Рішення

від 27.06.2024 по справі 910/19384/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2024Справа № 910/19384/23За позовом Міністерства оборони України

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Сервіс"

про стягнення 1157970,24 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Літовка М.В.

Представники сторін:

від позивача: Хмара Ю.О.

від відповідача: не з`явились

У судовому засіданні 27.06.2024 в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог сервіс" про стягнення 1 157 970,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/22/46 від 22.03.2022 у частині своєчасної поставки товарів, з огляду на що позивач просить суд стягнути 1 157 970,24 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

Ухвалою суду від 20.03.2024 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/19384/23 у порядку загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання на 16.04.2024.

В підготовчому засіданні 16.04.2024 оголошено перерву до 14.05.2024.

В підготовчому засіданні 18.05.2024 без виходу до нарадчої кімнати, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 18.06.2024.

Розпорядженням від 12.06.2024 року №01.3-16/920/24 В.о. керівника апарату Латко І.О. щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, у зв`язку з відпусткою судді Картавцевої Ю.В., призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/19384/23, за наслідками якого справу було призначено на суддю Усатенко І.В.

Ухвалою суду від 17.06.2024 справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 27.06.2024.

Представник відповідача у судове засідання 27.06.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 27.06.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролог Сервіс" (виконавець) укладено Договір № 286/3/22/46 про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до п. 1.2 якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у договорі, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару.

У п. 1.3 Договору сторони погодили, що у строк до 30.06.2022 відповідач зобов`язаний поставити товар (чохол до фляги індивідуальної польової) у кількості 150000,00 одиниць на суму 48540000,00 грн без ПДВ; у строк до 30.08.2022 відповідач зобов`язаний поставити товар (чохол до фляги індивідуальної польової) у кількості 160000,00 одиниць на суму 51776000,00 грн без ПДВ.

Ціна товару з ПДВ становить 120379200,00 грн (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 11.1 Договору договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 включно.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем в порушення умов укладеного між сторонами Договору було прострочено строк виконання обов`язку з поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1157970,24 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач, вказує на наявність підстав для зменшення розміру пені на 95%, оскільки, позивачу не було завдано збитків, а зобов`язання було виконано ним у повному обсязі. Крім того, відповідач є постачальником товарів для військових потреб; неможливість своєчасного виконання договору зумовлена наявністю проблем у ланцюгах міжнародних перевезень, викликаних розповсюдження корона вірусної інфекції; прострочення є винятковим і не залежало від волі відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як встановлено судом, п. 1.3 Договору сторони погодили, що у строк до 30.06.2022 відповідач зобов`язаний поставити товар (чохол до фляги індивідуальної польової) у кількості 150000,00 одиниць на суму 48540000,00 грн без ПДВ; у строк до 30.08.2022 відповідач зобов`язаний поставити товар (чохол до фляги індивідуальної польової) у кількості 160000,00 одиниць на суму 51776000,00 грн без ПДВ.

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна №Р-487 від 19.07.2022 було поставлено товар у кількості 80000 шт., із запізненням на 18 діб (термін постачання - до 30.06.2022 включно).

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна №Р-484 від 19.07.2022 було поставлено товар у кількості 23000 шт., із запізненням на 18 діб (термін постачання - до 30.06.2022 включно).

Відповідно до Акту приймання-передачі військового майна №Р-517 від 25.07.2022 було поставлено товар у кількості 60000 шт., з яких з запізненням у 24 доби було поставлено 47000 штук товару (термін постачання - до 30.06.2022 включно).

Матеріалами справи підтверджено поставку товару відповідачем у кількості 163000 штук.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1036791,30 грн (відповідно до розрахунку, наведеного у позовній заяві).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.3.2 Договору за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної ціни договору.

Перевіривши розрахунки пені, наведений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості на загальну суму 1157970,24 грн. (у розмірі, заявленому позивачем).

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми пені на 95%.

Обгрунтовуючи вказане клопотання, відповідач зазначив, що він є постачальником товарів для військових потреб, отримувачем якого є Міністерство оборони України. Наразі товариством укладено та виконується ряд державних контрактів, предметом яких є товари, які є необхідними для Збройних Сил України, а стягнення штрафних санкцій у заявлених розмірах може призвести до неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за іншими договорами та призвести до зриву поставок товарів, що є неприйнятним, особливо в воєнних умовах. Неможливість виконання умов договору у встановлений строк пов`язана з наявністю проблем у ланцюгах міжнародних перевезень, викликаних розповсюдженням короновірусної інфекції. Прострочення строку поставки товару за Договором №286/3/22/46 від 22.03.2022 є винятковим випадком, пов`язаним з обставинами, які не залежали від відповідача. Крім того, відповідачем виконано зобов`язання за договором в повному обсязі, прострочення поставки не призвело до настання негативних наслідків для позивача, зокрема збитків позивачу не заподіяно. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, як б вказували на завдання позивачу шкоди.

Отже, як вказує відповідач, в даному випадку штрафні санкції не носять виключно компенсаційний характер, вони є неспівмірними, перетворюються на непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час апеляційного розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Суд відзначає, що відповідачем не було надано доказів виконання зобов`язання за договором у повному обсязі. Позивачем дійсно нараховано пеню на вартість не своєчасного поставленого товару у кількості 150000 штук, строк поставки якого був визначений до 30.06.2022. З приводу поставки решти 160000 штук товару, суду не було вказано будь-яких обставин щодо його поставки чи строків. Крім того, станом на 2022 рік розповсюдження корона вірусної інфекції тривало уже 2 роки, а отже, відповідач зобов`язаний був врахувати відповідні обставини при укладанні договору. Обставини, що відповідач є постачальником товарів для військових потреб за іншими контрактами не свідчить про його право несвоєчасно виконувати взяті на себе зобов`язання з поставки товарів за даним договором. Порівняно із сумою контракту, пеня, нарахована позивачем не є надмірно великою. Зокрема на розмір пені вплинули обставини не значного прострочення.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, оскільки, на думку суду, в даному випадку зазначені відповідачем обставини не є підставою для зменшення санкцій.

Отже, позовні вимоги Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Сервіс" про стягнення пені підлягають задоволенню повному обсязі.

Судовий збір покладається на відповідача (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Сервіс" (03187, м. Київ, вул. Академіка Глушкова, буд. 9-Г, офіс 236; ідентифікаційний код: 42423986) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) пеню у розмірі 1157970 (один мільйон сто п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 24 коп. та судовий збір у розмірі 17369 (сімнадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн 55 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 08.07.2024

Суддя І.В.Усатенко