Рішення

від 08.07.2024 по справі 922/1469/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1469/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 65012, місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська, будинок 19; код ЄДРПОУ: 40081200) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тепловозремсервіс» (місцезнаходження: 61010, місто Харків, вулиця Основ`янська, будинок 55; код ЄДРПОУ:45114146) про стягнення 2969,52 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тепловозремсервіс» (відповідач) за Договором закупівлі №ОД/НХ-23-915НЮ від 06.12.2023 штрафу за несвоєчасну поставку товару у розмірі 2 430,00 грн. та пені у розмірі 539,52 грн.

Також позивач просить суд покласти на ТОВ «Торговий дім Тепловозремсервіс» витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.05.2024 позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1469/24; визнано справу № 922/1469/24 малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 06.05.2024 про відкриття провадження у справі №922/1469/24 було направлено до Електронного кабінету відповідача. З довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження" від 06.05.2024 у справі №922/1469/24 (суддя Рильова В.В.) було надіслано одержувачу ТОВ "ТД Теплоземсервіс" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 06.05.2024 о 15:29 годині ( а.с. 41).

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 06.05.2024, а тому він мав право подати відзив не пізніше 21.05.2024 ( включно).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, ТОВ "ТД Теплоземсервіс" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.

Втім, 27.06.2024 до Господарського суду Харківської області від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про зменшення суми штрафних санкцій (вх.№16747 від 27.06.2024). Вказане клопотання обґрунтоване наступним. Відповідач зазначає, що ним не заперечується факт неналежного виконання зобов`язання за договором №ОД/НХ-23-915НЮ та право позивача на стягнення штрафних санкцій. Проте, відповідач вказує, що він знаходиться у прифронтовому місті Харкові, через постійні обстріли якого, контрагенти відмовляються від співробітництва з відповідачем, що призвело до скрутного становища. Крім того, відповідач зазначає, що у Господарському суді Харківської області перебуває шість справ, в яких відповідачем є ТОВ "ТД Теплоземсервіс", з огляду на це, на думку відповідача стягнення повної суми штрафних санкцій покладе на ТОВ "ТД Теплоземсервіс" значний тягар, який може призвести до унеможливлення подальшої господарської діяльності підприємства. Також, на думку відповідача, позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності збитків за неналежне виконання умов договору. При цьому, ТОВ "ТД Теплоземсервіс" зазначає, що незважаючи на поточну ситуацію в країні несвоєчасна поставка товару (факт який відповідачем не заперечується), відбулася, відповідач виходив на контакт із позивачем та вчиняв необхідні дії для врегулювання ситуації з поставки товару. На підставі викладеного, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій за Договором №ОД/НХ-23-915НЮ на 50 %, що становить 1 484,76 грн.(1215,00 грн.-штраф, 269,76 грн. - пеня).

28.06.2024 до Господарського суду Харківської області від позивача через систему "Електронний суд" надійшло заперечення на клопотання (вх.№16837 від 28.06.2024). Заперечуючи проти клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій (вх.№16747 від 27.06.2024), позивач зазначає, що строк подання відповідачем заяв по суті спору на день подання такого клопотання, сплив, крім того відповідачем не подано клопотання про поновлення строку з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку. Отже, на думку позивача, оскільки відповідачем пропущено строк на подання процесуальних документів у справі, клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій (вх.№16747 від 27.06.2024) підлягає залишенню без розгляду.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З причин неможливості судді Рильової В.В. відправляти правосуддя у зв`язку з відпусткою з 17.06.2024 по 05.07.2024, рішення у справі № 922/1469/24 (за наявними у справі матеріалами) підписується 08.07.2024 року - у перший робочий день після виходу судді Рильової В.В. з відпустки.

Розглянувши справу № 922/1469/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

06 грудня 2023 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тепловозремсервіс» укладено Договір закупівлі №ОД/НХ-23-915НЮ (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.

Згідно п.2.1 Договору постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у специфікації №1 (додаток №1) до цього договору.

У розділі 4 сторони погодили умови та строки постачання товару, а саме:

- відповідач здійснює поставку товару на склад позивача м. Знам`янка, на умовах DDP "Інкотермс" у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами договору та Правилами "Інкотермс" у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу (п.4.1 договору);

- поставка товару проводиться партіями протягом дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки позивача, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності позивача до приймання товару. Строк поставки товару протягом 10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки позивачем (п.4.2 договору);

- сторони домовились, що рознарядка позивача на товар направляється ним відповідачу в один з таких способів: на поштову адресу відповідача, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомлення про вручення); вручається уповноваженому представнику відповідача під розпис; шляхом відправлення електронного листа із накладенням ЕЦП на електронну адресу відповідача (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим відповідачем з дати його направлення позивачем на електронну адресу відповідача, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення позивача (п.4.5 договору);

- датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної (п.4.6 договору).

Відповідно до п.5.2 договору приймання товару за якістю здійснюється у порядку, встановленому Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 та відповідно до вимог Стандартів АТ "Укрзалізниця" СТП-10-001:2016 "Якість і безпека продукції. Вхідний контроль. Основні положення", СТП-10-002:2016 "Якість і безпека продукції. Вхідний контроль. Правила проведення вхідного контролю".

Пунктом 5.4. Договору встановлено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється за наявності документів, що підтверджують якість товару згідно з п. 2.2 цього Договору, та таких товаросупровідних документів: підписаний постачальником рахунок-фактура; підписана постачальником видаткова накладна; підписана постачальником товарно-транспортна накладна (у разі поставки товару автомобільним транспортом) або електронна залізнична накладна (у разі поставки товару залізничним транспортом), або відповідний документ, виданий оператором поштового зв`язку;підписані постачальником пакувальні аркуші (при наявності).

За умовами п.7.2 договору оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться позивачем на 45 робочий день з дати реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування з операцій по постачанню товарів (виконанню робіт, наданню послуг), які підлягають оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинним законодавством порядку та строки, відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару, обумовлену згідно з п.4.2 цього договору та специфікації № 1 (додаток № 1) при наявності документів, зазначених у п.5.4 цього договору.

Сторони підписали специфікацію № 1 до договору, в якій визначили код, найменування, технічні характеристики, одиницю виміру, кількість та ціну товару - муфта 9Д100.37.140-1, який повинен відповідати кресленню 9Д100.37.140-1 у кількості 1 шт на загальну суму 16 200,00 грн. (а.с.10 зворотня сторона).

Позивач на виконання умов договору 23.02.2024 направив на електронну адресу відповідача письмову рознарядку за вих. № НХ-08/1698 на поставку товару, муфта 9100.37.140-1 у кількості 1 шт на суму 16 200,00 грн.(а.с.13).

Строк виконання письмової рознарядки за вих. № НХ-08/1698 від 23.02.2024 відповідачем складав до 08.03.2024 року включно (10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки, абз.2 п.4.2 договору).

Відповідач поставив позивачу товар у кількості 1шт на загальну суму 16 200,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000013 від 21.03.20234 на суму 16 200,00 грн.(а.с.14)

Отже, як зазначає позивач, відповідачем неналежним чином виконано умови договору, а саме прострочено виконання зобов`язання за договором з поставки товару, оскільки письмова рознарядка за вих. №НХ08/1698 від 23.02.2024 виконана постачальником з пропуском строку, а тому позивач здійснив нарахування пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару та за поставку товару неналежної якості, на підставі п.9.3.1 та п.9.3.2 договору.

Обставини щодо стягнення суми пені та штрафу в примусовому порядку стали підставою для звернення Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).

Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Виходячи із позовних вимог, суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також наявність чи відсутність у відповідача заборгованості та своєчасність виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № ОД/НХ-23-915НЮ від 06 грудня 2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору (п.4.2), відповідач повинен був здійснити поставку товару протягом 10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки позивачем.

Оскільки позивач рознарядку на поставку товару направив на електронну адресу відповідача 23.02.2024, у зв`язку з чим поставка товару відповідачем повинна була відбутись не пізніше 08.03.2024.

Таким чином, враховуючи принцип свободи підприємницької діяльності, в рамках якої сторонами було самостійно визначено строк поставки товару за договором, передача товару повинна була здійснена відповідачем саме у строки, погоджені сторонами у договорі.

Приписами ч.1 ст.216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.2 ст.217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких, відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України віднесено штраф та пеню, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 539,59 грн. та штрафу у розмірі 2 430,00 грн. у відповідності до договору, суд зазначає наступне.

У пункті 9.3.1 договору сторони погодили, що при порушенні строків поставки товару відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п.4.2 договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

За умовами ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови ВПВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, оскільки обов`язок відповідача щодо поставки продукції не є грошовим зобов`язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов`язання, отже до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ).

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару на підставі пункту 9.3.1 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення у сумі 539,52 грн.

Разом з цим, суд перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем, зазначає наступне.

Як вказувалось судом раніше, відповідно до п.9.3.1 Договору за прострочення поставки товару понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується доводами позивача, відповідно до умов п.4.2 Договору позивач 23.02.2024 направив на електронну адресу відповідача письмову рознарядку за вих. № НХ-08/1698 на поставку товару. Строк поставки товару - протягом 10 робочих днів з моменту надання письмової рознарядки.

Отже, як зазначалося судом вище, строк виконання письмової рознарядки складав до 08.03.2024 (включно).

Разом з цим, відповідачем було поставлено товар позивачу 21.03.2024, тобто з пропуском строку 13 днів.

З огляду на зазначене вище, беручи до уваги положення пункту 9.3.1 договору, суд зазначає, що оскільки відповідачем прострочено поставку товару на 13 днів, а не на 15 (як передбачено умовами договору, п.9.3.1), нарахування пені у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого строк товару є помилковим. За таких обставин, об`єктивних та правових підстав для задоволення судом позовних вимог про стягнення неустойки немає, відтак суд відмовляє в стягненні 539,52 грн пені.

Перевіривши розрахунок штрафу за формулою: 15% х 16 200,00 грн. (загальна вартість невиконаного зобов`язання) суд зазначає, що він є арифметично вірним, дорівнює 2 430,00 грн. та підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій (вх.№16747 від 27.06.2024), а також заперечень позивача на вказане клопотання (вх.№16837 від 28.06.2024) суд зазначає таке.

Відповідач у клопотанні про зменшення суми штрафних санкцій (вх.№16747 від 27.06.2024) зазначає, що ним не заперечується факт неналежного виконання зобов`язання за договором №ОД/НХ-23-915НЮ та право позивача на стягнення штрафних санкцій, проте просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.

Позивач, в обґрунтування своїх заперечень (вх.№16837 від 28.06.2024), посилається на те, що відповідачем пропущено строк на подання відзиву на позовну заяву, заяв по суті справи, доказів та клопотань. Крім того, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій подано ним, як зазначає позивач, за відсутністю клопотання про поновлення строку з обґрунтуванням причин пропуску строку для подання такого клопотання. З вищевикладеного, позивач просить суд клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій залишити без розгляду.

За приписами ч. 2, ч. 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У даному випадку, враховуючи відкриття провадження у справі 06.05.2024, станом на час надходження клопотання вдповідача про зменшення розміру штрафних санкцій розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження судом розпочався.

Отже, вирішення питання про надання доказів по справі відбувається на підготовчій стадії розгляду справи. Саме на стадії підготовчого провадження сторони мають можливість подати заяви по суті справи. Після закриття підготовчого провадження в учасників судового процесу відсутні підстави для подання будь-яких нових доказів.

Згідно зі ст. 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Отже, суд доходить висновку, що докази подаються сторонами до початку розгляду справи по суті.

Подання доказів на стадії підготовчого провадження є обґрунтованим, враховуючи необхідність надання права іншій стороні надати пояснення щодо таких доказів, тому подання доказів на стадії розгляду справи по суті позбавляє права іншої сторони на відповідні дії, що є порушенням принципу змагальності сторін.

Разом з тим, згідно ч.3. ст. 80 ГПК України відповідач, повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Відповідно до ч. 1-2 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Крім того, відповідно до приписів ст. 251 ГПК України (Особливості подання заяв по суті справи у спрощенному позовному провадженні) процесуальні строки зазначені в цій статті стосуються подання відзиву, відповіді на відзив та пояснень третьої особи.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

З наукової точки зору, клопотання є одним з видів заяв з процесуальних питань, яке полягає у проханні до суду, що пов`язане з розглядом певної господарської справи. Як правило, клопотання передбачають вимоги, звернені до суду про вчинення певних процесуальних дій, передбачених ГПК України.

Суд вважає за необхідне наголосити, що до клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідачем не додано доказів, на які б він посилався щодо заперечення позовних вимог та якими б позбавив права іншу сторону на вчинення відповідних дій. Натомість відповідачем вказується на те, що він визнає свою вину та факт несвоєчасної поставки товару за договором, проте вважає що розмір штрафних санкцій повинен бути зменшений, на підставі загальновідомих фактів, таких як військова агресія Російської Федераціїї. Як зазначалося судом раніше, ч. 3 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Посилання позивача в своєму запереченні на те, що відповідач повинен був подати заяви по суті справи в межах процесуального строку встановленого законом, спростовуються тим, що клопотання не є заявою по суті справи (оскільки ГПК чітко передбачає перелік таких заяв) , а отже не є відзивом на позовну заяву (як хибно зазначав позивач), оскільки в ньому відповідачем не викладаються заперечення стосовно позовних вимог, а навпаки, відповідач визнає факт несвоєчасної поставки товару.

Суд наголоує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності провадження (рішення у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain). Принцип рівності сторін вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в суттєво невигідне становище порівняно з опонентом (див. Avotiтр проти Латвії) [GC], № 17502/07, § 119, ЄСПЛ 2016, і Dombo Beheer B.V. проти Нідерландів, 27 жовтня 1993 р., § 33, серія A, № 274).

Отже, оскільки ГПК України чітко не передбачає порядок подання клопотання про зменшення штрафних санкцій та строки подання такого клопотання, враховуючи те, що таке клопотання не є заявою по суті справи, а також те, що до вказаного клопотання відповідачем не додано доказів, які могли б бути подані лише на стадії підготовчого провадження, суд вважає за можливе прийняти клопотання про зменшення штрафних санкцій до розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій (вх.№16747 від 27.06.2024), суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, інших обставин, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідністю розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 910/1005/19).

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що матеріали справи не містять доказів неможливості сплати відповідачем штрафних санкцій в заявленому позивачем розмірі, а також доказів того, що сплата цих санкцій може істотно вплинути на можливість функціонування підприємства відповідача.

Однак, в даному випадку, суд враховує поведінку відповідача, ступінь виконання ним зобов`язання, вид діяльності відповідача, а також виконання ним своїх зобов`язань за договором в умовах воєнного стану в країнї, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність своєчасної поставки товару відповідачем.

Крім того, у даній справі позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження наявності збитків за неналежне виконання умов договору.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафних санкцій на 50% від суми, яка підлягає стягненню, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке:

24.02.2022, в зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та№ 341/2022 від 17.05.2022, 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Ч. 3 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство відповідача знаходиться у прифронтовому місті Харків, відповідач зазначає, що постійні обстріли міста ускладнюють ведення господарської діяльності, потенційні контрагенти відмовляються від співробітництва із підприємствами, потужності яких знаходяться у місті Харкові. Крім того, як зазначалося вище, у провадженні Господарського суду Харківської області перебуває шість тотожних справ, в яких відповідачем є ТОВ "ТД Теплоземсервіс" та в яких позивачем пред`явлено до стягнення з відповідача штрафні санкції. Крім того, судом враховано, що порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару мало місце під час військової агресії Російської Федерації проти України, проте поставка товару відбулася відповідачем у повному обсязі, товар було доставлено позивачу у належному стані, строк прострочення зобов`язання склав 13 днів.

При цьому, суд приймає до уваги, що заперечуючи проти зменшення суми штрафних санкцій, позивач також не навів доводів та доказів стосовно того які ним отримані збитки, якщо такі були, або які він поніс інші втрати внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань. З матеріалів справи суд не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Отже, вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій, суд виходить з того, що даний випадок є винятковим, враховуючи інтереси сторін, які заслуговують на увагу, а саме:

1) ступінь виконання зобов`язання боржником; замовник отримав товар відповідно до умов Договору, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000013 від 21.03.2024, підписаною уповноваженими представниками сторін. На момент звернення позивача до господарського суду Харківської області зобов`язання виконане в повному обсязі;

2) причини неналежного виконання зобов`язання існування форс-мажорних обставин на момент здійснення поставки товару відповідачем та місцезнаходження підприємства відповідача у місті Харкові;

3) тривалість прострочення виконання зобов`язання незначна (13 днів);

4) відсутність негативних наслідків порушення зобов`язання.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, а також те, що відповідач сумлінно виконав зобов`язання з поставки товару за договором, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованого у даній справі штрафних санкцій на 30 %.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача (вх. № 16747/24 від 27.06.2024 року) про зменшення суми штрафних санкцій, та зменшення розміру штрафу на 30%.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності достатті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафу у сумі 1 701,00 грн. підлягають задоволенню.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 539,52 грн. та штрафу у сумі 729,00 грн. суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тепловозремсервіс» пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 236-238, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тепловозремсервіс» (місцезнаходження: 61010, місто Харків, вулиця Основ`янська, будинок 55; код ЄДРПОУ:45114146) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 65012, місто Одеса, вулиця Пантелеймонівська, будинок 19; код ЄДРПОУ: 40081200) штраф за несвоєчасну поставку за Договором закупівлі №ОД/НХ-23-915НЮ від 06.12.2023 у сумі 1 701,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 734,50 грн.

В частині стягнення штрафу за несвоєчасну поставку товару у розмірі 729,00 грн. та пені у сумі 539,52 грн. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченомустаттею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "08" липня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/1469/24