міс);

- 13065 грн - за період з 01 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 6700 грн та 65% втрати загальної працездатності (6700 * 65% * 3 міс);

- 43550 грн - за період з 01 січня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, з розрахунку мінімальної заробітної плати 6700 грн та 65% втрати загальної працездатності (6700 * 65% * 10 міс).

Отже вказаний розмір втраченого заробітку позивача за період з 01 вересня 2019 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 190174.40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, судом встановлено, що завдана внаслідок ДТП травма правої нижньої кінцівки у ОСОБА_4 , яка в подальшому призвела до ампутації правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна з утворенням кукси та проведення протезування, обумовила стійку втрату загальної працездатності в розмірі 65%, та слугувала причиною встановлення йому третьої групи інвалідності з 01 вересня 2019 року на безтерміновий строк.

Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

З огляду на викладене обґрунтованим є висновок місцевого суду про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача втраченого заробітку у зв`язку з стійкою втратою працездатності в розмірі 4355 грн (6700 грн * 65%), щомісяця, починаючи стягувати з 01 листопада 2023 року безстроково.

Доводи апелянта про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститут страхування цивільно-правової відповідальності, колегія суддів не приймає, оскільки позивач на час ДТП не працював, доходів не отримував, а тому шкоду у зв`язку із стійкою втратою працездатності ОСОБА_4 повинне відшкодувати ПП «Захід-Хліб-Збут-2002», а не страховик ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Твердження апелянта про те, що згідно висновку експерта №40 від 08 липня 2022 року Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи між тілесними ушкодженнями, отриманням ОСОБА_4 внаслідок ДТП, що мало місце 25 лютого 2012 року, та встановленням йому ІІІ (третьої) групи інвалідності від загального захворювання з 01 вересня 2019 року безстроково, є опосередкований причинно-наслідковий зв`язок, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки висновком експерта № 206/23 від 16 жовтня 2023 року ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» та висновком експерта №22 від 17 квітня 2019 року Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Посилання апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки ухвалою від 21 жовтня 2023 року, яка була залишена без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2022 року, у даній призначено повторну судово-медичну експертизу для визначення ступеня втрати працездатності. Приймаючи рішення про призначення повторної судово-медичної експертизи суд виходив з того, що висновок експерта Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи від 13 вересня 2022 року №40 від 08 липня 2022 року суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви в його правильності, оскільки експертами Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи не надано відповіді на інші запитання, зокрема, щодо ступеня втрати працездатності, які є важливими при вирішення справи судом.

Більше того, клопотання про призначення третьої судово-медичної експертизи у даній справі не обґрунтоване, а частина поставлених питань встановлені у цивільній справі №607/3412/18.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції має містити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 15 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до чистини третьої та четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

09 квітня 2024 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника позивача - адвоката Янчишина В.Й. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що ОСОБА_4 зобов`язаний сплатити адвокату Янчишину В.Й. гонорар у погодинному розмірі 5000 грн за розгляд справи у Тернопільському апеляційному суді.

У справі, яка переглядається апеляційний судом, представник позивача - адвокат Янчишин В.Й. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених за апеляційний розгляд, надав:

- договір про надання правової допомоги від 31 жовтня 2018 року про надання правової (правничої) допомоги та представництво інтересів, який укладено між ним та ОСОБА_4 (т.3 а.с.216-217).

- акт виконаних робіт № 02 від 08 квітня 2024 року на суму 5000 грн.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору слідує, що вартість однієї години роботи адвоката становить 1000 грн. Клієнт зобов`язаний оплатити адвокату вартість правничої допомоги протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішення законної сили.

Відповідно до акту виконаних робіт вбачається, що адвокатом у зв`язку із наданням ОСОБА_4 правової допомоги у суді апеляційної інстанції виконано наступні роботи:

- підготовка та подача відзиву на апеляційну скаргу (4 години, 4000 грн.);

- участь у судових засіданнях (1 година, 1000 грн).

Таким чином витрати позивача ОСОБА_4 на професійну правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів зазначає, що ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» не подано до апеляційного суду клопотання про зменшення таких судових витрат.

З огляду на викладене, існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 5000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збут-2002» - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збут-2002» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи, у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копiйок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 08 липня 2024 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

Н.М. Храпак