Рішення

від 08.07.2024 по справі 160/9829/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 рокуСправа №160/9829/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за затримку розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління МВС в Дніпропетровській області по не виплаті ОСОБА_1 компенсації за затримку розрахунку при звільнення протиправною;

- стягнути з Головного управління МВС в Дніпропетровській області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 428598,26 грн.

Головуючим суддею Голобутовським Р.З., подано заяву про самовідвід.

Розпорядженням в. о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 року № 260 д «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи», у зв`язку з винесенням ухвали Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 19.04.2024 року про самовідвід судді Голобутовського Р.З.

За відомостями з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 року зазначена вище справа була розподілена судді Лозицькій І. О.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №160/9829/24 та призначити розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (суддя - Лозицька І.О.).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 р. у справі №160/19613/22 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні за 11 календарних років служби 26.02.2024 р., що підтверджується випискою з особового рахунку. На підставі означеного позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати компенсації за затримку розрахунку при звільнення протиправною, у зв`язку з чим, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в тексті якого він просить суду відмовити у задоволенні пред`явлених позовних вимог із зазначенням, що Закон №2262 - 1992 та Постанова №393 - 1992 не місять норм щодо строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та не містить норм щодо зобов`язання проведення виплати цієї допомоги у день звільнення зі служби.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що наказом Головного управління МВС в Дніпропетровській області від 06.11.2015 року №485 о/с по особовому складу звільнено у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік) за п. 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-129076) начальника сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління, з 6 листопада 2015 року; вислуга років на день звільнення складає 11 років 03 місяці 27 днів. Встановити преміювання за листопад 2015 року у розмірі 8%. Невикористана частина чергової відпустки за 2015 рік складає 29 діб.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 року по справі №804/1382/16 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області з 07 листопада 2015 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 року змінено рішення суду першої інстанції від 28.01.2021 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наказом Головного управління МВС в Дніпропетровській області від 17.02.2021 року №2 о/с внесено зміни до пункту наказу ГУМВС від 06.11.2015 року №485 о/с в частині звільнення відповідно до пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік) за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1 (М-129076) начальника сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління, з 6 листопада 2015 року, з вислугою років на день звільнення: 11 років 03 місяці 27 днів, скасовано, вирішено вважати його працюючим на попередній посаді, з 7 листопада 2015 року. Також наказано нарахувати та виплатити капітану міліції ОСОБА_1 (М-129076) начальнику сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління середній заробіток за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.

Наказом Головного управління МВС в Дніпропетровській області від 05.05.2021 року №6 о/с ОСОБА_1 звільнено за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 05 травня 2021 року, вислуга років на день звільнення складає: 11 років 03 місяці 27 днів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 р. по справі № 160/19613/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-А, код ЄДРПОУ: 08592141) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні - задоволено частково; визнано протиправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, викладену у листі від 12.12.2022 року №21096/свк; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні за 11 календарних років служби; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено; розподіл судових витрат не здійснювався.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року по справі № 160/19613/22 апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - залишено без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року в адміністративній справі №160/19613/22 - залишено без змін.

Відтак, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року по справі №160/19613/22, у відповідності до ч.2 ст.255 КАС України, набрало законної сили - 14.06.2023 р.

На виконання означеного рішення Дніпропетровського окружного адміністратвиного суду від 03.04.2023 р. у справі №160/19613/22, відповідачем 16.04.2024 р. здійснено виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомогу при звільненні за 11 календарних років служби в сумі 12 550,37 грн. та суму компенсації податку на доходи фізичних осіб - 2 806,29 грн., що підтверджується виписками з банківської картки позивача від 16.03.2024 р., які містяться в матеріалах справи.

Означене підтверджується довідкою відповідача від 07.05.2024 р. №182, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно до довідки відповідача від 07.05.2024 р. №183, яка містяться в матеріалах справи, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає - 157,48 грн., за один робочий день.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З вказаного вбачається, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виплата на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 11 календарних років служби, в сумі 12 550,37 грн. та суму компенсації податку на доходи фізичних осіб - 2 806,29 грн., що підтверджується виписками з банківської картки позивача від 16.03.2024 р., які містяться в матеріалах справи та зважаючи на той факт, що питання стосовно виплати останньої вирішено в судовому порядку, на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року по справа № 160/19613/22, яке набрало законної сили 14.06.2023 р., датою відліку виплати середнього заробітку передбаченого ст.117 КЗпП України буде саме дата набрання рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року по справі № 160/19613/22 законної сили, тобто - 14.06.2023 р.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період, а саме: з дати набранням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року по справі № 160/19613/22 законної сили - 14.06.2023 р. по дату виплати - 16.03.2024 р. складає 43 621,96 (157,48 * 277 дні).

Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Суд зазначає, що розмір сум компенсації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні за 11 календарних років служби, які не бути виплачені позивачу при звільненні, становить 12 550,37 грн., середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 43 621,96 грн., що в свою чергу, перевищує суму одноразової грошової допомоги при звільненні більше майже в 3 рази.

З урахуванням викладеного, суд вказує, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019 року.

Суд, з огляду на вищевикладене, зауважує, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 14.06.2023 року по 16.03.2024 р. року становить 43 621,96 грн.

При цьому суд акцентує увагу, що одноразова грошова допомога при звільненні, яка виплачена позивачу на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року по справі №160/19613/22, становить 12 550,37 грн.

Враховуючи очевидну неспівмірність належних до виплати позивачу сум компенсації за затримку розрахунку при звільненні - 43 621,96 грн. зі встановленим розміром заборгованості - 12 550,37 грн., характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, компенсації за затримку розрахунку при звільненні підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме - 12 550,37 грн.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за затримку розрахунку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за затримку розрахунку - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління МВС в Дніпропетровській області по не виплаті ОСОБА_1 компенсації за затримку розрахунку при звільнення протиправною.

Стягнути з Головного управління МВС в Дніпропетровській області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 12 550,37 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька