Ухвала

від 25.06.2024 по справі 917/67/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/67/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.11.2023 (суддя Кльопов І. Г.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (головуючий суддя Плахов О. В., судді Терещенко О. І., Тихий П. В.)

у справі № 917/67/21

за позовом Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі 1) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області і 2) Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Дружба",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Семенівська районна державна адміністрація,

про розірвання договору оренди земельної ділянки, розірвання додаткових угод, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В., представники відповідача - Приходько О. М., Герасименко В. В.)

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2021 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Дружба" (далі - ПСП "Дружба"), в якому просив:

- розірвати договір оренди землі від 06.09.2010, укладений між Семенівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ПСП "Дружба", щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324585600:00:002:0634 площею 130,31 га, розташованої на території Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів; розірвати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 06.09.2010 та внесення до нього змін від 16.06.2016 та скасувати її державну реєстрацію (номер запису 15136763); зобов`язати ПСП "Дружба" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 5324585600:00:002:0634);

- розірвати договір оренди землі від 06.09.2010, укладений між Семенівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ПСП "Дружба", щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324585600:00:001:0631 площею 10,01 га, розташованої на території Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів; розірвати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 06.09.2010 та внесення до нього змін від 16.06.2016 та скасувати її державну реєстрацію (номер запису 15136032); зобов`язати ПСП "Дружба" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 5324585600:00:001:0631).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПСП "Дружба" використовує спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням, що є порушенням статті 37 Закону України "Про охорону земель", статті 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також пунктів 15, 17, 31 договорів оренди землі від 06.09.2010 та пунктів 17, 29 додаткових угод про поновлення договорів оренди землі від 06.09.2010 та внесення до них змін від 16.06.2016.

2.1. Прокурор зазначає, що вищезазначені земельні ділянки віднесені до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності є сіножатями, можуть використовуватись лише в межах вказаного виду користування, і використання земельних ділянок повинно було здійснюватися відповідачем з урахуванням обмежень, встановлених законом.

2.2. Факт нецільового використання земельних ділянок, як стверджував прокурор, підтверджується, зокрема, тим, що 25.05.2020 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровими номерами, зокрема: 5324585600:00:002:0634 площею 130,3100 га, 5324585600:00:001:0631 площею 10,0100 га, розташованих на території Очеретуватської сільської ради Семенівського району Полтавської області, за результатами якої складено акт №318-ДК/0211/АП/09/01/-20.

2.3. Перевіркою встановлено, що зазначені земельні ділянки представлені ріллею з посівами сільськогосподарської культури (соняшника), перебувають в оренді ПСП "Дружба" на підставі договорів оренди строком на 7 років, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.06.2016 за № 15136763 та за № 1516032. В діях ПСП "Дружба", яке здійснило розорювання сіножатей та посів сільськогосподарської культури (соняшника), встановлене порушення вимог ст. 37 Закону України "Про охорону земель".

2.4. Окрім того, прокурор зазначав, що за фактом розорювання сіножатей на території Очеретуватської сільської ради Семенівського району Лубенською місцевою прокуратурою розпочато кримінальне провадження №42020171240000075 від 14.05.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 Кримінального кодексу України, що підтверджується доданим до позовної заяви витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

2.5. Прокурор посилався на те, що зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15.06.2020 №0-16-0.4-3147/2-20, наданого у відповідь на звернення Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області від 15.05.2020 №33/5-5059вих-20 щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок, зокрема: з кадастровим номером 5324585600:00:002:0634, площею 130,3100 га, та з кадастровим номером 5324585600:00:001:0631, площею 10,01 га, вбачається, що за результатами перевірки встановлено, що вказані земельні ділянки використовуються з порушенням вимог ст.37 Закону України "Про охорону земель".

2.6. Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області Головному управлінню Держгеокадастру в Полтавській області, в порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" направлено листи №33/5-24вих21 та №33/5-25вих21 від 04.01.2021, в яких прокуратура просила повідомити про те, чи зверталося ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з позовом про розірвання договорів оренди землі від 06.09.2010 та додаткових угод до них, відповідно до яких ПСП "Дружба" надано в користування на умовах оренди спірні земельні ділянки та чи планує звертатися з таким позовом.

2.7. У відповідь Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області листами №10-16-0.6-75/2-21, №10-16-0.6-76/2-21 від 05.01.2021 повідомило, що у зв`язку з великим обсягом роботи та значним навантаженням на працівників юридичного управління, Головне управління наразі не має можливості звернутися до суду із вказаним позовом.

2.8. 06.01.2021 Лубенська місцева прокуратура Полтавської області звернулась до Семенівської селищної ради в порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" з листами №33/5-73вих21 та №33/5-72вих21, в яких прокуратура просила повідомити про те, чи зверталась Семенівська селищна рада з позовом про розірвання договорів оренди землі від 06.09.2010 та додаткових угод до них, відповідно до яких ПСП "Дружба" надано в користування на умовах оренди спірні земельні ділянки та чи планує звертатися з таким позовом.

2.9. У відповідь Виконавчий комітет Семенівської селищної ради листами №01-17/29 та №01-17/30 від 11.01.2021 зазначив, що у зв`язку зі значним навантаженням на юридичний відділ Виконавчого комітету Семенівської селищної ради, зумовленим передачею земельних ділянок у комунальну власність, та недостатністю коштів у бюджеті, що унеможливлює сплату судового збору, Семенівська селищна рада з позовом про розірвання договорів оренди від 06.09.2010 та додаткових угод до них не зверталася та звертатися на даний час не планує.

2.10. З огляду на вищевикладене, наголошуючи на неналежному виконанні відповідачем обов`язків, встановлених договорами оренди землі та додатковими угодами до них, та порушенні вимог чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, а саме використання орендованих земельних ділянок не за передбаченим договорами видом цільового призначення, укладені між Семенівською РДА та ПСП "Дружба" договори оренди землі від 06.09.2010 та додаткові угоди про поновлення договору оренди землі від 16.06.2016 підлягають достроковому розірванню.

3. Справа розглядалася неодноразово.

4. Так, під час первісного розгляду справи, рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.05.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 в позові відмовлено повністю.

5. Постановою Верховного Суду від 17.05.2023 у справі №917/67/21 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.05.2022 у справі № 917/67/21, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

5.1. Верховний Суд у своїй постанові вказав, що прокурор звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на порушення відповідачем умов договорів оренди землі, передбачених пунктами 15, 17, 31, пунктами 17, 29 додаткових угод та вимог статті 37 Закону України "Про охорону земель", статті 96 Земельного кодексу України та на неправомірну зміну відповідачем виду використання земельних ділянок в межах однієї категорії цільового призначення землі сільськогосподарського призначення, шляхом посіву сільськогосподарських культур (соняшнику), що призвело до розорювання земельних ділянок.

5.2. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій наведених вище норм законодавства не врахували, обмежившись посиланням на недоведеність прокурором обставин використання відповідачем спірних земельних ділянок з порушенням їх цільового призначення, не надали належної правової оцінки умовам договорів оренди землі та додаткових угод до них, у тому числі, що стосуються заборони зміни цільового призначення земельної ділянки та обов`язків орендаря, використання земельної ділянки за цільовим призначенням у сукупності з умовами, за якими спірні земельні ділянки за видом цільового призначення класифікуються як сіножаття, з урахуванням поданих сторонами доказів на підтвердження обставин та їх заперечення; пославшись на те, що доводи прокурора щодо порушення відповідачем положень 37 Закону України "Про охорону земель", статті 96 ЗК України є безпідставними, не звернули увагу на вимоги частини 5 статті 20 ЗК України у відповідній редакції та не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19. Також без будь-якої оцінки судів попередніх інстанцій залишилися суперечливі аргументи відповідача, який у процесі розгляду справи одночасно стверджував про відсутність з його боку порушень умов договорів оренди землі та вимог законодавства, а з іншого - наголошував на тому, що разовий посів не є використанням земельної ділянки як ріллі, а спрямований на докорінне поліпшення ґрунтів.

6. Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, у задоволені позовних вимог відмовлено.

6.1. Судові рішення аргументовані тим, що прокурор не довів та не надав належних доказів, які б підтвердили користування ПСП "Дружба" спірними земельними ділянками з порушенням їх цільового призначення, а тому доводи прокурора про порушення відповідачем приписів 37 Закону України "Про охорону земель", статті 96 ЗК України є безпідставними та відповідно підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

6.2. Суди встановили, що розпорядженням голови Семенівської районної державної адміністрації №647 від 14.12.2009 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками, загальною площею 539,42 га, у тому числі: 86,04 га ріллі земель запасу, 219,46 га сіножатей, 233,92 га пасовищ на території Очеретуватської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Приватному сільськогосподарському підприємству "Дружба".

6.3. Відповідно до умов договорів оренди землі та додаткових угод до них ПСП "Дружба" надано в користування спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення (сіножаті) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

6.4. Пунктами 14 додаткових угод передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, код використання згідно з КВЦПЗ А.01.01.02 (п.15 додаткових угод).

6.5. Суди встановили, що код використання згідно з КВЦПЗ А.01.01.02, який визначений у додаткових угодах від 16.06.2016, застосовується до земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

6.6. За змістом пунктів 16 додаткових угод умови збереження стану об`єкта оренди - використання ділянки згідно цільового призначення з дотриманням вимог чинного законодавства.

6.7. Згідно із пунктом 30 договорів та пунктом 28 додаткових угод орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

6.8. У подальшому, актом приймання-передачі від 15.12.2020 Семенівською селищною радою прийнято у комунальну власність, у тому числі, земельну ділянку площею 130,31 га кадастровий номер 5324585600:00:002:0634, земельну ділянку площею 10,01 га кадастровий номер 5324585600:00:001:063 та 16.01.2021 зареєстровано право комунальної власності Семенівської селищної ради на зазначені земельні ділянки.

6.9. 10.09.2021 між Семенівською Селищною радою в особі, як орендодавцем, та ПСП "Дружба", як орендарем, на підставі рішень п`ятої сесії восьмого скликання Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області № 453 та № 452 від 31.08.2021 укладено додаткові угоди №2 до договорів оренди землі від 06.09.2010 та до додаткових угод від 16.06.2016, згідно п.7 яких, договори укладено строком на 10 років.

6.10. Згідно із додатком до акта приймання-передачі від 15.12.2020 Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області передало із земель державної власності Семенівській селищній раді у комунальну власність земельні ділянки площею 130,31 га з кадастровим номером 5324585600:00:002:0634 та площею 10,01 га з кадастровим номером 5324585600:00:001:0631, цільове призначення земельних ділянок 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

6.11. Прокурор на підтвердження доводів щодо порушення відповідачем умов цільового використання спірної земельної ділянки також посилається на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки від 29.05.2020 та протокол огляду місця події від 25.05.2020, складений у межах кримінального провадження.

6.12. Суд першої інстанції вказав, що ні акт ні інші матеріали не містять відомостей щодо систематичного розорювання земельної ділянки, вирощування на ній будь-яких сільськогосподарських культур, збирання врожаю, які б вказували на використання спірної ділянки не за цільовим призначенням. Водночас дії ГУ Держгеокадастру щодо проведення перевірки за використанням та охороною земель під час використання спірних земельних ділянок визнанні протиправними адміністративним судом. В ході кримінального провадження ухвалами слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотань слідчих про арешт майна відповідача з підстав не доведення факту нецільового використання ПСП "Дружба" земельних ділянок, у тому числі і спірних земельних ділянок. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020171240000075 від 14.05.2020 закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діях посадових осіб ПСП "Дружба" складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1, ч.1 ст.254 Кримінального кодексу України.

6.13. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки місцевого господарського суду щодо відхилення доказів, наданих прокурором в обґрунтування позовних вимог.

6.14. Також надаючи оцінку поданим сторонами доказам, виходячи з умов договорів оренди землі та додаткових угод до них у контексті використання земельної ділянки за цільовим призначенням, судами не встановлено порушення відповідачем обмежень щодо використання спірної земельної ділянки.

6.15. Суди зазначили, що разовий посів земельної ділянки соняшником, що відноситься до кормових культур, не є використанням земельної ділянки як ріллі, а спрямоване на докорінне поліпшення ґрунтів.

7. Не погодившись із прийнятими рішеннями, заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

8. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

8.1. На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: положення статей 20, 32, 33-37 ЗК України, і порушення норм процесуального права, а саме: статей 11, 13, 14, 76-79, 86, 236 ГПК України.

8.2. За доводами скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій застосовані норми ст.ст.31, 33-37 ЗК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19, постановах Верховного Суду від 28.01.2019 № 473/4413/17 та від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц та від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, не враховані висновки щодо застосування ст.ст. 13, 15, 24, 25 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 35, 37 Закону України "Про охорону земель", викладені у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі №904/1054/19, від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, від 18.04.2023 у справі № 927/879/21, від 02.11.2022 у справі № 922/3473/21, а також застосовано положення ст.ст.35-37 Закону України "Про охорону земель" без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №922/1135/21 та від 16.01.2024 у справі № 905/5/21.

8.3. Також суди застосували положення ст.ст.73-79, 86, 98 ГПК України без врахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, постановах Верховного суду від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 24.07.2019 у справі №235/7381/16-ц.

8.4. Скаржник стверджує, під час нового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не враховані вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.05.2023 у справі, що розглядається.

8.5. Окрім того, посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 24.07.2019 у справі №235/7381/16-ц, від 30.04.2020 у справі № 467/1504/17, від 06.04.2020 у справі № 707/658/17, від 13.10.2021 у справі № 913/588/20.

8.6. Зазначає, що спірні земельні ділянки за своїм цільовим призначенням належать до земель сільськогосподарського призначення, які за видом використання належить до сіножатей, а отже не можуть бути використані відповідачем для соняшника, чи будь-якої іншої культури.

8.7. Зміна угідь земельної ділянки можлива лише у встановленому законом порядку, на підставі проєктів землеустрою щодо забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проте судами не надано оцінку факту зміни відповідачем виду угідь всупереч вищенаведеним нормам законодавства. За заявою відповідача про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру у 2016 році щодо земельної ділянки як сіножаті площею 130,31 га, було змінено вид угідь на площі 126,42 з сіножатей на ріллю, проте поза увагою судів залишилося те, що відповідач мав можливість внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру тільки за умови одержання агрохімічного паспорту земельної ділянки та розробки проєкту що забезпечує еколого-економічного обґрунтування сівозміни, впорядкування угідь та укладення додаткової угоди з селищною радою.

8.8. Прокурор зазначає, що судами помилково застосовано ч. 4, 5 ст.111 ЗК України, внаслідок чого підмінено поняття "використання земель в межах певного виду використання" та "обмеження у використанні земель".

8.9. Скаржник посилається на те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди не визнали належним та допустимим доказом акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 25.05.2020 №331-ДК/0220/АП/09/01/-20 складений за результатами перевірки управлінням з контролю за використанням земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яким встановлено що спірна земельна ділянка площею 198,5731 га, представлена ріллею з посівами сільськогосподарської культури (сояшнику), посилаючись на те, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду №440/3960/20 дії ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, щодо проведення зазначеної перевірки визнано протиправними.

8.10. Проте, судами не було враховано той факт, що сам акт перевірки не скасовано, а відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 08.07.2020 у справі №520/5778/2020, акт обстеження земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні ст.19 КАС України, а дії по складанню цього акта не породжують обов`язкових юридичних наслідків, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору.

8.11. Судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не взято до уваги, надані прокурором докази щодо встановлення факту розорення відповідачем сіножатей та засівання їх сільськогосподарськими культурами, у тому числі протокол огляду місця події від 22.05.2020.

9. У відзиві поданому до Верховного Суду 22.04.2024 ПСП "Дружба" не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

9.1. Відповідач зазначає, що прокурором не вказано в чому, на думку прокурора, полягає неправильне застосування конкретної норми права. При цьому норми ст.20,32,33-37 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися в даних спірних правовідносинах, так як стосуються регулювання відносин при інших видах використання земель, а не товарного сільськогосподарського виробництва.

9.2. Відповідач наголошує, що цільове призначення спірної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення і вид використання - для ведення товарного виробництва, що сторони погодили у додаткових угодах до договорів оренди від 16.06.2016 та в подальшому 10.09.2021 і саме відповідно до такого виду відповідач мав використовувати вказану земельну ділянку.

9.3. Водночас твердження прокурора про те, що відповідачем порушено ст.37 Закону України "Про охорону земель" та ст.96 ЗК України не підтверджено жодними належними та допустимим доказами, які б свідчили про те, що відповідач не виконує обов`язки землекористувача, чи не виконує обмеження щодо використання земельної ділянки.

9.4. Також відповідач зазначає, що обмеження у використанні земельних ділянок за кадастровими номерами 5324585600:00:001:0631, 5324585600:00:002:0634 відсутні, оскільки відомості про такі обмеження відсутні у Витягах з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а в пунктах 26 договорів оренди землі від 06.09.2010 та пунктах 24 додаткових угод до договорів зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб.

9.5. Крім того, відповідач посилається на те, що ухвалами слідчого судді в рамках кримінального провадження за фактом розпаювання та посіву, було відмовлено у задоволенні клопотань слідчих, у зв`язку зі недоведеністю факту нецільового використання ПСП "Дружба" спірних земельних ділянок.

10. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у цій справі з огляду на таке.

11. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

13. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

14. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

15. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

16. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

17. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

18. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилаються скаржники у касаційних скаргах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

19. Предметом розгляду цього спору є питання наявності або відсутності підстав для розірвання між сторонами договірних відносин і повернення орендодавцеві земельних ділянок, оскільки, як стверджує прокурор, орендар допустив істотні порушення умов договорів оренди землі, передбачених пунктами 15, 17, 31, пунктами 17, 29 додаткових угод та вимог статті 37 Закону України "Про охорону земель", статті 96 ЗК України та допустив неправомірну зміну відповідачем виду використання земельних ділянок в межах однієї категорії цільового призначення - землі сільськогосподарського призначення, шляхом посіву сільськогосподарських культур, що призвело до розорювання земельних ділянок, які за видом використання класифікуються як сіножаття.

20. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 у цій справі, зокрема, наголосив на тому, що суди не звернули уваги на вимоги частини 5 статті 20 ЗК України у відповідній редакції та не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, а також наголосив на тому, що поза увагою судів залишилися, зокрема, аргументи відповідача, що разове засіяння спірних земельних ділянок соняшником, який відноситься до кормових культур, не є використанням земельної ділянки як ріллі, а спрямоване на докорінне поліпшення ґрунтів.

21. За результатом нового розгляду справи, суди попередніх інстанцій, з урахуванням наданої процесуальним законом компетенції, а також вказівок Верховного Суду, дослідили цільове призначення спірних земельних ділянок, а також їх вид використання, встановили відсутність заборон у використанні спірних земельних ділянок, а також з урахуванням доводів прокурора про істотне порушення відповідачем умов договорів у зв`язку із використанням земельних ділянок не як сіножатей, а як ріллі, встановили, що разовий посів земельної ділянки соняшником, що відноситься до кормових культур, не є використанням земельної ділянки як ріллі, а спрямоване на докорінне поліпшення ґрунтів (пункти 6.1-6.15 цієї ухвали). Наведеним спростовуються доводи скаржника, викладені в пункті 8.4 цієї ухвали.

22. При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.10.2020 у справі №808/3614/16, рілля - це земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, уключаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників та теплиць. До площі ріллі не належать сіножаті та пасовища, які розорано з метою їх докорінного поліпшення та які використовуються постійно під кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

23. Не аналізуючи (і не надаючи їм правову оцінку) відповідні висновки судів попередніх інстанцій, про які йдеться, зокрема, у пунктах 8.15, 20-22 цієї ухвали (відповідні висновки також не спростовує скаржник з урахуванням обраної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу скаржника на встановлені під час нового розгляду у цій справі обставини, які спростовують його доводи щодо істотності порушення умов договорів оренди землі.

24. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів наголошує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, на яку посилається прокурор, вже була предметом аналізу суду касаційної інстанції під час попереднього касаційного розгляду справи, в результаті чого, справа була направлена на новий розгляд для належного дослідження всіх обставин справи, які входять до предмета доказування в спірних правовідносинах, зокрема, відносно зміни орендарем виду використання спірних земельних ділянок, з урахуванням заперечень останнього стосовно відсутності з його боку порушень умов договорів оренди землі. Водночас, ураховуючи обставини, установлені під час нового розгляду справи, зокрема ті, які свідчать про недоведення прокурором істотного порушення орендарем умов договорів оренди землі, які, по суті, свідчать про унікальність обставин цього спору (відносно усіх інших справ, на які посилається скаржник в контексті пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України) в контексті використання ПСП "Дружба" орендованих земельних ділянок (пункти 8.15, 20-23 цієї ухвали), посилання прокурора в касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/929/19, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відхиляються як необґрунтовані.

25. Стосовно посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 28.01.2019 №473/4413/17, від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, від 12.12.2019 у справі №904/1054/19, від 18.04.2023 у справі № 927/879/21, від 02.11.2022 у справі № 922/3473/21, від 25.05.2022 у справі №922/1135/21, від 24.07.2019 у справі №235/7381/16-ц, від 30.04.2020 у справі № 467/1504/17, від 06.04.2020 у справі № 707/658/17, від 13.10.2021 у справі № 913/588/20, Суд наголошує, що в кожній із наведених справ суди виходили із конкретних установлених обставин щодо наявності / відсутності істотного порушення умов договору, як підстави для його розірвання за рішенням суду. Хоча предмет заявлених позовних вимог в частині розірвання договорів оренди землі є спільним, а також схожим є правове регулювання спірних правовідносин, водночас, у кожній із наведених справ встановлені судами фактичні обставини є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів та доводів сторін, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. Більше того, з огляду на установлені у цій справі № 917/67/21 під час нового розгляду обставини, які свідчать про недоведення прокурором істотності порушення умов договорів оренди, як підстави для їх розірвання в судовому порядку, Суд визнає безпідставними посилання скаржника на вказані постанови Верховного Суду, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

26. Водночас колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, оскільки у зазначеній справі істотність порушення умов договору оренди була мотивована тим, що отримавши за спрощеною процедурою земельну ділянку для ведення фермерського господарства, орендар у подальшому передав її в суборенду, а не використовував для ведення фермерського господарства, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин зі справою, що розглядається.

27. Аналогічне стосується постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, правовідносини в якій стосувалися припинення права власності на земельну ділянку, отриману для ведення особистого селянського господарства, яка використовувалася не за цільовим призначенням, а саме для видобутку надр без оформлення відповідних дозвільних документів.

28. Стосовно згаданих прокурором у касаційній скарзі загальних висновків щодо питання застосування частини 2 статті 651 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс3, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14, а також загальних висновків стосовно застосування статті 3 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, то вони до уваги не приймаються, оскільки наведені справі різняться змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також об`єктом оскарження та предметом позовних вимог, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин.

29. Колегія суддів також відхиляє згадані та частково процитовані скаржником висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 73, 76 ГПК України, викладені у постановах від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 02.07.2020 у справі №910/11621/16, від 04.12.2019 у справі №917/1487/18, від 25.03.2019у справі №904/2050/18, від 05.12.2018 у справі №916/270/18, від 21.05.2018 у справі №904/6803/17; щодо оцінки доказів господарським судом, отриманих в рамках кримінального провадження, викладені у постановах від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 30.11.2021 у справі №926/2174/20, від 23.01.2020 у справі №918/36/19, від 18.02.2019 у справі №926/869/18, від 19.11.2019у справі №918/204/18; щодо застосування положень статті 86 ГПК України, наведених у постановах від 17.03.2021 у справі №910/15963/19, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19; щодо стандартів доказування, зокрема принципу змагальності, викладених у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11, 2021 у справі № 904/2104/19, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц; щодо застосування статті 236 ГПК України, викладених у постановах від 06.11.2018 у справі № 914/2298/17 та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, оскільки, по-перше, таке цитування скаржником витягів із постанов Верховного Суду не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, більше того, зміст касаційної скарги не містить обґрунтувань щодо подібності правовідносин у наведених справах зі справою, яка розглядається. По-друге, зміст спірних правовідносин у наведених справах не відповідає критерію подібності правовідносин, про який йдеться у пунктах 13-15 цієї ухвали.

30. Окрім того, в цій частині аргументи касаційної скарги стосуються переважно питань, пов`язаних із встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у справі, а відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Аналогічне стосується і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 08.07.2020 у адміністративній справі №520/5778/2020, правовідносини в якій стосувалися визнання незаконними дій відділу самоврядного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з проведення заходів контролю щодо земельних ділянок, які є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи, яка розглядається.

32. Декларативними та такими, що не охоплені підставами касаційного оскарження є посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 13 Конституції України, викладені у постанові від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16.

33. Питання застосування судами статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором не оскаржується, а тому декларативними визнаються його посилання на постанови від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 та від 26.05.2020у справі № 912/2385/18.

34. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України.

35. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

36. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

37. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржники у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 917/67/21 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.11.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у цій справі.

38. Усі інші доводи касаційної скарги, у тому числі посилання на те, що вирішення цього спору має виняткове значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо реалізації принципу використання земель та неприпустимості їх використання з порушенням закону та в інший спосіб, ніж визначено умовами договору, не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими 2 другою статті 287 ГПК України, а відтак, не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 і рішення Господарського суду Полтавської області від 22.11.2023 у справі № 917/67/21.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил