Рішення

від 25.06.2024 по справі 910/14552/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2024Справа № 910/14552/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a>;

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";

про стягнення 1 472 894,42 грн

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Улько С. С., адвокат, ордер серії АІ № 10618659 від 31.05.2024;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> (далі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" (далі також - відповідач) про стягнення 1 472 894,42 грн, з яких 1 144 349,00 грн - основний борг, 80 104,49 грн - штраф, 28 128,31 грн - 3% річних та 220 311,73 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором № 53-123-04-21-0714 від 21.09.2021 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023, позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> 1 144 349,88 грн основного боргу, 28 128,31 грн 3% річних, 220 311,73 грн інфляційних втрат, а також 20 891,85 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 21.11.2023 касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 у справі № 910/14552/22 скасовано в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> та розподілу судових витрат, а справу №910/14552/22 в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2023, справа № 910/14552/22 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 вирішено прийняти справу № 910/14552/22 до свого провадження суддею Мандриченко О.В. та призначити підготовче засідання на 16.01.2024.

16.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> подало до господарського суду додаткові пояснення у справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.11.2023 у даній справі.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" 13.02.2024 подало до господарського суду додаткові письмові пояснення у справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про заміну сторони її правонаступником та вирішено замінити відповідача у справі № 910/11096/22, а саме: Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" його правонаступником - Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/14552/22 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 25.06.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 25.06.2024 представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, однак 25.06.2024 подав до господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представника.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

25.06.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД" (далі також - постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція", яке в подальшому змінило перетворене у Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі також - покупець) було укладено договір № 53-123-04-21-07148 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти та сплатити товар - код CPV 19510000 по ДК 021:2015 - гумові вироби (рукави, пластини, шнури гумові) у кількості, асортименті та за цінами, зазначеними у специфікації № 1, що є невід`ємною частиною даного договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2020 року

Згідно з п. 2.1. договору, загальна вартість товару є твердою та складає 1 060 000, 00 грн, ПДВ 20% - 212 000, 00 грн. Разом з ПДВ - 1 272 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару відповідно до специфікації № 1 та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 10.12.2021, крім позицій відповідно до зведеного переліку № з/п 5, 6, 28, 29, 30 на закупівлю товару, для яких термін постачання 90 днів з дати підписання договору.

З товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну (в трьох примірниках); електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку; на техпластину марки МБС - паспорт(сертифікат) якості; протокол випробувань техпластин марок МБС; лист-згода заводу виробника про надання гарантії про якісну техпластину; на пластину вакуумну (сертифікат якості); на шнур шпринцований (паспорт); на шнури та рукава - документ, що підтверджує якість продукції (п. 3.2 договору).

Як визначено п. 3.3. договору, датою постачання є дата отримання товару на складі Вантажоодержувачем з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Пунктом 13.1 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою зі сторони покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов`язань - до їх повного виконання.

Укладений сторонами договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Крім того, додатковою угодою № 1 від 01.08.2022 сторонами внесено зміни до договору в частині зменшення ціни договору до 1 616 409,08 грн.

Позивач вказує, що на виконання умов договору, поставив відповідачеві товари загальною вартістю 1 301 431,02 грн, частину яких, загальною вартістю 157 081,14 грн, відповідачем було повернуто, однак відповідачем не сплачено вартість поставленого та прийнятого товару на загальну суму 1 144 349,88 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що Законом України "Про санкції" та підзаконними нормативно-правовими актами введено обмежувальні заходи (санкції) на будь-які видаткові операції як з контрагентами та в частині розрахунку за товар, країною походження якого є російська федерація.

Відповідач також зазначав, що відповідно до протоколу засідання комісії ДП "НАЕК "Енергоатом" щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану від 20.09.2022 № 8 було прийнято рішення про зупинення здійснення видаткових операцій за договорами, укладеними з ТОВ "Торгівельний дім РТД", в частині товару, країною походження якого є російська федерація.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 та Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 301 431,02 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000931 від 20.06.2022, № РН-00000549 від 27.09.2021, № РН-0000550 від 28.09.2021, № РН-0000553 від 04.10.2021, № РН-0000555 від 04.10.2021, № РН-0000566 від 06.10.2021, № РН-0000577 від 11.10.2021, № РН-0000604 від 29.10.2021, № РН-0000623 від 05.11.2021, № РН-0000627 від 10.11.2021, № РН-0000643 від 16.11.2021, № РН-0000713 від 24.12.2021, № РН-0000720 від 28.12.2021, № РН-0000904 від 24.05.2022.

Відповідно до накладної-вимоги на відпуск матеріалів від 27.06.2022 № 22-21 відповідачем повернуто товари, поставлені за видатковою накладною № РН-0000627 від 10.11.2021.

Таким чином, відповідачем за видатковою накладною №РН-0000627 від 10.11.2021 повернуто товар на загальну суму 88 900, 95 грн.

Також за накладною вимогою від 28.01.2022 № 22-3 відповідачем повернуто шнур вакуумний квадратний 12*12 на загальну суму 42 000, 00 грн, поставлений за видатковою накладною № РН-0000555 від 04.10.2021.

Повернення вказаного товару не включало в себе ПДВ, тобто відповідачем повернуто позивачу товару на загальну суму 157 081,14 грн з ПДВ.

Таким чином загальна заборгованість за договором складає 1 144 349,88 грн.

Проти вказаного розміру заборгованості не заперечує відповідач.

Під час розгляду даної справи сторонами не надано доказів оплати товару на суму 1 144 349,88 грн.

А відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за договором у розмірі 1 144 349,88 грн є обґрунтованою, арифметично вірною та відповідає матеріалам справи.

При цьому суд зазначає, що згідно з частинами 1- 3 статті 1 Закону України "Про санкції", з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції", видами санкцій згідно із цим Законом є, зокрема, обмеження торговельних операцій; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно із цим Законом.

Згідно із частиною 3 статті 5 Закону України "Про санкції", рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2- 21, 23- 25 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

В умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про введення воєнного стану в Україні", запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Зокрема, згідно з підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку грошових та інших зобов`язань кредиторами (стягувачами), за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 22.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23.

Таким чином, за змістом Закону України "Про санкції" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" установлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Отже, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> (49017, м. Дніпро, вул. Авіаційна, буд. 39, офіс 17, ідентифікаційний код 34409800) є юридичною особою, яка зареєстрована за законодавством України та здійснює свою діяльність у відповідності до законодавства України.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який наявний в матеріалах справи, засновником позивача є ОСОБА_1 , який є громадянином України, місцезнаходження: АДРЕСА_1 . Розмір частки засновника (учасника): 35 000,00 грн, що є 100% статутного капіталу товариства.

Також в матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина України, ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , який виданий Амур-Нижньодніпровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області.

Таким чином, оскільки учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> є громадянина України, ОСОБА_1 , положення Закону України "Про санкції" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" не розповсюджуються на правовідносини у цій справі, а відтак і дія вказаного мараторію не розповсюджується на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> як на кредитора/позивача/стягувача як у даній справі, так і у спірних правовідносинах.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, про необхідність надавати правову оцінку доводам відповідача (боржника) щодо можливості застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про санкції" та підзаконних нормативно-правових актів в частині наявності/відсутності щодо позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції".

Суд також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1147 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заборонено до 31.12.2022 (включно) ввезення на митну територію України товарів, що походять з російської федерації, за переліком згідно з додатком.

Отже, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1147 заборонено ввезення на митну територію України товару, який згідно з УКТЗЕД міститься у Переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з російської федерації.

Суд вказує, що як вбачається з видаткових накладних № РН-00000549 від 27.09.2021, № РН-0000550 від 28.09.2021, № РН-0000553 від 04.10.2021, № РН-0000555 від 04.10.2021, № РН-0000566 від 06.10.2021, № РН-0000577 від 11.10.2021, № РН-0000604 від 29.10.2021, № РН-0000623 від 05.11.2021, № РН-0000627 від 10.11.2021, № РН-0000643 від 16.11.2021, № РН-0000713 від 24.12.2021, № РН-0000720 від 28.12.2021, № РН-0000904 від 24.05.2022 позивач поставив відповідачеві товар за наступними УКТЗЕД: 4008219000, 4006, 4008290090, 4008, 4009, 3917399090.

Як встановлено судом, товари за УКТЗЕД: 4008219000, 4006, 4008290090, 4008, 4009, 3917399090 відсутні у Переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з російської федерації, а відтак, суд вказує, що поставка товарів за вказаними УКТЗЕД не суперечила постанові Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1147 "Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації".

Крім того, суд вказує, що 09.04.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 426 "Про застосування заборони ввезення товарів з російської федерації", що набрала чинності з 11.04.2022, якою заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації. Товари, переміщення яких територією російської федерації здійснено транзитом, та товари, ввезені з російської федерації, у тому числі товари походженням з третіх країн, можуть бути поміщені в митний режим імпорту, якщо їх ввезення в Україну здійснено до 24.02.2022 включно.

Таким чином, з 11.04.2022 - після набрання чинності цією постановою Кабінету Міністрів України встановлено заборону на ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, відповідно до видаткової накладної № РН-0000904, 24.05.2022 поставлено відповідачеві товар за УКТЗЕД: 4006, виробником якого, відповідно до специфікації № 1 до договору, є сам позивач, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a>.

Тобто, товар, поставлений позивачем відповідачеві за видатковою накладною № РН-0000904 від 24.05.2022 не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України № 426 "Про застосування заборони ввезення товарів з російської федерації".

При цьому суд звертає увагу, що вказаною постановою визначено, що товари, переміщення яких територією російської федерації здійснено транзитом, та товари, ввезені з російської федерації, у тому числі товари походженням з третіх країн, можуть бути поміщені в митний режим імпорту, якщо їх ввезення в Україну здійснено до 24.02.2022 включно.

Суд вказує, що частина товару була поставлена відповідачеві у період з 27.09.2021 по 28.12.2021.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" заборгованості у розмірі 1 144 349,88 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 28 128,31 грн 3% річних за період з 01.12.2021 по 11.11.2022 та 220 311,73 грн втрат від інфляції за період з січня 2021 року по вересень 2022 року.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором) в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також посилався на те, що позивачем невірно розраховано кінцевий термін оплати за поставлений товар, оскільки товар за накладними приймався відповідачем пізніше відповідно до ярликів останнього на придатну продукцію.

Проте, судом не беруться до уваги вказані заперечення відповідача з огляду на таке.

В п. 3.3 договору сторонами погоджено, що датою поставки є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

При цьому, за умовами п. 2.2 договору, оплата товару відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару.

Крім того, ярлики на придатну продукцію складались та підписувались саме відповідачем, отже, строк оплати не може залежати від таких дій відповідача, вчинених в односторонньому порядку.

За вказаних обставин, суд не погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що позивачем невірно визначено початкову дату прострочення з оплати поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, суд зазначає, що такий розрахунок виконано арифметично вірно, а відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 28 128,31 грн 3% річних та 220 311,73 грн втрат від інфляції є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 80 104,49 грн штрафу.

При цьому, вимоги позивача у вказаній частині обґрунтовані посиланнями на ст. 231 Господарського кодексу України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас, суд зазначає, що штрафні санкції передбачені ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 та від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21.

У даному випадку відповідачем прострочено саме виконання грошового зобов`язання з оплати отриманого товару, що, в свою чергу, унеможливлює нарахування відповідачу штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.

При цьому, в договорі сторонами не погоджено відповідальність у вигляді штрафу за несвоєчасне здійснення відповідачем, як покупцем, розрахунку за поставлений йому товару.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 80 104,49 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електростанція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (55001, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, промисловий майданчик, ідентифікаційний код 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім РТД"</a> (49017, м. Дніпро, вул. Авіаційна, буд. 39, офіс 17, ідентифікаційний код 34409800) 1 144 349 (один мільйон сто сорок чотири тисячі триста сорок дев`ять) грн 88 коп. основного боргу, 28 128 (двадцять вісім тисяч сто двадцять вісім) грн 31 коп. 3% річних, 220 311 (двісті двадцять тисяч триста одинадцять) грн 73 коп. інфляційних втрат та 20 891 (двадцять тисяч вісімсот дев`яносто одну) грн 85 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.07.2024.

Суддя О.В. Мандриченко