Рішення

від 02.07.2024 по справі 194/62/24

ТЕРНІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 194/62/24

Номер провадження № 2/194/220/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.

за участю секретаря судового засідання Сафонової А.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Карабут М.В. ,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Карабут Марина Вікторівна, до ОСОБА_3 , треті особи: Попівська сільська рада Конотопського району Сумської області, орган опіки та піклування Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи: Попівська сільська рада Конотопського району Сумської області, орган опіки та піклування Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, про позбавлення батьківських прав. Свою позовну вимогу мотивує тим, що він з відповідачем не перебував у зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . З січня 2018 року відповідач залишила дитину позивачу, почала вести аморальний спосіб життя та зловживати алкоголем. Після 24 лютого 2022 року він був вимушений переїхати до с. Васильківка Дніпропетровської області. Рішенням виконкому Васильківської селищної ради від 24.02.2023 року поставлений на квартирний облік. До отримання житла з 15.08.2023 року він та дитина проживають у с. Великий Самбір Конотопського району Сумської області. З час проживання дитини з ним відповідачка жодного разу не намагалася зустрітися з дитиною. Рішенням Новайдарського районного суду від 03.12.2018 з відповідача на його користь на утримання дитини стягнуті аліменти у розмірі 1/4 частини його заробітку. Відповідачка один раз сплатила аліменти у розмірі 200,00 грн. Заборгованість з аліментів складає станом на 08.08.2023 року 158287,92 грн., ніякої іншої матеріальної допомоги не надає, не спілкується з дитиною, не дбає про неї, не цікавиться її життям, здоров`ям та навчанням. Вихованням дитини займається він самостійно без участі відповідача. Отже, вважає, що відповідач ніяким чином не піклуються про свою дитину, ухиляється від виховання своєї дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками. Отже, відповідач не виконує покладені на неї законом батьківські обов`язки. Просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти порядку заочного розгляду, та просив позов задовольнити з наведених в ньому підстав. Зазначив, що на утримання дитини з відповідачки стягуються аліменти. Відповідачка не приймає участі у вихованні дитини, тому і вирішив звернутися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав. Він з 28 лютого 2022 року перебуває на військовій службі та вихованням дитини займається його нова дружина та батьки, однак він один раз на три місяці приїжджає до сина.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти порядку заочного розгляду, та просила позов задовольнити з наведених в ньому підстав. Зазначила, що на утримання дитини з відповідачки на користь позивача стягуються аліменти, за якими є заборгованість. Відповідачка не приймає участі у вихованні дитини, дитина спілкується тільки з батьком. Дійсно позивач перебуває на військовій службі, однак він контролює процес виховання дитини. Просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, тому суд вважає за необхідне розглянути справу за її відсутності згідно ст. 280 ЦПК України у порядку заочного розгляду.

Представники третіх осіб Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, органу опіки та піклування Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належними чином.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, з`ясувавши думку дитини, допитавши свідка, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних по справі доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що свідчать свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане 11 вересня 2008 року виконкомом Щастинської міської ради Жовтневого району м. Луганська.

Відповідно до рапорту старшого інспектора Конотопського ВП ГУНП в Сумській області від 11.11.2019 року, до Конотопської ЦРЛ доставлено ОСОБА_3 із отруєнням алкоголем, до якого додано пояснення медичної сестри та довідку Конотопського ВП ГУНП в Сумській області від 11.11.2019 року.

Згідно витягу з рішення виконкому Васильківської селищної ради від 24 лютого 2023 року, ОСОБА_1 постановлено на квартирний облік на отримання житла.

Відповідно до довідки від 19.09.2018 року № 3063, ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_4 мешкає за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно довідки від 15 серпня 2023 року, ОСОБА_4 як внутрішньо переміщена особа взятий на облік за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки від 02 вересня 2022 року, ОСОБА_5 як внутрішньо переміщена особа взятий на облік за адресою: АДРЕСА_2

Згідно довідки від 07.11.2023 року, виданої Великосамбірським закладом загальної середньої освіти 1-3 ступенів, ОСОБА_4 , навчається в 10 класі та проживає разом з дідусем ОСОБА_5 . Мати ОСОБА_3 не приймає участі у вихованні.

Відповідно до рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 03 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_4 стягнуті аліменти в розмірі частина її доходів. Рішення набрало законної сили 06.01.2019 року.

Згідно службової характеристики ОСОБА_1 , останній характеризується позитивно.

Відповідно до рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 15 лютого 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місце проживання дитини, в задоволенні позову відмовлено. Рішення набрало законної сили 17.03.2019 року.

Згідно розрахунку по заборгованості зі сплати аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_4 , виконавчий лист №419/2832/18, станом на 31.07.2023 року мається заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 158287,92 грн.

Відповідно до акту проживання від 20.12.2023 року, складеного начальником ССД та директором КЗ «Центр надання спеціальних послуг», за адресою буд. АДРЕСА_3 мешкають ОСОБА_5 - дідусь, ОСОБА_6 - бабуся, ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_4 - син, умови проживання задовільні.

Згідно довідки від 13.11.2023 року, виданої Опорним ліцеєм №1 ім. М. Коцюбинського, ОСОБА_4 дійсно закінчив 9 класів опорного ліцею. ОСОБА_3 участі у вихованні дитини не брала.

Згідно повідомлення Конотопського ВП в Сумській області від 06.02.2020 року, ОСОБА_1 звертався до поліції з приводу несплати аліментів ОСОБА_3 , ознак кримінального правопорушення виявлено не було, що також підтверджується довідкою від 05.02.2020 року.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області№313 від 21 грудня 2023 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати дитини не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не спілкується з дитиною та вихованням і утриманням дитини займається батько.

При з`ясуванні в судовому засіданні думки дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч.2 ст. 171 Сімейного Кодексу України, встановлено, що він мешкає з батьком з 2018 року. Мати почала вживати спиртні напої після смерті бабусі. Його повністю утримує батько, мати не приймає участь у його вихованні, з нею останній раз він спілкувався по телефону вже давно, бачив її в останнє в 2018 році, однак мати не знає де вони з батьком та дідусем мешкають.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що вона є донькою відповідача, з 2016 року мати почала зловживати спиртними напоями після смерті бабусі, і погано забезпечувала її брата харчуванням. В 2018 році позивач забрав до себе її брата, та з цього часу останній став з ним мешкати. Вона також після закінчення навчання стала мешкати з вітчимом. Мати вона бачила в останній раз в 2016 році, їй дзвонила мати останній раз з невідомого номеру в 2020 році, погрожувала та намагалася з`ясувати питання щодо її брата, який перестав мешкати з нею через неї, однак на її думку була в стані алкогольного сп`яніння. Після цього вона не бере телефон, коли дзвонять з невідомого їй номеру.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно п.п. 16,18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.

В даному випадку висновок органу опіки та піклування Попівської сільської ради Конотопського району Сумської областіпро доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_3 своїми обов`язками та які б були законною підставою застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав, а тому суд не погоджується з зазначеним висновком, оскільки він є передчасним, обставини, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, відсутні.

Також судом було встановлено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою за адресою буд. АДРЕСА_3 разом дідусем та бабусею: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а батько іноді приїжджає до них у відпустку, коли її надає військова частина, мати ОСОБА_3 не знає де, вони мешкають зі слів дитини, тому вказаний факт є об`єктивною причиною того, що мати не може приймати участь у вихованні дитини у тому обсязі, який бажає позивач.

Крім того, суд звертає увагу, що проживання дитини впродовж тривалого часу з одним із батьків, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не сплата аліментів, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дитини.

Судом не береться до уваги наданні докази, що відповідач знаходилася у лікарні у зв`язку з алкогольним отруєнням та показання свідка ОСОБА_7 , що мати зловживає спиртними напоями, оскільки вони наданні суду станом на 2018 рік, а з 2016 року свідок не бачив свою матір, та не є тією обставиною, що відповідач є хронічним алкоголіком. Після 2018 року жодних доказів, що відповідач зловживає спиртними напоями суду не надано.

Натомість, суд звертає увагу, що як зазначила свідок ОСОБА_7 , яка є донькою відповідача, що вони не беруть слухавки від невідомих абонентів, а мати намагалася дзвонити з невідомих номерів для можливості поспілкуватися з дітьми.

Будь-яких доказів, що мати ОСОБА_3 притягалася до адміністративної або кримінальної відповідальності стороною позивача суду не надано.

Також, суду не надано будь-яких звернень до служби у справах дітей щодо нехтування своїми обов`язками матір`ю дитини а бо її противоправними діями направленими проти дитини.

Останні документи, які надаються стороною позивача, окрім характеристик з місця навчання та акту з місця проживання і висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, датовані станом на 2018 рік.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Враховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Суд наголошує, що непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Вищевикладене узгоджується з постановою Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19.

Враховуючи вищевикладене, суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем не надано.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача, та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а посилання позивача щодо ухилення від виконання відповідачем батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, суд бере до уваги, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу, іноді приїжджає до сина, та фактично вихованням дитини займаються дідусь та бабуся, і місце проживання дитини, відповідачу не відомо, а діти уникають спілкуватися за невідомими номерами.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем його тверджень про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню та вихованню дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому в задоволені позову про позбавлення батьківських прав, слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в стягненні судових витрат понесених позивачем.

Керуючись ст. 164 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 77, 81, 142, 258, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Карабут Марина Вікторівна, до ОСОБА_3 , треті особи: Попівська сільська рада Конотопського району Сумської області, орган опіки та піклування Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення суду складено 08 липня 2024 року.

Головуючий суддя В.О. Корягін